• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Суть і необхідність земельної реформи

Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури

Основним економічним завданням перехідного періоду є створення сучасних ринкових відносин, яке не може бути здійснене без створення відповідної ринкової інфраструктури.

Важливим елементом забезпечення ринкової діяльності є інфраструктура ринку: банки, біржі, брокерські та дилерські контори, різні посередницькі організації, інформаційні установи тощо. Багатьох елементів ринкової інфраструктури за часів командно-адміністративної системи просто не існувало (наприклад, брокерські контори, біржі та інші).

Тому цю сферу треба створювати практично з нуля. Крім того, у розвинених країнах інфраструктура ринку розвивається випереджаючими темпами, у неї вкладається більше половини всіх капіталовкладень.

Ринкова трансформація земельних відносин в Україні здійснюється шляхом проведення аграрної реформи. Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року “Про земельну реформу” вона є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин.

Основним завданням земельної реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам, організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Мета земельної реформи в Україні - спрямувати процес привати­зації на формування конкурентоспроможного підприємництва.

Земельну реформу можна зобразити відповідною організаційною схемою, розробленою на підставі чинного законодавства (рис. 1).

Результатом земельної реформи є трансформація сільськогоспо­дарських підприємств за такими трьома головними напрямами.

Пер­ший: поділ господарств на дрібніші самостійні виробничі підрозділи - сімейні фермерські господарства, партнерства, кооперативи тощо.

Рис.1. Організаційна схема земельної реформи в Україні

Другий: формування великих господарств, де збереглись кваліфіко­вані енергійні кадри, які мають потенційну здатність і бажання інтен­сифікувати виробництво. В таких господарствах відбувається процес концентрації власності в руках невеликої групи співвласників шля­хом скуповування, обміну, оренди паїв, акцій тощо. У перспективі ці господарства можуть стати великими комерційними фермами, якими буде керувати група або один власник, що орендує землю у місцевих жителів і наймає відповідну кількість працівників.

І третій, найменш бажаний, але неминучий шлях, коли частина господарств збереже форму колективного підприємства. У цьому випадку, як свідчить дос­від, селяни працюють у своїх підсобних господарствах. За таких умов виробництво зменшиться до рівня, потрібного для виживання селянської сім'ї. Проте, якщо в країні попит на сільськогосподарську продукцію буде зростати, то найбільш життєздатна частина цих осо­бистих підсобних господарств стане базою для швидкого становлення фермерства.

У результаті формується нова аграрна структура, яка грунтується, переважно, на приватній власності на землю і засоби виробництва. Цей процес набув прискорення зокрема після Указу Президента України “ Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 8 грудня 1999 року.

Реформування земельних відносин в Україні відбувається лише за умов захисту прав власника на землю. Інструменти такого захисту існують у всіх країнах, де діють такі відносини.

Ключовими напрямами аграрної реформи є :

1. 1.Реальне (а не формальне) реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної влас­ності. Держава гарантує свободу вибору організа­ційних форм приватного господарювання, що приходять на зміну КСП. Визначальними в цьому мають бути вищий рівень персоні­фікації власності, максимальне забезпечення цілісності господар­сько-територіальних комплексів, що забезпечить ефективне використання землі, майна, розвиток соціальної сфери села.

2. 2.Перехід на земельно-орендні відносини між: власниками зем­лі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання. У цьому про­цесі держава забезпечує :

* обов'язкову платність за використання землі між суб'єктами
земельних відносин, що стимулює закріплення на ній більш
ефективного господаря, раціональніше її використання та сприятиме соціальному захисту (через орендну плату) селян — влас­ників землі;

* спрощену процедуру індивідуальної та групової передачі
селянами земельних паїв і майна в оренду приватним формуванням і введення повідомно-реєстраційного порядку передачі — одержання земельних паїв у оренду.

3.Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення
найбільших з них у товарні господарства селян - міні-фермерські господарства. За роки незалежності та переходу до рин­кової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві сільськогоспо­дарської продукції збільшилась з 29,4 до 59,9 %.

Для того щоб надати більшого простору дальшому розвиткові цього сектору, держава забезпечує :

• безперешкодне вилучення селянами (за їх бажанням) земельних паїв з КСП та розширення за рахунок цих паїв особистих підсобних господарств без надання їм статусу юридичної особи (фермерських господарств) і підвищення таким чином рівня товарності цих господарств;

• виділення селянам (на отриманий земельний пай) у натурі
майна в рахунок погашення майнового паю, заборгованості із заробітної плати, а саме: будівель і споруд, приміщень, техніки, робочої продуктивної худоби, знарядь праці тощо;

• вирішення питань щодо передачі у власність і користування
земельних ділянок працівникам соціальної сфери села (учителям,
медпрацівникам, працівникам закладів культури та ін.) за рахунок земель запасу і резервного фонду;

• прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів.

