• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фігуральність мови

План

ЕЛОКУЦІЯ

ТЕМА №5

ЗАТВЕРДЖУЮ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

кафедра: українознавства

дисципліна: Культура і право

Завідувач кафедри

українознавства

____________ О.В. Рогожкин

“___”________ 2013 р.

1. Фігуральність мови. Тропи.

2. Метафора.

3. Риторичні запитання, звертання, оклик, порівняння.

4. Персоніфікація. Алегорія. Іронія. Тавтологія.

5. Фігури кількості. Інші фігури.

Список рекомендованої літератури

Базова:

1. Мацько Л.І. Риторика : Навч. посіб. для студ. ВНЗ / Л.І. Мацько, О.М. Мацько. – К.:Вища шк., 2003. – 311 с.

Допоміжна:

1. Введенская Л.А., Риторика для юристов : Учеб. пособие для вузов/ Л.А. Введенская, Л.Г. Павлова. – Ростов-н/Д : Феникс, 2002. – 568 с.

2. Рогожкин О.В. Риторика: загальна, судова, оперативна. – Донецьк: ДЮІ, 2012.

1.ФІГУРАЛЬНІСТЬ МОВИ. ТРОПИ

Етап мовного (вербального) вираження промови є органічним у мисленнєво-мовному рухові від мотиву, ідеї, задуму, який стиму­лює думку, до формування самої думки у внутрішньому слові, а згодом у значеннях зовнішніх слів і, нарешті, у вимовлених сло­вах. Процес породження мовлення досі залишається таємницею, хоча сучасні дослідники запропонували чимало його моделей (рівневих, циклічних, еквифінальних). Основою рівневих та цик­лічних моделей є уявлення про процес породження мовлення – побудови комунікативних одиниць як низку послідовних кроків, циклів, етапів, модулів. С. Д. Кацнельсон так подав процес пере­ходу від думки до слова: «...від активізованих елементів свідомості до окремих подій і станів, від подій і станів до пропозицій і мисленнєвих структур складнішого порядку, від глибинних семантико-синтаксичних структур до поверхневих речень, оснащених лек­семами і граматичними формами, і від останніх до... фонологіч­них структур – таким є в загальних рисах шлях, який здійснюють елементи свідомості в процесі породження мовлення».

Еквифінальна модель допускає не тільки поетапні фази пород­ження мовлення, а й паралельні, суміжні, супровідні, одночасні, що й видається імовірнішим, оскільки процес породження мовлен­ня залежить від багатьох чинників, які діють не тільки послідовно, один за одним, але й паралельно, одночасно, вибірково і взагалі «якось інакше». У цьому «якось інакше» і криється загадка поро­дження мовлення. Питаннями породження мовлення і текстотворення займаються кілька наук – мовознавство, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, досліджуючи ці чинники. До останніх на­лежать: інтелект, оперативне мислення і база знань людини, відоб­ражена в лексиконі; емоційно-вольова і психічна сфери, а також мовна здатність людини. З погляду когнітивної лінгвістики мовну здатність можна трактувати в таких трьох складниках: а) мовні знання (з фонетики, граматики, лексики, слововживання і слово­сполучення, комбінаторики); б) позамовні знання, одержані пізна­вальним досвідом і представлені у мовній формі; в) знання прин­ципів і прийомів мовного спілкування, стилів і жанрів, мовних ситуацій.

Домовленнєві етапи підготовки промови відображені у попе­редніх розділах риторики – інвенції та диспозиції. На етапі заду­му мовець оперує слідами свого попереднього досвіду – енграмами,тобто уявленнями про предмети. Це прототиповий рівень пам'яті, на основі якого відбувається кодування невербальної і вер­бальної пам'яті. Правій півкулі кори головного мозку властиве цілісне і однойменне сприймання світу, а лівій – ступеневе, по­слідовне, аналітичне.

Оперативні одиниці свідомості і мислення – енграми – правої півкулі пов'язуються з мовними корелятами їх у лівій півкулі. Так нідбувається перехід від цілісного сприймання ситуації до її розчле­нування (від гештальту, фрейму), до компонентів, до лінійного ряду. Починаються операції розчленування початкового задуму, категоризації основних елементів.

Відбувається формування «матриці» майбутнього висловлення. Цей момент (етап, модуль, крок) можна назвати пропозиційним, бо на ньому утворюється судження – граматичне ядро (предикатив, пропозиція) речення. Цей етап називають глибинно-синтаксичним (що скажу?, про що?) представленням (або семантико-синтаксичним фреймом). На ньому відбувається синтезування синтагматич­них структур.

