Міжнародний механізм реалізації, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Як вже зазначалося вище, в сучасній теорії прав людини не існує єдиного поняття міжнародних механізмів реалізації її прав, свобод та обов'язків. До того ж слід зазначити, що розрізняють механізм міжнародного захисту прав людини, міжнародну систему захисту прав людини, міжнародний механізм підвищення ефективності міждержавної співпраці в галузі прав людини, універсальні міжнародні механізми захисту прав людини та інші. Наприклад, В. Євінтов визначає механізм міжнародного захисту прав людини «як систему міжнародних (створених державою) органів та організацій, які діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини або їхнього відновлення в разі порушення». Міжнародний механізм реалізації прав та свобод є ширшим за механізм захисту таких прав і повинен містити систему міжнародних стандартів, імплементацію їх в українське право, гарантування їх здійснення збоку міжнародних і регіональних форумів; охорону, захист від будь-яких посягань збоку держави і інших міжнародних суб'єктів та відновлення порушених прав та свобод.

Міжнародні стандарти є важливим нормативним елементом міжнародного механізму реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Існують різні їх визначення. Наприклад, М. Баймуратов пише, що міжнародно-правові акти в галузі прав людини прийнято називати міжнародними стандартами. Цим терміном охоплюються різнорідні норми такі, як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, політичні домовленості типу Гельсінського заключного акта, документів Віденської і Копенгагенської зустрічей ОБСЄ (НБСЄ), міжнародні звичаї.

П. Рабинович і М. Хавронюк визначають міжнародні стандарти прав людини як закріплені у міжнародних актах та інших міжнародних, документах певні показники цих прав, до досягнення яких заохочуються або зобов'язуються держави³. , , Міжнародні стандарти як елемент міжнародного механізму реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні - це закріплені,у міжнародно-правових договорах, нормативно-правових актах та. інших міжнародних документах норми і принципи, що є взірцем для національного права у галузі прав та свободи людини, відповідати якому мають прагнути усі народи і держави та їх законодавчі акти про права людини. Існують різні класифікації міжнародних документів у галузі прав людини. Виокремлюють: 1) документи, що закріплюють становлення та розвиток принципів прав та свобод людини;
2) міжнародні документи універсального характеру; 3) документи регіонального характеру.

Серед документів, що[характеризують становлення і розвиток принципів прав та свобод людини, нами вже зазначалися: а) Велика хартія вольностей 1215_:р.; б) Петиція про права 1628 р.; в) Акт про краще забезпечення, свободи підданих і про попередження ув'язнень за морями (Хабеас корпус акт) 1679 р.; г) Біль про права 1689 p.; д) Акт про подальше обмеження Корони і краше забезпечення прав і вільностей підданих 1701 p..тощо.

До міжнародних документів універсального характеру належать: Загальна декларація прав людини 1948 р. і два Пакти про права людини 1966 року, один - про громадянські і політичні права, інший - про економічні, соціальні і культурні права. До того ж був укладений ряд Конвенцій з конкретних аспектів: про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948), про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1966), про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок (1979), про права дитини (1989) та ін. Загалом документи універсального характеру класифікуються: а) принцип загальної поваги і дотримання прав людини; б) Міжнародний біль про права; в) права людини в рішеннях міжнародних конференцій; г) право на самовизначення та права народів; д) попередження дискримінації; є) принципи відправлення правосуддя; є) права осіб, що піддаються затриманню чи тюремному ув'язненню; ж) права жінок; з) права дітей; и) економічні і соціальні права; і) права на користування досягненнями культури, інформацією, свободою асоціацій; ї) громадянство, біженці, право притулку; к) захист прав людини у збройних конфліктах; л) військові злочини і злочини проти людства; м) рабство, поневолений стан, примусова праця.

Отже, міжнародні стандарти в галузі прав та свобод людини закріплені в: а) Загальній декларації прав людини; б) Міжнародному договорі (пакті) про громадянські і політичні права; в) Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права; г) Другому факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що спрямований на скасування смертної кари; д) Міжнародному договорі (пакті) про економічні, соціальні та культурні права; є) інших міжнародних документах.

