Витоки культурної інверсії — Франкфуртська школа

Пропаганда насильства й ситуативна етика

Сексуальна революція у США

Критична теорія

Витоки культурної інверсії — Франкфуртська школа

План лекції

10.3. "Культурна революція" у США

10.4. Результати "культурної революції" в США

Початок ХХ століття позначений революційними подіями і скиненням царя в Російській імперії. У 1917 році ранні марксисти шлях до влади вбачали тільки в насильницькому поваленні правлячої структури. Після революції настало "царство терору", мета якого — утримання влади й виховання "нової людини". Проте, незважаючи на знищення мільйонів людей і заборону релігій, режиму більшовиків не вдалося підкорити населення і побудувати комуністичний рай.

Після захоплення влади на теренах колишньої Російської імперії лідер більшовиків Лейба Троцький зробив спробу експортувати революцію в західні країни на багнетах Червоної Армії. Проте ця спроба зазнала краху. Тоді ідеологи революційної трансформації світу стали шукати хиби в марксистській теорії. Вони висунули гіпотезу, що Маркс помилявся і за капіталізму пролетаріат не стає злиднем, а багатіє, поповнюючи середній клас, і що пролетарі не приєднались до революції тому, що їхні душі отруєні християнством. Доки в них житимуть християнська віра і західна культура, доти марксизм на Заході не матиме прибічників, а революція — перспектив. Перемога стане можливою, коли в душах людей не залишиться й сліду християнської віри. А це станеться тоді, коли нові марксисти захоплять усі засоби масової інформації, розпочнуть тотальну пропаганду нових цінностей, що матиме наслідком відмирання держави. Цей напрям своєї діяльності нові марксисти назвали "культурною революцією", в основі якої — критична теорія.

Хто ж вони були, ці нові марксисти, прибічники "культурної революції"? І що розуміли під "культурною революцією" і критичною теорією?

Один із них — угорський філософ, інтерпретатор марксизму Дьордь Лукач (1885—1971), автор книг "Душа і форми" (1911), "Історія і класова свідомість" (1923), "Проблеми естетики" (1969) та ін. У 1918 році він вступив до Комуністичної партії Угорщини і в 1919 році став наркомом культури. Його погляди і дії дістали назву "культурний тероризм". Дьордь Лукач писав: "Я вважав революційне знищення суспільства єдино можливим і правильним способом дій. Всесвітні зміни людських цінностей не могли відбутися без знищення цінностей старого світу і без створення нових, революційних цінностей"[83].

Працюючи в уряді Бели Куна народним комісаром з питань культури Угорщини, Дьордь Лукач запровадив до шкільної програми радикальний курс сексуального виховання. "Дітей вчили вільному коханню й сексуальній вседозволеності, навіювали їм думки про відмирання колишніх норм поведінки та інституту моногамної сім'ї як такого, а також про "незаконність" релігії, що позбавляє людину всіх плотських задоволень. Причому до непокори "сексуальним забобонам" закликали як підлітків (дівчаток і хлопчиків), так і юнаків і дівчат"[84].

Така пропаганда була спрямована на знищення інституту сім'ї — основи християнської культури. У 1930—1945 роках Дьордь Лукач працював у Москві в Інституті філософії Академії наук, а з 1945 року — в Угорщині, професором університету ім. Л. Етвеша. У 1960 роках ідеї Дьордь Лукача знайшли прихильників в Америці, коли настала епоха сексуальної революції.

Ще одним послідовником Карла Маркса, ідеологом культурної революції був італійський комуніст Антоніо Грамші (1891—1937) — засновник і керівник Комуністичної партії Італії. Він також вважав, що руський народ не сприймає комуністичних ідеалів тому, що йому перешкоджають християнські погляди. "Цивілізований світ майже 2000 років перебував під ігом християнства, — писав Антоніо Грамші, — тому режим, заснований на юдохристиянських віруваннях, неможливо знищити, не викорінюючи ці вірування"[85].

Зробимо невеликий відступ. Культурна революція в Україні сьогодні здійснюється за рецептами Дьордь Лукача й Антоніо Грамші. А християнство є щитом українського народу, і щоб його підкорити, треба дехристиянізувати Україну. Адепти культурної революції розуміють, що для українського народу земля, віра, сім'я, патріотизм означають набагато більше, ніж глобалізм чи лібералізм. Звідси — й нападки на нашу віру, наплив різноманітних сект і розкольницькі дії окремих православних ієрархів.

"Замість того, щоб захоплювати владу й насаджувати культурну революцію зверху, — запевняв Антоніо Грамші, — західним марксистам слід передусім змінити культуру — і влада сама впаде їм до рук, як перезрілий плід. Однак зміна культурного пласту вимагатиме "упертої боротьби" за оволодіння засобами масової інформації (газетами, журналами, кінематографом, радіо), театрами, школами, семінаріями, а також підпорядкування собі мистецтва. Їх варто завойовувати поступово, крок за кроком й потихеньку перетворювати на інструменти революції. З часом суспільство не лише зрозуміє, а й визнає революційні ідеали"[86].

