• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Збалансування місцевих бюджетів

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяють на податкові доходи, неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні, закріплені і регульовані.

Власні доходи - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевими органами влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему.

Закріплені доходи - це одна з форм доходів, переданих місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.

Регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються в законі про державний бюджет, а також їх визначено Законом "Про бюджетну систему" в редакції 1995 р. Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.

Власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів.

У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяють доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Структура доходів місцевих бюджетів: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі, та регулюючі доходи.

Згідно зі статтею 143 Конституції України встановлено, що власних доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна програма. До цих бюджетів не включають як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.

Дотація вирівнювання (субсидія) - міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція - цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджує Верховна Рада України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Місцеві позики - операції, пов'язані з отриманням коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, і операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету.

Позики до місцевих бюджетів можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку або для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду місцевого бюджету протягом бюджетного року.

Тимчасовий касовий розрив - незбіг у часі фінансування видатків з надходженням доходів.

Місцеві позики виникають у таких випадках:

— позики з бюджетів вищого рівня;

— позики в комерційних банках;

— бюджетні гарантії під позики комерційних структур, У тому числі на потребу бюджетної сфери (будівництво шкіл, лікарень тощо);

— випуск муніципальних позик.

Дуже часто такі позики перетворюються в непряму форму дотації місцевих бюджетів, оскільки можуть бути пролонговані або взагалі списані.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу. Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяють на декілька функціональних видів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегованих повноважень. Обов'язкові видатки це - видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни, а також видатки, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.

Факультативні видатки - це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також, так званих, добровільних та факультативних обов'язків. Ще один вид видатків - видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні, або адміністративні, і капітальні, або інвестиційні.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовують на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовують на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому разі у першу чергу фінансують видатки, включені в поточний бюджет.

Головна мета створення бюджету розвитку - фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

4) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

5) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення основної суми боргу відповідно АРК та місцевого самоврядування;

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

У бюджетній системі України обов'язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами, яким притаманні великі за обсягами зустрічні потоки бюджетних коштів. Підставою для міжбюджетних відносин є визначені законодавством держави:

— розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;

— гарантія з боку держави щодо фінансування повноважень, наданих органам місцевого самоврядування;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— підтримка "бідних" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позики тощо).

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладене завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни.

Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну систему: Міністерство фінансів АРК і області та міські (міст Києва та Севастополя) фінансові управління; районні та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи (рис. 9.2).

Рис. 9.2 – Регіональна структура Міністерства фінансів України

Розмежування повноважень і функцій між органами Міністерства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Міністерство фінансів АРК складає і виконує республіканський бюджет, обласні фінансові управління – обласні бюджети, районні й міські фінансові відділи – районні й міські бюджети.

Крім того, місцеві фінансові органи виконують такі функції:

- забезпечують втілення в життя державної фінансової політики;

- аналізують показники розвитку економіки відповідного району та галузей народного господарства;

- сприяють збільшенню доходів бюджету;

- розробляють проекти зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій;

- координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;

- ведуть облік і складають звіти про виконання бюджету;

- готують інформаційні матеріали, доповіді органам місцевої влади про хід і підсумки виконання бюджету;

- вирішують питання про відстрочення платежів;

- вносять пропозиції про надання пільг з податків і платежів до бюджетів відповідних рівнів за висновками податкових інспекцій.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона здійснює ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектору. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, аналогічну структурі Міністерства фінансів.

Державне казначейство створене з метою забезпечення повного і своєчасного виконання державного бюджету. Казначейство має таку саму регіональну структуру, як і Міністерство фінансів.

Державна податкова адміністрація організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства.

Органи місцевого самоврядування можуть утворювати цільові (в тому числі валютні) фонди. Ці фонди включають у спеціальний фонд місцевих бюджетів.

