Особливості міжпроцесової взаємодії

Технологія відображуваної пам'яті

Методи передавання повідомлень

Методи розподілюваної пам'яті

Методи розподілюваної пам'яті (shared memory) дають змогу двом процесам обмінюватися даними через загальний буфер пам'яті. Перед обміном даними кожний із тих процесів має приєднати цей буфер до свого адресного простору з використанням спеціальних системних викликів (перед цим перевіряють права). Буфер доступний у системі за допомогою процедури іменування, термін його існування звичайно обмежений часом роботи всієї системи. Дані в ньому фактично є спільно використовуваними, як і для потоків. Жодних засобів синхронізації доступу до цих даних розподілювана пам'ять не забезпечує, програміст, так само, як і при розробці багатопотокових застосувань, має організовувати її сам.

В основі методів передавання повідомлень (message passing) лежать різні технології, що дають змогу потокам різних процесів (які, можливо, виконуються на різних комп'ютерах) обмінюватися інформацією у вигляді фрагментів даних фіксованої чи змінної довжини, котрі називають повідомленнями (messages). Процеси можуть приймати і відсилати повідомлення, при цьому автоматично забезпечується їхнє пересилання між адресними просторами процесів одного комп'ютера або через мережу. Важливою особливістю технологій передавання повідомлень є те, що вони не спираються на спільно використовувані дані - процеси можуть обмінюватися повідомленнями, навіть не знаючи один про одного.

Ще однією категорією засобів міжпроцесової взаємодії є відображувана пам'ять (mapped memory). У ряді ОС відображувана пам'ять є базовим системним механізмом, на якому ґрунтуються інші види міжпроцесової взаємодії та системні вирішення. Звичайно відображувану пам'ять використовують у поєднанні з інтерфейсом файлової системи, в такому разі говорять про файли, відображувані у пам'ять (memory-mapped files).

Ця технологія зводиться до того, що за допомогою спеціального системного виклику (зазвичай це mmapO) певну частину адресного простору процесу однозначно пов'язують із вмістом файла. Після цього будь-яка операція записування в таку пам'ять спричиняє зміну вмісту відображеного файла, яка відразу стає доступною усім застосуванням, що мають доступ до цього файла. Інші застосування теж можуть відобразити той самий файл у свій адресний простір і обмінюватися через нього даними один з одним.

Файли, відображувані у пам'ять, будуть докладно розглянуті в розділі 11.

Тепер можна порівняти характеристики міжпроцесової взаємодії із характеристиками взаємодії потоків одного процесу.

§ Проблема організації обміну даними є актуальною тільки для міжпроцесової взаємодії, оскільки потоки обмінюються даними через загальний адрес простір. Обмін даними між потоками схожий на використання розподілюваної пам'яті, але не потребує підготовчих дій.

§ Проблема синхронізації доступу до спільно використовуваних даних є актуальною для взаємодії потоків і для міжпроцесової взаємодії із використанням розподілюваної пам'яті. Використання механізму передавання повідомлень не ґрунтується на спільно використовуваних даних і не потребує синхронізації

Для вирішення проблеми міжпроцесової синхронізації необхідно:

§ по-перше, організувати спільну пам'ять між процесами (це може бути розподілювана пам'ять або файл, відображений у пам'ять);

§ по-друге, розмістити в цій пам'яті стандартні синхронізаційні об'єкти (семафори, м'ютекси, умовні змінні);

§ по-третє, використовуючи ці об'єкти, працювати зі спільно використовуваними даними, як це робилося у разі використання потоків.

Такий підхід широко застосовують на практиці. На жаль, досить складно запропонувати спосіб його реалізації для міжпроцесової синхронізації у більшості систем, оскільки різні системи пропонують різний набір засобів організації спільної пам'яті та засобів сигналізації, які можуть працювати в такій пам'яті. Універсальним рішенням у даному разі є застосування семафорів.

Лекція №2.

Тема: механізм передачі повідомлень.

План:

1.Основи передавання повідомлень (Л1. ст. 151-152).

2.Примітиви передавання повідомлень (Л1. ст. 152).

3.Синхронне й асинхронне предавання повідомлень (Л1. ст. 152-153).

Усі методи взаємодії, які було розглянуто дотепер, ґрунтуються на читанні й записуванні спільно використовуваних даних. На практиці така взаємодія не завжди можлива (наприклад, робота зі спільно використовуваними даними проблематична, якщо для процесів немає спільної фізичної пам'яті, а є тільки мережний зв'язок між комп'ютерами, на яких вони виконуються). У таких випадках можна використати засоби взаємодії, які не ґрунтуються на спільно використовуваних даних, передусім засоби передавання повідомлень .

