• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Страхування ризиків

Кептивні страхові компанії

Заснування кептивної страхової компанії є одним з варіантів створення фонду самострахування підприємства. Англійське слово «кептів» (captive), яке означає «залежний від чого-небудь», точно передає основну особливість кептивних компаній. Ця особливість полягає у повній юридичній і реальній залежності таких компаній від засновника. Аналогом цього поняття в українській економіці є термін «дочірня компанія».

Кептивна страхова компанія (КСК) - дочірня по відношенню до організації (або до групи організацій), що не є страховою компанією, і її першочергова функція полягає в обслуговуванні страхових інтересів батьківської організації та її філіалів.

Ріст кількості КСК, присутніх на розвинених страхових ринках, а саме у США і у Європі, супроводжується розміщенням багатьох з них у так званих офшорних зонах. Для США найбільш популярне місцезнаходження таких компаній – Бермуди. Але й інші центри, такі як Кайманові острови, о.Мен, Гібралтар, Люксембург, Гонконг, Сінгапур та інші, притягують увагу підприємців як підходяще місце для заснування таких компаній.

Якщо існуюче законодавство утруднює організацію офшорних компаній, то КСК розташовуються там, де й батьківські компанії (як у Німеччині). Іноді законодавство країни створює умови, полегшуючі їх заснування (наприклад, у Вермонті і деяких інших штатах США).

КСК звичайно створюються у тому випадку, якщо страховий ринок не може задовольнити потреби підприємства у захисті від власних ризиків або це створення дозволяє досягнути певних економічних переваг.

До числа причин невдоволення страховим ринком можна віднести:

• малий розмір страхового капіталу компаній, який не дозволяє застрахувати крупні ризики;
• недостатня надійність і низька платоспроможність страхових компаній;
• неадекватна або неприйнятна структура запропонованих страхових тарифів;
• відсутність необхідного страхового покриття;
• незадовільна організація страхового сервісу.

До переваг створення КСК відносяться:

- економія на страхових преміях;

- розподілення ризиків;

- додаток до звичайного страхування;

- вихід на ринок перестрахування;

- виграш у оподаткуванні;

- глобальна стратегія фінансування ризику;

- прибутковість діяльності КСК.

Організація кептивної страхової компанії пов’язана з наступними проблемами:

• витрати на заснування і функціонування;
• обмеження місцевого законодавства;
• обмеженість діяльності КСК батьківською компанією.

Найбільш складні і небезпечні за своїми фінансовими наслідками ризики, які не піддаються нейтралізації за рахунок внутрішніх механізмів, підлягають страхуванню.

Суть страхування полягає у передачі ризиків від їх носія – організації або фізичної особи – до страхової компанії. Особа, яка передає ризик, називається страхувачем, а особа, яка приймає ризик, називається страхувальником. Передача ризиків здійснюється за певну плату, яка називається страховим внеском або страховою премією.

Страхування ризиків являє собою захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями (страхувальниками) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом отримання від страхувальників страхових премій (страхових внесків).

З юридичної точки зору передача ризику означає прийняття на себе страхувальником зобов’язання виплатити страхувачу грошову (а іноді і натуральну) компенсацію понесених ним у певних ситуаціях збитків. Сукупність ситуацій, при яких наступає вищезгадана відповідальність страхувальника, складає зміст ризиків, що передаються, і носить назву «страхові випадки».

Відносини страхувальника і страхувача оформлюються шляхом укладання страхового договору, у якому повинні бути вказані основні умови страхування, юридичні основи взаємовідносин сторін, їх обов’язки, порядок взаєморозрахунків, порядок урегулювання збитків та інші моменти. Звичайною практикою є винесення типових умов для кожного виду страхування в особливий документ, що називається правилами страхування, і фіксація у договорі лише специфічних особливостей об’єкту страхування, його вартості, вартості страхування і додаткових умов і обумовлень, притаманних конкретним ситуаціям.

Необхідною умовою укладання договору є досягнення сторонами угоди про фінансові умови передачі ризику. До числа фінансових параметрів страхування відноситься поняття страхової суми, страхового внеску, страхового тарифу, франшизи і т.д.

Страхова сума являє собою максимально можливий обсяг відповідальності страхувальника за даним ризиком. Так, вираз «страхова сума за договором складає десять мільйонів гривень» означає, що ні при яких умовах страхова компанія не виплатить страхувальнику протягом терміну дії договору суму, в сукупності перевищуючу 10 млн. грн. Розміри виплат у кожному конкретному випадку визначаються виходячи з встановленої страхової суми. Наприклад, у договорі може бути обумовлено, що при повному руйнуванні об’єкту страхувальник отримає 100% страхової суми, при частковому – компенсацію у розмірі реального збитку, але не вище страхової суми, а при збитку менше 5% страхової суми не отримає нічого (остання умова називається франшизою) і т.д.

Страхова сума визначається виходячи з кваліфікованої оцінки вартості об’єкту страхування, що називається страховою вартістю. Процедура встановлення страхової вартості враховує особливості страхування та імовірність настання страхових випадків. Як правило, вона не перевищує ринкову ціну об’єкту, а страхова сума не може перевищувати його страхову вартість.

Сукупність умов з відшкодування збитків у результаті настання страхових випадків називається страховим покриттям. Виплати страхувальника за страховими випадками називаються страховим відшкодуванням (для майнового страхування) або страховим забезпеченням (для особистого страхування).

Плата за страхування розраховується на основі системи коефіцієнтів, що називаються страховими тарифами. Страхові тарифи звичайно встановлюються у відсотках до страхової суми. Страховий внесок, або страхова премія, розраховується як множина страхового тарифу і страхової суми.

У страховій практиці широко використовується наступні поняття:

• Застрахована особа – юридична або фізична особа, ризики якої виступають об’єктом страхового захисту. На практиці застрахована особа може бути одночасно страхувальником, якщо сплачує страхові внески.
• Страховий поліс – документ, що видається страхувальнику або застрахованому і посвідчує факт укладання договору страхування.
• Страховий платіж – одночасно перерахована частка страхової премії. Система таких платежів використовується для того, щоб розподілити у часі сплату страхувальником страхової премії і тим самим знизити його фінансові витрати. При цьому відповідальність страхувальника починається з моменту сплати першого страхового платежу.
• Термін страхування – часовий інтервал, протягом якого діє страховий захист.
• Страховий акт – документ, підтверджуючий факт настання страхового випадку. Основою для складання страхового акту є письмова заява страхувача за фактом виникнення збитків, що називається заявленою претензією.

Читайте також:

1. Алгоритм розрахунку ризиків за загрозою відмова в обслуговуванні
2. Аналіз внутрішніх ризиків
3. Аналіз зовнішніх ризиків
4. Аналіз проектних ризиків.
5. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
6. Аналіз та оцінка ризиків
7. Аудит розрахунків з оплати праці й за соціальним страхуванням.
8. Біржове страхування (хеджування) учасників біржової торгівлі від несприятливих для них коливань цін
9. Види банківських ризиків та їх характеристика
10. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування
11. Види і форми страхування
12. Види майнового страхування

Переглядів: 748