• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стратегічні завдання агресора

Стратегічні завдання агресора

План лекції

Тема 9

Інформаційна війна методом "культурної" агресії.

9.2. Мета і напрями "культурної" агресії

9.3. Способи ведення війни методом "культурної агресії"

9.4. Технології "керованого хаосу".

9.5. Впровадження технологій "керованого хаосу"

9.6. Застосування технології "керованого хаосу" на рівні держави

Перше стратегічне завдання агресора ― встановлення "нового порядку" у світовій економіці ― містить у собі економічне й фінансове підпорядкування усього світу. Для того, щоб спричинити в тій або іншій країні економічну кризу, застосовується фінансова зброя, включаючи використання підлеглого США Міжнародного валютного фонду (МВФ). Жертвами кризи вже стали країни Південно-Східної Азії, включаючи Індонезію, а також Мексика, Арґентина, Південна Корея. Потім використовується інформаційна зброя. В голови людей "закладаються" монетаристскі рецепти, завдяки яким країна нібито долучиться до світової цивілізації і в недалекому майбутньому вийде оновленою з кризи. А тим часом на додаток до 4 млрд людей, які живуть у злиднях, на грані виживання, приєднуються все нові й нові маси людей.

Утім реальний стан справ фактично приховується засобами масової інформації. Більше того, проамериканські ЗМІ України довгий час виставляли Арґентину як економічне чудо, наполегливо пропонуючи арґентинський шлях виходу з кризи. Що ж насправді відбувалося в Арґентині, що з 1991 року почала діяти за рецептами МВФ. Наведемо фактичні дані: "Життєвий рівень більшості 33-мільйонного населення Арґентини у 1992 році залишався нижче прожиткового рівня середини 1970-х років. В умовах бідності проживало дві треті населення. Майже кожен другий арґентинець не мав коштів для придбання елементарно необхідних продуктів, хоча магазини й ринки були переповнені товарами, переважно імпортними. Учителі, державні службовці й робітники одержували зарплату, в чотири рази меншу прожиткового сімейного мінімуму. Особливо важким було життя пенсіонерів.

До 1995 року… затримки з виплатами зарплати й пенсій викликали соціальний протест. Економічна дезінтеграція призвела до руйнування фермерів і банкрутств виробників. За повідомленням Федеральної торговельної палати Арґентини, близько 42 тис. бізнесменів закрили своє виробництво. Тільки в травні 1995 року торгівля продовольством скоротилася на 15 відсотків, ліками ― на 25, текстильними виробами ― на 41 відсоток. Безробіття офіційно становило 18,6 відсотка, а неофіційно наближалося до 25. Борги за іноземними запозиченнями офіційно збільшилися на 5,7 млрд доларів, а за підрахунками незалежних експертів ― на 10 млрд. До кінця 1994 року реальний зовнішній борг становив 111 млрд доларів, а в 1995-му він зріс до 122,3 млрд. Не випадково модель "валютного керування" тепер усе частіше називають "моделлю зростання заборгованості"[75].

Ось такі насправді невтішні економічні підсумки арґентинських "демократичних реформ", що прославлялися ЗМІ України, керівництвом США й МВФ.

Друге стратегічне завдання США ― завдати удар по країнах з менталітетом опору, для яких звичайні методи інформаційної війни недостатньо ефективні, тому необхідний крок —фізичне знищення значної частини населення цих країн. До них належать: Білорусія, Югославія, Іран, які, по суті, нікому не загрожують.

Білорусія втратила більше чверті населення у Другій світовій війні (3 млн з 10 млн), але не скорилася Гітлерові. У наш час просто вражає розмах антибілоруської кампанії, яку організувала адміністрація США для дискредитації президента й уряду цієї країни. Білорусія поставляє значну кількість споживчих товарів на ринок України, але правителі держави і канали телебачення виставляють керівництво Білорусії як головного ворога демократії. З будь-якого приводу західні держави влаштовують одну за одною антибілоруські кампанії, застосовують стратегію залякування, ембарго тощо.

Розгортається нова кампанія й проти сербів. Як відомо, серби протягом сторіч прикривали Західну Європу від нападів турків-османів. Під час Першої світової війни серби вчинили впертий опір об'єднаним силам Австро-Угорщини й Німеччини. Протягом Другої світової війни було вбито понад 1,5 млн сербів, але фашисти не змогли зламати опір сербських партизанів. На рубежі 1990-х років під прямим впливом Заходу Югославія була розчленована. Агресивний блок НАТО переслідує сербів, непокірний народ призначався до фізичного знищення.