Як було вже згадано, засоби передавання повідомлень ґрунтуються на обміні повідомленнями - фрагментами даних змінної довжини. Основою такого обміну є не спільна пам'ять, а канал зв'язку (communication channel). Він забезпечує взаємодію між процесами (для того, щоб спілкуватися, вони повинні створити канал зв'язку) і є абстрактним відображенням мережі зв'язку. Абстрактність каналу дає змогу реалізувати його не тільки на основі мережної взаємодії, але й спільної пам'яті (коли процеси перебувають на одному комп'ютері). При цьому такі зміни в реалізації будуть сховані від процесів, що взаємодіють.

Виокремлюють такі характеристики каналів зв'язку: спосіб задання; кількість процесів, які можуть бути з'єднані одним каналом; кількість каналів, які можуть бути створені між двома процесами; пропускна здатність каналу (кількість повідомлень, які можуть одночасно перебувати в системі й бути асоційованими з цим каналом); максимальний розмір повідомлення; спрямованість зв'язку через канал (двобічний або однобічний зв'язок).

В однобічному зв'язку для конкретного процесу допускають передавання даних тільки в один бік.

Основна особливість передавання повідомлень полягає в тому, що процеси спільно використовують тільки канали. Немає необхідності забезпечувати взаємне виключення процесів під час доступу до спільно використовуваних даних, замість цього досить визначити примітиви передавання повідомлень — спеціальні операції обміну даними через канал, які забезпечують не лише обмін даними, але й синхронізацію.

Є два примітиви передавання повідомлень: send (для відсилання повідомлення каналом) і гесеі ve (для отримання повідомлення з каналу).

Розглянемо, як особливості реалізації send і гесеі ve дають змогу виділити різні класи методів передавання повідомлень.

Зазначені примітиви передавання повідомлень можуть задавати прямий і непрямий обмін даними. При прямому обміні даними необхідно явно вказувати процес, з яким необхідно обмінюватись інформацією. Непрямий обмін здійснюють через спеціальний об'єкт (поштову скриньку, порт); процеси можуть поміщати повідомлення в поштову скриньку і отримувати їх звідти. Зазвичай кілька процесів мають доступ до однієї поштової скриньки, застосовуючи під час її пошуку методи іменування. Більшість сучасних технологій обміну повідомленнями використовує непрямий обмін даними. Прикладом прямого обміну є традиційні сигнали.

Зупинимося на основних питаннях синхронізації під час передавання повідомлень. Можна виокремити різні групи методів передавання повідомлень залежно від того, як вони дають можливість відповісти на два запитання.

1. Чи може потік бути призупинений під час виконання операції send, якщо повідомлення не було отримане?

2.Чи може потік бути призупинений під час виконання операції receive, якщо повідомлення не було відіслане?

У реальних системах відповідь на друге запитання практично завжди буде позитивною неблокувальне приймання повідомлень спричиняється до того, що вони губляться. Варіанти відповідей на перше запитання визначають два класи передавання повідомлень - синхронне і асинхронне.

Під час синхронного передавання повідомлень операція send призупиняє процес до отримання повідомлення, а під час асинхронного передавання повідомлень вона не призупиняє процес (тобто є неблоісувальною); після відсилання повідомлення процес продовжує своє виконання, не чекаючи отримання результату. Найзручніше в цьому випадку використати непряму адресацію через поштові скриньки.

Реалізація синхронного й асинхронного передавання повідомлень залежить від низки характеристик каналу й обміну повідомленнями, насамперед від пропускної здатності каналу.

§ Якщо пропускна здатність дорівнює нулю (повідомлення не можуть очікувати в системі), відправник завжди має очікувати, поки одержувачу не надійде повідомлення, а одержувач має очікувати, поки повідомлення йому не буде відіслано. Два процеси мають явно домовлятися про майбутній обмін.

§ Якщо пропускна здатність обмежена (у системі можуть перебувати максимум п повідомлень для цього каналу), відправник має очікувати тільки тоді, коли черга повідомлень для цього каналу переповнена (у ній перебуває рівно n повідомлень), одержувач має очікувати, якщо ця черга порожня.

§ Якщо пропускна здатність необмежена, очікування можливе тільки для одержувача за порожньої черги.

Під час обміну повідомленнями необхідне підтвердження їх отримання. Деякі методи обміну повідомленнями не вимагають підтвердження зовсім, в інших випадках можлива ситуація, коли відправника після виконання операції send блокують доти, поки одержувач не надішле йому інше повідомлення із підтвердженням отримання; таку технологію називають обміном повідомленнями із підтвердженням отримання.

Лекція №3.

Тема: технології передавання повідомлень.

План:

1.Методи передавання повідомлень за допомогою каналів і черг (Л1 ст.154-155).

2.Методи обміну повідомленнями за допомогою сокетів (Л1. ст. 155-157).

3.Віддалений виклик процедур (Л1 ст. 157).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості завершення потоків	\|	Каталоги

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.