Особливості телевізійної публіцистики.

План

Лекція 13. АНАЛІТИЧНО-ПУБЛІЦИСТИЧНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ МОВЛЕННЯ

1. Особливості телевізійної публіцистики.

2. Риси публіцистики: мовний аспект.

3. Телевізійний нарис.

4. Телевізійний сценарій.

Аналізувати властиво будь-якій істоті, яка вміє мислити. Людина шукає зв'язки між явищами, подіями, оцінює їх, намагається прогнозувати наслідки. І в тому, що аналіз як невід'ємна частина людської думки знайшов утілення на телевізійному екрані, зрозуміло, немає нічого дивного. Екран відображає потреби глядача. І, якщо є попит на розумний аналіз суспільно-політичних, економічних чи соціальних подій та проблем, є, зрозуміло, і пропозиція. Щоправда, на пропозицію впливає не тільки попит, але й інші чинники. Чи можливий був об'єктивний аналіз у часи СРСР і чи можливий взагалі такий аналіз за відсутності свободи слова? На те, якими є аналітичні програми на телебаченні, безпосередньо впливає саме політична ситуація в країні. «Телебачення таке, яким є суспільство, котрому воно слугує. Телевізійна журналістика відобразила й увібрала в себе як достоїнства, так і недоліки свого часу. У надрах суспільства дозрівають риси майбутнього ^—і на телебаченні пробиваються ростки нового».

Але не тільки аналітичність (тобто сам аналіз) визначає риси аналітичних жанрів телевізійної публіцистики. Зображальність телебачення в цілому обумовлює певну художність не тільки кожного повідомлення, незалежно від жанру, але й самого зображення. Останнє залежить від композиції, освітлення ракурсу — усіх творчих аспектів операторської та режисерської роботи, які є невід'ємними для тележурналістки в цілому. І тому саме зображальність дозволяє говорити про художність усієї системи телебачення, якому ця риса аж ніяк не заважає належати до всієї системи ЗМІ. Тільки художність проявляється в різних видах публіцистики різною мірою. В інформаційній журналістиці визначальним є все-таки факт-no дія-явище, а от уже в аналітичній публіцистиці художність проявляється не тільки в зображальних засобах, але й у відборі фактів, виборі форми аналізу, до певної міри навіть в образності розповіді. При цьому художність лише доповнює дослідницьку функцію аналітичної публіцистики й допомагає якомога кращому втіленню аналізу.

Телебачення й, насамперед, програми новин та соціально спрямовані програми існують заради інформування глядача, який має сформувати свою власну суспільну думку. Але для цього повинна бути взаємодія: журналіст-екран-глядач. І навпаки. Найголовніше правило, завдяки якому відбувається спілкування журналіста з аудиторією, таке — він має розповісти, нагадати, про що розповів, а потім нагадати те, що нагадав. Тому перед написанням тексту кореспондент чи автор програми має запитати себе: «А чи розумію я сам те, про що пишу ? Якщо я не зрозумію, то інші — тим більше!».

У той час, коли інформаційні, у тому числі програми новин відповідають на питання «що відбувається?» і «як це відбувається?», аналітична публіцистика має справу з питанням «чому?» і «що може трапитись завтра?».

Проста констатація фактів може ввести в оману, якщо глядач сприймає те, що відбувається, поза громадською ситуацією й контекстом супротивних тенденцій. Аналіз таких тенденцій — предмет дослідницької журналістики.

«Публіцистика вдосконалює суспільство, говорячи йому правду про нього самого. Сказати правду ^— це щось більше, ніж просто негативна вимога не брехати, не спотворювати факти чи не висвітлювати їх необ'єктивно, — пише про телебачення англійський теоретик Пол Джонсон. — Істину часто нелегко виявити, вона буває прихованою. Вона буває делікатною, невловимою, небезпечною й складною». Складність завдання не тільки в тому, що таку істину не завжди зацікавлені висловлювати співбесідники (нерідко вони самі її не знають). Занадто часто правда виявляється дуже жорстокою для телеглядача, який також волів би її не знати.

Аналітичне мовлення вимагає особливих якостей від журналіста. Холоднокровність, здатність до всебічного дослідження ситуації, скрупульозність у вивченні матеріалу — ці достоїнства в галузі докумен- талістики більш цінні, ніж емоційність та імпульсивність, не кажучи вже про бажання будь-яким чином довести свою правоту на кшталт — «доказ слабкий — підвищити голос».Інформація, аналіз, прогноз ^— по суті, жодне із цих завдань не може бути вирішене (навіть поставлене), поки не зведена до мінімуму небезпека тенденційності. Ніяка попередня гіпотеза в дослідницькій журналістиці не має права служити підґрунтям для кінцевих висновків. Публіцист прагне проникнути у суть явища, порівнюючи різні точки зору. Неупередженість і глибина підходу найбільше притаманні тим, хто не перебуває під тиском стереотипів і не відступає перед складністю проблеми, яку досліджує, та причин, що її породили. Подібне завдання, на думку професіоналів, протипоказане журналістам, які є підозрілими за натурою і більше люблять викривати, а не аналізувати. Таким кажуть: «Викиньте ваші сокири і купіть скальпель». Аналітично- публіцистична журналістика не сумісна з «сокирним» рівнем.

