• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Риторичне порівняння

Риторичний оклик

Риторичне звертання

Риторичне звертання – це також фігура античної риторики, яка виявляє не тільки власне звертання, а й реакцію, ставлення мов­ця до ситуації спілкування, предмета, ідей мовця тощо, тобто ця фігура також тримається на «принципі щирості». Саме в риторич­них звертаннях предметом звернення буває, як правило, не конк­ретна особа, а якісь речі, уявлення, поняття, глобальні субстанції тощо.

Земле рідна! Мозок мій світліє... (В. Симоненко)

Верни до мене, пам'яте моя!

Народе мій, коли тобі проститься

крик передсмертний і тяжка сльоза

розстріляних, замучених, забитих

по соловках, сибірах, магаданах? (В. Стус)

Добрий ранок, моя одинокосте!(Л. Костенко)

Риторичний оклик – це фігура, що виражає захоплення, яке мали б зрозуміти всі, приєднатися до мовця, і живе ця фігура та­кож на «принципі щирості». Наприклад:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю, Коли гармонії шукаєш у житті!

(П. Тичина)

О полини, сиві полини! Хто посіяв вас на землі нашій? Чи вас посіяли по степах неораних прадавні скіфи?.. А може, ви посія­лись по всій землі нашій у давні роки козаччини?..

Яка дивовижна стійкість, яка живучість! (І. Цюпа)

Чоловіче мій, запрягай коня!

Це не кінь, а змій – миготить стерня. (Л. Костенко)

Проте в цій риторичній фігурі може бути провокативний еле­мент, коли мовець окликом висловлює для когось, захоплення чи­мось, але сам його не поділяє, може навіть обурюватися.

Порівняння – це фігури, в яких мовне зображення особи, пред­мета, явища чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що є органічно властивими для інших предметів чи осіб: дівчина струнка, як тополя;волошки сині, як небо;надворі тепло, як улітку;руки, як білі лебеді;Синіє день, як пізні капусти(Л. Кос­тенко).

В основі порівняння лежать логічні операції виділення найсут­тєвішої ознаки описуваного предмета і пошук іншого предмета, для якого ця ознака є виразнішою, а потім зіставлення з ним і опис цієї ознаки: Сплив вересень синій, як терен.Жовтень палає, чер­воний, як глід (О. Гончар). У порівнянні розрізняють суб'єкт порів­няння (те, що порівнюють), об'єкт порівняння (те, з чим порівню­ють) і ознаку, за якою один предмет (суб'єкт) порівнюється з іншим (об'єктом). Ознака може визначатися за кольором, формою, розмі­ром, запахом, відчуттям, якістю, властивістю тощо.

Порівняння бувають логічні й образні. При логічних порівнян­нях встановлюється ступінь схожості чи відмінності між предме­тами одного типу, беруться до уваги всі властивості, якості, озна­ки порівнюваних предметів, але виділяється щось одне: Конкурс пройшов організовано, як і в минулому році;Все склалося так добре, неначе на замовлення;Брови в Івана широкі, яку батька;Хлопчаки, як дорослі,зосереджено копали грядку (Усне мовл.); І на Україні я сирота, мій голубе, як і на чужині(Т. Шевченко).

Логічні порівняння використовують у науковому, офіційно-діло­вому, розмовному стилях. Вони додають до предмета нову інфор­мацію.

Образне порівняння відрізняється від логічного тим, що вихоп­лює одну якусь найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і робить її основною, ігноруючи всі інші.

Порівняння може мати таке граматичне вираження:

1. Порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполуч­никами як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито.Наприклад: Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна,гнучка, як тополя,гарна, як червона кали­на,довгобраза, як червонобокі яблучка,губи були повні та чер­воні, як калина(І. Нечуй-Левицький); Мене спиняє біла піна гре­чок, запашна, легка, неначе збита крилами бджіл(М.Коцюбин­ський); Неначе білі пави, пливуть хмарки у небі (М. Рильський); Пливе над світом осінь, якмедуза... (Л. Костенко).

2. Форма орудного відмінка. Наприклад: А серденько соловей­ком щебече та плаче; Синє море звірюкоюто стогне, то виє; І квіткою,й калиноюцвісти над ними буду (Т. Шевченко); Черво­нобоким яблуком доспілим скотився день... (М. Рильський).