Джерелами формування цільових фондів місцевих бюджетів є:

- залучення коштів населення - добровільні внески і пожертвування для проведення соціально-культурних заходів або будівництва шкіл, лікарень тощо;

- доходи від місцевих позик, грошово-речових лотерей та аукціонів;

- відрахування за твердо встановленими нормативами із
загальнодержавних цільових фондів.

Стан формування і використання місцевих бюджетів істотно залежить від вирішення проблем збалансованості бюджетів, котрі є наслідком невирішених питань у галузі фіскального федералізму. У цьому напряму Бюджетним кодексом України передбачене удосконалення системи збалансованості місцевих бюджетів, що включає дві складові.

Перша стосується збалансування доходів, що передбачає розподіл надлишкових доходів бюджетів територій з вищою за середню податкозабезпеченістю між територіями з нижчою за середню податкозабезпеченістю. Причому трансфертні платежі надаються територіям із чітко визначеними напрямами їх витрачання, що буде забезпечувати цільове використання коштів.

Друга складова збалансування бюджетів стосується видаткової частини. Дуже важливим при збалансуванні видатків місцевих бюджетів є врахування структурних видатків територій. Наприклад, якщо на певній території проживає велика кількість престарілих людей або інвалідів, котрим необхідно надавати додаткову допомогу, то у таких випадках при визначенні сум офіційних трансфертів враховуються виплати населенню такої категорії. Крім того, у великих містах соціальні видатки також більші. Проте на територіях сільської місцевості виникає проблема більших видатків, пов'язаних із транспортуванням. Важливе значення при розрахунках структурних видатків мають також і видатки, пов'язані з кліматичними умовами території, історією її розвитку, її статусом тощо. Все це береться до уваги при збалансуванні видатків бюджетів.

Інший шлях - це запровадження владою того територіального рівня, де виник вертикальний фіскальний дисбаланс додаткових податків. Ще один шлях - передання центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, що має такий дисбаланс.

Вертикальних фіскальних дисбалансів можна позбутися і за рахунок надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.

На відміну від вертикальних фіскальних дисбалансів горизонтальні фіскальні дисбаланси пов'язані з різними фінансовими можливостями органів влади одного територіального рівня. Горизонтальний фіскальний дисбаланс - це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня й обсягами завдань, котрі на них покладаються і забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня.

Фінансове вирівнювання - це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи щодо перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між "бідними" й "багатими" територіями - по горизонталі. Мета фінансового вирівнювання - перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси з метою їх усунення.

Проблеми фінансового вирівнювання в усіх зарубіжних країнах викликають гострі політичні дискусії. І це зрозуміло, адже йдеться про те, що одні території мають бути фінансовими донорами інших. Практика зарубіжних країн засвідчує: території з потужнішою податковою базою обстоюють свої права та переваги у формуванні дохідної частини своїх бюджетів. І навпаки, "бідні" території апелюють до центральної влади з вимогами збільшення обсягів фінансової допомоги. Ось чому майже в усіх розвинутих зарубіжних країнах установлено чіткі законодавчі норми фінансового вирівнювання й обов'язки "багатих" територій з надання частини своїх ресурсів для цих потреб.

Оскільки не всі місцеві бюджети самодостатні, тобто спроможні самостійно фінансувати делеговані їм державою повноваження, приміром, забезпечити встановлені стандарти медичних чи освітніх послуг, Бюджетним кодексом України встановлена система трансфертів із держбюджету місцевим бюджетам, які визначаються на основі математично-розрахункової формули. Ця формула враховує основні відмінності між місцевостями в їх бюджетній спроможності.

Розв'язання цих та інших фінансових проблем сприятиме стабілізації економічного розвитку адміністративних територій і зміцненню фінансової бази місцевих бюджетів.

Контрольні запитання та завдання:

1. Дайте визначення місцевих фінансів.

2. На основі яких параметрів визначається мінімальний розмір місцевих бюджетів?

3. Охарактеризуйте структуру доходів місцевих бюджетів.

