• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, ознаки, особливості правозастосування. Суб’єкти правозастосування.

Прогалини в законодавстві. Аналогія права і закону.

Правове регулювання і правовий вплив: співвідношення.

Акти правозастосування.

Механізм та стадії застосування права.

Підстави застосування правових норм.

Застосування як особлива форма реалізації права.

Поняття, ознаки, особливості правозастосування. Суб’єкти правозастосування.

Регулятивна дія права пов’язана з конкретизацією його положень. Зазначена конкретизація здійснюється в процесі реалізації правових норм. Її розуміють, як реалізацію можливостей впровадження правових велінь суб’єктів права шляхом виконання, використання та дотримання норм. Однак у певних випадках процес реалізації норми пов'язаний з необхідністю участі особливого суб’єкта. Його особливість полягає у тому, що:

· він реалізує владні повноваження;

· він приймає обов’язкові рішення;

· він діє у межах наданих повноважень.

Саме в цьому і полягає особливість застосування права. В сучасній юридичній літературі обґрунтовуються дві точки зору стосовно природи правозастосування:

1- більшість вчених вважає правозастосування самостійним різновидом юридичної діяльності, що являє собою форму право реалізації, має стадійний характер, є елементом механізму правового регулювання, а також правової системи суспільства, має комплексний характер, виконує притаманні йому функції, та має особливості механізму;

2- оскільки самостійний характер має категорія реалізації права, що здійснюється у різноманітних формах, то право реалізація не є самостійним видом діяльності, а лише аспектом реалізації норм, що має складний стадійний характер.

Це пояснюється тим, що в будь-якій державі відсутні державні органи, які здійснюють лише правозастосовні функції, навіть судові і арбітражні органи окрім правозастосування здійснюють контрольні функції (Спередонов, Лазарєв).

Правомірним є визначення застосування права, як самостійної категорії, оскільки йому притаманні чітко визначені ознаки:

1) владний характер , що обумовлюється наявністю спеціального суб’єкта, що діє в межах наданих повноважень;

2) нормативний характер, що обумовлюється заснованістю правозастосування на нормах права, як з точки зору їх компетентності, так і визначення процесу здійснення цього виду діяльності;

3) має індивідуальний характер, оскільки забезпечує конкретизацію загальних норм до певного випадку чи визначення суб’єкта;

4) має процедурно-процесуальний характер, що обумовлюється правозастосуванням як сукупністю офіційних дій суб’єктів, що здійснюються в межах певних стадій;

5) має інтелектуальний характер, оскільки пов'язаний із свідомою творчою діяльністю суб’єктів;

6) має юридичний характер, оскільки процес застосування права пов'язаний з прийняттям правозастосовного акту, що є різновидом індивідуального нормативного акту;

7) має офіційний характер, оскільки здійснюється уповноваженими суб’єктами, рішення яких є обов’язковими;

8) має значення юридичного факту, оскільки акти правозастосування породжують, змінюють чи припиняють правовідносини.

Правозастосування – це здійснювана у процедурно-процесуальному порядку владно-організаційна діяльність компетентних органів державної влади та посадових осіб, змістом якої є індивідуалізація юридичних норм до випадку чи суб’єктів у спеціальному нормативному документі, що є обов’язковим та охоронюваним державою.

Важливого значення для розуміння правозастосування має характеристика суб’єктів, що здійснюють цю діяльність. Це питання є дискусійним і передбачає три підходи до його вирішення:

1- більшість вчених вважають, що суб’єктами застосування права є виключно органи держави та посадові особи. Їх характеристики:

а) владний характер;

б) наявність повноважень;

в) можливість прийняття обов’язкових рішень;

г) можливість їх гарантій шляхом примусового впливу;

д) наявність різноманітних повноважень, одним із аспектів яких є застосування права (уряд здійснює правотворчі, владно-розпорядчі, правозастосовні повноваження).