Загальна декларація прав людини містила в себе преамбулу і тридцять статей. Вона закріплює завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави. Серед зазначених завдань рівність, братерство та повнота таких можливостей як свобода від насильницької смерті, свобода і особиста недоторканність, свобода від рабства, тортур, жорстокого і нелюдського поводження і покарання. Декларацією гарантується визнання правосуб'єктності кожної людини,¹ захист від будь-якої дискримінації, ефективне поновлення у правах, свобода від безпідставних арештів, затримань чи вигнань, справедливий і безсторонній суд. Кожна людина відповідно до Декларації вважається невинуватою у вчиненні злочину доти, поки її винуватість не буде встановлена в законному порядку судом. Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в її особисте і сімейне життя. Людині гарантується недоторканність житла, кореспонденції, честі і репутації, свобода пересування, переконань, думки і совісті. Людина має свободу громадянства, асоціацій, мирних зборів, мітингів і походів. Людині забезпечується гідний життєвий рівень, зокрема їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування. Декларація закріплює свободи участі у культурному житті, захист її моральних і матеріальних інтересів. Такий соціальний і міжнародний порядки, при якому її свободи можуть бути повністю здійснені. Людина має обов'язки перед суспільством. Здійснення людиною свобод не повинно суперечити цілям і принципам ООН. Ніщо у Декларації не може бути витлумачено, як надання будь-якій державі, групі осіб чи окремій особі права займатися діяльністю, вчиняти дії, спрямовані на знищення закріплених Декларацією прав і свобод.

У міжнародному пакті про громадянські і політичні права закріплені положення про: а) свободу самовизначення, розпорядження кожного народу своїми природними багатствами; б) обов'язки держав поважати і забезпечувати основні громадянські і політичні права та свободи; в) зміст і умови забезпечення цих свобод. Серед основних громадянських прав та свобод, що закріплюються в міжнародному документі зазначаються такі: а) від насильницької смерті; б) від можливості бути підданим катуванню та жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню; в) від можливості бути підданим медичним чи науковим дослідам без вільної на це згоди особи; в) від рабства і работоргівлі, приневолення до примусової чи обов'язкової праці; г) від свавільного арешту чи тримання під вартою, позбавлення волі; д) вільного пересування і вибору місця проживання; є) не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним; є) від повторного засудження чи покарання за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або, виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни учасниці; ж) від свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію; з) думки, совісті і релігії; і) вільного вираження своїх поглядів, пошуку, одержання і поширення будь-якої інформації та ідей, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм їх вираження чи іншими способами на свій вибір. До основних політичних прав_: та свобод міжнародний пакт, належить такі: а) обирати громадянство; б) на мирні збори, асоціації; в) обирати і бути обраним; в) приймати участь у референдумах та мати доступ до державної служби.

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріпив процесуальний порядок прийняття та розгляду звернень громадян. Комітету з прав людини дозволено прийняття повідомлень від окремих осіб, якщо вони вважають, що їхні права та свободи були порушені і вони вичерпали всі наявні внутрішні засоби правового захисту. Зазначений Комітет може визнати неприйнятним кожне подане повідомлення, якщо; а) воно анонімне; б) на думку Комітету, є зловживання правом на подання таких повідомлень; в) якщо воно несумісне з положеннями Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Другий факультативний протокол до міжнародного, пакту про громадянські і політичні права, спрямований на скасування смертної кари. Держави-учасниці цього протоколу вважають, що скасування смертної кари сприяє зміцненню людської гідності і прогресивному розвитку прав людини. Держави-учасниці цього протоколу беруть на себе обов'язки: а) не піддавати смертній карі жодної особи, що знаходиться під їх юрисдикцією; б) не допускати жодних винятків щодо застосування смертної кари, крім випадків її! застосування у воєнний час після доведення провини за тяжкі злочини, що були вчинені в воєнний час; в) надавати інформацію Комітету щодо заходів, прийнятих ними щодо здійснення Протоколу та інше. В Україні смертна кара замінена довічним позбавленням, волі. Отже, міжнародний пакт про громадянські і політичні права закріплює основні права та свободи людини, які розглядаються як міжнародні стандарти для прав та свобод в Україні і є складовим елементом міжнародного механізму їх реалізації.

Міжнародний пакт з економічних, соціальних та культурних прав вміщує такі права та свободи: а) приватної власності; б) підприємницької діяльності; в) обирати місце роботи та професію; г) на участь чи неучасть у страйку; д) вибору форми і виду відпочинку; є) доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; є) поширення інформації про стан довкілля; ж) виду і форми освіти; з) літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Пакт зобов'язує кожну державу-учасницю в економічній, соціальній і культурній галузях вживати в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступове повне здійснення визначених у ньому прав та свобод людини. Отже, міжнародний пакт з економічних, соціальних та культурних прав закріплює норми і принципи, що передбачають права та свободи людини, які є міжнародними стандартами для вітчизняних, конституційних, економічних, соціальних та культурних прав та свобод і зобов'язує Україну поважати і забезпечувати їх усім людям у межах її території.

