Теорії трансформації капіталізму.

Після другої світової війни під впливом науково-технічної революції у економічно розвинутих країнах відбуваються суттєві зміни в структурі виробництва та споживання, з’являються нові форми господарської діяльності. Провідну роль в економіці починають відігравати великі корпорації. У зв’язку з цим з’являються теорії, які основою суспільного розвитку вважають зміни в техніці виробництва та надають вирішального значення в економіці таким інститутам як держава, корпораціям, профспілкам.

Так, американський учений А. Берлі обґрунтував теорію “демократизації капіталу”. Він вважає, що внаслідок поширення акцій серед частини робітничого класу та інших верств населення відбувається розсіювання, або дифузія власності. “Демократизація капіталу” відбувається ще й тому, що акціонерне товариство будується на таких демократичних засадах як участь у зборах, обговоренні звітів правління, виборах нового складу правління і т.п. Берлі оголосив США Американською економічною республікою, у якій панує “народний капіталізм”.

Складовою частиною теорії народного капіталізму є теорія “управлінської революції”. ЇЇ засновниками стали американські учені А.Берлі, Дж. Бернхем, П.Дракер. Вони стверджують, що з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників стає другорядною або й зовсім зникає і встановлюється влада найманих управляючих (менеджерів), які є “довіреними народу” і керуються не мотивами прибутку, а інтересами суспільства.

Ще одним елементом теорії “народного капіталізму” стала теорія “революції в доходах”. С.Кузнець, Дж.К.Гелбрейт, Є.Хансен та інші заявили, що в розвинутих капіталістичних країнах відбувся корінний переворот у розподілі національного доходу, в результаті якого відбувається вирівнювання доходів між верствами і класами капіталістичного суспільства.

Використавши теорії “дифузії власності”, “управлінської революції” та “революції в доходах” американський економіст Г.Мінз обґрунтував теорію “колективного капіталізму”. У роботі “Корпоративна революція в Америці” (1962) він корпорацію називає новим соціальним інститутом, який відображає суспільні інтереси, а не тільки дбає про зростання прибутків, і діє за критерієм соціальної відповідальності. Мінз доводить, що за державної регламентації цін, дивідендів тощо можна поєднати інтереси монополій та суспільства.

Американські учені Дж.М.Кларк, П.Самуельсон, Є.Хансен та англійські учені Н.Калдор, Р.Тітмасс і інші розпрацювали теорію “держави загального добробуту”. ЇЇ суть полягає в тому, що держава зображується як надкласовий орган, який діє в інтересах суспільства, усіх класів, верств і груп. Через бюджет вона перерозподіляє доходи на користь бідних, у результаті чого багатих і бідних витісняють середні класи із середніми доходами. Держава з поліцейського перетворилася у позитивну економічну силу, взяла на себе відповідальність за забезпечення всім громадянам здорового і гідного рівня життя.

Серед теорій трансформації капіталізму чільне місце займають технократичні теорії. Їх найяскравішими представниками є американські учені Дж.К.Гелбрейт, І.Ростоу, Д.Белл. Вони прагнуть пояснити основні соціально-економічні явища змінами в галузі техніки.

Так, Д.К.Гелбрейт у роботі “Нове індустріальне суспільство” (1961) доводить, що зміни в техніці та технологіях призвели до утворення корпорацій та їхнього об’єднання з державою. Виникло “нове індустріальне суспільство”, у якому реальна влада належить не власнику капіталу, а “техноструктурі” – суспільному прошарку, до якого відносяться учені, конструктори, спеціалісти з технологій, управління тощо. Метою “техноструктури” є не максимізація прибутку, а зміцнення позицій корпорації на ринку. Техноструктура вимушена планувати роботу Джон Кеннет Гелбрейт корпорації у майбутньому. Тому в сучасній економіці

формується широка мережа міжкорпоративних договорів, яка робить ринок керованим, передбачуваним, стабільним. Стихійний ринок і вільна конкуренція залишилися у підручниках, а економіка сучасних розвинутих країн керується техноструктурою на основі довготермінового планування. Інтереси техноструктури співпадають з інтересами усього суспільства, оскільки процвітання корпорацій забезпечує стійке економічне зростання, розширення зайнятості, підвищення рівня споживання.

Однак у наступних роботах – “Економічні теорії та цілі суспільства” (1976), “Вік невпевненості” (1977) Дж.Гелбрейт визнає, що соціальна значимість корпорацій була явно завищена. Тому він багато уваги приділяє проблемам соціального контролю над економікою, запроваджує поняття “новий соціалізм”, “респектабельний соціалізм”. “Новий соціалізм”, на думку ученого, не має ідеологічного характеру, він нав’язується обставинами. Він пропонує планування використовувати на державному рівні, провести націоналізацію воєнної промисловості, підтримувати медицину, житлове будівництво, мистецтво, сільське господарство, запровадити прогресивний податок тощо.