Наступним кроком є побудова поверхневої структури висловлен­ня, при якому відбувається заповнення місць у структурі пропо­зиції номінативними елементами (лексемами, лексичними слово­сполученнями, фразеологізмами), тобто формується поверхневий семантико-синтаксичний фрейм. Починається текстотворча робота мовця з лексиконом – системою, в якій кожна мовна одиниця збері­гається разом з правилами її використання, з її можливостями вжи­вання. Лексикон – це мережа одиниць з різноманітними складни­ми, рухливими взаємозв'язками, серед яких є стійкі валентні мо­делі (предикативні сполуки), традиційні, новітні тощо.

Зважаючи на це, можна уявити, якою складною є робота ора­тора над промовою на етапі елокуції, коли задіюються механізми розчленування початкового задуму. Тут можуть відбуватися різ­номанітні мислительні операції над структурами представлення знань: актуалізація (що є особливо важливим?), категоризація (ви­ділити основні категорії), атомізація (дійти до деталі, риси, озна­ки), декомпозиція (перегрупування), контрастування (з метою ви­ділення, підкреслення чогось), формування релевантної множини і вибір з неї найточнішого мовного елемента (слова, форми, сло­восполучення), заміни їх, перенесення за значенням, функцією тощо.

Конкретна елокутивна робота («одягнення» змісту у точну мов­ну форму) залежатиме від призначення і теми виступу, ситуацій­них умов, аудиторії слухачів і відбуватиметься відповідно до них з більшою або меншою мірою деталізації, увиразнення, образності чи узагальнення, абстрагування. До змісту елокутивної роботи входять номінування (називання) суб'єктів і об'єктів дій, ознак, обставин, відношень і залежностей та граматикалізація (грама­тичне введення в пропозиційні структури) суб'єктів та об'єктів, відношень і залежностей. На цьому етапі підготовки виступу ора­тор має подбати проте, щоб уникнути помилок (девіацій), пов'яза­них з мовною компетенцією(спричинених його поганим знанням мови), і помилок, пов'язаних з його низькою комунікативною компетенцією(невмінням говорити).

Предмет традиційної в класичній риториці елокуції у сучасній лінгвістичній науці розділився на дві близькі і взаємопроникні мовні науки: стилістику як науку про стилістичну систему мови, про стиль, стилі і мовну поетику та риторикуяк науку про ефек­тивну мовну комунікацію і теорію фігур (колишня елоквенція) та види красномовства. Те, що риторика в радянському суспільстві була зневажена і вилучена з навчальних планів освітніх закладів, призвело до того, що зміст риторики стали вводити до предмета стилістики, яка сама здобулася на право навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах гуманітарного профілю тільки в 60-х рр. XX ст. У середній школі стилістика і досі не має визнання, хоча вона як наука про функціональні типи мови там потрібна чи не найбільше з усіх лінгвістичних розділів нормативного курсу ук­раїнської мови. Так, вчення риторики про фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури) ввійшло окремим розділом у сти­лістику – тропи і стилістичні фігури. А вчення риторики про стиль – як лад, склад («слог»), спосіб доцільного й ефективного мовлення – в стилістиці розширилося, розгалузилося відомостями про стилі усної і писемної форм мови, про стилі мови і мовлення, про функціональні стилі й підстилі та їх жанрову диференціацію. I в такому функціональному описі вчення про стилі повернулося до сучасної риторики, бо риторика як наука переконливого мовлен­ня немислима без знання функціональних стилів. Кожний стиль має свої мовні засоби переконання і специфічне прийомотворення.

У сучасній риториці розділ елокуції складається з двох частин: вчення про стилі і вчення про фігури як про принципи і засоби фігурального вираження думки у мові. В цьому розумінні вчення про фігури включає тропіку як вчення про фігури слова і власне фігури як побудови, що виражають фігуральність думки. На по­чатковому етапі риторики фігури сприймалися як відхилення від звичайного способу вираження думки для одержання естетичного ефекту (вважайте, від прямої тактики). І тільки поступово, з розвит­ком риторики, розвинулася ціла наука про фігуральність мови як сукупність засобів її увиразнення, образності й естетизації. Таке розуміння фігур (тропи і фігури мови) представлене майже в усіх сучасних лінгвістичних і літературознавчих стилістиках та прак­тичних риториках.

Дещо відмінним від традиційного є трактування фігуральності і дії основних тропів – метафори, метонімії, синекдохи, гіпербо­ли та інших – в теорії фігур, яку розробила і висвітлила у праці «Загальна риторика» «Група т» (від першої літери грецького слова теїагога – переміщення, віддалення) бельгійських вчених Ж. Дюбуа, Ф. Еделін, Ж.-М. Клінкенберг, Ф. Менге, Ф. Пір, А. Трітон.