Майстерність публіциста полягає також у його психологічній інтуїції (уміння підібрати людей, що коментують події і явища, враховуючи їхній темперамент та характер), а також умінні будувати драматургію неігрової дії. Такий журналіст виступає не тільки організатором, психологом, драматургом, але й прогнозистом, який готовий передбачати соціальні наслідки передачі. «Хепі-енд» аналітично-публіцистичної журналістики — позитивний результат втручання. Драматургія екранного розгляду будується так, щоб аудиторія могла самостійно зробити висновки з наданої суми фактів та аргументів.

У цьому випадку зусилля публіциста стимулюють самосвідомість телеглядача, який починає розуміти, що результативність програми вимірюється не швидкістю прийняття заходів «кимось», а залежить від великої кількості об'єктивних умов. Від характеру проблеми, яку досліджує журналіст. Від рівня поінформованості аудиторії. Від ступеня зацікавленості (чи незацікавленості) організацій, у компетенції й можливості яких змінити ситуацію. Нарешті, від ставлення самих телеглядачів до ситуації, що склалася, адже проблеми, які піднімаються на телеекрані, — не чужі проблеми, а наші власні. Відповіді на питання, які поставило життя, телевізійна публіцистика шукає не тільки для суспільства, але й разом із суспільством. Вона виступає як інструмент не стільки впливу, скільки взаємодії (точніше сказати, впливу ЧЕРЕЗ взаємодію). Коли тема передачі — конфліктна ситуація з можливими наслідками, телебачення більше, ніж будь-який інший засіб комунікації, має право взяти на себе завдання своєрідної узгоджувальної комісії. І разом з аудиторією аналізувати можливі варіанти розвитку подій та готувати громадську свідомість до найбільш оптимальних рішень. Для прикладу назвемо циклові публіцистичні передачі «Документ» Юрія Макарова та «Версії» Ольги Герасим'юк (Студія «1+1»),

Таким чином, впливаючи на аудиторію, тобто на людську свідомість, телебачення отримує можливість впливати й на ситуацію, яка досліджується. Замість очікуваних і невідкладних змін, які повинен зробити, реалізувати ХТОСЬ, аудиторія переймається усвідомленням своєї власної причетності до змін. І, можливо, це найбільш суттєвий результат втручання. На думку теоретика журналістики Анатолія Москаленка, «сила журналістського впливу полягає в історично-конкретному зображенні наших сучасників, які живуть поруч із нами. Складність тут полягає не в тому, щоб показати те, що було, яким воно було, а тс, що є, — яким воно є, і разом із тим розкрити причини й значення подій чи явищ. Тут важливе значення має те, яка позиція в автора: історично-конкрстно чи імпульсивно сприймає й оцінює він те чи інше явище життя. Історично-конкретне сприйняття та оцінка визначають конкретність аналізу, точність викладу, повагу до факту, неупередженість оцінок, ясність теоретичних посилань».

Велику увагу журналіст приділяє також і підбору експертів та завчасному власному ознайомленню з позиціями учасників майбутньої розмови. Рівень компетентності в проблемі, що досліджується, дозволяє журналісту оцінити компетентність співбесідників. Добре підготовлений публіцист знає, по можливості, все, що знає кожен зі співбесідників стосовно конкретної теми а, фактично, навіть більше, бо поінформованість опитаних людей обмежена їхніми особистими інтересами. Перевага публіциста (і, водночас, його обов'язок) — незалежність від відомчих упереджень і готовність діяти в інтересах глядачів. Можна сказати, що інтереси аудиторії і є журналістським відомством.

Аналітичних програм на українському телебаченні значно менше, ніж інформаційних. їх співвідношення залежить від концептуальної побудови мережі мовлення телевізійного каналу.

Серед аналітичних програм і на сьогодні неперевершеною залишається «Післямова», яка зникла з ефіру в листопаді 1997 року. Неперевершеною практично в усіх аспектах — за ступенем аналізу, манерою подачі, формою втілення, стилем. Концепція аналітично-публіцистичної програми відповідала всім параметрам. Проте це не означає, що решта аналітичних програм не заслуговують на особливу увагу науковців, критиків, глядачів. На жаль, усі аналітичні програми виходять в ефір у неділю, майже в один і той самий час (19.ЗО^-21.00). Зрозуміло, що глядач фізично не може дивитися обидві програми, отже, не може їх і порівняти. Підсумкові програми до певної міри є схожими як за стилем подачі й аналізу, так і за концептуальним наповненням. Залишилися у пам'яті глядачів такі програми: «Післямова» з Олександром Ткаченком та «Вісті тижня» з Миколою Канішевським. Сьогодні журналісти-аналітики мають незначний нахил до соціальної спеціалізації. Посилена увага звертається на офіційні події, пов'язані здебільшого із діяльністю уряду та Президента, а не Верховної Ради. Але інколи підсумкові програми виходять настільки різними й несхожими, що дивитися їх усі по черзі буває не тільки цікаво, але й пізнавально. Різні програми аналізують різні аспекти прожитого тижня, по-різному групують факти, приходять іноді до протилежних оцінок та прогнозів. У результаті глядач, який дивився все, робить свої власні висновки. Попри своє негативне забарвлення, це риса демократичного суспільства — навіщо «вбивати» глядачеві в голову оцінки, якщо він може зробити їх сам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мовні преференції населення.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.