Одним з різновидів теорії індустріального суспільства стала теорія “стадій економічного зростання” Уолта Ростоу. У 1960р. вийшла його праця “Стадії економічного росту. Не комуністичний маніфест”, у якій всупереч марксистській теорії формаційного розвитку суспільства автор виділяє п’ять стадій в історії людства:

1) традиційне суспільство;

2) перехідне суспільство;

3) стадія зрушення, або “злету” ;

4) стадія зрілості;

5) суспільство високого масового споживання.

Перша стадія – це період в історії людства, до якого відносяться усі східні деспотії, греко-римська цивілізація, середньовічна Європа до кінця XYII ст. У традиційному суспільстві переважає сільськогосподарське виробництво і “доньютонівська наука і техніка”.

Друга стадія припадає на кінець XVII - початок XVIIIст. і характеризується виникненням у Європейських країнах промислових підприємств і банків.

Для “злету” необхідні такі умови:

1)збільшення інвестицій до рівня, який перевищує приріст населення на 10%;

2)швидкий розвиток однієї або кількох галузей обробної промисловості;

3)наявність такої політичної, соціальної та інституціональної системи, яка б дозволяла використати стимул до економічного зростання.

Найкраще сприяли в Європі зміцненню віри в економічний прогрес національної держави.

Третя стадія характеризується швидким розвитком промисловості і сільського господарства. В Англії – це 80-і – 90-і роки XVIIIст., у Франції і США – кілька десятиріч перед 1860р., в Росії і Канаді – це період перед 1914р., в Індії та Китаї – після 1950р.

Четверта стадія – стадія зрілості, коли забезпечується стабільність перевищення випуску продукції над ростом населення. Англія вступила в цю стадію з 1850р., США – з 1900р., Німеччина та Франція – з 1910р., Канада та СРСР – з 1950р.

П’ята стадія – це період високого масового споживання. ЇЇ основою є виробництво предметів споживання та послуг. Цієї стадії, на думку Ростоу, досягли тільки США.

Використовуючи технологічний підхід до аналізу суспільних явищ, учений стверджує, що будь-яка економічна система досягає певного ступеня розвитку незалежно від політичного устрою. Ростоу вважав, що структура радянської економіки була схожою зі структурою економіки західних країн, а комунізм – один з можливих шляхів переходу до “єдиного індустріального суспільства”.

На рубежі 60-х – 70-х років XXст. широкої популярності набуває теорія “постіндустріального (інформаційного) суспільства” американського соціолога Даніела Белла. У 1973р.він опублікував роботу “Наступ постіндустріального суспільства”, у якій доводить, що розвиток суспільства пов’язаний зі змінами у трьох основних сферах: техніко-економічній, культурній, політичній. У постіндустріальному суспільстві машинна технологія заміщується “технологією інтелектуальною”, провідною стає сфера нематеріального виробництва, забезпечується високий рівень добробуту населення, управління переходить до носіїв теоретичних знань та висококваліфікованих спеціалістів, головними цінностями стають наукові знання, інтелект та інформація.

Своєрідним варіантом ідей постіндустріального суспільства є теорія “суперіндустріального суспільства” американського економіста і соціолога Елвіна Тоффлера. На його думку, в процесі історичного розвитку, долаючи гострі суперечності шляхом криз і потрясінь, суспільство переходить від однієї стадії до іншої подібно руху хвиль. Приблизно десять тисяч років тому почалася “аграрна хвиля цивілізації”. Промислова революція, що розпочалася в Європі з кінця XVIIІст., привела до другої хвилі та утвердження індустріальної цивілізації. Третя хвиля почалася з науково-технічної революції і має привести до утвердження суперіндустріального суспільства, основою якого є якісно новий рівень обміну інформацією. Одним з найважливіших наслідків “інформаційної революції” стане зміна влади. Якщо джерелом влади у минулому і теперішньому є насилля і багатство, то на новому етапі розвитку суспільства пріоритетного значення набуває влада знання.

Серед теорій трансформації капіталізму в 60-х – 70-х роках XXст. великою популярністю користувалася теорія “конвергенції”. Конвергенція означає зближення, сходження. Під впливом науково-технічного прогресу, розвитку нових технологій суспільства з різним політичним і соціальним устроєм (капіталізм і соціалізм) проникають один в одного і набувають спільних рис. Так, голландський учений Ян Тінберген вважав, що домогтися оптимального варіанту організації суспільства можна внаслідок запозичення і злиття найважливіших принципів капіталізму та соціалізму. Серед принципів капіталістичної системи господарювання це: приватна власність, прибуток, ринкова система. Серед принципів соціалізму: економічне планування, робітничий контроль за умовами виробництва, великий ступінь соціальної рівності. При цьому капіталізм поступиться новому суспільству принципом невтручання держави в економічні процеси, а соціалізм – суспільною власністю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ранній інституціоналізм.	\|	Неоінституціоналізм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.