Риторичне запитання

Парономазія

Парономазія (гр. «біля називання») – стилістична фігура, що виникає на каламбурному зближенні близьких за звучанням, але різних за змістом слів: талант твій латаний(Т. Шевченко); вогонь вагань (Д. Фальківський); будьте безумні– не зимні, атоми утоми(П. Тичина); серпанок серпня (І. Драч); груди грудня (М. Вінграновський);у білій білотінедосягання (В. Стус); Зимно, зимно вітер над землею віє.І кричить, і виє,і когось шукає (О. Олесь).

Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде їх до смислового зближення. Виникають нові несподівані умовно-асоціативні образи: Синь уже синіє.Ніч іде нечутно, та для міста ночіначе і нема (В. Сосюра); Борвій-буран схопив дерева в бран;І ніжним чадом, чудомчистим бузкова свічка понад листом вже злотом-променем жива (І. Драч); Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг, бо за терпіннямє Трипілля,а за Черніговом– Черніг (Л. Костенко); І вже болить душа на дуб здубіла,в цій чужаниці,чужбі, чужині! (В.Стус).

Широко використовується звуко-семантичне зближення слів у сучасній українській поезії. Слова, близькі за звучанням, зазнають поетичної семантизації і створюють асоціативно-узагальнену форму, яку називають паронімічною атракцією (лат. притягування). Паронімічна атракція може формуватися на фольклорній семантичній паралелі: Та забілілисніги, забіліли білі,ще й дібровонька... Та заболілотіло бурлацькеє біле,ще й головонька (Нар. пісня). Наприклад, в українській культурній традиції білий колір викликає приємні асоціації і ніби притягує до себе різні дистрибути: білі руки, білеличко, білахата, білийлебідь, білийцвіт на калині; плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду (Д. Луценко) тощо.

На зв'язках і перенесенні називань – білий сніг [сивина] на скронях – зболіла душа – посивіла голова – побіліла голова – виникла асоціативно-узагальнена поетична формула білий біль: ...болем збілілим(О. Олесь); Лечу над білим болембездоріж... (Л. Костенко); Білого болю, як білого терну (І. Драч); Прив'язана за коси до сосни біліє,наче біль,за біль біліша(В.Стус).

1. РИТОРИЧНІ ЗАПИТАННЯ, ЗВЕРТАННЯ, ОКЛИК, ПОРІВНЯННЯ

Це дуже давня риторична фігура, відома ще з часів античної риторики. За лексико-граматичним вираженням вона не відрізняється від звичайного запитання. Специфіка риторичного запитання полягає в тому, що воно не потребує відповіді на відміну від звичайного. Наприклад: Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля перс, що знали не шовки, а лише нерівне шорстке полотно? І чи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть полотна і полиневого смутку давнини? (М. Стельмах); Душа полів, ти пам'ятаєш стерні? Оцю печаль, покинутість оцю? (Л. Костенко).

Риторичне запитання не потребує відповіді у двох випадках. Перший – найпоширеніший, тому що відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем. Другий випадок: риторичним запитанням є таке, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на зразок: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак автор, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації, трагізм або комізм її, звернути на неї увагу співрозмовників.

Слід зауважити, що фігура риторичного запитання не є такою простою, як здається на перший погляд. Хоча відповідь усім відома, але автор може ставити провокаційні запитання, тому що в нього є на це запитання зовсім інша відповідь (всі думають так, а насправді все інакше). В такий спосіб створюється стилістичний ефект оманливого очікування. Тому Є.В. Клюєв вважає, що риторичне запитання, як і риторичний оклик та риторичне звертання, – це фігури, що ґрунтуються на критерії щирості¹. Наприклад: Житечко-житечко, хто жтебе косити буде?Пішли твої косарі на війну, і тільки з-за обріїв страшний косар смерті дає знати про себе; О пам'ять і смуток землі, чи минулися ви? Чи минулись?Бо й тепер од печалі сивіє жито... (М. Стельмах).

Вглядаюсь в осінні стерні –

Куди ти біжиш, дорого?

І як ти озивешся – з такої німоти? (В. Стус)

Душе моя обпалена,

І як ти ще жива?(Л. Костенко)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Метонімія	\|	Риторичне порівняння

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.