• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Норми радіаційної безпеки

Перші безпечні межі опромінювання людей були визначені на початку ХХ століття. Оскільки у ці часи опромінюванні ураження відно­сились головним чином до шкіри, то було запропоновано прийняти як безпечну десяту долю доз, яка викликає еритему (почервоніння) шкіри за 30 діб.

У 1934 році Міжнародна комісія з радіаційної безпеки (МКРБ) встановила толерантну дозу, рівною 0,2 Р за добу. В 1936 році ця доза була зменшена до 0,1 Р на добу.

У міру накопичення даних від окремих наслідків дії ІВ на лю­дину термін «толерантна доза» був замінений на «граничнодопустима доза», а її величина встановлена рівною 0,05 Р за добу або 18 Р за рік.

В 1958 році МКРБ прийняла гіпотезу безпорогової лінійної залежності, «доза – ефект», умовно з якою всякі найнезначніші дози опромінювання можуть викликати небажані генетичні наслідки і імовірність таких наслідків прямо пропорційна дозі. Деякі вчені вважають, що залежність «доза-ефект» має лінійний характер. Інші вважають, що шкідливі ефекти опромінювання виявляються, починаючи з обумовленого порогу. Треті вважають, що малі дози опромінювання корисні. Розглянемо аргументи вчених про користь малих доз опромі­нювання.

Люди завжди знаходились в умовах природного фонового опромінення,

їх організм адаптований до опромінення в малих до­зах. Тим більше, що за декотрими гіпотезами органічне життя на Землі виникло та розвинулось в результаті мутаційного впливу ІВ.

У 1985 році на спеціальній конференції у США, присвячений ефектам малих доз опромінювання, повідомлялося про користь їх дії. Було встановлено, що в районах з високим природним радіаційним фоном вища опірність організму людини інфек­ційним захворюванням, менша сприйнятливість до ревматичних захворювань та захворювань, пов'язаних з порушенням обміну речовин (наприклад, цукрова хвороба).

Корисність малих доз встановлена при вдиханні повітря з підвищеним вмістом радону, якій зменшує захворювання раком легенів.

В теперішній час вже є докази того, що опромінення стимулює ріст рослин і підвищує їх урожайність. Особливого поширення набуває опромінювання малими дозами харчових продуктів при їх консервуванні.

Допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуються нормами радіаційної безпеки України – НРБУ-97. Вони визначають три категорії осіб, які можуть зазнати опромінення.

1. Категорія А – персонал, що постійно або тимчасово працює з джерелами іонізуючого випромінювання, а також залучений для виконання аварійних та рятувальних робіт.

2. Категорія Б – обмежена частина населення, яка за умовами мешкання або роботи може піддаватися дії радіаційних речовин та інших джерел іонізуючого випромінювання.

3. Категорія В – решта всього населення.

Для цих категорій встановлені гранично допустимі дози (ГДД) опромінення на протязі року:

- категорії А – 20 мЗв;

- категорії Б – 2 мЗв;

- категорії В – 1 мЗв.

Наведені ГДД встановлені для відкритої місцевості без врахування природного радіаційного фону Землі.

5. Чинники хімічних речовин. Класифікація небезпечних шкідливих, хімічних речовин (НШХР)

Серед небезпечних хімічних речовин виділяють:

- отруйні речовини – ОР;

- сильнодіючі отруйні речовини – СДОР;

- промислові отрути (ПО).

Отруйні речовини (ОР) являють собою спеціально створені сполуки, призначені для масового ураження людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, воду, місцевість, предмети, що розташовані на ній. Вони бувають смертельної, тимчасової і подразнюючої дії.

До смертельної дії відносяться :

- нервово-паралітичні, які вражають центральну нервову систему: GA- (табун), GB-(зарин), GD-(зоман), VX-(ві-ікс);

- шкіряно-наривної дії, які викликають ураження шкіри з утворенням виразок: HD-(іприт), HN- (азотистий іприт);

- загально ядовиті, які приводять к загальному отруєнню організму: АС (синильна кислота), СК (хлористий ціан).

До речовин тимчасової дії відносяться психохімічні, які діють на нервову систему і викликають психічний розлад – Bz (бі-зет).

До хімічних речовин подразнюючої дії відносяться ті, які вражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок очей та верхніх дихальних шляхів – CR (сі-ар).

Сильнодіючі отруйні речовини – токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємкостях, сховищ викликає масові ураження людей. На харчових виробництвах консервної, виноробної, м’ясної, зернової та інших використовують хлор (Cl), аміак (NH₃), сірчаний ангідрид (SO₂).

До промислових отрут відносяться хімічні речовини, які використовуються на виробництвах нафтопереробної, харчової та інших і представляють небезпеку гострих та хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки та гігієни. Найбільш токсичні з промислових отрут є ртуть, сірчана кислота, ацетон, ефір та ін.

До основних характеристик токсичних властивостей хімічних речовин належать:

- гранично допустима концентрація небезпечних речовин (ГДК), тобто

максимальна кількість небезпечних речовин в середовищі, що вимірюється в одиницях об’єму або масі, які при постійному контакті з людиною або при дії на нього за певний термін часу практично не впливає на здоров’я людей і не викликає несприятливих наслідків;

- токсодоза (гранична, вражаюча, смертельна) – кількість речовини (в одиниці ваги) віднесена до одиниці об’єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.

Хімічні речовини за ступенем небезпечності діляться на 4 класи.

1-й клас (надзвичайно шкідливі) – КМІО ≥ 300;

2-й клас (високо шкідливі) – КМІО = 299-30;

3-й клас (помірно шкідливі) – КМІО = 29-3;

4-й клас (мало шкідливі) – КМІО < 3.

КМІО (коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння) є показником небезпеки. Він визначається як відношення максимально досяжної концентрації парів речовин при t = 20°С до середньо смертельної концентрації його парів:

КМІО = C_d20 / C_L20,

де C_d20 і C_L20 – відповідно максимальна можлива концентрація парів речовин при t = 20 °С.

Ступінь хімічної небезпеки населення при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин залежить від їх властивостей, стану атмосфери, рельєфу місцевості тощо.

На хімічно небезпечних об’єктах (ХНО) проводиться прогнозування і оцінка хімічної обстановки з метою організації захисту людей.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
3. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
7. V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях
8. V. Вимоги безпеки в екстремальних ситуаціях
9. Абіотичні та біотичні небезпеки.
10. Адміністративно-правові норми
11. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 752