Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Неоінституціоналізм.

У 80-х – 90-х роках XXст. сформувалася и отримала заслужене визнання своєрідна економічна течія – неоінституціоналізм. Від своїх попередників нові інституціоналісти відрізняються як методологією, так і об’єктом аналізу. Як відомо, представники раннього інституціоналізму прагнули вивчати економічні явища методом інших суспільних наук. До економіки вони йшли від права та політики. Неоінституціоналісти, навпаки, вивчають правові, політичні, соціальні проблеми для з’ясування економічних явищ. На озброєння вони взяли загальні принципи неокласичної теорії, зосередили основну увагу на вивченні поведінки господарюючих суб’єктів. Однак, на відміну від неокласиків, для яких суб’єкти економічної діяльності були неподільними одиницями, неоінституціоналісти акцентують увагу на внутрішній структурі економічного суб’єкта. Окрім того, господарюючі суб’єкти виступають не як ізольовані Робінзони, а як індивіди, що діють в умовах складної інституціональної структури в рамках певних правових, організаційних та соціальних обмежень, подолання яких вимагає значних зусиль і витрат. Таким чином, об’єктом дослідження неоінституціоналістів є такі інститути економічної діяльності, як фірми, структури управління, права власності і т.п.

Зародження неоінституціоналізму пов’язують з роботами англо-американського ученого Роберта Коуза. У 1937р. він опублікував статтю “Природа фірм”, яка привернула увагу науковців лише в 70-х роках. Як відомо, ортодоксальна неокласична теорія в якості головної організуючої і координуючої сили розглядала ринковий механізм. Фірма в традиційній мікроекономічній теорії, як зазначає американський учений М.Слайтер, - це тільки криві попиту і пропозиції. Всупереч традиції Р.Коуз ставить питання про організуючу роль фірми. У його розумінні, фірма – і суб’єкт ринку, і його альтернатива. Учений прагне відповісти на питання, яких ніхто з економістів раніше не ставив: чому існують фірми; що визначає їхнє число, розміри, спеціалізацію; чому одна частина економічної діяльності здійснюється на основі прямих розпоряджень у самій фірмі, а інша – здійснюється на ринку.

Р.Коуз обґрунтовує відповіді на ці питання, виходячи з поняття трансакційних витрат (витрат на укладення угод). Ринок досить часто вимагає від індивідів надзвичайно великих витрат, пов’язаних зі збором і обробкою інформації, проведенням переговорів і прийняттям рішень, контролем і юридичним захистом виконання контрактів. Тому, може статися, що економічно доцільніше створити фірму, в рамках якої здійснювалися б дії, які у іншому випадку здійснювалися б через ринкові угоди. Фірма, на думку Коуза, виникає як замінник ринкових операцій з метою зменшення витрат, пов’язаних з функціонуванням ринкового механізму. У тій мірі, в якій механізм адміністративного управління дозволяє економити трансакційні витрати, фірма витісняє ринок. Однак, цей процес має певні межі, оскільки координація економічної діяльності з одного центру пов’язана з певними витратами. За зростання розмірів організації витрати на пряме управління зростають. Тому, виникає проблема оптимальних розмірів фірми. Вони визначаються межею, де втрати ринкової координації дорівнюють витратам адміністративного управління.

Поняття трансакційних витрат, початково віднесене до ринкових угод, пізніше було поширене і на витрати внурішньофірменного регулювання. Саме співставлення витрат користування ринковим механізмом і витрат внурішньофірменної координації приймаються рішення щодо спеціалізації і диверсифікації виробництва, укрупнення і розукрупнення фірм.