4.Усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродук­ції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку. З цією метою передбачено :

• стимулювання створення селянських (фермерських) кооперати­вів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи пільгового оподаткування, яка діє для сільського господарства, тощо;

• забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і
продукції та продаж сільгоспвиробникам виключно через аукціо­ни й біржі незалежно від власності та розмірів підприємств;

• надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектору (племінна справа, селекція тощо) виключно на кон­курентних засадах і на зворотній основі або з пайовою участю суб'єктів господарювання;

• запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних операцій, недопущення імпорту неякісних продуктів і продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обся­гах може здійснювати національний АПК.

5.Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі, а саме:

• запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення в разі неповернення кредитів;

• заснування Земельного (іпотечного) банку;

• створення механізму фінансових гарантій повернення креди­тів сільгосп товаровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою платоспроможності та санації підприємств;

• забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад виробництва зерна) за раху­нок цільових позичок (насіння, техніка) під конкретну продукцію;

• запровадження механізмів відповідальності власників та ке­рівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробіт­ної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою.

6.Удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах. Із цією метою передбачено:

• розмежувати функції державного управління (форми власності і господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру управління, розвиток інфраструктури аграрного секто­ру тощо) та функції господарського управління (ресурсне забезпечення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кре­дитне забезпечення тощо);

• здійснити на рівні центральних органів виконавчої влади дальше об'єднання функціонально споріднених інститутів, пере­вести на корпоративне утримання галузеві й господарські струк­тури управління;

• реорганізувати на місцевому рівні управління сільського господарства в підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвит­ку агропромислового комплексу (з покладенням на них вирішення завдань земельної реформи, розвитку агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку). Предметом особливої ува­ги стає створення сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

7.Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної реформ.

Програма реалізації земельної реформи враховує іс­торичні, соціальні та екологічні особливості розвитку сільського гос­подарства кожного регіону, зокрема: густоту населення; рівень забез­печеності землею, її продуктивність, придатність до сільськогоспо­дарського виробництва; рівень індустріалізації та урбанізації; збере­ження у свідомості селян традиційного почуття власника, господаря; розвитку подвірного натурального господарства тощо.

Сьогодні в Україні уже, по суті, завершено перший етап земельної реформи - проведено роздержавлення землі і передано її у власність колективних господарств, і другий етап , що передбачає поділ земель, пе­реданих у колективну власність, на частки (паї, без виділення їх у на­турі) з видачею відповідного документа — сертифіката про право при­ватної власності на землю. Власник сертифіката, проте, не може на свій розсуд використовувати або розпоряджатися закріпленим за ним земельним паєм. Тому виникла потреба зробити зміни і доповнення до Земельного Кодексу України.

Третій, завершальний етап земельної реформи - це формування на базі приватної власності на землю нових за змістом приватно-орендних господарств. У результаті селянин повинен одержати ста­тус працівника-власника з правом отримання доходів не лише відпо­відно до затрат праці, а й розміру земельного пайового внеску в колек­тивне господарство.

Аграрна реформа в Україні торкнулась глибин­них основ колективної власності, а зміна власника означає по­яву ефективного господаря. Запрацював механізм функ­ціонування пайових відносин усередині приватизованих підприємств, насамперед через постійну щорічну виплату власнику паю дивідендів у грошовому чи натуральному вигляді, що з часом переростає у своє­рідний критерій почуття господаря.

Читайте також:

1. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
2. Бюджетні запити: їх суть, необхідність складання та аналіз
3. Визначення та необхідність контролю.
4. Виникнення внутрішнього аудиту та його необхідність
5. Відносини власності в Україні. Необхідність різноманітних форм власності.
6. Внаслідок реалізації адміністративно-територіальної реформи Україна із централізованої держави стане децентралізованою європейською країною самоврядних громад.
7. Господарські реформи Н.С.Хрущьова в Україні
8. Грошові реформи
9. Грошові реформи та методи їх проведення
10. Державне регулювання економіки: поняття, необхідність, функції. Об’єкти та суб’єкти ДРЕ
11. Державні цільові фонди: сутність, необхідність і їх роль. Класифікація цільових фондів.
12. Державні цільові фонди: суть, необхідність та значення

Переглядів: 582