До інших, основних міжнародних документів у галузі прав людини належать: а) Заклик Тегеранської конференції від 13 травня 1968 р. (Міжнародна конференція з прав людини в Тегерані); б) Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 48/141. Верховний комісар з заохочення і захисту усіх прав людини; в) Декларація про права народів на мир від 12 листопада 1984 р.; г) Декларація про права на розвиток від 4 грудня 1986 р.; д) Декларація про права осіб, що належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин; є) Декларація про расу і расові забобони; є) Конвенція про корінні народи і народи, що ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах та ін.

Слід також зазначити ряд міжнародних документів, що спрямовані на попередження дискримінації: а) Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії і переконань; б) Декларація про основні принципи, що торкаються внеску засобів масової інформації в зміцнення миру і міжнародного взаєморозуміння, в розвиток прав людини і в боротьбу проти расизму і апартеїду і підбурювання до війни; в) Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації; г) Міжнародна конвенція про припинення злочинів апартеїду і покарання за них; д) Конвенція про дискримінацію в галузі праці і зайнятості; є) Конвенція з боротьби з дискримінацією в галузі освіти
та ін.

Окремим блоком можна розглядати міжнародні документи Всесвітньої медичної асоціації: а) Декларація з прав людини і особистої свободи медичних працівників; б) Декларація щодо незалежності і професійної свободи лікаря; в) Декларація стосовно евтаназії; г) Декларація стосовно трансплантації людських органів; д) Тимчасове положення про СНІД; є) Декларація з боротьби з травматизмом; є) Мальтійська декларація стосовно осіб, що оголосили голодування тощо;

_ Слід звернути увагу і на ряд міжнародних документів з прав людини щодо відправлення правосуддя та здійснення правоохоронної та іншої професійної діяльності. Серед них: а) Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою; б) Основні принципи незалежності судових органів; в) Кодекс поведінки посадових осіб підтримання правопорядку; г) Звід принципів захисту усіх осіб, що затримувалися чи трималися під вартою у будь-якій формі; д) Конференція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; є) Конвенція про права дитини; є) Основні принципи поводження з в'язнями; ж) Правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються захисту неповно літніх, позбавлених волі; з) Декларація прав людини стосовно осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають; і) Конвенція про статус біженців; ї) Принципи міжнародної співпраці щодо виявлення, арешту, видачі і покарання осіб, винних у воєнних злочинах і злочинах проти людства;. й) Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами; к) Декларація про право і обов'язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини і основні свободи; л) Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та ін.

Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою була рекомендована для прийняття сьомим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, що відбувся в Мілані 26 серпня 1985 р. Декларація була прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 р. Під жертвами злочинів «розуміються особи, яким індивідуально чи колективно було завдано шкоди, зокрема тілесні ушкодження або моральні збитки, емоційні страждання, матеріальні збитки або суттєве ураження їхніх основних прав у результаті дії чи бездіяльності, що порушують чинні національні кримінальні закони держав-членів, зокрема закони, що забороняють злочинне зловживання владою». До «жертв» Декларація відносить «близьких родичів чи утриманців безпосередньої жертви, а також осіб, яким було завдано збитків при спробі надати допомогу жертві, що перебуває у тяжкому стані, або запобігти віктімізації (щоб особа стала жертвою обставин)». Жертви злочинів мають право: а) доступності до правосуддя та на справедливе поводження; б) реституції, тобто повернення власності або виплату за спричинені збитки чи шкоду, відшкодування витрат, викликаних віктімізацією, надання послуг та поновлення у правах; в) компенсації, зокрема і надання фінансової компенсації від держави; г) соціальної допомоги, тобто необхідну матеріальну, медичну, психологічну та іншу соціальну допомогу з урядових, доброчинних, громадських та місцевих каналах. Під жертвами зловживання владою «розуміються особи, яким індивідуально або колективно було завдано шкоду, зокрема тілесні ушкодження або моральні втрати, емоційні страждання, матеріальні збитки або суттєве ураження "їхніх основних прав у результаті дії чи бездіяльності, що є порушенням міжнародно визнаних норм, які стосуються прав людини». Отже, якщо у випадку розуміння жертв злочину йдеться про діяння, що порушують національні кримінальні закони, то розуміння жертв зловживання владою пов'язане з діями чи бездіяльністю, що порушують будь-які інші міжнародно визнані норми, які стосуються прав людини.

Основні принципи незалежності судових органів схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р. Вони стали результатом сьомого Конгресу ООН з профілактики злочинності та поводженні з правопорушниками (26 серпня - 6 вересня 1985 p.). В них і зазначається, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Кожен повинен мати право на справедливий і публічний розгляд його справи у справедливому, незалежному та об'єктивному суді. В документі закріплені такі основні принципи діяльності судових органів: а) їх незалежність і підпорядкування лише закону; б) свобода слова та асоціацій; в) високі моральні якості, здібності, кваліфікація і підготовка; г) незалежно встановлені умови служби та термін повноважень; д) професійна таємниця та імунітет; є) механізми покарання, стягнення, усунення від посади і звільнення.

