• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Програмні міжнародні угоди

Міжнародні угоди у сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

У рамках ВОІВ функціонують різні міжнародні угоди. їх поділяють на програмні, класифікаційні та реєстраційні.

До програмних міжнародних угод належать:

- Паризька конвенція про охорону промислової власності;

- Бернська конвенція про охорону літературних і худож­ніх творів;

- Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення (Римська конвенція);

- Нейробський договір про охорону олімпійського символу;

- Будапештський договір про міжнародне визнання депо­нування мікроорганізмів з метою патентної процедури;

- Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження то­варів;

- Договір про закони щодо товарних знаків;

- Міжнародна конвенція про охорону селекційних досяг­нень.

1) Паризька конвенція про охорону промислової власності.Прийняту на Дипломатичній конференції в Парижі 1883 р. і доповнену Мадридським протоколом 1981 р. конвенцію нео­дноразово переглядали (останній раз у Стокгольмі 1979 р.).

Головна мета Паризької конвенції - утворення Союзу з охорони промислової власності та встановлення єдиних для держав-учасниць правил надання правової охорони винахо­дам, корисним моделям, промисловим зразкам, знакам для товарів і послуг (товарним знакам і знакам обслуговування), фірмовим найменуванням, зазначенням походження або на­йменуванням місць походження товарів, а також запобіган­ню недобросовісній конкуренції.

Положення Паризької конвенції можна поділити на чоти­ри категорії.

Перша категорія положень містить норми матеріального права, які гарантують основне право, відоме як право націо­нального режиму в кожній з держав-учасниць (згідно з ним громадяни будь-якої держави-учасниці в питаннях охорони промислової власності користуються в інших державах-учасницях Конвенції такими самими правами, які ці держави-учасниці надають своїм громадянам).

Друга категорія положень установлює ще одне основне право, відоме як право пріоритету. Це право означає, що на основі заявки на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, поданої заявником в одній з держав-учасниць Конвенції, той самий заявник (або його правонас­тупник) може протягом певного періоду часу (зазвичай 12 місяців) запитувати охорону в усіх інших державах-учасницях. При цьому ці пізніші заявки розглядатимуться, як ніби­то їх подано в той самий день, що і першу заявку. Право прі­оритету надає заявникові значні практичні переваги за його бажанням одержати охорону в кількох державах: заявнику не потрібно одночасно подавати всі заявки як вдома, так і в інших державах, оскільки в його розпорядженні є зазвичай дванадцять місяців, щоб вирішити, у яких саме державах запитувати охорону.

Третя категорія положень визначає ряд загальних норм у сфері матеріального права, які містять або норми, що вста­новлюють права й обов'язки фізичних і юридичних осіб, або норми, що потребують або дають змогу державам-учасницям передбачати у своєму законодавстві відповідні цим нор­мам положення.

Четверта категорія стосується адміністративних рамок, установлених з метою реалізації Конвенції.

Станом на 22.03.2001 учасниками Паризької конвенції є 161 держава. Україна - її учасниця з грудня 1991 р. Паризька конвенція відкрита для всіх держав.

2) Бернська конвенція про охорону літературних і худож­ніх творів.Бернська Конвенція, прийнята 9 вересня 1886 р., - це найдавніший міжнародний договір у сфері авторського пра­ва, відкритий для приєднання всім державам. Після при­йняття Конвенції її текст неодноразово переглядався з ме­тою вдосконалення міжнародної системи охорони (останній раз у Парижі 1971 р.).

Конвенцію засновано на трьох основних принципах: пер­ший - це принцип «національного режиму», відповідно до якого твори, створені в одній з держав-учасниць Конвенції, обов'язково одержують у всіх інших державах-учасницях таку саму охорону, яку ці держави надають своїм власним громадянам; другий - це принцип автоматичної охорони, згідно зяким такий національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, відповідно до якого охорона надається автоматично й не передбачає формальних умов реєстрації; третій принцип - це принцип незалежності охорони, за яким володіння наданими правами та їх здійснення не за­лежить від існування охорони в державі походження твору.

Згідно з Бернською конвенцією охороні підлягають усі твори у сфері літератури, науки й мистецтва, яким би спосо­бом і в якій формі їх би не було виражено.

3) Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення (Римська конвенція). Підписана 1961 р. Римська конвенція стосується охорони суміжних прав і за своїми принципами аналогічна Бернській конвенції.

4) Нейробський договір про охорону олімпійського симво­лу. Договір підписано 1981 р. Усі держави-учасниці договору зобов'язані захищати олімпійський символ (п'ять переплете­них кілець) від використання в комерційних цілях (у рекла­мі, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійсько­го комітету.

5) Будапештський договір про міжнародне визнання депо­нування мікроорганізмів з метою патентної процедури. Підписано 1977 р. Україна - член договору з 2 липня 1997 р.

