Регіональний механізм реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Поряд з універсальними механізмами забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина встановлені і діють регіональні механізми їх реалізації. Це система органів та організацій з їхніми нормативно-правовими актами та правилами процедури, що виконують функції забезпечення, реалізації, охорони, захисту та відтворення прав людини в різних регіонах.

Отже, під регіональним механізмом реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні слід розуміти систему закріплених у регіональних документах. ЄС, РЄ, ОБСЄ та інших регіональних форумів нормативних стандартів, імплементацію їх в українське право, гарантування їх здійснення збоку регіональних форумів, охорону, захист від будь-яких посягань та відновлення порушених прав, свобод та обов'язків.

Цей механізм містить такі структурні елементи: а) регіональні стандарти в галузі прав, свобод та обов'язків людини, і громадянина; б) імплементацію (втілення) аналізованих регіональних стандартів прав, свобод та обов'язків людини в національне право України; в) регіональні форуми прав та свобод людини;т) забезпечення цими форумами, регіональних стандартів прав та свобод людини в Україні.

Регіональними стандартами в галузі прав, свобод та обов'язків людини в Україні є документи: а) Ради Європи (РЄ); б) Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ); в) Співдружності незалежних держав (СНД) тощо.

Серед документів РЄ, які закріплюють стандарти прав, свобод та обов'язків людини на європейському континенті є: а) Статут Ради Європи; б) Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод; в) Європейська Соціальна Хартія; г) Європейська культурна конвенція; д) Європейська Конвенція про видачу; є) Європейська конвенція про взаємну правову допомогу з кримінальних справ; є) Європейська конвенція про припинення тероризму; ж) Європейська конвенція про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів; з) Конвенція про передачу засуджених осіб; к) Європейська конвенція про попередження тортур і нелюдських чи принижуючих гідність поводжень чи покарань; л) Європейська Хартія про місцеве самоврядування; м) Європейська Хартія про регіональні мови і мови національних меншин; н) Конвенція про захист національних меншин тощо.

Статут РЄ був прийнятий 5 травня 1949 р. урядами: Королівств Бельгії, Данії, Нідерландів, Норвегії, Швеції; Великого Герцогства Люксембурзького, Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії; Республік Франції, Ірландії, Італії. Україна приєдналася до Статуту РЄ 31 жовтня 1995 р.

Статут регулює мету Ради Європи та шляхи її досягнення. Відповідно до норм Статуту його метою є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу. Досягається ця мета за допомогою органів Ради шляхом розгляду питань, що становлять спільний інтерес, шляхом укладання угод та здійснення спільних заходів в економічній,;соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також у галузі захисту та подальшого здійснення прав та свобод людини.

Кожен член Ради Європи обов’язково має визначити у національному законодавстві принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, що знаходяться під його юрисдикцією, і має щиро та ефективно співпрацювати в досягненні визначеної мети. Верховною Радою України 16 серпня 1999 р. затверджена Концепція адаптації її законодавства до законодавства Європейського Союзу. Адаптація українського законодавства проводиться з метою забезпечення його відповідності зобов'язанням, що випливають з Угоди про партнерство та співпрацю між Європейським Союзом і Україною від 14 червня 1994 р.

Отже, Статут РЄ є нормативним документом, який зобов'язує держав-учасниць забезпечити на території їхньої юрисдикції верховенство права і конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Саме цей нормативний документ покладено в основу здійснення Україною заходів щодо реформування національної правової системи на зміцнення законності щодо прав людини, приведення законодавства України відповідно до європейських стандартів, реформування системи державних органів, в компетенцію, яких входить обов'язок забезпечити права та свободи людини і громадянина в Україні.

Важливим документом, що визначає регіональні стандарти України в галузі прав та свобод людини є Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до вимог Ради Європи «кожна країна, яка до неї вступає бере на себе зобов'язання ратифікувати Європейську конвенцію з прав людини та неухильно дотримуватися її норм. Україною Конвенція була підписана 9 листопада 1995 р. і ратифікована 17 липня 1997 р. Вона вступила в юридичну силу після передачі ратифікаційних грамот Генеральному секретареві Ради Європи 11 вересня 1997 р. Конвенція з прав людини відповідає Загальній декларації прав людини та Американській декларації прав і обов'язків людини. Європейська конвенція з прав людини стала першим міжнародним правозахисним документом, що спрямований на захист широкого спектру громадянських і політичних свобод. Найбільш революційним положенням Конвенції стало закріплення норми, на обов'язковість якої погодилися Високі Договірні Сторони щодо контролю збоку Європейського суду з прав людини у випадках, коли ініціатором процесу є окрема особа,^: а не держава. В. розділі першому Конвенції закріплюються такі права та свободи на: а) життя; б) здоров'я; в) гідності; г). приватну власність; д) безпеку; є) громадянство та можливості його зміни; є) вільний розвиток своєї особистості; ж) особисту недоторканність (недопущення незаконних затримань, арештів та позбавлень волі); з) недоторканність житла та іншого, володіння особи; і) недоторканність особистого і сімейного життя;к) пересування та вільний вибір місця проживання; л) думки і слова; м) світогляд та віросповідання; н) об'єднання у політичні партії та громадські організації; о) можливість збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; п) вільні вибори; р) недопущення бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; с) не допущення бути підданим кримінальному покаранню, доки провину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду тощо.. Для забезпечення дотримання зобов'язань Конвенція передбачає, створення Європейської комісії з прав людини та Європейського суду з прав людини. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод є універсальним договірним документом регіонального значення, Договірні сторони якої беруть на себе обов'язок гарантувати кожній людині на своїй території та тим, хто перебуває під їх юрисдикцією права і свободи, що визначені в її розділі першому.