Пропонується розширити систему принципів правосуддя, закріпивши такі засади: а) здійснення правосуддя виключно судами; б) право на судовий захист; в) рівність перед законом і судом; г) правова допомога при вирішенні справ у судах;д) гласність судового процесу; є) мова судочинства; є) обов'язковість судових рішень; ж) право на оскарження судового рішення; з) колегіальний та одноособовий розгляд справ; і) самостійність судів і незалежність суддів; й) недоторканність суддів; ї) незмінюваність суддів; к) суддівське самоврядування. До того ж одразу хотілося б обумовитись, що це загальний перелік принципів щодо функціонування судових органів. Цей перелік може бути розширено через систему правосуддя в Україні шляхом деталізації окремих принципів та введення нових основних ідей.

Значної шкоди забезпеченню реалізації прав і свобод людини на міжнародному рівні завдає транснаціональна організована злочинність. З метою співпраці держав-учасниць щодо ефективного попередження транснаціональної організованої злочинності, боротьби з нею резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 15 листопада 2000 р. була прийнята «Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності». До сфери транснаціональної організованої злочинності вона відносить: 1) злочини, що визнані такими відповідно до статей 5, 6, 8, 23 Конвенції, а саме - щодо криміналізації: а) участі в організованих злочинних групах; б) відмивання прибутків від злочинів; в) корупції; г) протистояння здійсненню правосуддя; 2) серйозні злочини, що мають транснаціональний характер і вчинені за участю організованих злочинних груп. Серйозними, відповідно до Конвенції, вважаються злочини, за які передбачається покарання на строк від 4 років позбавлення волі і більш жорсткі покарання. Злочини вважаються такими, що-мають транснаціональний характер, якщо вони вчинені: а) у більш ніж одній державі; б) в одній державі, але значна частина підготовки, планування, керівництва і контролю злочинної діяльності мала місце в іншій державі; в) в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює злочинну діяльність в більш ніж одній державі; г) в одній державі але їх значні наслідки мають місце в іншій державі.

Отже, міжнародні права та свободи закріплені у міжнародних документах і є міжнародними стандартами конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні. Кожна держава-учасниця договору зобов'язана робити все від неї можливе, щоб забезпечити своїм громадянам і будь-якій іншій людини на її території належне користування цими правами та свободами.

Одним з елементів міжнародного механізму забезпечення реалізації людиною розглянутих вище стандартів прав і свобод є їх імплементація (втілення) в національне право України. ХҐ. Рабинович і М. Хавронюк визначають імплементацію міжнародних актів як діяльність міжнародних і державних органів з втілення норм та інших положень цих актів у національну юридичну практику. Вони розрізняють декілька стадій такого втілення, а саме: а) державне визнання прав людини шляхом їх проголошення, закріплення в Конституції та законах, участі держави у прийнятті та ратифікації відповідних міжнародних актів; б) етапізація здійснення прав людини; в) інституціоналізація здійснення прав людини; г) інтерпретація та конкретизація юридичних актів щодо прав людини; д) процедуризація здійснення прав людини; є) встановлення і реалізація юридичних засобів охорони та захисту прав людини. Підтримуючи в основному запропоновану етапізацію імплементації міжнародних норм і принципів у національне право України головним етапом такого втілення є "їх державне визнання шляхом проголошення, закріплення в Конституції та законах, участі держави у їх прийнятті та ратифікації.

Відповідно до вимог ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Відповідно до положень конституційної норми Верховна Рада України може надавати згоду на обов'язковість лише чинних міжнародних договорів. Чинними слід вважати такі міжнародні договори, які належно укладені Україною. Такий висновок витікає з положень Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України», де закріплено, що укладені і належно ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, тільки укладені і ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори можуть бути імплементовані (втілені в життя) в Україні.