Використовуючи теорію трансакційних витрат, Р.Коуз велику увагу приділив з’ясуванню проблем зовнішніх ефектів(екстерналій). Як відомо, екстерналії – це витрати, які здійснюють не ті, хто їх породжує, а сторонні суб’єкти. Ринкове господарство має властивість недооцінювати зовнішні ефекти і не компенсувати пов’язані з ними додаткові витрати. Для ринку господарська діяльність – це діяльність “для себе”, а не для інших. Ринок не здатний працювати на загальний результат, на спільну користь. Однак, в міру розвитку суспільного виробництва проблема екстерналій стає все гострішою, виникає нагальна потреба її розв’язання.

Неокласики екстерналії відносили до “провалів ринку” і вважали, що для їхнього подолання необхідне державне втручання. Так, А.Пігу пропонував використати систему оподаткування і субсидій, які можуть оптимально вплинути на вирівнювання зовнішніх ефектів.

Р.Коуз доводить, що державне регулювання не завжди є корисним. Воно вимагає додаткових витрат і не передбачуваних втрат. На його думку, проблема екстерналій може вирішитися чисто ринковими методами – шляхом домовленості різних сторін. Однак, такі домовленості можливі за умови чіткого визначення прав власності.

Р.Коуз, А.Алчіан та інші неоінституціоналісти поняття “власність” замінили терміном “право власності”. Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або, принаймні, частка права використання ресурсу. Права власності - це права володіння і використання, управління і відчуження, забезпечення захисту і спадщини, безстрокового володіння і відповідальності, виключення шкоди для оточуючих і використання процедур для відновлення власності, право на отримання доходу і компенсації.

Права власності мають бути чітко визначені, або “специфіковані”. Якщо власник чітко знає коло своїх повноважень і впевнений у реальності їхнього використання, він має можливість приймати найефективніші за даних умов рішення. І навпаки, якщо права власності “розмиті” і погано захищені, це значно ускладнює пошуки раціонального вибору.

Спираючись на теорію прав власності, Р.Коуз у статті “Проблема соціальних витрат” (1960) робить висновок: “Якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів буде залишатися незмінним і ефективним незалежно від змін у розподілі прав власності”. Цей висновок називають “теоремою Коуза”.

Для обґрунтування своєї теорії учений наводить приклад взаємовідносин скотаря і землероба. Скотар має намір збільшити поголів’я худоби, що загрожує потравою поля землероба, причому збиток від потрави більший, ніж дохід скотаря від збільшення поголів’я. Якщо правом не допускати проходу чужої худоби володіє землероб, то він буде вимагати компенсації потрави і скотар відмовиться від свого наміру як збиткового. Якщо ж право проходу належить скотареві, то землероб запропонує йому компенсацію за відмову від збільшення поголів’я у розмірі доходу, який скотар недоотримає. У будь-якому випадку, тобто, за будь-якого розподілу прав власності, угода відповідає інтересам обох суб’єктів господарювання, і поголів’я худоби залишиться на попередньому рівні.

Таким чином, Коуз доводить, що за чіткої специфікації прав власності “провали ринку” відсутні і проблема екстерналій вирішується за допомогою прямих угод господарюючих суб’єктів, без втручання держави.

Однак, варто зазначити, що угоди не можна досягнути без зовнішнього втручання, якщо до конфлікту залучене значне число людей і набір негативних ефектів досить великий. Так, неможливо за допомогою окремих угод зберегти ліси, що підлягають нераціональній вирубці, важко розв’язати питання про відшкодування збитків великому водоймищу побудованими на його берегах підприємствами тощо. З іншого боку, економіки з ідеально специфікованими правами власності та нульовими трансакційними витратами практично не існує. Тому “теорема Коуза” може служити лише в якості моделі, порівняння з якою дозволяє оцінити реальні економічні ситуації.

У 60-х 70-х роках XXст. На базі Вірджінського університету та Вірджінського політехнічного інституту сформувалася Вірджінська школа. Її лідер, Джеймс Б’юкенен (1919), став всесвітньо відомим ученим, розпрацювавши основи теорії суспільного вибору. Сам учений основоположником сучасної теорії суспільного вибору називав шведського економіста Вікселя. Великий внесок у формування цієї теорії внесли шотландський учений Дункан Блек і американські учені Кеннент Ерроу та Френк Найт.