Договір дає змогу заявнику винаходу в галузі генної ін­женерії й мікробіології замість депонування мікроорганізму вкожній окремій державі депонувати лише один раз і сплачувати одне мито.

6) Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів.Підписано 1891 р. і неодноразово переглянуто (останній раз у Стокгольмі 1967 р.).

Відповідно до цієї Угоди на всі товари, які містять не­правдиве або таке, що може ввести в оману, зазначення по­ходження, яке прямо чи опосередковано вказує на одну з держав-учасниць Мадридської угоди або на місце, що зна­ходиться в такій державі, як на сторону або місце походжен­ня товару, треба накласти арешт у разі ввезення в будь-яку державу - учасницю Мадридської угоди.

7) Договір про закони щодо товарних знаків (Договір ТLT - Тrademark Lаw Тгеаtу).Договір було підписано у Женеві 1994 р. Голо­вна мета Договору - зробити національні й регіональні сис­теми реєстрації товарних знаків (знаків для товарів і послуг) зручнішими для користувачів.

8) Міжнародна конвенція про охорону селекційних досяг­нень.Підписано 1961 р. і неодноразово переглянуто. Україна є учасницею даної Конвенції.

Мета Конвенції - сприяння розвитку міжнародного спів­робітництва й надання допомоги державам-учасницям в гар­монізації законодавства у сфері охорони сортів рослин.

Класифікаційні міжнародні угоди

До класифікаційних міжнародних угод належать:

- Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класи­фікацію (Страсбурзька угода);

- Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації знаків (Ніццька угода);

- Віденська угода про введення Міжнародної класифікації образотворчих елементів знаків для товарів (Віден­ська угода);

- Локарнська угода про введення Міжнародної класифі­кації промислових зразків (Локарнська угода).

1) Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифі­кацію (МПК) (Страсбурзька угода).Підписано 1971 р.

Угодою введено міжнародну патентну класифікацію - за­сіб досягнення уніфікованого класифікування патентних до­кументів на винаходи та корисні моделі в міжнародному пла­ні. З 1 січня 2000 р. уведено в дію сьому редакцію МПК, яка розподіляє всю техніку на 8 розділів, 118 класів, 624 підкласи й понад 67 000 дробових рубрик.

Україна не є членом Страсбурзького союзу, проте МПК використовується на її території.

2) Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг (МКТП) з метою реєстрації знаків (Ніццька угода).Угоду підписано 1957 р.

Угодою введено міжнародну класифікацію товарів і по­слуг з метою їх реєстрації, що містить 42 класи: 34 для товарів і 8 для послуг. З 1 січня 1997 р. введено сьому редакцію МКТП.

3) Віденська угода про введення Міжнародної класифіка­ції образотворчих елементів знаків для товарів (Віденська угода).Угода підписана у 1973 р.

Угодою введено класифікацію для знаків, що містять об­разотворчі елементи або які є такими.

4) Локарнська угода про введення Міжнародної класифі­кації промислових зразків (Локарнська угода).Підписано у І968р.

Угодою введено Міжнародну класифікацію промислових зразків (МКПЗ), яка містить 32 класи і 223 підкласи. З 1 січня І999 р. діє сьома редакція МКПЗ.

Реєстраційні міжнародні угоди

До реєстраційних міжнародних угод нале­жать:

- Договір про патентну кооперацію;

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода) і Протокол до Мадридської угоди (Мадридський протокол);

- Гаазька угода про міжнародне депонування промисло­вих зразків (Гаазька угода);

- Лісабонська угода про охорону найменувань місць по­ходження та їх міжнародної реєстрації (Лісабонська угода).

1) Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ - Раtent соореration Тгеаtу). Підписано 1970 р. у Вашингтоні (переглянуто в 1979 і 1984 рр.). На 17.05.2001 учасницями договору є ПО окав. Україна бере участь у договорі з 26 серпня 1992 р. Подання заявок з метою одержання патентів на один і той самий винахід (корисну модель) у різних державах за традиційною системою означає, що ці заявки мають подаватися зазвичай до окремих патентних відомств, яким доводиться здійснювати формальну експертизу відповідної заявки. При цьому відповідні заявки слід підготувати, що передбачає певні витрати на переклад, на патентних повірених у різних державах і сплату зборів патентним відомствам (до того ж заявник ще не знає, чи є в нього шанси отримати патенти, чи його технічне рішення - уже рівень техніки, тобто не нове). Якщо ці патентні відомства проводять кваліфікаційну екс­пертизу (експертизу заявок по суті), то кожному відомству доводиться виконувати відповідний пошук.

Договір РСТ значно спрощує процедуру одержання па­тентів на певний винахід (корисну модель) або на групу ви­находів (корисних моделей) у різних державах.

