• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть і необхідність земельної реформи

Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури

Основним економічним завданням перехідного періоду є створення сучасних ринкових відносин, яке не може бути здійснене без створення відповідної ринкової інфраструктури.

Важливим елементом забезпечення ринкової діяльності є інфраструктура ринку: банки, біржі, брокерські та дилерські контори, різні посередницькі організації, інформаційні установи тощо. Багатьох елементів ринкової інфраструктури за часів командно-адміністративної системи просто не існувало (наприклад, брокерські контори, біржі та інші).

Тому цю сферу треба створювати практично з нуля. Крім того, у розвинених країнах інфраструктура ринку розвивається випереджаючими темпами, у неї вкладається більше половини всіх капіталовкладень.

Ринкова трансформація земельних відносин в Україні здійснюється шляхом проведення аграрної реформи. Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року “Про земельну реформу” вона є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин.

Основним завданням земельної реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам, організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Мета земельної реформи в Україні - спрямувати процес привати­зації на формування конкурентоспроможного підприємництва.

Земельну реформу можна зобразити відповідною організаційною схемою, розробленою на підставі чинного законодавства (рис. 1).

Результатом земельної реформи є трансформація сільськогоспо­дарських підприємств за такими трьома головними напрямами.

Пер­ший: поділ господарств на дрібніші самостійні виробничі підрозділи - сімейні фермерські господарства, партнерства, кооперативи тощо.

Рис.1. Організаційна схема земельної реформи в Україні

Другий: формування великих господарств, де збереглись кваліфіко­вані енергійні кадри, які мають потенційну здатність і бажання інтен­сифікувати виробництво. В таких господарствах відбувається процес концентрації власності в руках невеликої групи співвласників шля­хом скуповування, обміну, оренди паїв, акцій тощо. У перспективі ці господарства можуть стати великими комерційними фермами, якими буде керувати група або один власник, що орендує землю у місцевих жителів і наймає відповідну кількість працівників.

І третій, найменш бажаний, але неминучий шлях, коли частина господарств збереже форму колективного підприємства. У цьому випадку, як свідчить дос­від, селяни працюють у своїх підсобних господарствах. За таких умов виробництво зменшиться до рівня, потрібного для виживання селянської сім'ї. Проте, якщо в країні попит на сільськогосподарську продукцію буде зростати, то найбільш життєздатна частина цих осо­бистих підсобних господарств стане базою для швидкого становлення фермерства.

У результаті формується нова аграрна структура, яка грунтується, переважно, на приватній власності на землю і засоби виробництва. Цей процес набув прискорення зокрема після Указу Президента України “ Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 8 грудня 1999 року.

Реформування земельних відносин в Україні відбувається лише за умов захисту прав власника на землю. Інструменти такого захисту існують у всіх країнах, де діють такі відносини.

Ключовими напрямами аграрної реформи є :

1. 1.Реальне (а не формальне) реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної влас­ності. Держава гарантує свободу вибору організа­ційних форм приватного господарювання, що приходять на зміну КСП. Визначальними в цьому мають бути вищий рівень персоні­фікації власності, максимальне забезпечення цілісності господар­сько-територіальних комплексів, що забезпечить ефективне використання землі, майна, розвиток соціальної сфери села.

2. 2.Перехід на земельно-орендні відносини між: власниками зем­лі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання. У цьому про­цесі держава забезпечує :

* обов'язкову платність за використання землі між суб'єктами
земельних відносин, що стимулює закріплення на ній більш
ефективного господаря, раціональніше її використання та сприятиме соціальному захисту (через орендну плату) селян — влас­ників землі;

* спрощену процедуру індивідуальної та групової передачі
селянами земельних паїв і майна в оренду приватним формуванням і введення повідомно-реєстраційного порядку передачі — одержання земельних паїв у оренду.

3.Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення
найбільших з них у товарні господарства селян - міні-фермерські господарства. За роки незалежності та переходу до рин­кової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві сільськогоспо­дарської продукції збільшилась з 29,4 до 59,9 %.

Для того щоб надати більшого простору дальшому розвиткові цього сектору, держава забезпечує :

• безперешкодне вилучення селянами (за їх бажанням) земельних паїв з КСП та розширення за рахунок цих паїв особистих підсобних господарств без надання їм статусу юридичної особи (фермерських господарств) і підвищення таким чином рівня товарності цих господарств;

• виділення селянам (на отриманий земельний пай) у натурі
майна в рахунок погашення майнового паю, заборгованості із заробітної плати, а саме: будівель і споруд, приміщень, техніки, робочої продуктивної худоби, знарядь праці тощо;

• вирішення питань щодо передачі у власність і користування
земельних ділянок працівникам соціальної сфери села (учителям,
медпрацівникам, працівникам закладів культури та ін.) за рахунок земель запасу і резервного фонду;

• прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів.