2- окрім органів держави і посадових осіб правозастосування здійснюють громадські об’єднання, як інститут громадянського суспільства. Мова йде про громадські установи, яким держава делегує владні повноваження (профспілки) – Котюк;

3- розвиток сучасного суспільства обумовлює можливість віднесення до суб’єктів правозастосування громадян. Це обумовлюється обов’язком виникнення в процесі застосування норм правовідносин, однією із сторін яких є громадянин (Лівшиц, Халфіна). Однак ця точка зору є спірною, оскільки громадянин, який дійсно є стороною правовідносин є скоріше об’єктом впливу, оскільки виконує прийняті суб’єктом правозастосування рішення, чи користується наданим йому в результаті застосування права благом.

Самостійний характер правозастосування підтверджується також його функціональним призначенням. Воно обумовлюється функціями як напрямками впливу правозастосування на процес реалізації права.

Розрізняють дві групи функцій правозастосування:

І. Загально-юридичні, що засновуються на загальних функціях права:

а) регулятивна – забезпечує первинне регулювання шляхом конкретизації прав і обов’язків суб’єктів, вміщених в диспозиції правової норми.

б) охоронна – забезпечує реалізацію охоронних норм за наявністю юридичного факту, що має форму правопорушення та полягає у конкретизації форм відповідальності, що вміщені в санкціях правових норм.

ІІ. Спеціально-юридичні функції визначають особливість правозастосування в процесі конкретизації загальних норм:

а) правоконстатуюча – надає можливість конкретизувати правову норму шляхом визначення меж можливої та необхідної поведінки суб’єктів, а також конкретизацію їх взаємних прав і обов’язків;

б) функція індивідуалізації – надає можливість найбільш повно визначити особливості певного життєвого випадку та встановити індивідуальні особливості суб’єктів, які знаходяться в сфері правового впливу.

Складність правозастосування та його реалізація характеризується обумовленою наявністю механізму. Механізм правозастосування – це сукупність певних елементів, що являють собою категорії чи дію, які забезпечують правозастосування.

Розрізняють чотири елементи механізму:

· владні повноваження суб’єктів правозастосування;

· наявність чітко визначеної компетенції;

· діяльність суб’єктів по реалізації наданих повноважень;

· можливість примусового впливу на суб’єктів, по відношенню до яких здійснюється застосування.

Деякі вчені до механізму відносять також суб’єктів правозастосування, правове регулювання, правовий процес, правове рішення, а також норми міжнародного права, що забезпечують подолання колізій національних норм.

2. Підстави застосування права.

Процес правозастосування характеризується наявністю чітко визначених підстав. Підстави правозастосування – це життєві випадки, коли застосування права є необхідним:

1-коли права і обов’язки, що передбачені нормою виникають лише після винесення владного рішення компетентного органу про надання права чи накладення обов’язку (наказ про прийняття на роботу);

2-у випадку наявності спору про право, коли сторони не можуть самостійно узгодити рішення як про наявність права і обов’язку, так і їх межі (вирішення спору про майно між подружжям);

3-у випадку наявності правопорушення за умови невиконання обов’язку чи порушення прав, що викликає необхідність застосування засобів державного примусу (винесення рішення суду);

4-за необхідності встановлення в офіційному порядку наявності чи відсутності юридичних фактів чи конкретних документів (поновлення в правах);

5-в процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органами держави чи місцевим самоврядуванням (підвищення на посаді);

6- у випадку здійсненням органами держави дій на користь конкретного суб’єкта за власної ініціативи (нагородження);

7- в процесі вирішення питання про статус колективного суб’єкта (реєстрація установчих документів);

8- у процесі вирішення організаційних питань органами держави (рішення про присутність преси, про висвітлення діяльності у ЗМІ).

Зазначені випадки дають можливість узагальнити зміст процесу правозастосування, який полягає у:

- конкретизації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків;

- вирішенні спору про право та його межі;

- визначення міри юридичної відповідальності за правопорушення.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аграрне виробництво і його особливості
8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
9. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
10. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
11. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
12. Акти правозастосування.

Переглядів: 4125