Соціально-правові основи захисту дітей, що потребують соціально-педагогічної допомоги.

За останніх 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. З’явилася нова категорія дітей, яких звично називають “діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.

У Законі України "Про охорону дитинства" (2001 р.) визначені поняття “безпритульна дитина”, “дитина-сирота”.

В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% - біологічні, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на “вулицю”, і вулиця стає них домівкою.

За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці” - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю”.

За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй до “'дітей вулиці” належать:

· діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

· діти, які підтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі на вулиці (бездоглядні діти);

· діти — вихованців будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).

Збільшення кількості “дітей вулиці”, в першу чергу, зумовлене динамікою сімейного життя. Як зазначилось у доповіді ЮНІСЕФ Незалежної комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році: “Дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду”.

Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень визначення основних характеристик “дітей вулиці”, з’ясування їх стилю життя й потреб:

· більшість “дітей вулиці” - діти підліткового віку;

· хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

· більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

· надто часто “діти вулиці” проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

· серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

· значна частина “дітей вулиці” мають проблеми з найближчими родичами;

· значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до такого статусу має низьке матеріальне становище сім’ї;

· значна частина “дітей вулиці” заробляють гроші самостійно, причому дуже часто “робота” дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжка, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

· “діти вулиці” часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровесників і дорослих на вулиці та вдома;

· діти нерегулярно харчуються, часто голодують;

· “діти вулиці” вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, палять цигарки.

Причини появи соціального явища “діти вулиці”.

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема “дітей вулиці” з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя.

19.3. Причини виникнення соціального явища - „діти вулиці".

1. Соціально-економічні умови появи ”дітей вулиці”:

· погіршення матеріального становища значної частини населення України;

· збільшення незайнятих дітей та підлітків;

· економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до жебракування, крадіжок, махінацій);

· послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей;

· загострення розбіжностей і конфліктів між батьками та дітьми;

· ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання;

· негативні тенденції у засобах ЗМІ, пропаганда насилля і легкого життя.

2. Відмежування дітей від сім’ї:

· безробіття обох чи одного з батьків;

· відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого “човникового бізнесу”:

· відсутність постійного житла;

· розлучення батьків;

· асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків;

· примус дітей дорослими членами родини до жебракування;

· злочинні дії батьків;

· різноманітні форми насилля, спрямованих і на дітей;

· раннє або позашлюбне материнство;

· неповна родина;

· новостворені родини

20. Лекція № 20 Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми (4 години)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми соціальної роботи з військовозобов'язаною молоддю та членами їх родин.	\|	Особливості творчої обдарованості та її проблеми у дитини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.