До того ж слід наголосити, що право міжнародних договорів є галуззю загального міжнародного права і є сукупністю правових норм, що регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з приводу укладення, дії, зміни і припинення дії міжнародних договорів. Всі інші галузі міжнародного права пов'язані з правом міжнародних договорів. Договір це, між народна угода, укладена між державами у письмовій формі і врегульована нормами міжнародного права, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох документах, пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Порядок укладення і виконання міжнародних договорів встановлює Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. Укладення міжнародного договору України охоплює: а) ведення переговорів з метою підготовки тексту міжнародного договору; б) прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності; в) висловлення згоди на обов'язковість міжнародного договору для України. Закон регулює порядок укладення міжнародних договорів різних видів незалежно від їх форми і найменування. Можуть укладатися міждержавні, міжурядові і міжвідомчі договори. З питань, що стосуються прав та свобод людини, укладаються лише міждержавні договори від імені України. Рішення про проведення переговорів щодо підготовки, прийняття, встановлення автентичності та підписання тексту такого договору приймає Президент України без спеціальних повноважень. Він також може надати повноваження відповідній делегації чи представнику України щодо ведення переговорів і підписання таких договорів. Делегація чи представник зобов'язані вести переговори чи здійснювати інші дії відповідно до наданих їм повноважень. До того ж вони повинні враховувати рекомендації Міністерства закордонних справ України.(МЗС України). За погодженням з МЗС України вони подають Президентові України звіт про виконання даних їм рекомендацій. У звіті повинні міститися висновки щодо подальших дій України стосовно укладеного міжнародного договору.

Прийняття тексту міжнародного договору здійснюється: а) на міжнародній конференції шляхом голосування за нього двох третин держав, які присутні і беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосувати інше правило; б) за згодою всіх держав, які беруть участь у складанні тексту договору.

Встановлення автентичності договору передбачає: а) застосування такої процедури, яку може бути передбачено в цьому тексті або погоджено між державами, що беруть участь у його складенні; б) підписання, підписання ad referendum або парафування представниками цих держав цього тексту або заключного акта конференції, який містить цей текст.

Підписання тексту договору здійснюється представником держави тоді, коли договір передбачає, що підписання має таку силу. Можуть бути інші способи здійснення згоди державами щодо підписання договорів, а саме: а) установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу; б) коли намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника; в) коли такий намір був виражений під час переговорів.

Парафування тексту означає підписання договору в тому випадку, коли встановлено, що держави, які беруть участь у переговорах, таки домовились.

Підписання ad referendum договору представником держави, якщо воно підтверджується цією державою, означає остаточне підписання договору.

Підписані договори, що стосуються прав і свобод людини і громадянина ратифікуються Верховною Радою України. МЗС України подає Президентові України пропозиції щодо схвалення ним такого міжнародного договору. Президент України, схваливши договір, приймає рішення про подання договору на ратифікацію до Верховної Ради України. Попередньо подані міжнародні договори розглядаються відповідними комітетами Верховної Ради України. У випадках, коли комітети встановлять розбіжності норм міжнародного договору і норм Конституції України, такі договори направляються до Конституційного Суду України для отримання висновку щодо його відповідності Конституції України. Якщо Конституційний Суд України дасть висновок, що такий договір; суперечить Конституції України, його ратифікація можлива лише після внесення змін до Конституції України. У тих випадках, коли для виконання поданого на ратифікацію договору потрібно, ухвалення нових законів, проекти таких законів подаються до Верховної Ради України разом з поданням міжнародного договору і ухвалюються одночасно. З урахуванням висновків комітетів та Конституційного Суду України. Верховна Рада України ухвалює рішення щодо ратифікації договору. Разом з законом про ратифікацію підписується ратифікаційна грамота. Обмін міжнародними грамотами здійснює МЗС України чи доручає здійснення такого обміну дипломатичним представництвам України чи представництву України при міжнародній організації.

Україною ратифіковано ряд багатосторонніх договорів щодо прав та свобод людини і громадянина від свавільного позбавлення життя та посягання на здоров'я, честь і гідність людини та громадянина, їхню недоторканність та безпеку. Серед них: а) Конвенція про попередження злочинів геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р.; б) Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р.; в) Конвенція про припинення злочинів апартеїду і покарання за нього від ЗО листопада 1973 p.; г)-Конвенція про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р.; д) Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників від 17 грудня 1979 p.; є) Конвенція про злочини і деякі інші дії, вчинених на борту повітряного судна від 14 вересня 1963 p.; є) Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства від 10 березня 1.988 p.; Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних речовин і психотропних речовин від 19 грудня 1988 р. та багато інших.

Як зазначалося вище, процес входження міжнародних норм у внутрішнє національне право називається імплементацією (втіленням); Засобами імплементації є трансформація. Трансформація може бути загальною і індивідуальною. При загальній трансформації держава встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею міжнародно-правових норм є частиною національного права країни. При індивідуальній трансформації необхідно в кожному випадку вводити міжнародні норми в національне право країни спеціальним актом. В Україні використовується індивідуальна трансформація. Верховна Рада України, ратифікуючи договори щодо прав, свобод та обов'язків людини і громадянина видає у кожному випадку окремий Закон України. Міжнародні договори, що пройшли ратифікацію посідають друге місце після Конституції України, як джерела правових норм, що підлягають застосуванню в Україні. Отже, втілення міжнародних норм щодо прав, свобод та обов'язків людини в право України можливо після надання Верховною Радою України згоди на їх обов'язковість способом індивідуальної трансформації.

