Культура як об’єкт дослідження культурології

Історія слова “культура”, його сучасні значення.

Культура і цивілізація

Проблема визначення культури

Культура як об’єкт дослідження культурології

Історія слова “культура”, його сучасні значення.

Терміни та поняття:

артефакт, дефініція, духовна культура, екзосоматичний, етнографія, етнологія, концепція, матеріальна культура, метод, парадигма, сакральність, семантика, смисл, соціалізація, сублімація, утопія

Слово “культура” має не тільки досить широкий семантичний спектр у багатьох сучасних мовах, у тому числі і в українській, а й тривалу та складну суто лінгвістичну історію. В сучасні європейські мови це слово безпосередньо або опосередковано (як у випадку з українською) прийшло з латини. Латинське ж cultura, в свою чергу, походило від латинського colere. Слово colere мало безліч значень (“поклонятися”, “шанувати”, “покровительствувати”, “плекати”, “населяти”, “обробляти”, “виховувати” і т. д.). Деякі з цих значень із часом закріпилися за самостійними словами і термінами, генетично пов’язаними, як і слово “культура”, з colere. Так, через латинське colonus з colere (у значенні “населяти”) пов’язане сучасне слово “колонія” та похідні від нього. Такі значення colere, як “поклонятися”, “шанувати”, через cultus утілились у сучасному слові “культ” (культ релігійний, культ особистості, культ речі тощо). Англійське coulter (леміш) походить від слова colere в значенні “обробляти”, запозиченого через форму culter (пор. “культиватор” у сучасній українській).

Класичний спектр значень латинського слова cultura передається в сучасній українській мові словами “оброблення”, “виховання”, “створення”, “формування”, “розвиток”, “шанування”. Загалом найбільш рання історія слова cultura так чи інакше пов’язана з діями, намірами, ставленням людини до землі, рослин, тварин тощо. Причому йшлося не просто про фізичні дії, спрямовані на обробку або вирощування, – малася на увазі наявність особливого позитивного емоційного тла цих дій та його усвідомлення, так би мовити, ритуалізації, сакралізації, “одуховлення” землеробських, сільськогосподарських процесів. Певною мірою прадавнє значення слова “культура” відбивається в характері народних ритуалів, якими протягом тривалого часу супроводжувався весь цикл сільськогосподарських робіт.

Показово, що у трактаті Марка Порція Катона (234–149 до н. е.) “Агрикультура” (переклад українською подається зазвичай як “Про сільське господарство” або “Про землеробство”) можливість гарного догляду за земельною ділянкою, тобто її cultura, обумовлюється тим, що ця ділянка має насамперед подобатись хазяїну, приваблювати, викликати у нього стійкі позитивні емоції. Підтверджує саме такий первісний відтінок значення слова “культура” і те, що ще в середньовічній англійській мові воно вживалося в значенні “розвивати”, “плекати” з відтінком служіння, шанування, певного навіть благоговіння. Як видно із значень слова, в лінгвістичному плані воно мало виступати головним у словосполученнях, другим елементом яких мало бути слово в родовому відмінку.

Майже з самого початку існування слова cultura почало практикуватись і його метафоричне, переносне вживання в контексті тематики суто духовних аспектів людської життєдіяльності. Вже Марк Тулій Цицерон(106–43 до н. е.) говорив про “культуру духу і розуму”. У його роботі “Тускуланські бесіди” стверджується, що “культура розуму є філософія”. І хоча навіть Френсіс Бекон (1561–1626) ще писав про “культуру й удобрювання умів” (безперечно, поєднання тут слів “культура” і “удобрювання” як однорідних членів свідчить про те, що ще не забувся “землеробський” контекст використання слова “культура”), але подібні метафори поступово ставали все більш звичними і загальновживаними, аж доки словосполучення на зразок “культура розуму”, “культура поведінки”, “культура мови” і т. п. не втратили остаточно свій початковий метафоричний відтінок і почали сприйматися прямо і безпосередньо, а не в переносному значенні.