Представники теорії суспільного вибору піддають сумніву ефективність державного регулювання економіки, розвінчують міф про державу, у якої немає ніяких інших цілей, окрім турботи про суспільні інтереси.

Зважаючи на взаємозалежність економічних і політичних явищ, учені цього напрямку виходять з того, що, займаючись політичною діяльністю, зокрема, приймаючи участь у розробці і реалізації державних рішень у економічній сфері, економічні суб’єкти використовують політичні інститути для досягнення своїх індивідуальних цілей. Ця гіпотеза про визначальну роль індивідуального інтересу у політичній діяльності аналогічна твердженням про раціональну поведінку різних суб’єктів у економічній діяльності.

Друга передумова теорії суспільного вибору полягає в тому, що сфера політичної діяльності являє собою таку ж арену відносин обміну, як і ринок товарів та послуг. Дж.Б’юкенен з цього приводу зазначає: “Політика є складною системою обміну між індивідами, у якій останні намагаються колективно досягнути своїх власних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. Тут немає інших інтересів, окрім індивідуальних. На ринку люди міняють яблука на апельсини, а в політиці – погоджуються платити податки в обмін на блага, необхідні усім і кожному – від місцевої пожежної охорони до суду”.

Третьою передумовою теорії Б’юкенена є концепція “економічної людини”. У ринковій економіці людина приймає такі рішення, які б сприяли максимізації власної вигоди. Усі люди, від виборця до президента – керуються у своїй діяльності насамперед економічним принципом: порівнюють втрати і вигоди. Однак, особливість суспільного сектору полягає в тому, що приватні інтереси реалізуються за допомогою суспільних інститутів. Колективне прийняття рішень залежить від економічної оцінки учасників голосування своїх витрат і вигод у зв’язку з їхньою реалізацією. При цьому велике значення буде мати спосіб прийняття рішення.

Так, за умов прямої демократії, коли виборці безпосередньо голосують за певний проект, рішення будуть прийматися на основі співвідношення витрат і вигод для різних груп учасників голосування. Наприклад, проект будівництва спортивного комплексу за кошти місцевого бюджету буде прийнято, якщо більшість голосуючих будуть представляти молоді люди. Якщо ж більшість – люди похилого віку, то, мабуть, перевага буде віддана будівництву лікарні.

За умов представницької демократії при прийнятті рішень спонукальними мотивами є приватні інтереси депутатів, державних чиновників, функціонерів суспільних організацій. Бажання бути переобраним на наступний термін змушує їх діяти в інтересах тих людей або груп, які у найбільший мірі будуть цьому сприяти. У зв’язку з цим використовуються різні способи впливу на прийняття рішень: лобізм, лагромінг, прийняття рішень в пакеті з іншими ( “бочечка з салом”). Наслідками такої політики є зростання чисельності і впливу бюрократичного апарату, прагнення отримувати політичну ренту, тобто доходу за рахунок здійснення політичного процесу.

Представники теорії суспільного вибору доводять, що посилення ролі та функцій держави досить часто суперечить суспільним інтересам та принципам економічної ефективності. Це свідчить про “фіаско”держави, політика якої не здатна забезпечити ефективний розподіл та використання суспільних ресурсів.

З метою подолання суперечностей між приватними та суспільними інтересами Б’юкенен пропонує “реформувати політичні процедури і правила таким чином, щоб вони сприяли досягненню загальної згоди”. В такому випадку в результаті колективних дій очікується отримання взаємних вигод усіма сторонами подібно тому, як це відбувається на ринку.