4. Яке призначення видатків місцевих бюджетів?

5. Розкрийте сутність та форми регулювання міжбюджетних відносин.

ТЕМА 10: «СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ»

10.1. Загальна характеристика державних цільових фондів

10.2. Особливості формування та сутність фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

10.3. Сутність та значення фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

10.4. Загальна характеристика фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

10.5. Особливості формування фонду Пенсійного страхування

Понятійний апарат: державні цільові фонди, соціальні позабюджетні фонди,соціальне страхування, пенсія, соціальний захист, принципи соціального страхування, пенсійне страхування.

10.1. Загальна характеристика державних цільових фондів

Основним централізованим фондом фінансових ресурсів держави, як відомо, виступає бюджет. Кошти бюджету є знеособленими і забезпечують реалізацію її функцій. Однак, у держави можуть бути певні потреби, що мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. З цією метою держава створює фонди цільового призначення.

За своєю економічною сутністю державні цільові фонди - це грошові відносини з приводу розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту та частини національного багатства, пов'язаних з формуванням фінансових ресурсів в розпорядженні держави та використанням державних коштів для забезпечення розширеного відтворення, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріального стимулювання членів суспільства щодо пенсійного, соціального захисту населення, розвитку науково-технічного потенціалу держави.

Основне призначення державних цільових фондів полягає у:

- забезпеченні соціального захисту населення шляхом виплати субсидій, пенсій, фінансування соціальної інфраструктури;

- сприяння економічному піднесенню держави через фінансування, субсидування, кредитування вітчизняних підприємств;

- фінансування природоохоронних заходів;

- надання позик, кредитів.

Джерелами формування доходів державних цільових фондів є:

- бюджетне фінансування;

- обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб;

- доходи від інвестування власних коштів;

- добровільні внески, спонсорська допомога;

- інші джерела.

Державні цільові фонди поділяють на цільові бюджетні фонди (фонди, що входять до складу державного бюджету) і державні позабюджетні фонди (фонди, що не входять до складу державного бюджету).

Реформування системи фінансів України на початку 90-х років призвело до появи нової ланки загальнодержавної системи фінансів - позабюджетних фондів. Особливе значення серед них мають соціальні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань).

Специфікою позабюджетних фондів є чітке закріплення дохідних джерел і, як правило, суворе цільове їх використання. Джерелами формування позабюджетних фондів є: спеціальні податки і збори, асигнування із державного і місцевих бюджетів, спеціальні позики, добровільні надходження. Надходження можуть формуватися також від капіталізації частини тимчасово вільних коштів позабюджетних фондів (як, наприклад, покупка цінних паперів, інвестування тощо).

В управлінні та контролі за коштами бюджетних та позабюджетних фондів є певні відмінності:

по-перше, використання коштів бюджетними фондами регламентується законодавством та органами влади, а використання коштів позабюджетних фондів - законодавством та виконавчими дирекціями фондів, при цьому є реальна можливість використання коштів в оперативному режимі;

по-друге, контроль за діяльністю і використанням коштів бюджетних фондів здійснює Верховна Рада України, а позабюджетні фонди не підлягають контролю з боку законодавчих органів. Контроль здійснюється податковими інспекціями, фінансовими відділами і виконавчими дирекціями фондів.

Читайте також:

1. Бюджет розвитку місцевих бюджетів
2. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.
3. Вибір тривалості бюджетного періоду. Типи бюджетів по ступеню тривалості. Поточне і стратегічне бюджетування в промисловості
4. Видатки бюджетів на загальну освіту
5. Видатки бюджетів на соціальний захист
6. Видатки місцевих бюджетів
7. Видатки місцевих бюджетів
8. Видатки місцевих бюджетів, їх суть та значення
9. Видатки місцевих бюджетів.
10. Видатки місцевих бюджетів. Вільні бюджетні кошти
11. Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку.
12. Види бюджетів

Переглядів: 1909