Договір РСТ:

- установлює міжнародну систему, за допомогою якої через подання однієї заявки («міжнародної заявки») до одного патентного відомства («відомство-одержувач») однією мовою будь-якої держави-учасниці РСТ, яку заявник зазначає у своїй заяві («зазначені держави»);

- передбачає проведення формальної експертизи між­народної заявки одним патентним відомством - відомством-одержувачем;

- піддає кожну міжнародну заявку міжнародному пошуку, результати якого наводять у звіті про пошук, який містить перелік посилань на опубліковані патент­ні документи, що можуть впливати на патентоспро­можність винаходу за міжнародною заявкою;

- передбачає централізовану міжнародну публікацію міжнародних заявок з міжнародними звітами про по­шук, а також їх відправлення зазначеним відомствам;

- надає звіт, що містить відомості про те, чи відповідає заявлений винахід певним міжнародним критеріям па­тентоспроможності.

Розглянуту сукупність дій зазвичай називають міжна­родною фазою процедури РСТ, після чого настає національна фаза міжнародної заявки в кожній державі, зазначеній уза­яві міжнародної заявки. Процедура національної фази між­народної заявки в нашій державі регламентується Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

2) Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода) і Протокол до Мадридської угоди (Мадридський протокол).Мадридську угоду підписано 1891 р. і доповнено Мадридським протоколом 1989 р. Україна - учас­ниця Угоди з грудня 1991 р.

Угодою передбачено міжнародну реєстрацію знаків для товарів і послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Ця угода надає власникам знака ряд переваг. Так, фізична або юридична особа, яка бажає одержати охорону свого товарного зна­ка в кількох державах, зазвичай має виконати формальні вимоги щодо реєстрації товарних знаків національних відомств кожної окремої держави (різні процедури, потреба подання заявки різними мовами, різні строки охорони та ін.). Крім того, потреба подання національних заявок у кожній державі призводить до певних матеріальних витрат (націо­нальні збори, гонорари патентним повіреним і перекладачам тощо). Мадридська угода передбачає подання однієї заявки на міжнародну реєстрацію, що поширює свою дію на держави-учасниці угоди. Цю заявку подають однією мовою (фран­цузькою), а збори сплачують лише один раз до Міжнарод­ного бюро ВОІВ; строк дії охорони становить двадцять років для всіх держав, на які поширюється охорона, з можливістю (подовження реєстрації (кожні 20 років).

Мадридський протокол являє собою доповнення до Мадридської угоди і прийнятий з метою введення в систему міжнародної реєстрації знаків деяких нових елементів, які спрощують приєднання до угоди окремих держав (зокрема, заявки на міжнародну реєстрацію знаків можна складати не лише французькою, а й англійською мовою).

3) Гаазька угода про міжнародне депонування промисло­вих зразків (Гаазька угода).Підписано 1925 р., після чого неодноразово переглянуто й доповнено. Угоду відкрито для держав-учасниць Паризької конвенції (Україна не є учасни­цею угоди).

Основна мета угоди - забезпечення охорони промислових зразків у державах-учасницях Гаазької угоди з виконанням мінімальних формальностей та з мінімальними витратами шляхом подання лише однієї заявки безпосередньо до Між народного бюро ВОІВ або через національне відомство держави-учасниці, якщо цього потребує її національне законо­давство.

4) Лісабонська угода про охорону найменувань місць по­ходження та їх міжнародної реєстрації (Лісабонська уго­да).Підписано 1958 р. Україна не є учасницею Лісабонської угоди.

Угода передбачає захист зареєстрованого за міжнарод­ною процедурою найменування місця походження зазвичай в усіх державах-учасницях доти, доки це найменування охо­роняється в державі походження.

Читайте також:

1. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
2. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
3. Види прийомів, які існують в міжнародній практиці
4. Визначте своє ставлення до Переяславської угоди 1654 р., укладеної Б.Хмельницьким з Москвою.
5. Випишіть програмні документи укр. політичного товариства, що існувало у Києві наприкінці 19 ст.
6. Вплив процесу глобалізації на міжнародні відносини
7. Дипломатія буржуазного пацифізму: суть, тенденції, ствердження в міжнародній діяльності західноєвропейських країн протягом 1920-х років
8. Довгострокові комплексні угоди про економічне, промислове і науково- технічне співробітництво
9. Довготермінові комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво
10. Еволюція світової валютної системи. Міжнародні міжнародно-фінансові та кредитні організації.
11. Економіка митного захисту і вільної торгівлі. Міжнародні економічні угрупування і організації.
12. Експортне фінансування — залучення, забезпечення і використання фінансових засобів з метою здійснення експортної угоди.

Переглядів: 1355