США відкрито висловлюють свою ненависть до Ірану. Ісламська революція, керівником якої був аятола Хомейні, покінчила із правлінням шаха, під час якого матеріальне життя в здебільшого поліпшувалося, але це супроводжувалося руйнуванням традиційних цінностей іранського суспільства, фактичним переходом правлячих кіл від ісламу до поклоніння ідолові наживи й господарюванням у країні іноземців. Саме презирство до святинь і цінностей народу спричинило вибух. Розкрилася стисла пружина менталітету опору. Засновник Ісламської Республіки Іран ― імам Хомейні ― так сформулював ситуацію в країні й світі: "Американське панування ― причина усіх нещасть пригноблених народів… Америка заявляє: "У нас є інтереси в цьому регіоні". Чому вона повинна мати інтереси в нашому регіоні й чому інтереси мусульман мають бути якось пов'язані з Америкою?!

Америка ― закоренілий злочинець, підбурювач в усьому світі. Вона та її спільник ― світовий сіонізм на шляху до досягнення своєї мети чинять злочини, яким немає виправдання.

Західні мас-медіа не шкодують чорної фарби, описуючи нашу Ісламську Республіку. Але наш єдиний "злочин" полягає в тому, що ми протистоїмо Америці. Нам довго казали, що все найкраще приходить із Заходу. Це не так: Захід здатний лише робити з людей слухняних тварин. Наша нація, як і будь-яка інша, має право сама визначати свою долю. Це природне людське право, і воно записане в Декларації прав людини ООН. На жаль, багато держав тільки говорять про права людини, але діють всупереч їм. Іслам не лише шанує, а й дотримується прав людини… Військова сила й сучасна зброя не можуть устояти перед революційним і святим гнівом націй"[76].

У відповідь США намагалися організувати блокаду Ірану, висаджувалися на його території, збили пасажирський літак із 300 пасажирами на борту. Зараз ведеться жорстка інформаційна війна. Логіка подій дуже проста ― насамперед потрібно знищити непокірні народи.

Третє стратегічне завдання ― захоплення ключових ресурсів планети (або встановлення контролю над ними). Це, зокрема іракська й каспійська нафта, але головне ― ресурси Російської Федерації. Отримавши контроль над Росією, США через своїх ставлеників перетворили б її в полігон злиднів, голоду й вимирання. Таке саме майбутнє під слова про демократію, права людини, ринкових відносин вони готують і для інших народів, для всього світу. На території України, Росії й інших країн вони відпрацьовують нові технології інформаційно-психологічної війни.

9.2. Мета і напрями "культурної" агресії

Системоутворюючим фактором кожної штучної системи чи процесу є мета. Карл Клаузевіц виділяє дві основні цілі війни (з можливістю перехідних форм між ними)[77]:

1. Примусити супротивника підписати будь-який мир на умовах агресора. До цієї мети ведуть два шляхи (способи): політичне знищення супротивника; позбавлення його можливості чинити опір.

2. Завоювати країну біля кордонів своєї держави, щоб утримати територію за собою чи скористатися нею, як корисною заставою при підписанні миру.

Із багатьох причин друга мета війни, визначена Карлом Клаузевіцем, сьогодні неможлива й тому неактуальна.

Отже, досягнення цілей війни збройним шляхом можливе, але лише у випадку політичного знищення або попереднього ослаблення супротивника до стану, коли він не зможе чинити опір. Для цього використовують засоби "культурної" агресії в умовах невидимої війни. "Культурна" агресія здійснюється у трьох напрямах.

Перший напрям полягає у всебічному ослабленні держави зсередини:

― використання засобів інформаційної, психологічної, організаційної, економічної війни;

― забезпечення контролю за системою управління держави, вербування і впровадження в його органи своїх агентів, організація механізму впливу на неї, керування нею з метою ослаблення, руйнування, знищення країни;

― одержання контролю над ключовими галузями промисловості, енергетики, транспорту тощо, управління ними всупереч стратегічним інтересам країни ― жертви агресії;

― дискредитація, знищення, перешкоджання просуванню службовими сходами грамотних, патріотично налаштованих політичних, державних, військових діячів, господарників, які ефективно працюють;

― руйнування, дискредитація планів і процесів розвитку як у загальнодержавному масштабі, так в окремих галузях, регіонах, підприємствах; "поліпшення" позитивних ініціатив, планів, заходів держави до ступеня абсурду; нав'язування дорогих планів і програм, що потребують значних ресурсів, але не дають позитивних результатів;

― нав'язування, на перший погляд, прогресивних планів, програм, пріоритетів у розподілі ресурсів, але які, по суті, підривають розвиток країни (галузі), готуючи "пастку" в майбутньому;

― створення і всебічне стимулювання опозиції деструктивної спрямованості;

― таємне розпалювання і підігрівання національної ворожнечі та міжнаціональних конфліктів тощо.