В межах політичного обміну, за Б’юкененом, суспільний вибір складається з двох стадій. На першій стадії відбувається розробка правил і процедур гри. На основі вільного вибору встановлюються правила функціонування системи, включаючи фіксацію і захист прав власності, визначаються розумні обмеження економічної діяльності суб’єктів, правила розробки колективних рішень щодо виробництва і розподілу суспільних благ. В теорії суспільного вибору це називають конституційним вибором. Конституція – це набір раніше узгоджених правил та норм, за якими будуть здійснюватися наступні дії. Поточна політика – це результат гри в межах конституційних правил. Тому результативність та ефективність політики залежить від того, наскільки чітко та глибоко складена початкова конституція. На другій стадії економічні суб’єкти вступають у безпосередні відносини, тобто здійснюють економічну діяльність на основі вільного вибору, але в межах установлених на першій стадії правил. Учений зазначає, що для забезпечення на другій стадії максимального задоволення потреб економічних суб’єктів вибір ними “правил гри” на першій стадії має здійснюватися за принципами добровільності і одностайності. “Одностайність, - пише Б’юкенен, - досягнута учасниками колективного вибору в політиці, є аналогічною добровільному обміну індивідуальних товарів на ринку”.

На різних стадіях держава виконує різну роль. На першій стадії держава виконує роль гаранта захисту прав господарюючих суб’єктів, на другій – вона забезпечує громадян суспільними благами. Посилення цієї функції призводить до зростання впливу управлінців та бюрократів. Тому держава повинна виконувати захисну функцію і відмовитися від участі у виробничий діяльності. ЇЇ головне завдання – створення конституційної економічної політики.

Створення конституційної економіки, завдяки поширенню правил економічної гри на політичний процес, виглядає досить привабливо. Але важко уявити, як на практиці можна перебороти суперечності і конфлікти, ліквідувати відмінності інтересів, забезпечити принцип одностайності.

У 1992р. лауреатом Нобелівської премії з економіки став американський учений Гарі Беккер. У дипломі шведської академії наук зазначається, що він підштовхнув економістів до вирішення нових проблем, допоміг подивитися з економічної точки зору на найважливіші соціальні питання, такі, як: сімейні відносини, освіта, дискримінація, злочинність.

Відправна точка теоретичних міркувань ученого така: при прийнятті рішень людина користується поняттями економічного порядку. Вона обирає такі рішення, які найбільше відповідають її інтересам.

Аналізуючи сферу сімейних відносин, Беккер у праці “Трактат про сім’ю” доводить, що люди “вступають до шлюбу чи розривають його тоді, коли очікують, що це підвищить їхній добробут”. Економічні обґрунтування мають великий вплив на рішення сім’ї щодо народження дітей. Витрати на виховання дітей сьогодні досить високі. Вони зростають і через втрачені заробітки матері. “Ступінь корисності” від кожної наступної дитини зменшується, оскільки діти відлучають жінку від роботи, зменшують можливість примножити доходи. Водночас послаблення сімейних зв’язків зменшує віддачу від дітей у виді витрат на забезпечення батьків у похилому віці.

Співвідношення зростаючих витрат на виховання дітей і зниження очікуваної віддачі від них пояснює зростання численності розлучень, зниження народжуваності. Між сім’єю та економікою існують прямі і обернені зв’язки. Сімейні відносини суттєво впливають на економічне зростання. З іншого боку, розвиток економіки, зростання добробуту веде до змін структури сім’ї та характеру рішень, що нею приймаються. Учений приходить до висновку, що закони, які приймаються в інтересах підтримки жінок, часто дають результати, протилежні очікуваним.

Г.Беккер вніс значний вклад в розробку теорії людського капіталу. Оскільки люди зацікавлені в максимізації доходів не тільки в окремі відрізки часу, а й впродовж усього життя, то вони вкладають кошти в свою освіту та професійну підготовку. Це рішення здійснюється на основі співставлення витрат і вигод. Вигоди освіти полягають в очікуванні майбутніх високих доходів. Витрати можуть бути явними і неявними (втрачені протягом навчання заробітки). Раціональний інвестор буде вкладати кошти в людський капітал до досягнення такого рівня освіти, за якого граничні вигоди освіти зрівняються з граничними втратами. Для їхнього порівняння використовують процес дисконтування.

