П л а н

ТЕМА: Соціальна структура суспільства.

Лекція 5.2

/2 години/

Мета лекції:

- освітня:засвоїти фатальні наслідки Люблінської унії для українських земель та гальмування автономістських тенденцій, прискорення процесів поляризації українського суспільства;

- розвиваюча:усвідомлення курсантами та студентами поступливої позиції української еліти, яка поклала початок денаціоналізації та дискримінації українського населення;

- виховна:формувати риси незалежності поглядів, самостійності, генерацію нових політичних, економічних та культурних ідей в умовах формування в Україні громадянського суспільства в згаданий час.

Міжпредметні зв’язки: історія України, теорія держави та права, історія держави та права зарубіжних країн, галузеві юридичні науки.

1. Положення стану феодалів Польсько-Литовської держави.

2. Статус феодально-залежної категорії суспільства.

3. Правовий статус міщан.

Основні поняття: Магнати. Шляхта. Духівництво. Патриціат. Бюргерство. Плебс. «Люди господарські». Вільні. Кріпаки. Люди тяглі. Данники. Слуги путні. Козаки.

Перше питання. Українські землі в складі Речі Посполитої випробували на собі різні форми станового представництва, які хоча і не мали цілком національних коренів, а носили певною мірою запозичений характер, помітно вплинули на національну традицію влади і самоврядування. Соціальний лад при феодалізмі зрілого періоду - одночасно становий лад. У литовсько-польському суспільстві групи і спільності людей складали стани. У XIV-XVII століттях в українських землях суспільство поділялося на два вищих привілейованих стани і непривілейований третій стан. Привілейоване положення дворян і духівництва визначалося розмірами земельної власності, що являлось основною цінністю при феодалізмі. Магнати - найбільші землевласники, які знаходилися на вершині соціальних сходів. Магнати мали широкі політичні права і привілеї. Шляхта - середні і дрібні землевласники. Шляхта мала право володіти всіма вотчинними і вислуженими маєтками, звільнялася від податей і повинностей, крім земської служби - обов'язку - виставляти визначену кількість вершників у залежності від розміру земельних володінь, і повинностей, зв'язаних з державною обороною. Духівництво - складало окремий стан, до якого належали не тільки священики, але і їхні родини і весь церковний штат. Духівництво поділялося на біле і чорне.

Друге питання: Найбільша верства населення це селянство. Протягом всього періоду феодалізму селянство було неоднорідним і численним прошарком населення, яке складалося з різних груп, неоднакових за своїм правовим положенням. До речі, термін "селянин" з'явився тільки в XIV столітті.

За правовим положенням селянство поділялося на дві основні категорії:

("люди господарські") та ті, що проживали на землях магнатів, шляхти, монастирів. Існують і інші крітерії поділу. Можна виділити три категорії селян: вільні - могли піти від феодала після виконання своїх обов'язків; залежні (найчисельніший прошарок) - могли піти за певних умов; кріпаки - позбавлені такого права.

Процес покріпачення еволюціонував. Привілеєм 1447 року великі князі

підтвердили право литовських феодалів на закріпачення селянства. Кожний селянин, який проживав на землі феодала протягом десяти років, вважався кріпаком.

У XV-XVI століттях в українських землях виник новий соціальний прошарок - козацтво, якому будуть присвячені окремі лекції.

Опір українського народу проти натиску польських і литовських феодалів і католицької й уніатської церков посилився наприкінці XVI - першій половині XVII століття, коли одне за іншим стали спалахувати повстання селян, козаків і міщан. Магнатам і шляхті якийсь час вдавалося придушувати ці повстання, але, незважаючи на жорстокі розправи (деякі пани наказували вішати і саджати на кіл), боротьба продовжувалася й у 1648-1654 роках вилилася у визвольну війну під предводительством Богдана Хмельницького.

Третє питання: Розвиток ремесла і торгівлі привів до росту міст і міського населення. Торгові і ремісничі скупчення в Литовській державі називали місцями, а жителів - міщанами. Місцями називали не тільки великі стародавні міста, але і дрібні торгово-ремісничі поселення при магнатських дворах. До середини XVI століття нараховувалося більше 130 спеціальностей міського населення, серед яких близько восьми десяти були ремісничими. Зростала кількість міст і міського населення. Правове положення міського населення залежало від категорії міста, майнового положення і роду занять міщан. Серед міського населення йшов процес соціальної диференціації. Жителі міст підрозділялися на три основні категорії: аристократію (патриціат), бюргерство (міщани, городяни), міську бідноту (плебс).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
П Л А Н	\|	П Л А Н

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.049 сек.