Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.

Необхідного співвідношення можна досягти шляхом поєднання у портфелі у відповідних пропорціях індексного фонду з портфелем безризикових боргових зобов’язань. Конкретні значення таких пропорцій можуть бути визначені на підставі аналізу кривих байдужості клієнтів. Слід також пам’ятати, що у будь-якому випадку менеджери, які застосовують пасивні технології управління портфелями, не намагаються досягти ефективності, що перевищує ефективність ринку у цілому.

У відповідності до обраної інвестиційної політики інвестиційні менеджери мають сформувати портфель цінних паперів, який би за своїми характеристиками відповідав прийнятному для їх клієнтів співвідношенню доходності та ризику.

Формування таких портфелів може досягатися із застосуванням різноманітних технологій, які в літературних джерелах прийнято іще називати інвестиційними системами та інвестиційними стратегіями або тактиками. В практиці інвестиційної діяльності прийнято розрізняти пасивний та активний менеджмент (пасивне та активне управління інвестиціями), основна відмінність між якими полягає у сприйнятті менеджерами міри ефективності ринку. Під ефективним ринком прийнято розуміти ринок, на якому ціна кожного цінного паперу у будь-який момент часу співпадає з її інвестиційною вартістю, тобто вважається, що уся суттєва інформація про ринок повністю та миттєво відображається у ринкових цінах.

Активне управління (active management) представляє із себе інвестиційну стратегію, що передбачає купівлю та продаж фінансових активів з метою отримання доходності вищої, ніж звичайна.

Менеджер піддає під сумнів те, що ринкові ціни на цінні папери є відображенням їх реальної вартості, тобто вважає ринок неефективним. Тому, для визначення реальної сьогоднішньої вартості цінних менеджером проводиться аналіз найбільш повної інформації по кожному емітенту. Реальні ціни порівнюються з ринковими і приймається рішення про придбання-продаж цінних паперів : фінансовий аналітик готує пропозиції щодо придбання цінних паперів, ціни на які за його прогнозом є заниженими і у перспективі зростуть, та про продаж цінних паперів, ціни на які є завищеними і мають у перспективі знизитись. Такий стиль роботи часто називають прагненням “переграти ринок”. Поряд з додатковими доходами, які може приносити активний стиль активна тактика пов’язана з додатковими витратами (сплатою комісійних брокерам), що зменшує остаточний фінансовий результат такого менеджменту.

Прихильники активного управління вибудовують власні прогнози стосовно очікуваної доходності та ризику окремих цінних паперів та їх класів, які відрізняються від загальної думки. Відповідно, функції менеджерів стосовно портфеля у цілому можна розглядати як системні дії по приведенню початкового портфеля (який, у дійсності, є сурогатом ринкового) до оптимального, параметри якого визначаються на підставі здійсненого фінансового аналізу та є відмінними від загальної думки. Портфель, сформований менеджерами, буде містити долю певного цінного паперу в пропорціях, що відрізняється від ринкових: ця доля буде більшою або меншою у залежності від настрою менеджерів діяти у якості “биків” чи “ведмедів” по відношенню до цього паперу. Збільшення частки певного цінного паперу у дійсному портфелі у порівнянні із початковим (сурогатом ринкового) визначається як активна позиція (active position), і навпаки, зменшення частки певного паперу у дійсному портфелі – як пасивна позиція (passive position). Розміри активних та пасивних позицій розраховуються як різниці між частками певних цінних паперів у дійсному та початковому портфелях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пасивне управління інвестиційним портфелем. Теоретичні основи і поняття ефективного ринку.	\|	Процес формування портфеля (застосування інвестиційних стилів при формуванні портфеля).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.