Отже, щоб впливати на наш розум і розум наших дітей, апологети культурної революції захопили більшість засобів масової інформації й розпочали впровадження контркультури. Процеси культурної революції, а точніше культурної інверсії, відбуваються у всесвітньому масштабі і беруть початок від Франкфуртської школи, яку заснували у Франкфуртському університеті у 1923 році Дьордь Лукач і декілька членів німецької компартії і яка згодом дістала гучну назву — Інститут соціальних досліджень.

Серед засновників Інституту був і Теодор Візенгрунд-Адорно (1903—1969) — німецький філософ, соціолог, музикознавець, автор однієї з найвпливовіших книг нових марксистів "Авторитарна особистість" (1950), в якій економічний детермінізм Карла Маркса поступається місцем культурному детермінізму.

Ця книга — священний текст адептів керованої деградації. У ній, зокрема, зазначено: "Якщо у християнській сім'ї і суто капіталістичній главою і авторитетом є батько, з великою ймовірністю можна передбачити, що діти виростуть расистами і фашистами". Чарльз Сайкс, старший науковий співробітник Вісконсінського центру політичних досліджень, говорить про "авторитарну особистість" як "безкомпромісний вирок буржуазній цивілізації, оскільки погляди, які раніше вважалися не більш як старомодними, тепер, за цією книгою, визнаються фашистськими і недостойними психічно здорової людини"[87].

Знайшовши зародок фашизму в патріархальній сім'ї, Теодор Візенгрунд-Адорно відтак знайшов і місце, де "проживає" цей зародок, — у традиційній культурі: "Добре відомо, що схильність до фашистських ідей найхарактерніша для представників середнього класу, що вона закорінена в культурі, а отже, ті, хто найбільше схильний до цієї культури, є й найуразливішими..."[88].

Таким чином, можна сказати усім: хоч щоб ви не робили — мовчки сиділи чи галасували, — ви схильні до проповідування фашистських ідей тому, що маєте власну культуру, яка налічує тисячі років. Ось так! На думку спадають слова: "Ти винен уже в тому, що мені хочеться їсти…".

У середині 60-х років ХХ столітті у США прізвиськом "фашист" наділяли всіх, хто посмів заперечувати "культурну революцію" чи навіть обережно висловлюватися проти неї. Як пише Стефан Гааде, "...коли противники стають дуже настирливими, слід затаврувати їх як фашистів, нацистів і антисемітів... За частого повторювання такі звинувачення неминуче відкладуться у свідомості народних мас"[89].

Таким чином, шановні читачі, якщо фашизм, як стверджує Теодор Візенгрунд-Адорно, впроваджений у культуру, то всі ми, що виховані у країні, яка найбільше постраждала від фашизму, і знаємо, що таке фашизм не тільки з книжок, підлягаємо лікуванню, яке відкриє нам очі на забобони й обмани, що оточували нас від дня народження.

У 1930 році колишній марксист і шанувальник маркіза де Сада Макс Горкгаймер (1895—1973) став директором Інституту соціальних досліджень, яким керував до 1965 року (у 1934—1949 роках перебував в еміграції у США). Написана ним у 1948 року у співавторстві з Теодор Візенгрунд-Адорно книга "Діалектика просвіти" стала програмним документом, що відображав філософсько-соціологічні ідеї Франкфуртської школи. Під керівництвом Макса Горкгаймера марксистська теорія стала впроваджуватись у культурну сферу. Класову боротьбу було відкинуто, а новим ворогом оголошено культуру. В розвиненій критичній теорії суспільства він назвав ворогом західну культуру, вважав, що правлячу структуру можна скинути без насильства, шляхом "культурної революції".

Представники Франкфуртської школи стверджували, що коли в душі західної людини не залишиться й крихти християнства, то можна прийти до влади без революцій та інших потрясінь, через культурну інверсію. Для цього слід заволодіти засобами масової інформації, суспільними інституціями, і за якийсь час "держава... впаде без бою" — так декларував свої ідеї один із ідеологів нових марксистів Антоніо Ґрамші. Разом із ним працювали: музичний критик Теодор Візенгрунд-Адорно, психолог Еріх Фромм і соціолог Вільгельм Райх. З приходом до влади Адольфа Гітлера у 1933 році світилам Франкфуртської школи, переважна більшість з яких були євреї, довелося "пакувати свою ідеологію" й тікати до Америки.

Досягненням представників Франкфуртської школи була теза, що суть культурної революції полягає не у філософському диспуті, а в психологічному опрацюванні населення, зокрема молоді, якій варто постійно нагадувати й привчати їх до думки, що їхні батьки — расисти, шовіністи і що їм необхідна інша мораль.

З виникненням телебачення і розвитком кінематографа викорінення старих цінностей і насаджування "нової моралі" стало успішнішим. Ось що пише з цього приводу Вільям Лінд, директор американського Центру культурного консерватизму при фонді "Вільний конгрес": "Індустрія розваг... проковтнула ідеологію марксистської культури і проповідує її не тільки прямо, а й алегорично: сильні жінки перемагають слабких чоловіків, діти стають розумнішими за батьків, чесні парафіяни викривають злодійкуватих священиків, чорні аристократи справляються з насильством у районах білої бідноти, гомосексуалістів приймають у кращих домах... Це все казки, перекручування реальності, проте мас-медіа роблять із небилиць бувальщину, перетворюючи їх на реальність більш явну, ніж світ за вікном..."[90]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 10	\|	Критична теорія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.