Відзначені деструктивна опозиція, ворожнеча й конфлікти будуть потрібні й надалі як необхідний елемент "гуманітарного" важеля для політичного, економічного, дипломатичного та іншого тиску на країну ― жертву агресії, ослаблення її позицій в усіх напрямах у країні та за кордон. При досягненні мети деструктивну опозицію використовують як причину для збройної агресії під "гуманітарними" гаслами.

Другий напрям полягає в ослабленні держави ззовні: в політичному, економічному, правовому, інформаційному, військовому сенсі тощо. Скажімо, це може бути:

― ослаблення й руйнування традиційних союзів, зв'язків країни, блокування можливостей її зближення з іншими державами;

― інформаційно-психологічні, політичні, дипломатичні, історичні та інші методи війни проти країни-жертви з боку інших держав світу, мета якої — послабити позиції жертви в цих країнах і підготувати (виправдати) у суспільній думці агресію;

― укладання нерівноправних (несиметричних) договорів, що ослаблюють позиції держави-жертви, можливо, не сьогодні, але обов'язково в майбутньому (стратегічна пастка);

― обплутування країни боргами (боргова кабала), які висмоктують усі її ресурси, блокують можливість подальшого розвитку. Нав'язування грабіжницьких, безвихідних умов реструктуризації боргів, за яких вони не зменшуються скільки не виплачуй. Іншою важливою функцією боргів є використання їх як важеля, за допомогою якого можна керувати процесами в державі, спрямовувати їх на самоослаблення країни, блокування її розвитку і доведення до руйнування. Для цього борг повинен бути досить великим, аби держава зазнавала все більших труднощів із черговими виплатами відсотків або часток боргу. Тоді відстрочки чергових виплат, чи інші "пільги" з його обслуговування можуть надаватися за виконання певних умов, що спричиняють самознищення країни;

― таємне фінансування і керування агресивними режимами (бандформуваннями) у сусідніх з жертвою країнах для організації перманентного збройного конфлікту, тобто війни на кордонах держави-жертви з метою її знекровлення;

― оточення держави своїми країнами-сателітами (що, наприклад, було застосовано перед агресією в Югославії) для маніпулювання зовнішніми зв'язками країни-жертви, у тому числі економічними ― експортно-імпортними поставками (якщо буде потреба ― ізоляції, створення "санітарного кордону"), створення плацдармів для нападу й унеможливлення у випадку агресії будь-якої зовнішньої допомоги державі-жертві;

― військове та економічне шпигунство, розвідувально-підривні дії тощо.

Третій напрям — навмисне перебільшення кількісних і якісних переваг своїх і применшення можливостей жертв агресії, що підриває у них віру в можливості дати належну відсіч нападникам. Однак, цей напрям, що свідчить про наміри агресора, небезпечний і для нього самого, оскільки може викликати широкомасштабний протест як у власній країні, так і поза її межами. Тому для виправдання військової агресії необхідно використовувати політичні, дипломатичні, економічні та інші важелі, передусім — інформаційне домінування, аби:

― у світовій суспільній думці створити образ ворога, такого собі монстра, котрий перетворює справжнього агресора на захисника громадян країни, на яку готують напад, а жертву розбою ― на безправного ізгоя;

― створити собі привабливий імідж, наприклад, "борця за демократію", "демократичні цінності" і "права людини" у всесвітньому масштабі;

― прямо використовувати інші держави для досягнення власних проміжних цілей, створенням якомога більшої кількості широких блоків.

Останній напрям є лише підготовчим етапом до агресії. Сам зміст нової війни закладено у перших двох напрямах.

9.3. Способи ведення війни методом "культурної агресії"

Невидима війна методом "культурної агресії" може вестися двома способами: нелегальними і легальними.

