Американська школа.

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності. Автором цієї теорії був професор колумбійського університету Дж. Б. Кларк (1847—1938). Його основні праці: «Філософія багатства» (1886), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907). У процесі вивчення економічного вчення Кларка його наукові досягнення необхідно розглядати у двох аспектах: методологічному і теоретичному, у першому випадку звертаючи увагу на новизну методології в рамках розробленого вчення про три природні розділи економічної науки, у другому — на так званий закон спадної продуктивності факторів виробництва (праці та капіталу).

Саме Кларк був автором цього закону, який покладено в основу теорії граничної продуктивності — основної теорії Кларка. Сутність закону спадної продуктивності праці й капіталу полягає в тому, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу супроводжується зменшенням продуктивності проти попередніх внесків праці. У свою чергу, кожний наступний внесок капіталу (за незмінної чисельності робітників) характеризується меншим обсягом виробленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.

Знання теорії граничної продуктивності є обов'язковою умовою розуміння теорії розподілу Кларка, яка має стати наступним кроком у вивченні даного питання. Саме проблему розподілу Кларк уважав головною проблемою політичної економії. На його думку, розподіл суспільного доходу відбувається відповідно до природного закону, який забезпечує кожному фактору виробництва стільки багатства, скільки він створює. Кларк розвинув учення про три фактори виробництва, установивши ще один такий фактор: 1) капітал у грошовій формі; 2) капітальні блага (засоби виробництва і земля); 3) діяльність підприємця; 4) праця робітника. Згідно з його теорією розподілу кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід. Так, капітал дає банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця забезпечує йому підприємницький прибуток (утворюється лише за «динамічного стану», коли підприємець виступає як новатор), а праця — заробітну плату робітнику. Величина доходу, який дає кожний фактор своєму власникові, визначається граничною продуктивністю цього фактора (наприклад, зарплата є еквівалентом граничної продуктивності праці).

Отже, теорія граничної продуктивності поширює маржиналі-стський підхід на сферу розподілу і в такий спосіб ніби завершує маржиналістську систему. Водночас не варто забувати про її певну статичність й абстрактність, ігнорування факторів пропозиції під час визначення ціни факторів виробництва та ін.

Далі слід розглянути вчення Кларка про статику і динаміку, оскільки відоме в економічній теорії розмежування статичного й динамічного аналізу також було вперше обгрунтовано цим ученим. Проводячи аналогію з теоретичною механікою, Кларк поділяв економічну науку на три розділи: універсальну економіку (вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ); економічну статику (аналізує дію цих законів за умов перебування господарства в стабільному, рівноважному стані, тобто без будь-яких змін); економічну динаміку (показує, що «відбувається з багатством і добробутом суспільства за умови, якщо суспільство змінює форму та способи діяльності»).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Становлення неокласичної традиції. Кембриджська школа.	\|	Математична школа в політичній економії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.