Важливим елементом міжнародного механізму реалізації прав, свобод та обов'язків людини є міжнародні, форуми,, Це міжнародні організації та посадові особи, які беруть участь у реалізації прав людини. Очолює цю систему організацій ООН. До системи головних органів ООН входять: а) Генеральна Асамблея (ГА); б) Рада Безпеки (РБ); в) Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР); г) Рада ООН з прав людини; д) Міжнародний Суд (МС); є) Секретаріат та інші допоміжні органи. Серед допоміжних органів та посадових осіб з питань забезпечення основних прав та свобод людини утворюються: а) Верховний комісар ООН з прав людини; б) Комісію зі становища жінок (КСЖ); в) Система контрольних органів, які створюються за міжнародними угодами; г) інші, постійні виконавчі органи ООН, що займаються правами людини; д) Міжнародні організації системи ООН тощо.

В1945 р. у Сан-Франциско члени ООН розробили і 26 червня підписали Статут ООН, в якому сёред інших питань, було проголошено завдання держав - учасниць ООН щодо спільної діяльності, спрямованої на дотримання і повагу прав людини та їх реалізації. Однією з держав, що визнала своїм обов'язком дотримуватися прав і свобод людини, перелік яких визначила ООН, є Україна. Сьогодні в рамках ООН діє міжнародний механізм забезпечення прав людини. Про права людини йдеться у Преамбулі та статтях 1, 8, 13,5.5,62,68, 76 Статуту ООН. ООН створена, як об'єднання різних націй для утвердження віри в основні права людини, в гідність і соціальну цінність, особистості, в рівність-чоловіка і жінки, прав великих і малих націй. Наголошуючи на рівності чоловіка і жінки, ООН не встановлює ніяких обмежень участі їх на рівних умовах в її головних і допоміжних органах.

З метою сприяння міжнародної співпраці в галузі реалізації прав і свобод людини незалежно від раси, статі, мови і релігії ГА ООН організовує дослідження і робить наукові рекомендації. ООН створює умови для мирних і дружніх стосунків між націями і сприяє загальній повазі і дотриманню основних прав та свобод людини. ЕКОСОР ООН має своїм повноваженням робити рекомендації з метою поваги і додержання прав та свобод для усіх і скликати міжнародні, конференції з цих питань, створює комісії щодо заохочення праві основних свобод людини. ЕКОСОР ООН створила Комісію з прав людини (КПЛ), КСЖ та інші комісії щодо окремих прав та свобод людини , Комісія з прав людини діяла з 1946 р. і була ліквідована у квітні 2006 р. Замість комісії, яка підпорядковувалася Економічній і Соціальній Раді ООН створена Рада ООН з прав людини, яка підпорядковується Генеральній Асамблеї ООН. Для більш ефективної організації міжнародного контролю за дотриманням конвенцій держави-учасниці створюють свої конвенційні органи контролю. Особливість цих органів у тому, що вони стосуються виключно держав учасниць певної конвенції, а не всіх членів ООН. Лині створені і діють такі конвенційні органи: а)Комітет з ліквідації расової дискримінації; б) Комітет із прав людини; в) Комітет із ліквідації дискримінації щодо жінок; г) Комітет проти катувань; д) Комітет, з економічних, соціальних культурних прав; е) Комітет з прав дитини, ООН створила під своїм керівництвом міжнародну систему опіки з метою заохочення поваги до прав та свобод усіх людей.

До інших постійних виконавчих органів і посадових осіб, що займаються правами людини слід віднести: а) Спеціальний комітет з деколонізації; б) Спеціальний комітет проти апартеїду; в) Спеціальний комітет з розслідування практики Ізраїлю, що зачіпає права населення окупованих територій; г) Комісія з запобігання та контролю злочинності; д) Спеціальний доповідач-з групових та довільних страт; є) Спеціальний доповідача тортур; є) Спеціальний доповідач із знищення усіх форм релігійної нетерпимості; ж) Робоча група з. примусових та недобровільних зникнень; з) Центр прав людини; і) Комісія з свободи асоціацій тощо.