Виходячи з традиційно усталеного визначення стилю як мовно­го відхилення від звичайного практичного вираження думки, вони вибудовують конструкцію ніби двох рівнів мови. Якщо є відхи­лення, то має бути норма, від якої щось відхиляється. Цю норму можна вважати точкою відліку для відхилення. Якщо відхилення породжують якусь експресію волі, інтелекту, емоцій і вона може викликати естетичне задоволення, створювати ефект, то виходить, що норма має бути нейтральним дискурсом, без прикрас, натяків, без багатозначності, з прямими тактиками, де, наприклад, лисиця є тільки лисицею, а не хитрістю літературного персонажа, тобто без підтекстів. Цей нейтральний дискурс «Група m» називається нульовим ступенем мови, де все має бути однозначним. Проте в реальній мовній практиці завжди є той, хто говорить, отже, особис­тість мовця, що якоюсь мірою, хоч і найменшою, але авторизува­тиме, маркуватиме свій дискурс, отже, нульовий ступінь – це умовність. До цього нульового ступеня ближчою буде практична побутова мова, яка є переважно номінативною, однозначно назив­ною: це стіл; сідай за стіл; пиши вправу. Проте й практична мова не позбавлена фігуральних відхилень, про що свідчать такі вирази розмовного мовлення: у мене вікно [перерва]; іди на пару [занят­тя]; постав чайник [воду] на голову [щоб помити].

Використовуючи розмежування: «норма» і «відхилення», прак­тична і художня мова (як функціональні різновиди) – можна ви­будувати конструкт, що схематично виглядатиме так:

Практична мова має незначний ступінь відхилення від нульово­го ступеня і, отже, малий семантичний простір для фігуральності (кут ВАД). Тому вона простіша і всім зрозуміла незалежно від сту­пеня освіченості й естетичного виховання мовців (слухачів). Ху­дожня мова має значно більші і різноманітніші ступені відхилення залежно від індивідуально-авторського художнього світобачення, і відповідно більший семантичний простір (кут ВАС) для мета­болічних (з гр. metabol – зміна, перетворення) процесів, тобто метаплазм, метатаксисів, метасемем, металогізмів, в результаті чо­го одержуємо фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури).

Саме тому, що в художній мові ступені відхилення високі і в дискурсах різних авторів можуть бути різними, сприймання худож­ньої мови не є легким. Воно потребує певної освіченості й естетич­ного чуття, уважного вчитування, наступного повернення до тексту, тому що з першого прочитання не все можна збагнути. Отже, один і той самий образ може по-різному тлумачитися різними читачами, бо кожний по-своєму прочитує фігуральність вислову. Тому фігу­ральні образи на фоні нейтрального мовлення є незвичними, вони живучіші, наступні покоління мовців вчитуватимуть їх у культурні дискурси свого часу, якщо цим образам не судитиметься забуття. Фігуральність практичної мови не тільки не високосяжна, а й не оригінальна. Це повтор образних штампів на зразок: Я тобі сто [тисячу]раз казав; Страх який гарний!; Це мені як ножем по сер­цю тощо. Фігуральність художньої мови є поетичною й оригіналь­ною, свіжою. Наприклад:

1. Чорна земля, чорна долоня, чорний хліб. Ні, ні, сину чорноїземлі! Тобі не лестощі, тобі мовчазним бути. Тобі горіти страш­ною думкою і в серці, в м'язахтіла складати силу.Схід і захід сонця несуть на тебе вогонь, потоп, мор і меч.Ніхто, ніхто на цілій широкій землі, ніхто не розділить тягарівтвоїх. Сам-один, по коліна в твердій землі,ти здвигнеш налитими пружними м'язамиі струснеш планетою.Так буде (У. Самчук).

2. На південь стікає зоряна імлаЧумацького шляху. Якийсь чумак чи хлібороб проїхав возом по небесній дорозі, збивна ній срібну куряву,і стікаєвона на жито-пшеницю,щоб не жури­лисьми хлібом (М. Стельмах).

3. Вересень бив у золоті дзвони соняшників,і їм, як гобої,ни­зинно вторували пізні гречки.Дні тепер стояли у шелестах зо­лота,у вибухах блакиті,в потоках музикиі чорнобривців,а ночі народжували печаль перелітних птахів. Ця печаль забрідалаі в людське серце,і ставало жаль чи отих крил, що забирализ со­бою літо,чи того, що й ти не можеш злетіти, як птиця.Ось такий і є вересень:удень надійний,вночі тривожний.Таким і люби його і тоді, коли він б'єу золоті дзвони соняшників,і тоді, коли відриває літовід земліта й садовитьтебе за мудрість кни­жок(М. Стельмах).

4. ...трави міцно прикуті ногами до галери степу...

Переглядів: 1023