Міжнародним регіональним документом, що закріплює стандартну сфері соціальних свобод людини і громадянина є Європейська Соціальна Хартія. Вона була прийнята 18 жовтня 1961 р. в Турині і для України вступила в дію з 1 липня 1999 р. Уряди, які підписали цю Хартію, будучи членами Ради Європи, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу шляхом, зокрема, захисту та подальшого здійснення прав та свобод людини, погодились прагнути усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, щоб досягнути умов, за яких може ефективно здійснюватися соціальна політика щодо охорони здоров'я людини і громадянина. Отже, соціальні права і свободи людини в Україні закріплено відповідно до таких європейських стандартів, як: а) Європейська Соціальна Хартія; б) Європейська конвенція про соціальну та медичну допомогу. В Раді Європи постійно удосконалюються ці регіональні документи, що відповідно впливає на удосконалення національного законодавства та права країн - учасниць зазначених договорів.

Європейська культурна конвенція була підписана 19 грудня 1954 року в Парижі. Україна приєдналася до положень Конвенції 24 лютого 1994 року. Відповідно до вимог конвенції щодо забезпечення культурних прав та свобод людини і громадянина кожна Договірна Сторона вживає відповідних заходів для збереження свого національного внеску до загальної культурної спадщини Європи і сприяння його збільшенню. У разі можливості кожен заохочує-вивчення своїми громадянами мов, історії і культури інших; Договірних Сторін і надає цим Сторонам можливості для сприяння такому вивченню на її території, і докладає зусиль для сприяння вивченню своєї мови або своїх мов, історії і культури на території інших Договірних Сторін і надає громадянам цих Сторін можливості для такого вивчення на її території. Отже, Європейська культурна конвенція є регіональним документом, що закріплює міжнародні регіональні стандарти в галузі основних культурних прав і свобод.

Європейська Конвенція про видачу правопорушників була прийнята у Страсбурзі 13 грудня 1957 р. і ратифікована Україною 16 січня 1998 р. У ній закріплені зобов'язання Договірних Сторін щодо видачі одна одній правопорушників з урахуванням положень та умов, викладених в Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою. Положення Конвенції сформульовані з урахуванням забезпечення реалізації прав та свобод особи та уніфікації правил щодо видачі осіб, які скоїли злочини на території країн, що є Договірними Сторонами.

Європейська конвенція про взаємну правову допомогу з кримінальних справ була підписана у Страсбурзі 20 квітня 1959 р. Україна приєдналася до Конвенції 22 вересня 1995 р. і ратифікувала її 16 січня 1998 р. Конвенція закріпила зобов'язання Договірних Сторін щодо прийняття спільних правил в галузі взаємної допомоги у кримінальних справах щодо зобов'язань надавати одна одній, якнайширшу взаємну допомогу у кримінальному переслідуванні правопорушень, покарання яких на момент прохання про надання допомоги, підпадає під юрисдикцію судових влад запитуючої Сторони. Положення конвенції не застосовується до арешту, виконання вироків або правопорушень, передбачених військовим правом, які не є злочинами, відповідно до звичайного кримінального права. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом була підписана у Страсбурзі 27 січня 1977 р. В Конвенції закріплюється перелік тяжких правопорушень, що здійснюються з терористичною метою і Договірні Сторони домовилися не вважати політичним правопорушенням або правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням, або правопорушенням, вчиненим з політичних мотивів ряд суспільно небезпечних злочинів, що вчиняються з метою тероризму. До них Конвенція відносить: а) правопорушення, що підпадає під дію Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден підписаної в Гаазі 16 грудня 1970 р; б) правопорушення, що підпадає під дію Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, підписаної в Монреалі 23 вересня 1971 р; в) серйозне правопорушення шляхом посягання на життя, фізичну недоторканність або свободу осіб, що мають міжнародний захист, зокрема дипломатичних агентів; г) правопорушення шляхом викрадення, захоплення заручників або серйозного незаконного затримання; д) правопорушення шляхом застосування бомби, гранати, ракети, автоматичної вогнепальної зброї або листів чи пакетів із закладкою вибухового пристрою, якщо таке застосування створює небезпеку для багатьох осіб; є) замах на вчинення будь-якого з наведених вище правопорушень або участь як спільника особи, що вчиняє або намагається вчинити таке правопорушення.