4.Усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродук­ції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку. З цією метою передбачено :

• стимулювання створення селянських (фермерських) кооперати­вів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи пільгового оподаткування, яка діє для сільського господарства, тощо;

• забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і
продукції та продаж сільгоспвиробникам виключно через аукціо­ни й біржі незалежно від власності та розмірів підприємств;

• надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектору (племінна справа, селекція тощо) виключно на кон­курентних засадах і на зворотній основі або з пайовою участю суб'єктів господарювання;

• запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних операцій, недопущення імпорту неякісних продуктів і продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обся­гах може здійснювати національний АПК.

5.Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі, а саме:

• запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення в разі неповернення кредитів;

• заснування Земельного (іпотечного) банку;

• створення механізму фінансових гарантій повернення креди­тів сільгосп товаровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою платоспроможності та санації підприємств;

• забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад виробництва зерна) за раху­нок цільових позичок (насіння, техніка) під конкретну продукцію;

• запровадження механізмів відповідальності власників та ке­рівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробіт­ної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою.

6.Удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах. Із цією метою передбачено:

• розмежувати функції державного управління (форми власності і господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру управління, розвиток інфраструктури аграрного секто­ру тощо) та функції господарського управління (ресурсне забезпечення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кре­дитне забезпечення тощо);

• здійснити на рівні центральних органів виконавчої влади дальше об'єднання функціонально споріднених інститутів, пере­вести на корпоративне утримання галузеві й господарські струк­тури управління;

• реорганізувати на місцевому рівні управління сільського господарства в підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвит­ку агропромислового комплексу (з покладенням на них вирішення завдань земельної реформи, розвитку агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку). Предметом особливої ува­ги стає створення сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

7.Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної реформ.

Програма реалізації земельної реформи враховує іс­торичні, соціальні та екологічні особливості розвитку сільського гос­подарства кожного регіону, зокрема: густоту населення; рівень забез­печеності землею, її продуктивність, придатність до сільськогоспо­дарського виробництва; рівень індустріалізації та урбанізації; збере­ження у свідомості селян традиційного почуття власника, господаря; розвитку подвірного натурального господарства тощо.

Сьогодні в Україні уже, по суті, завершено перший етап земельної реформи - проведено роздержавлення землі і передано її у власність колективних господарств, і другий етап , що передбачає поділ земель, пе­реданих у колективну власність, на частки (паї, без виділення їх у на­турі) з видачею відповідного документа — сертифіката про право при­ватної власності на землю. Власник сертифіката, проте, не може на свій розсуд використовувати або розпоряджатися закріпленим за ним земельним паєм. Тому виникла потреба зробити зміни і доповнення до Земельного Кодексу України.

Третій, завершальний етап земельної реформи - це формування на базі приватної власності на землю нових за змістом приватно-орендних господарств. У результаті селянин повинен одержати ста­тус працівника-власника з правом отримання доходів не лише відпо­відно до затрат праці, а й розміру земельного пайового внеску в колек­тивне господарство.

Аграрна реформа в Україні торкнулась глибин­них основ колективної власності, а зміна власника означає по­яву ефективного господаря. Запрацював механізм функ­ціонування пайових відносин усередині приватизованих підприємств, насамперед через постійну щорічну виплату власнику паю дивідендів у грошовому чи натуральному вигляді, що з часом переростає у своє­рідний критерій почуття господаря.

Читайте також:

1. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
2. Бюджетні запити: їх суть, необхідність складання та аналіз
3. Визначення та необхідність контролю.
4. Виникнення внутрішнього аудиту та його необхідність
5. Відносини власності в Україні. Необхідність різноманітних форм власності.
6. Внаслідок реалізації адміністративно-територіальної реформи Україна із централізованої держави стане децентралізованою європейською країною самоврядних громад.
7. Господарські реформи Н.С.Хрущьова в Україні
8. Грошові реформи
9. Грошові реформи та методи їх проведення
10. Державне регулювання економіки: поняття, необхідність, функції. Об’єкти та суб’єкти ДРЕ
11. Державні цільові фонди: сутність, необхідність і їх роль. Класифікація цільових фондів.
12. Державні цільові фонди: суть, необхідність та значення

Переглядів: 630