Таким чином, еволюція семантики слова “культура” пов’язана насамперед з перенесенням уявлень про особливе, так би мовити, “одухотворене” виконання певних фізичних, переважно землеробських, робіт (тобто діяльність, спрямовану на природні процеси та об’єкти) на суто людський розвиток і життєдіяльність. Іншим важливим моментом стало те, що слово, яке спочатку застосовувалось для означення конкретних дій і процесів, з часом почало використовуватись для означення процесів розвитку і вдосконалення взагалі, тобто набуло характеристик абстрактного поняття.

Деякі дослідники відносять початок історії сучасного поняття “культура” до другої половини XVII ст., коли воно було використано в працях С. Пуфендорфа (1632–1694) для означення результатів діяльності суспільної людини. При цьому німецький автор демаркував (відділяв) і навіть протиставляв “природну” людину і людину культурну, внаслідок чого поняття культури набувало значення чогось позаприродного, штучного. Слід сказати, що такий сенс поняття культури (як чогось протиприродного) зберігався тривалий час. Одне з найвідоміших і найпопулярніших визначень культури навіть стверджує, що культура – це те, що не є природою. І тільки у XX ст. (точніше – у його другій половині) почали набувати поширення наукові концепції, в яких культура в цілому (і навіть технічний розвиток) не протиставлялася природі, а розумілась як етап або варіант її розвитку. Однак, повертаючись до історії сучасного поняття “культура”, слід зауважити, що більшість науковців сходяться на тому, що цю історію все ж таки слід починати не раніше кінця XVIII – початку XIX ст., коли воно стає загальновживаним принаймні в кількох європейських мовах, насамперед німецькій, англійській, французькій. У східнослов’янських мовах слово “культура” починає активно вживатись ще пізніше.

В Російській імперії вперше воно було зареєстровано в “Кишеньковому словнику іншомовних слів”, виданому в 1845 р. Разом з тим у публікації 1853 р. в “Москвитянине” під назвою “Пам’ятний лист помилок у російській мові” це слово ще було названо серед непотрібних. Тільки в 60ті роки XIX ст. слово “культура” нарешті з’являється у більшості російськомовних словників, а від 80х набуває справді значного поширення як у російській, так і в українській мовах.

У сучасних європейських мовах поняття “культура” є одним з найуживаніших як у повсякденному, так і у науковому (переважно гуманітарному) дискурсі і, разом з тим, залишається одним з найбільш складних і неоднозначних у розумінні. Останнє частково може бути пояснене тим, що слово “культура” використовується для означення спеціальних понять (іноді надзвичайно складних) у різних наукових дисциплінах і системах мислення, Якщо спробувати узагальнити і певним чином систематизувати семантичні ситуації використання слова “культура”, то насамперед (не претендуючи на вичерпність) слід виділити такі контексти:

1. Сільськогосподарський (озима культура, однорічна культура, культура соняшнику і т. д.).

2. Біологічний та медичний (культура мікроорганізмів, культура тканини і т. д.).

3. Тип устрою суспільства (рабовласницька культура, феодальна культура, демократична культура і т.п.).

4. Історична епоха (антична культура, середньовічна культура, культура Новітнього часу і т.п.).

5. Сфера організації суспільного життя (релігійна культура, художня культура, інформаційна культура, культура побуту, культура праці і т.п.).

6. Специфіка життєдіяльності окремих соціальних груп, класів, страт, верств населення і т. д. (аристократична культура, народна культура, міська культура, молодіжна культура, культура гіпі і т.п.).

7. Специфіка життєдіяльності конкретних народностей, націй, національних спільнот (гуцульська культура, українська культура, слов’янська культура, японська культура).

8. Специфіка життєдіяльності людини в окремих географічних регіонах (західноєвропейська культура, африканська культура і т.п.).

9. Форми і продукти духовної, естетичної та інтелектуальної (насамперед художньої) діяльності людини (література, кіно, музика, театр та ін.).

10. І, нарешті, культура як загальна відмінність людської життєдіяльності від інших форм життя. Слід звернути увагу, що пункти 3 і 4 надають слову “культура” окремих значень у кожному випадку. Так, античність не є синонімом рабовласництва: антична культура представлена, наприклад, і родоплемінним устроєм суспільства, а рабовласницька культура існувала навіть ще і в Новий час (згадаймо про існування рабовласництва в США ще в XIX ст.).