Порівняльні конструкції з орудним відмінком мають давнє по­ходження. В них знайшли відгомін метаморфозні вірування пра­українців, тобто вірування в можливість перетворення (матері – в зозулю, дівчини – в лілею, тополю, мавку, брата й сестри – у квіти братики-й-сестрички, козака – в явора, чоловіка – у вовку­лака, сліз – у квіти тощо). Мова українського фольклору вироби­ла свою поетичну стилістику, в якій відобразила і закріпила такі йаналогічні асоціації. Це й синтаксичні паралелізми порівняльного характеру в народних піснях на зразок: Летіла зозуля та й стала кувати. Ой то ж не зозуля, то рідная мати. Найповніше такі об­разні асоціації виражаються конструкціями з орудним відмінком, які важко назвати чисто порівняльними, бо вони зберігають ще ту анімістичну метаморфозність: сльози матері стали квітами ма­теринки (українська легенда). Виразними є такі конструкції в на­роднопоетичній стилістиці Т. Шевченка: / на диво серед поля то­полеюстала; А весною процвіла я [дівчина] цвітом при долині...; Та випливи русалкоюзавтра серед ночі; Буде над ним його мила квіткоюстояти; Прилинути голубкою;Полетіти пташкою.

Метаморфозні конструкції поступово набували функцій образ­них порівнянь і ставали продуктивними стилістемами. У творчості Т. Шевченка актуалізовано такі конструкції уже порівняльного ха­рактеру: серденько соловейкомщебече та плаче; червоною калиноюпостав на могилі; орломсизокрилим літає [Ярема]; вию со­вою;слава сонцемзасіяла; громада жмелемзагула; байстрюки Єкатерини сараноюсіли. У порівняннях типу гадюкою зашипіли ступінь злиття компонентів (сем) суб'єкта й об'єкта порівняння найвищий. Тому такі порівняльні конструкції з орудним відмінком фразеологізувалися: стояти стіною, дивитися вовком [чортом]... Побудовані на принципі заперечення, порівняння допомагають виділити в суб'єкта певну ознаку (сему) через його спорідненість з об'єктом. Прийом заперечення ніби руйнує цю тісну спорідненість і тим загострює враження. Обов'язкова в цій порівняльній конст­рукції частка не розрізняє (на основі спільної ознаки) суб'єкт і об'єкт та створює роздільну порівняльну ситуацію, що виражається одночасно риторичною фігурою – синтаксичним (стилістичним) паралелізмом:

Не русалонька блукає,

То дівчина ходить...;

Не сон-трава на могилі Вночі процвітає.

То дівчина заручена Калину сажає.

(Т. Шевченко)

В аналогічних порівняннях часто суб'єкт означає істоту, а об'єкт береться зі світу природи або і суб'єкт, і об'єкт – з природи. По­рівняння можуть мати кілька видів граматичного вираження.

1.Підрядне речення: І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав(Т. Шевченко); Долиною повилась річечка, неначе хто кинув новусиню стрічку на зелену траву (М. Коцюбинський); Спливло жит­тя, як листяза водою (Л. Костенко).

2.Конструкції з формами ступенів порівняння прислівників і прикметників: кращий, ніж...; вищий, ніж...; чорніше чорної землі блукають люди (Т. Шевченко).

3.Описові порівняння на зразок : Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува (В. Сосюра); Ой ти дівчино, з горіха зерня(І.Франко).

4.Речення порівняльної структури, в яких об'єкт порівняння охоплює всю предикативну частину: Кров твоя –рубін коштов­ний, кров твоя – зоря світання (Леся Українка); Я – невгаси­мий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух (П.Тичина).

Порівняльно-приєднувальні конструкції, побудовані за прин­ципом образної аналогії: Л у ка ш. Ой скажи, дай пораду, як про­жити без долі! Доля. Як одрізанагілка, що валяється долі!(Леся Українка); Як мисливець обережний, звіробійний довго­літній, посивілий слідопит прилягає теплим ухом, щоб почути шум далекий, до ласкавої землі, – так і ти, поете, слухай голоси життя людського, нові ритми уловляй і розбіжні, вільні хвилі, хаос ліній, дим шукання в панцир мислі одягни (М. Рильський).

