П Л А Н

Під владою Литви та Польщі

ТЕМА: Державний устрій українських земель

/ХIV - перш. пол. ХVII ст./

/2 години/

Мета лекції:

- освітня: актуалізуючи набуті знання з попередніх тем у курсантів та студентів, простежити наслідки феодальної роздробленості та втрату власної державності східних слов’ян, а також входження їх під владу чужоземних держав;

- розвиваюча: формування у курсантів та студентів на теренах автохтонної державності відношення до української державності, як до вищої соціальної цінності;

- виховна: сприяти підвищенню національної свідомості у курсантів та студентів до історичної спадщини.

Міжпредметні зв’язки: історія України, теорія держави та права, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

1.Загальна характеристика періоду. Причини об’єднання Литви та Польщі.

2. Система управління.

Осносновні поняття:Унiя. Сейм. Сеймики. Сенат. Посольська iзба. Рiч Посполита. Лiберум вето. Пани-рада. Воєводи. Старости. Ратуша. Магiстрати.

Перше питання. Два тисячоліття на території українських земель існували різні держави і політичні об'єднання: Скіфське і Боспорське царство, грецькі поліси, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, які відіграли важливу роль у європейських політичних процесах.

У XIV-XVI століттях Україна втратила колишню державність, нехай роздроблену, але свою. Відбулося злиття з державністю Литви, а потім підпорядкування Польській державі. Спочатку, коли Литва була ранньофеодальною монархією, являючи собою великий феодальний комплекс, до складу якого входили литовські, українські і білоруські князівства, відносини між Великим литовським князем і місцевими князями носили васальний характер. За вимогою Великого князя вони повинні були брати участь у великокнязівській раді, військових походах і платити данину ("підданщину"). В другій половині XIV століття влада великих литовських князів значно зросла. Процес централізації завершився перетворенням князівських і місцевих угідь у провінції (воєводства і староства).

Друге питання. Великий князь – господар очолював Литовську державу, він здійснював усі функції державної влади: верховне управління , законодавчі і судові функції, командування збройними силами. З часом влада литовських господарів стала обмежуватися двома установами – Радою і Сеймом. Пани-рада згодом перетворилася в орган, який обмежував його владу, діяла постійно і виконувала законодавчі, виконавчі, судові і наглядацькі функції. Великий вальний сейм.Сейм, одержавши назву "великого", "вального", був колегіальним органом. Спочатку на вальні сейми запрошувалася вся шляхта, але з часом установилося представництво від шляхти. Незважаючи на те, що всі найбільш важливі питання зважувалися господарем разом з Радою, у Литовській державі існували спеціальні органи центрального управління. При господарі і при Пани-раді діяла канцелярія, на чолі якої стояли канцлер і (з середини XVI ст.) підканцлер. Особовий склад канцелярії складався з писарів, секретарів ( які вміли писати латинською мовою) і дияків-помічників писарів. Місцеві органи управління. Обмежуючи владу васальних князів, литовські господарі призначали в князівські землі своїх намісників. Зі збільшенням впливу польської адміністративної системи намісники замінялися воєводами і старостами. У Литві з'явилися повітові сеймики за зразком польських.

Таким чином, державний апарат постійно еволюціював, цьому сприяли як внутрішні, так і зовнішні причини. Згідно Кревської унії 1385 року, Великий Литовський князь Ягайло став одночасно королем Польським. Однак і Литва і Польща зберігали свій державний апарат. Ситуація змінилася після Люблінської унії (1569), коли Литва і Польща об'єдналися в одну державу - Річ Посполиту.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 5.1	\|	П л а н

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.