Великому спектрові контекстів розуміння культури відповідає не менша кількість наук, у яких об’єктом дослідження є культура в тому чи іншому значенні. Наведені значення поняття “культура” пов’язані між собою й іноді можуть частково перекриватися або збігатися. Так, якщо ми будемо говорити про храми Давньої Греції, то так чи інакше заторкуватимемо проблематику античної культури, рабовласницької культури, релігійної культури, художньої культури, середземноморської культури, грецької культури, звісно ж, позицій 9 та 10 вищенаведеного переліку значень, та, крім того, як мінімум, питань матеріальної культури та археологічної культури. Однак будьякий текст культурної проблематики (в тому числі науковий) все ж таки може бути віднесений до якоїсь конкретної галузі знання. В такій ситуації дуже важливе значення має ракурс дослідження. Якщо ми зосередимо увагу на архітектурних особливостях храмів, то в нашій темі домінуватиме проблематика художньої культури і, відповідно, наукового мистецтвознавства. Якщо головний наш інтерес стосується призначення і використання храмів Давньої Греції, то, вочевидь, наш аналіз тяжіє до релігієзнавчої проблематики.

В разі ж, коли особлива увага приділяється процесам розкопок, атрибуції давньогрецьких храмів, – перед нами археологічна тема. Звісно ж, у науковому тексті, в якому йдеться про давньогрецькі храми, можуть бути і численні інші акценти, які свідчитимуть про належність даного дослідження до певної наукової дисципліни.

Як бачимо, в тому чи іншому своєму аспекті саме культура є об’єктом дослідження фактично всіх гуманітарних наук. Тому, якщо спробувати стисло і, на перший погляд, відповідно визначити культурологію як науку про культуру, то ми ані на крок не наблизимось до розуміння об’єкта цієї науки. Це буде наука про все, отже, ні про що конкретно.

Не важко помітити, що серед перелічених можливих значень і розумінь культури вирізняється широтою і максимальним узагальненням 10й варіант, тобто тлумачення культури як загальної специфіки людської життєдіяльності, відмінності людського існування від інших форм життя. Саме культура в такому розумінні і є об’єктом вивчення культурології. Специфіка ж людського існування полягає насамперед у тому, що людина живе в просторі смислів. Усі феномени і сутності стосовно людини об’єднуються передовсім тим, що вони є результатом людського осмислення. Те, що перебуває за межами осмислення, не може бути ані предметом мислення, ані, тим більш, предметом дискурсивного аналізу. Тому культура в найширшому розумінні є результатом дії законів смислотворення, а культурологія – насамперед наукою про культурні смисли і закономірності їх утворення та функціонування.

Необхідно чітко відрізняти поширене побутове вживання слів культура та культурна людина від їх значення як культурологічних термінів. У побуті люди часто використовують слово “культура” для означення міри освіченості, виховання людини. В такому плані цілком можливими є вирази на кшталт: “X... є культурною людиною”, “Х... є більш культурною людиною, ніж Y. “Y проявив себе як некультурна людина” тощо. В культурології ж слово культура є науковим терміном для означення специфіки людської життєдіяльності як такої, тобто в ракурсі цього значення слова некультурних людей на планеті сьогодні фактично немає.

Можна провести певну аналогію між біологічною і культурологічною термінологією. Оперуючи біологічними термінами, ми можемо сказати, що єдиним біологічним видом людини на Землі на сьогодні є homo sapiens – людина розумна. І хоча в побутовій мові цілком можливим є зауваження, що, мовляв, “^розумнішій за У” або “Z – зовсім нерозумна людина”, однак з погляду біології X, Y, Z абсолютно однаковою мірою є представниками виду людина розумна. Відповідно з точки зору культурологічної термінології кожна людина, яка в принципі може щось мислити, здатна до найелементарнішого спілкування з іншими людьми, тобто може бути визнана людиною як такою, автоматично розглядається як людина культурна.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 14. Проблематика інформаційного та освітнього	\|	Проблема визначення культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.