Учений доводить, що витрати на освіту і підготовку кадрів рівноцінні інвестиціям у створення і придбання машин, обладнання, технологій. Вони забезпечують у майбутньому зростання прибутків як приватного бізнесу, так і суспільства. Тому, економічно доцільним є збільшення як приватних так і державних інвестицій у людський капітал.

Г.Беккер вперше піддав економічному аналізу таке соціальне явище як злочинність. У роботі “Злочини і покарання: економічний підхід” автор доводить, що злочинність у більшості випадків є результатом не психічного захворювання, а раціонального вибору. Злочинець співставляє вигоди порушення закону порівняно з легальними діями і витрати, пов’язані з можливим розкриттям злочину, суворість покарання і т.п. Тому учений вважає, що для боротьби зі злочинністю треба створити такі умови, за яких вигідніше не порушувати закон. Сама ж боротьба с правопорушеннями має бути ефективною. Ефективність правоохоронної діяльності - це мінімізація сукупних витрат суспільства від злочинності (суми збитків від злочинів і витрат на боротьбу з протиправними діями). Ефективнішими, на думку Беккера, є штрафи порівняно з тюремним ув’язненням, оскільки штрафи – це не тільки покарання для злочинця, але й дохід для держави.

Теорію Г.Беккера називають “теорією раціонального вибору”. Дійсно, якщо у класичній політичній економії головним було питання про зміст і фактори зростання багатства, у неокласиків – поведінка господарюючих суб’єктів за умов обмежених ресурсів, то в центрі досліджень Беккера є проблема раціонального прийняття рішень. Він яскраво продемонстрував, що не тільки в економічних, але й у соціальних відносинах людина раціонально добивається реалізації власних інтересів.

Таким чином, незважаючи на панування в сучасній економічній науці прибічників неокласичної теорії, інститтуціоналісти є найбільш активними у постановці нових проблем. Їхня теорія перебуває в стані бурхливого розвитку, а прагнення синтезувати різні підходи до вирішення економічних проблем викликає підвищений інтерес до цього напрямку економічної думки і його заслужене визнання.

Одним з найважливіших досягнень неолібералізму є теорія монетаризму, найяскравішим представником якої є засновник Чиказької школи Мілтон Фрідмен (1912).

Монетарний – значить грошовий (money – гроші, monetary – грошовий). Монетаризм – це наука про гроші та їхню роль у суспільному відтворенні. Значний вплив на формування цієї теорії справили американські учені 20-40-х років XXст. Г.Саймонс, У.Фішер, Ф.Найт. Вони надавали великого значення сфері грошового обігу, яку пізніше недооцінили кейнсіанці. Саме тому однією із заслуг монетаристів західні дослідники вважають “реалібілітацію” грошей у системі економічних категорій.

Популярності монетаризм набув завдяки критиці кейнсіанства та практичним рекомендаціям, які використовували консервативні уряди США та Великобританії, міжнародні економічні організації. Праці М.Фрідмена у 1976р. були відзначені Нобелівською премією з економіки.

Охарактеризуємо основні положення монетаристської концепції.

По перше, монетаристи – беззастережні прибічники вільного ринкового господарства, його стійкості. Вони доводять, що ринкова економіка сама в силу внутрішніх тенденцій і умов прагне до стабільності, саморегулювання. Високу стабільність забезпечує ринкова конкуренція. Ціни виконують роль головного інструмента, який здатний зкоригувати порушення рівноваги. Виникнення диспропорцій є результатом зовнішнього втручання, помилок державного регулювання, а не внутрішніх причин. Цей постулат спрямований проти учення Кейнса про необхідність державного регулювання, яке ніби-то, порушує природний процес, блокуючи дію ринкових регуляторів.