Не гнівайтесь на мене, діти!

Старий я став, сумний, сердитий,

Боюсь німої самоти,

Коли нема куди іти

І ні до кого прихилитись...

Так у степу осіннім птиця

Махає раненим крилом

Услід за радісним гуртом,

Що в синю далеч відпливає...

Гукнути б – голосу немає. (М. Рильський)

В українському фольклорі трапляються заперечні порівнян­ня (Ой то ж не зоря– дівчина моя з новенькими відерцями по водицю йшла) та невизначеніпорівняння (такий, що ні в каз­ці сказати, ні пером описати;дівчина – ні змалювать, ні опи­сать).

Акумуляція (від лат. нагромадження, збирання) – риторична макрофігура, в якій нагромаджується кілька дій і по­нять з паралельними картинами, додатковими описами, побічни­ми зауваженнями, а в результаті виходить ціле художнє полотно. Як правило, ця фігура використовується в епічних дискурсах. На­приклад: Данило любив, як, вигинаючись, б'ючи на сполох, аж до самого неба половіли ниви, і мав радість, коли червень клав сивину на жито, а золотінь на пшеницю; він любив, коли вдосвіта липень клепав коси, коли серпень цілими днями тиховійно сіяв у рахман­ну землю зерно і надії, і вересень стишував напівсонну пісню джмеля; він любив, як літні вечори бриніли маківками, а осінні – тримали в підволохачених гніздах зорі; він любив пахощі свіжого хліба й золоту задуму соняшників; довірливий і вразливий, він бен­тежно прислухався до чийогось життя, і до плину води, що жебонить і грає у корінні, і до всієї хліборобської сторони, що трималась на сивому житі і добрих, спокійних орачах (М. Стель­мах).

Експлеція (гр. заповнювати) – риторична макрофігура нагромадження вставних і вставлених слів, зворотів, уточнень, винятків, в результаті чого основне формулювання розсіюється і думка послаблюється. Наприклад: звичайно, можливо, ви дозволи­те, якщо ваша ласка, то після чогось могла б відбутися й наша розмова (замість короткого і конкретного висловлення: нам треба поговорити).

Конкатенація (лат. ланцюжок) – риторична макрофігура нагромадження шляхом нанизування підрядних ре­чень одне на одне. В результаті весь зміст тексту можна вмістити в одному складнопідрядному реченні з послідовною підрядністю. Такі фігури використовують в епічних текстах для створення ефек­ту розлогості, широкого простору думки або в ігрових, дотепно зв'язуючи весь текст в одному підрядному сполучному слові або якомусь іншому.

Наприклад: До колоса, до цар-колоса Данило мав незмінний тре­пет душі, чекав із ним зустрічі ще тоді, /коли він лише вгадувався в зеленому весняному сповитку, любувався, /як на його по-дівочо­му ніжних віях тихо бриніли цвіт і роса, радів, /коли він набирав­ся сили й у тиховійній задумі схиляв голову (М. Стельмах).

Читайте також:

1. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
2. Асимптотичний підхід до порівняння оцінок
3. Бюджетний контроль - це порівняння показників бюджету зі звітом за від­повідний період часу.
4. Десяткові дроби, їх порівняння, операції над ними. Перетворення десяткових дробів у звичайні та звичайних у десяткові.
5. Електроди порівняння в методі потенціометрії
6. Задаючі пристрої і елементи порівняння. Задаючі пристрої розімкнутих систем керування. Задаючі пристрої замкнутих систем керування. Мікропроцесори, контролери та логічні елементи.
7. Критерії порівняння ОС
8. ЛЕКЦІЯ 9 Порівняння маршрутів механічної обробки та вибір кращого з них за мінімумом приведених витрат
9. Логістична концепція організації виробництва та її порівняння з традиційною
10. Метод порівняння
11. МЕТОД ПОРІВНЯННЯ З|із| ПРОТОТИПОМ
12. Методи порівняння показників народжуваності та плідності

Переглядів: 2220