Для забезпечення прав людини і громадянина в окремих галузях суспільного життя створені і діють міжнародні організації ООН. До них слід віднести: а) Міжнародну організацію праці (МОТ); б) Освітня; наукова та культурна організація ООН (ЮНЕСКО); в) Харчова та сільськогосподарська організація ООН (ХСО); г) Фундація життєвого середовища та людських поселень ООН (ФЖСЛП); д) Міжнародна правнича комісія (МПК) тощо. Отже, ООН як добровільне міжнародне об'єднання націй має постійні форуми, які покликані забезпечувати права та свободи людини. Організація їх діяльності регламентується міжнародно-правовими нормами та стандартами. Для ефективного забезпечення окремих прав та свобод людини і громадянина утворюються державами-учасницями конвенційні органи контролю, які діють щодо держав учасниць, коли має місце порушення прав людини на території цих держав.

Одним з важливих елементів міжнародного механізму забезпечення основних прав та свобод людини є процесуальний порядок організації діяльності форумів міжнародних стандартів прав та свобод людини в Україні. ГА ООН організує свою діяльність на підставі статуту і дає рекомендації щодо здійснення і поваги до прав людини. Вона є ініціатором досліджень міжнародного співробітництва в економічній, соціальній, культурній, освітній галузях та охороні здоров'я, забезпеченні фундаментальних прав та свобод у зазначених галузях. З цією метою ГА ООН прийняла Всесвітню декларацію прав людини та приймає резолюції з конкретних питань забезпечення прав людини, які мають рекомендаційний характер і відкриті для ратифікації державами-членами ООН. Більшість проблем щодо основних прав та свобод людини містяться в звітах БКОСОР. ГА ООН з важливих питань щодо основних прав та свобод людини утворює допоміжні органи (Спеціальний комітет з деконсолідації, Комітет із здійснення невід'ємних прав палестинського народу, Міжнародний суд тощо).

Міжнародний суд розміщений у Гаазі. Він не розглядає скарги приватних осіб. До його компетенції належить розгляд скарг, що подають держави. Деякі органи ООН (Рада безпеки, ГА ООН, ЕКОСОР) можуть подавати до Суду документи! розраховувати на його дорадчу думку. Загальною метою Суду є виправлення правосуддя та нагляд за законністю на міжнародному рівні.

Одним із органів ООН, що займається питаннями міжнародного миру та безпеки людей і цілих-народів, є Рада безпеки. її дії мають безпосередній вплив на права і свободи людини. Серед основних проблем, що стосуються прав і свобод людини і можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці є загрози регіональній стабільності, що пов'язані з контролем збоку Ради безпеки за: а) виборами; б) додержанням прав людини; в) репатріацією біженців; г) врегулюванням регіональних конфліктів тощо.

Самостійним органом ООН, що створений з метою сприяння повазі до прав та фундаментальних свобод людини для всіх та їх додержанню є Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР). Вона складається з 54 членів. Двічі на рік вона збирається на одне звичайне та одне організаційне засідання. ЕКОСОР створює свої функціональні комісії.

З метою зміцнення забезпечення прав і свобод людини на виконання рішення Всесвітньої зустрічі-2005 задля зміцнення захисту та забезпечення прав людини та основних свобод у світі була створена нова Рада ООН з прав людини "(РПЛ)". Вона є правонаступницею Комісії з прав людини і містить 47 представників держав - членів ООН. Рада ООН з прав людини (РПЛ) є головним органом ООН, що займається правами людини. Вона: а) виробляє проекти конвенцій для Г А ООН; б) розглядає факти брутальних та масових порушень прав людини; в) розглядає скарги фізичних осіб, їхніх адвокатів і міжнародних недержавних організацій про випадки брутальних порушень прав людини; г) проводить універсальні періодичні огляди тощо.

РПЛ надає пропозиції рекомендації та доповіді ЕКОСОР щодо: а) міжнародного законодавства прав людини; б) міжнародних декларацій та конвенцій громадянських свобод, статусу жінок, свободи інформації та подібних справ; в) захисту меншостей; г) запобігання дискримінації на підставі раси, статі, мови чи релігії; д) будь-яких інших питань, що стосуються прав людини. Вона підтримує ЕКОСОР у координації її діяльності в галузі прав людини в межах системи ООН. Працює РПЛ шляхом проведення засідань та публічних дебатів. Засідання РПЛ проводяться, відкрито і закрито. Значна частина засідань Ради є відкритими. Закриті засідання проводяться зазвичай тільки один день за процедурами 1235 і 1503, що вміщені у порядку денному з заголовком «Порушення прав та фундаментальних свобод людини у будь-якій частині світу». На своїх засіданнях РПЛ приймає резолюції та рішення. До її функцій належать: а) встановлення міжнародних стандартів з прав людини; б) нагляд за додержанням прав і фундаментальних свобод людини; в) впровадження міжнародних стандартів; г) призначення спеціальних доповідачів, представників, експертів та робочих груп з тем прав людини; д) проводить універсальні періодичні огляди. Рада працює на постійній основі.

