• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Персоніфікація

Антономазія

Антономазія (гр. перейменування) – різновид синекдохи, який формується в результаті переносу імені – пе­рейменування. Це перейменування означає, що замість назви пев­ної особи вживається назва такої її ознаки, риси, властивості, дії, речі, завдяки якій цю особу не можна сплутати з іншими. Наприк­лад: Автор «Кобзаря» писав: Се той Первий,що розпинав нашу Україну, а Втораядоконала вдову-сиротину; Блискоче ніч перли­ноюРастреллі [Андріївська церква в Києві, роботи Растреллі], з гори збігає Боричів узвіз... (Л. Костенко). Є два види антономазії:

1.Використання широко відомих власних імен персонажів у ролі загальних: закоханих називають Ромео і Джульєтта, залицяльни­ка – Дон Жуан, ревнивого – Отелло, скупого – Плюшкін, пус­того мрійника – Манілов, слухняного трудівника – Іван.

2.Вживання загальних назв у ролі прізвищ або імен літератур­них персонажів. На такі приклади багата українська література: Пузир, Калита, Часник, Галушка, Марко, Безсмертний, Тарас Трясило.

Антономазія вимагає попередніх фонових знань, тобто знань про ознаки і властивості того, чиє ім'я або назва використовується. Обидва види антономазії характеризуються виразною експресією, широко вживаються у публіцистичному, науково-популярному мов­ленні, у фольклорі, в усній розмові, в художніх творах піднесено романтичного або принижено сатирично характеру. Наприклад: У чистім полі, в полі на роздоллі, де колосочки проти сонця жму­ряться, Вернигора, Вернивода й Вернидуб – три велетні – зібра­лися та й журяться (Л. Костенко).

3. ПЕРСОНІФІКАЦІЯ. АЛЕГОРІЯ. ІРОНІЯ. ТАВТОЛОГІЯ

Персоніфікація (лат. особа + робити), уособ­лення, або прозопопея, – різновид метафори, в якому ознаки істо­ти переносяться на неістот (предмети, явища, поняття, тварини), тому персоніфікацію ще називають одухотворенням, уособленням. Є підстави думати, що персоніфікація належить до найдавніших метафоричних явищ мови, вона відображала анімістичний погляд людей на природу, при якому весь світ населявся духами: говорив, сміявся, плакав, тужив. Тому уособлення вважається найвиразні­шою ознакою фольклору, зокрема казок, легенд, народних опові­док, загадок: Зелена дібровонько, чого рано зашуміла? «Ой як же мені не шуміти? Через мене татари йдуть,шабельками бранців тнуть, ведуть волиночку, молодую україночку (Нар. балада); В хустках всміхаються личка жоржин, в смушках сховались коралі шипшин (О. Олесь);Чистенькі віконця сміютьсядо сон­ця (М.Підгірянка); Важким холодним сномза хатою спала зем­ля (М.Коцюбинський); Пішов козак світ за очі; Грає синє море, грає серце козацькеє,а думка говорить:«Куди ти йдеш не спи­тавшись? На кого покинув батька, неньку старенькую, молоду дівчину?».

Особливу художню силу мають персоніфіковані звертання: Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збудийого, заграйти з ним, спитайсинє море.Воно знає, де мій милий; Думимої, думимої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?.. (Т. Шевченко).

Персоніфікація конкретизує образ, уявно робить його доступ­ним для сприймання кількома аналізаторами: візуальним, акустич­ним, дактильним тощо. Елементи персоніфікації є в епітетах на зразок: глупа ніч, німий докір, сумна дорога, кучеряві хмари. На­приклад: Плачуть голі дерева, плачуть солом 'яні стріхи, вмиваєть­ся сльозами убога земля і не знає, коли усміхнеться (М. Коцюбин­ський).

Переглядів: 2238