• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Рр. - Ясський мир (1791 р.)

— Росія приєднала землі між Південним Бугом та Дністром з фортецею Очаків;

новий кордон між Росією та Туреччиною встановлений по річці Дністерна південному заході, по річці Кубань — на Кавказі;

— Туреччина визнала приєднання до Росії Криму й Кубані.

— Росія повернула Туреччині Молдову й Волощину

Наслідки: масове переселення людей на Південь України, заснування міст (Одеса, Катеринослав, Маріуполь, Миколаїв, Севастополь);

— швидкий економічний розвиток південних українських земель;

— у 1796 р. кріпацтво запроваджено на південних землях України.

Поділи Польщі і входження Правобережної України до складу Російської імперії Причини поділу Речі Посполитої:

— політична анархія в країні, спричинена боротьбою за владу різних шляхетських угруповань;

— втручання іноземних держав у внутрішні справи Польщі;

— розорення країни внаслідок постійних повстань, війн зі Швецією та Росією, міжусобиць. Ініціатором поділу Польщі став прусський імпера­тор Фрідріх II, який залучив до цієї акції Австрію та Росію. Всього було здійснено три поділи Польщі.

Iподіл Польщі (1772 р.)

Унаслідок трьох поділів Польська держава пере­стала існувати.

Таким чином, під владою Російської імперії опи­нилися всі українські землі Правобережжя, за винят­ком Галичини, Буковини й Закарпаття, що перебува­ли в складі Австрійської імперії.

Перші заходи російської влади на землях Пра­вобережжя:

— на нову територію було поширено адміністра­тивний устрій Росії: українські землі об'єднано у Київську, Волинську та Подільську губернії, при цьому не враховані особливості окремих ук­раїнських регіонів;

— державною мовою стала російська; діловодство ве­лося російською та польською мовами;

— за польською шляхтою збережено її права та привілеї;

— діяв третій Литовський статут 1588 р.;

— головні адміністративні та судові посади обійняли російські чиновники;

— землі католицької церкви були конфісковані й пе­редані російському дворянству.

Значення приєднання українських земель до Росії:

— припинилися необмежене шляхетське свавілля, переслідування православної церкви;

— Україна була залучена до загальноросійського ринку;

— створено сприятливіші умови для формування ук­раїнської нації.

Кримське ханство у XVIII ст.

Кримське ханство— це держава кримськота­тарського народу, що проіснувала з 1449 до 1783 р. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов'я та Прикубання.

Політичний устрій:обмежена монархія з ханом на чолі. Хан обирався курултаєм — з'їздом татарської шляхти — з династії Гіреїв, але призначався турець­ким султаном; був васалом Туреччини. Не мав права підтримувати дипломатичні відносини з іншими дер­жавами, оголошувати війну та укладати мир; за нака­зом султана хан з військом приєднувався до турецької армії. Важливу роль відігравала знать — беї.

Соціальний устрій. Населення ділилося на мілети — національно-релігійні общини: мусульман-

ську, православну, іудейську, вірменську. Всім об­сягом прав користувалися тільки мусульмани: вони несли військову службу, за що їм надавали податкові та ігіші пільги.

Більшість населення була вільною, проте існувало й рабство. Земля перебувала у володінні селянських общин, знаті й хана; ліси й пасовиська вважалися спільною власністю. Селяни відпрацьовували тиж­день на рік у господарстві бея і сплачували десятину на загальнодержавні потреби.

Господарське життя. Татари Південного узбе­режжя Криму займалися садівництвом і виногра­дарством, городництвом, рибальством, вирощуван­ням тютюну. Мешканці степового Криму займалися землеробством і скотарством (вирощування коней та овець). Із XVI ст. відбувається перехід до осілого життя, що спричинило зростання міст як центрів ре­месла й торгівлі.

Особливості культури:обов'язкове дотриман­ня майстрами норм і вимог ісламу; змішання різних стилів народів Криму.

З 1500р. вКримському ханстві працювало медре­се — вище духовне училище, де головними предмета­ми були філософія та арабська мова. Світська літера­тура не була в шані. Наука займалася переважно аст­рологічними, богословськими та юридичними пробле­мами. Високого розвитку досягла народна творчість (пісні, казки, легенди). Популярними музичними інструментами були барабан, дасуль, бубон, дарієма, зурна. Збереглися архітектурні пам'ятки: Ханський палац та Фонтан сліз у Бахчисараї, мавзолей у Киркорі, мечеть Джума-Джамі в Гезлеві (Євпаторія).

17. Українська культура в другій половині XVII – XVIIIст.

Загальна характеристика:

1) була збережена культурна основа другої половини XVI — першої половини XVII ст.;

2) культура розвивалася в умовах існування ук­раїнської державності — Гетьманщини;

3) підтримка української культури з боку геть­манів;

4) тенденція культури до набуття світського харак­теру;

5) з початку XVIII ст. активізується наступ росій­ського царизму на українську культуру;

6) відчутний вплив західноєвропейського бароко.

7) вплив політики царського уряду, спрямованої на подальше обмеження та ліквідацію автономії Геть­манщини;

8) вплив ідей західноєвропейського Просвітництва;

9) поступовий перехід від бароко до класицизму;

10)домінування російської культури, політика ру­сифікації;

11)відтік української інтелектуальної еліти до Моск­ви та Петербурга, перетворення Гетьманщини на російську провінцію.

Основні галузі культури

І. Освіта.

— Початкову освітуздобували в початко­вих школах (Лівобережжя), братських шко­лах (Правобережжя), єзуїтських школах для шляхти (Правобережжя). Вчителями виступа­ли й так звані мандрівні дяки, які переходили з місця на місце.

— Закладами середньоїосвіти були Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми (Ліво­бережжя), Львівський, Кам'янецький, Луцький тощо єзуїтські колегіуми (Правобережжя).

— Вищу освіту давали Львівський університет та Києво-Могилянський колегіум (з 1701 р. — ака­демія). Колегіум був відкритий для всіх верств населення, але серед учнів переважали діти ко­зацької старшини, багатих козаків, духовенст­ва та міщан.

Проте у XVIII ст. в освітній сфері відбулися нега­тивні зміни: після Полтавської битви скоротила­ся кількість студентів Києво-Могилянської ака­демії; звільнили «неблагонадійних» викладачів; царський уряд заохочував переїзд до Росії тала­новитих учених, митців, церковних діячів.

— До кінця XVIII ст. скорочено мережу почат­кових шкіл, оскільки селяни не мали коштів на їх утримання; наслідком було зменшення кількості письменних українців.

— 1786 р. — створення на території Гетьманщи­ни чотирикласних (для дворян) та двокласних

(для міщан) народних училищ з російською мо­вою навчання.

— 1774 р. — на західноукраїнських землях (Австрійська імперія) запроваджено обов'яз­кову початкову освіту рідною мовою. Повну середню освіту здобували у німецькомовних гімназіях

— Вищі навчальні заклади: Києво-Могилянська академія, яка поступово занепадає, Харківський колегіум, Львівський універси­тет (1784 р.), де до 1809 р. працював Руський інститут для підготовки греко-католицьких священиків.

Переглядів: 850