По-друге, учені Чиказької школи відстоюють пріоритетність грошових факторів. Гроші здатні виконувати регулюючу, стабілізуючу роль. Вони впливають на ціни, споживацький попит, рівень витрат, обсяги і стуктуру виробництва. Тому серед різних інструментів, що впливають на економіку, перевагу слід віддавати грошовим інструментам. Змінюючи темпи росту грошової маси, можна коригувати ділову активність, циклічні коливання виробництва.

По-третє, на думку монетаристів, регулювання повинно орієнтуватися не на поточні, а на довгострокові завдання. Це пов’язано з тим, що наслідки коливання грошової маси впливають на основні економічні параметри не відразу, а через певний час. Зазвичай часовий лаг складає кілька місяців. Він різниться за країнами, залежить від стану кон’юнктури, інших факторів. Завдяки існуванню лагів, поточні кориговки з метою впливу на кон’юнктуру зазвичай запізнюються. Тому грошова політика держави повинна мати довгостроковий характер.

По-четверте, монетаристи надають великого значення вивченню мотивів поведінки людей. Вони вважають, що “ринок є взаємозаінтересованість. Суть ринку в тому, що люди збираються і досягають угоди”. Тому важливим є аналіз дій учасників економічного процесу, на основі якого можна спрогнозувати економічні явища, що і є завданням економістів.

Сучасний монетаризм у широкому розумінніє сукупність економічних доктрин, які надають грошам першочергового значення та пов’язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Його лідер М.Фрідмен зазначає, що “раніше вважали, що гроші – абсолютно пасивна величина, яка, будучи реальною щодо інших господарських факторів, не має самостійного впливу, а тому може не братись до уваги”. Він же доводить, що саме кількість грошей відіграє вирішальну роль в економічному розвитку, оскільки “гроші” всюди присутні, і якщо порушити грошовий обіг, порушиться нормальне функціонування всього господарського механізму.

Висновок про вирішальний вплив грошових факторів на загальноекономічні процеси був обгрунтований М.Фрідменом у роботі “Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960”, яка була написана разом з Г.Шварц у 1963р. У цій праці зроблений аналіз динамічних рядів ВНП, інвестицій та грошей. З’ясувалося , що зв’язок між ВНП і грошима більш тісний, ніж між ВНП та інвестиціями. Фрідмен відзначив, що спочатку змінюється грошовий фактор, а потім ВНП і зробив висновок, що гроші – визначальний фактор розвитку. Грошова маса безпосередньо впливає на економічне життя через величину витрат споживачів і фірм.

Зростання пропозиції грошей призводить до їхнього “здешевлення” (знижується процентна ставка). Стає вигідним брати кредит, розширюється попит на інвестиційні товари. Зі зростанням капіталовкладень зростає і обсяг національного виробництва.

Зміни, пов’язані з ростом грошової пропозиції, відбуваються не тільки кількісні. Зростають ціни на продукцію, однак нерівномірно. Змінюються співвідношення цін між різними групами товарів. Переорієнтовується попит: спочатку на дешеві товари, насамкінець на послуги. Цінові зміни, зміни відносних цін сприяють структурним зрушенням, а у підсумку створюють передумови для стабільності розвитку у довгостроковому аспекті.

Таким чином, монетаристи вважають, що головна функція грошей полягає в тому, що вони є фінансовою основою і найважливішим стимулятором економічного розвитку. Зростання грошової маси через систему банків впливає на розподіл ресурсів між галузями, сприяє технічному прогресу, активізує економічну діяльність.

Грошовим інструментом треба користуватися обережно. Недостатня кількість грошей в обігу призводить до кризи виробництва. Так, Фрідмен пояснює причину кризи 1929-1933рр.скороченням грошової маси на 25%, що і стало причиною стрімкого падіння ВНП. Надлишкова кількість грошей призводить до інфляції.