Питаннями прав людини щодо їх нагляду і впровадження займаються різні підрозділи Секретаріату ООН. Серед таких підрозділів - Центр соціального розвитку та гуманітарних справ (ЦСРГС) у Відні та Центр прав людини ООН у Женеві.,

Важливу роль в організації міжнародного контролю за дотриманням і втіленням в життя та забезпечення реалізації окремих конвенцій відіграють конвенційні органи контролю. Вони організують свою роботу з забезпечення впровадження виключно для держав - учасниць положень певної; конвенції. Серед них Комітети із: а) знищення расової дискримінації; б) прав людини; в) знищення дискримінації щодо жінок; г) запобігання тортурам (проти катувань); д) економічних, соціальних і культурних прав; є) прав дитини. Всі вони, за винятком Комітету з економічних, соціальних і культурних прав, не є органами ООН. Свій статус вони отримали від відповідних конвенцій.

Для реалізації процесуального порядку організації міжнародних форумів щодо реалізації прав та свобод людини мають велике значення процедури, засновані на Статуті. До них належать процедури: а) 1503; б) 1235.

Резолюцією ЕКОСОР1503 від 27 травня 1970 р. була створена конфіденційна процедура розгляду повідомлень про порушення прав людини. Відповідно до цієї процедури на розгляд приймаються повідомлення, що вказують на послідовну систему серйозних та надійно задокументованих порушень прав людини. Всі інші повідомлення передаються на розгляд відповідно до інших процедур, на розсуд Секретаріату. Процедура складається з п'яти стадій. Перша стадія містить діяльність робочої групи Підкомісії РПЛ. Робоча група вивчає усі матеріали і повинна вирішити, які з скарг будуть передані до пленарного засідання Підкомісії. З п'яти членів робочої групи повинно проголосувати не менше трьох за передання справи до Підкомісії. Якщо більшість не проголосує, процедура на цьому закінчується. Підкомісія розробила ряд формальних правил, за наявності яких приймаються скарги. Серед них: а) не розглядаються скарги, пов'язані з індивідуальними справами, якщо вони не вказують на систему або ситуацію, в якій відбуваються серйозні порушення; б) індивідуальні скарги мають бути подані особами, групами чи організаціями (не обов'язково жертвами), але з прямою та надійною інформацією або інформацією з других рук, яка підкріплена очевидними доказами; в) не приймаються скарги з політичною мотивацією, що суперечить Статуту. ООН та скарги, що базуються виключно на відомостях, отриманих із засобів масової інформації; г) не приймаються анонімні скарги, однак скаржник може наполягати на нерозголошенні його особи; д) перш ніж звернутися до ООН скаржник повинен вичерпати усі національні правничі процедури. На другій стадії Підкомісія проводить закриті пленарні засідання, на яких розглядає кожне досьє окремо та більшістю голосів шляхом таємного голосування вирішує передавати скаргу до РПЛ чи ні. Третя стадія має великий вплив на прийняття рішення. РПЛ призначає робочу трупу з п'яти членів. Робоча група вивчає досьє, які Підкомісія передає РПЛ, готує проекти рішень і передає разом з досьє на пленарне засідання РПЛ. На четвертій стадії проходить пленарне засідання РПЛ: На засідання запрошуються представники різних урядів, які відповідають на питання про положення прав людини в їхніх країнах. Засідання проводяться закрито. Рішення приймаються простою більшістю. За згодою відповідного уряду можуть призначатися експерти для глибокого вивчення ситуації. Комісії можуть подати рекомендації ЕКОСОР. На п'ятій стадії ЕКОСОР публічно розглядає рекомендації, висунуті РПЛ. Рекомендації ЕКОСОР може дати державам. Вони є сигналами занепокоєння міжнародної громади положенням прав людини в цій державі. РПЛ ООН в її новому статусі може давати рекомендації державам самостійно.

РПЛ на підставі процедури 1235, що була затверджена резолюцією ЕКОСОР 1235 від 6 червня 1967 р. може публічно обговорювати порушення прав людини у будь-якій частині світу. Обговоривши питання порушення прав людини, РПЛ має право призначати на свій розсуд Спеціальних доповідачів, а також уповноважених на незалежне розслідування фактів порушення прав людини. Усі доповідачі поділяються на доповідачів по: а) країнах, що зосереджуються на одній конкретній країні; б) темах, що зосереджуються на одній конкретній проблемі прав людини.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та структура механізму реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина на міжнародному та регіональному рівнях	\|	Регіональний механізм реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.