Політика форсованої індустріалізації та її наслідки

До 1926 р. економіка СРСР і України в основному була відбудована. Логічним стало питання про перспективи її подальшого розвитку. Ця проблема ускладнювалась для керівництва країни тим, що очікуваної більшовиками світової революції не відбулося, країни Заходу оговталися після повоєнної кризи і стабілізували свою економіку. У цих умовах навіть значна кількість керівних діячів Комуністичної партії вважала, що не можливо будувати нове суспільство без революції на Заході при тсхніко-економічній відсталості країни. Але Сталін думав інакше. В завзятій внутріпартійній боротьбі його точка зору перемогла, і вся країна почала на практиці здійснювати теорію будівництва соціалізму в одній країні – величезний за масштабами багаторічний соціальний експеримент. Вербалізм сталінського варіанта цієї теорії виявлявся у тому, що він базувався на ігноруванні особистої зацікавленості людини, настроях зрівнялівки, не враховував фактори ті'хніко-еко-номічної відсталості країни, її певну міжнародну ізоляцію.

Вирішальною ланкою будівництва соціалізму повинна була стати індустріалізація, тобто процес створення крупної машинної індустрії в усіх галузях економіки. Індустріалізація була об'єктивно необхідною – не можна було базуватись на досягнутому рінні розвитку промисловості. Це було потрібно і для підвищення рівня життя людей, зміцнення обороноздатності, поліпшення стану культури, загального рівня цивілізованості, тобто сама по собі ідеяіндустріалізації була правильною.

Здійснення індустріалізації мало свої особливості. По-перше, індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості – цій галузі весь час надавалась перевага. Це пояснюішлось партійно-радянським керівництвом перш за все необхідністю зміцнення обороноздатності держави. Легкій промисловості, яка зразу ж давала більшу віддачу, кращий обіг грошей, підвищення рівня життя, надавали другорядного значення.

По-друге, індустріалізація здійснювалась форсованим темпом. Висувалося завдання за 10-15 років збудувати соціалізм і наздогнати західні країни за рівнем промислового розвитку. Все це досягалося завдяки величезному напруженню сил всього народу, збереженню низького рівня його життя (особливо селянства).

По-третє, індустріалізація проводилась у рамках жорсткого пла-ну, часто нереального і необґрунтованого, і цим відрізнялась від індустріалізації на Заході, де цей процес керувався доцільністю, потребами суспільства, хоч і проходив без суворої регламентації.

По-четверте, радянська індустріалізація здійснювалась лише з власних джерел фінансування, і пошук цих джерел був одним з головних завдань політики і предметом внутріпартійної боротьби.

Гострота ідейно-політичної боротьби з цих питань зумовлювалась браком коштів для одночасного розвитку всіх галузей народного господарства. Результатом дискусій стало рішення, пов'язане з перекачуванням коштів з села у місто для фінансування промисловості.

Перша п'ятирічка почалася з жовтня 1928 р., а підготовка плану в двох варіантах (відправному та оптимальному) завершилася тільки навесні 1929 р. У травні XI Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив п'ятирічний план для України, який був частиною всесоюзного п'ятирічного плану.

Проте відразу ж плани було піддано волюнтаристському «корегуванню» з боку Сталіна. Його мета була у різкому форсуванні індустріалізації та колгоспного будівництва. Встановлювались завищені й нереальні плани розвитку економіки: 32 % на рік для всієї промисловості й 46 % для важкої індустрії. Ніяких об'єктивних підстав для таких темпів не було. 1931-1933 рр. темпи розвитку індустрії швидко впали з 23,7 % 1928-1929 рр. до 5 % 1933 р.

Плани першої п'ятирічки, всупереч заяві Сталіна у січні 1933 р. про їхнє дострокове (за 4 роки і 3 місяці) виконання реалізувати не вдалося, хоча на шляху Індустріаліації були досягнуті й значні успіхи. У жовтні 1932 р. було введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію – тоді найбільшу в Європі. У жовтні 1931 р. випустив перший трактор Харківський тракторний завод, а вже наступного року він дав країні 16,8 тис. машин.

Проте слід врахувати, що зростання промисловості і економіки в цілому було нерівномірним і характеризувалося посиленням дис-пропоцій. Однією з причин цьго стали масові репресії технічних кадрів. Не відповідав дійсності висновок про дострокове виконання другого п'ятирічного плану. Його результати були знову викривлені. Якщо взяти повний обсяг показників, то рівень їх виконання складає приблизно 70-77 % . Виконання третьої п'ятирічки йшло з великими труднощами. В умовах світової війни, що на той час розпочалася, коли довелося значно збільшити асигнування на оборону, особливо давалися взнаки руйнівні результати сталінського механізму керівництва господарством.

Досягнення у промисловості багато в чому були забезпечені перекачуванням коштів, ресурсів з села, його нещадною експлуатацією у лабетах колективізації. Фактично, саме село забезпечило індустріалізацію.

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Це досягалось двома шляхами: соціалістичне змагання («стаханівський рух») за перевиконання завдань, заснований на ентузіазмі, моральному заохоченні (нагородження орденами) і адміністративне примушення. Брак у роботі, запізнення на неї кваліфікувались як шкідництво і переслідувались у кримінальному порядку.

Наслідки індустріалізації були дуже суттєвими. 1940 р. промисловий потенціал України у 7 разів перевищував рівень 1913 р. З аграрної країни республіка перетворилась на індустріальну, Україна зайняла друге місце в Європі за виплавкою чавуну, четверте за видобутком вугілля. Частка України у союзному виробництві залізної руди сягала 68 %, паровозів – 74 %. Однак Правобережжя та Полісся залишалися нерозвиненими промислово. Прискорився процес урбанізації: до 33 % населення 1938 р. мешкало у містах проти 20 % за десять років до цього.

Зменшилось відставання від розвинених країн з виробництва продукції на душу населення: якщо у 20-ті рр. різниця була у 5-10 разів, то наприкінці 30-х рр. – у 1,5-4 рази.

Важливим результатом стало подолання якісного, стадіального відставання промисловості. У 30-ті рр. країна стала однією з трьох-чотирьох, які були здатні виробляти будь-який вид промислової продукції, знаний на той час людством.

Проте стрибок у розвитку важкої індустрії був куплений тяжкою ціною відставання легкої і харчової промисловості, стагнації аграрного сектору, повільним зростанням добробуту населення, надцентрашзацією економічного життя, репресіями та загибеллю мільйонів людей. На шляху модернізації непу можна було досягти й більш значних результатів, але без таких величезних жертв, які Україна заплатила за сталінський «великий стрибок» і «всеосяжну» колективізацію.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.