Інфляція, на думку монетаристів, явище чисто грошове. Її причина – надлишок грошової маси, “багато грошей – мало товарів”. Чому виникає надлишок грошей, порушується рівновага між попитом на гроші і їхньою пропозицією?

Монетаристи пояснюють це так. Попит на гроші визначається внутрішніми (ендогенними) для ринку факторами і є стабільним. Справа в тім, що попит на гроші з боку підприємців залежить від граничної дохідності грошей, співставленою з граничною дохідністю інших форм багатства. Співвідношення різних форм багатства в суспільстві є близьким до стабільного, що слугує основою відносної сталості сукупного попиту на гроші. Така сталість є запорукою сталості цін, необхідною умовою платоспроможного попиту на товари. Пропозиція грошей диктується факторами зовнішніми (екзогенними) – політикою уряду, рішеннями центрального банку і т.п. Їхні дії часто відображують не корінні, довгострокові потреби економіки, а кон’юнктурні нужди, або взагалі продиктовані позаекономічними міркуваннями. Як наслідок в економіці спостерігається або надлишок, або нестача грошей, що породжує ажіотажний бум, або депресію.

Умовою економічної стабільності є систематичне, поступове збільшення грошової маси в обігу. За Фрідменом, щорічний приріст грошової маси повинен складати близько 4% (“грошове правило Фрідмена”). Однак, будучи реалістом, він вважає, що чітко витримати це правило за роками неможливо. Адже можуть бути непередбачені обставини: стихійні лиха, війна, президентські вибори і т.п. Це вимагає додаткових витрат у тому чи іншому році. Якщо у даному році грошова маса зросла на 6%, то у наступному її ріст повинен складати 2% і т.п. Коли ж це співвідношення впродовж тривалого часу (5,10,15 років) не буде підтримуватися, то настане руйнація економічного зростання.

Інфляція деструктивна не тільки економічно, але і соціально. Особливе значення тут має її характер. Негативні наслідки стабільної інфляції можна нейтралізувати індексацією доходів та іншими засобами державної політики. А от непередбачувана інфляція може призвести до гіперінфляції, зростання безробіття, політичних потрясінь. Цей висновок представників чиказької школи підтвердився на початку 70-х років XXст., коли після незначного спаду економіки у 1969 - 1971рр. з’явилася стагфляція, тобто одночасне зростання інфляції і безробіття.

Таке явище не вписувалося в теорію кейнсіанців. Як відомо, вони, посилаючись на “криву Філліпса”, вважали, що між заробітною платою, цінами та безробіттям існує зворотний зв’язок. За допомогою помірної інфляції можна вирішити проблему зайнятості. З’ясувати причину стагфляції кейнсіанці одразу не змогли. Це зробив М.Фрідмен, увівши в обіг поняття “природне безробіття”. Для його обґрунтування він посилається на фактор фрикційності та інституціональний фактор.

Фрикційність означає такий вид безробіття, який має тимчасовий, просторовий та соціальний характер. Воно може бути наслідком зміни професії, місця проживання, навчання і т.п.

Інституціональний фактор обумовлений наявністю держави та профспілок. Держава, надаючи допомоги та субсидії робітникам, збільшує дозвілля. Профспілки не дозволяють роботодавцям звільняти робітників, оскільки у колективному договорі констатований рівень зайнятості. На думку Фрідмена, держава та профспілки повинні проводити помірні акції. За таких умов, цих безробітних можна включити до “природної норми безробіття”. Вона є тим центром, навколо якого відбувається коливання безробіття. На основі аналізу статистичних даних, Фрідмен дійшов до висновку, що природна норма безробіття у США в 70-х роках XXст. складала 6,6%, а у 80-х – 7%. Якщо безробіття перевищує 7-процентний рівень, то тоді воно буде не природним, а вимушеним.