1. Нелегальні ― носять організований, цілеспрямований, кумулятивний характер, прямо або побічно спрямовані на ослаблення країни, погіршення життєво важливих галузей її господарства, руйнування чи блокування потенціалу розвитку, підготовку стратегічного "капкану" в майбутньому. Захист проти нелегального способу може бути забезпечений лише потужною системою державної безпеки, ефективною системою обліку, реєстрації, аналізу, моделювання, прогнозування, оцінки й реалізації даних служби державної безпеки; заможною, розумною, грамотною, патріотичною, відповідальною системою державного стратегічного планування, керування й контролю. Звідси очевидно, чому в "незалежній" Україні системно знищується Служба безпеки України (СБУ), призначаються на керівні посади випадкові люди, неефективно використовуються або зовсім ігноруються дані СБУ, наносяться запеклі удари по ній з боку різних ЗМІ, керівництва самої держави. Ці умови були необхідні й виявилися достатніми для латентної окупації нашої країни, встановлення режиму неоколоніалізму.

2. Легальні (через недосконалість законів або нездатність держави забезпечити законність) способи, що, як і нелегальні, мають організований, цілеспрямований, кумулятивний характер, прямо або побічно спрямовані на ослаблення країни, життєво важливих галузей її господарства, руйнування чи блокування потенціалу розвитку, підготовку стратегічного "капкану" у майбутньому. Це найважливіший напрям нової війни. Звідси зрозуміла, приміром, активність неурядових організацій, політологів і "експертів з прав людини", "економічних убивць", яких фінансують США для підтримання деструктивних процесів та елементів країни-жертви агресії.

Таким чином завойовуються й розширюються легальні плацдарми для подальшого ослаблення і руйнування країни. Легальні способи війни при відповідному їх матеріальному, політичному, інформаційному, ідеологічному, правовому стимулюванні можна перетворити на масові чи такі, що розвиваються самостійно. Для прикриття деструктивних сил і процесів, посилення руйнівного ефекту цих способів існують надійні перевірені важелі, такі як "свобода слова", "права людини", "загальнолюдські цінності", за допомогою яких країну-жертву агресії можна пресувати всіма засобами інформаційної, психологічної, політичної, дипломатичної, економічної зброї. У цьому привабливість і висока цінність легальних методів нової війни для агресора.

Адекватне формулювання поняття нової війни, а також її суті, мети, аспектів, напрямів означають, у першу чергу, розуміння і усвідомлення цього феномену. Це дає можливість створення ефективної системи виявлення симптомів, діагностики джерел, взаємозв'язків, механізмів і рушійних сил нової війни, свідомо, обґрунтовано й планомірно модернізувати систему оборони країни з урахуванням нових реалій.

Аналіз свідчить, що в ході глобального історичного процесу відбувалася концентрація управління продуктивними силами людства. При цьому простежується тенденція до побудови глобальної соціальної системи ― певної супердержави (точніше, унітарної цивілізації), яка опирається на глобальний поділ праці й підпорядковується єдиному міжрегіональному центру управління. Тобто, створюється міжрегіональне натовпо-елітарне суспільство, яким керує світова закуліса.

Чому міжрегіональний центр управління, а не глобальний? Очевидно тому, що є регіони, які світовій закулісі поки що не вдалося цілком підвести під своє безструктурне управління: Ісламський світ, Азіатський регіон (Китай, Індія, Пакистан, Японія) та окремі країни колишнього Радянського Союзу. Мета закуліси ― створення й підтримання "райських" умов життя на землі для обмеженої за кількістю міжнародної еліти (керованої світовою закулісою). Її закуліса намагатиметься добитись, підтримуючи на цілком певному рівні умови життя "натовпу", обмежуючи, в першу чергу, зростання його кількості, і лише в другу чергу ― якісне зростання економічних можливостей міжрегіонального натовпо-елітарного суспільства.

У нинішньому повсякденному житті ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію: еліти різних країн конвергентуються, змішуються, їхні інтереси переплітаються. І навіть, коли держави знаходяться у стані війни, їхнє найвище політичне керівництво чи частина його, як і колись, зберігають тісні зв'язки між собою: через політичні та фінансові установи, масонські ордени та латентні структури. І в цих структурах можуть вирішуватися питання про те, кому сьогодні бути переможцем, а кому переможеним. І ця нівельована "єдність" еліт ― головне досягнення надсуспільства США за останні 20 років.

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
8. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
9. Аудит, його мета та завдання
10. Багатокритеріальні завдання оптимального керування
11. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
12. Базові (головні, стратегічні) психологічні проблеми управління.

Переглядів: 686