Критикуючи висновки “кривої Філліпса”, Фрідмен стверджує, що зв’язок між інфляцією та безробіттям існує тільки у короткостроковому періоді, а на великих відрізках часу (10-15років) він відсутній. На думку ученого, якщо держава надмірно підвищує бюджетні витрати (проводить експансіоністську політику), то спочатку це приведе до зниження безробіття. Однак через певний час воно поновиться за більш високого рівня інфляції. Використовуючи “криву Філліпса” Фрідмен побудував власний графік (рис.13.1).

 

Рис.13.1

 

У точці А інфляція відсутня. Підвищення номінальної заробітної плати (експансіоністської політики держави), яке люди сприймають за реальне, стимулює пропозицію праці. Викликаний зростанням заробітної плати ріст попиту на споживацькі товари підштовхує підприємців до розширення виробництва. Безробіття зменшується. Однак, ілюзії швидко зникають, люди змінюють свої очікування, пристосовуючись до інфляції та її наслідків. Підприємці включають інфляцію у виробництво, а працівники – у заробітну плату, вимагаючи її підвищення. Крива №1 зміщується уверх в точку С. Зростання заробітної плати підвищує витрати виробництва і підприємці зменшують виробництво або заміщують фактор праці фактором капіталу. У тому і іншому випадку економіка повертається до висхідного рівня безробіття, але уже з більш високим рівнем інфляції. Вона опиняється у точці Д. Цей рівень безробіття називається “природним”. “Крива Філліпса”, що поєднує висхідне положення (точка А) і кінцеве положення (точка Д) на тривалому відрізку часу стає вертикальною лінією. Це означає, що політика експансії не здатна зменшити безробіття нижче за “природний ” рівень.

Якщо безробіття буде вищим за природний рівень, що це є результат діяльності профспілок, які вимагають підвищення заробітної плати. Вимушене безробіття (вище 7%) посилить конкуренцію на ринку праці. Це призведе до зниження заробітної плати. За такої обставини з боку підприємців зросте попит на працю, що і відновить “природний рівень безробіття”.

На думку Фрідмена, впливаючи на фрикційний та інституціональний фактори, можна у довгостроковому періоді зменшити природний рівень безробіття. Для цього він рекомендує: допомагати найманим працівникам не грошима, а поліпшенням інформації щодо працевлаштування; проводити перекваліфікацію кадрів і т.п.

Таким чином, М.Фрідмен вважає, що ринкова економіка здатна забезпечити рівновагу, сталість, а усі негаразди в економіці є результатом некомпетентного втручання держави. Звідси неприйняття кейнсіанських методів державного регулювання. Однак, варто зазначити, що концепція Фрідмена теоретично значно слабкіша, бідніша порівняно з економічним ученням Дж.М.Кейнса та його послідовників. У кейнсіанців є мультиплікатор, акселератор, психологічні закони та доказовій логічний зв’язок між цими категоріями. Але з практичної точки зору Фрідмен досить сильний. Його методи боротьби з інфляцією визнані в усьому світі, програми оздоровлення економіки з певним успіхом були реалізовані у Чілі, Ізраїлі і деяких азіатських країнах. Рекомендації Чиказької школи використовувалися також реформаторами у країнах з перехідною економікою. Серед цих рекомендацій найважливішими є: відмова від регулюючої ролі держави, перехід до вільних цін, широкомасштабна приватизація і розширення приватного сектора, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм.

Практика засвідчила, що використання монетаристських рецептів без врахування реальних умов та особливостей конкретних країн і, зокрема, України, не дає бажаних результатів. Рекомендації монетаристів варто використовувати у поєднанні з висновками та рецептами теоретиків інших шкіл.

 


Читайте також:

  1. Неоінституціоналізм.




Переглядів: 1655

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Теорії трансформації капіталізму. | Економiчна теорія Дж.М.Кейнса.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.