З метою видачі правопорушників між Договірними Сторонами держава може вирішити не. вважати політичним правопорушенням або правопорушенням, пов'язаним з політичним правопорушенням, або правопорушенням, вчиненим з політичних мотивів та інші правопорушення, що не охоплюються перерахованими вище правопорушеннями, серйозні правопорушення з застосуванням насильства проти життя, фізичної недоторканності або свободи особи. Це правило застосовується до не охоплених серйозних правопорушень проти власності, якщо таке діяння створило колективну небезпеку для осіб. Застосовується таке правило і до замаху на вчинення будь-якого з наведених вище правопорушень або участі як спільника особи, що вчиняє або намагається вчинити таке правопорушення. Отже, в Конвенції регулюються основні громадянські (особисті, фізичні) права та свободи людини і громадянина у сфері забезпечення правопорядку.

Європейська конвенція про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів була підписана у Страсбурзі 24 листопада 1983 р. Держави-учасниці погодилися на те, що збитки потрібно відшкодовувати, з огляду на принцип справедливості і суспільної солідарності особам, що стали жертвами навмисних насильницьких злочинів, що піддавалися замахові на їх фізичний стан або здоров'я, або особам, що знаходилися під піклуванням загиблих у результаті злочину. У тих випадках, коли відшкодування збитків не може бути забезпечене з інших джерел, держава повинна це взяти на себе для таких категорій осіб: а) для тих, кому у результаті навмисних насильницьких злочинів була нанесена серйозна утрата фізичному станові або здоров'ю; б) для тих, хто знаходився на утриманні загиблих у результаті такого злочину. Такі відшкодування збитку повинні здійснюватися навіть у тому випадку, якщо злочинець не може піддатися судовому переслідуванню або не може бути покараний. Отже, проаналізована Конвенція закріплює порядок відшкодування збитків" завданих порушенням громадянських та економічних прав і свобод. Особлива увага звертається на необхідності відшкодування збитків при порушенні права приватної власності.

Конвенція про передачу засуджених осіб була підписана 21 березня 1983 р. у Страсбурзі та ратифікована Україною 22 вересня 1995 р. Держави, які підписали Конвенцію, бажають розвивати міжнародну співпрацю у галузі кримінального права і шляхом видачі засуджених. Вони вважають, що таке співробітництво повинне сприяти цілям правосуддя та соціальній реабілітації засуджених осіб. Такі цілі вимагають, щоб іноземцям, які позбавлені волі на підставі вчинення ними кримінального злочину, була надана можливість відбувати призначене їм покарання в їхньому власному суспільстві. Досягнення такої мети може бути здійснене шляхом передачі засуджених у їхні власні країни. Отже, Конвенція про передачу засуджених осіб закріплює регіональні стандарти таких прав та свобод людини як свобода особистої недоторканності поваги до гідності людини, вибору людиною місця проживання тощо.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню була прийнята 26 листопада 1987 р. у Страсбурзі і ратифікована Україною 5 травня 1997 р. Держави, які підписали Конвенцію, зокрема, положення про те, що «жодна людина не може:зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання»» переконані в тому, що захист позбавлених волі осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання міг би бути посилений позасудовими засобами превентивного характеру, які ґрунтуються на інспекціях, погодились створити Комітет Ради Європи з запобігання тортурам (далі - Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі потреби, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання. Кожна Сторона дає інспектувати відповідно до цієї Конвенції будь-яке місце, яке знаходиться під її юрисдикцією в якому утримуються особи, позбавлені волі органом державної влади. Отже, в матеріалах Європейської конвенції; про запобігання катувань та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, закріплені міжнародні стандарти та організаційні інститути щодо реалізації громадянських (особистих, фізичних) прав та свобод людини і громадянина.

Європейська хартія про місцеве самоврядування була прийнята 15 жовтня 1985 р. в Страсбурзі і ратифікована Україною 15 липня 1997 р. Саме на місцях реалізуються права та свободи людини і громадянина. Керуючись закріпленими в Європейській хартії про місцеве самоврядування принципами, можна стверджувати, що місцеве самоврядування і його органи та посадові особи мають безпосереднє ставлення до реалізації прав та свобод людини і громадянина в Україні. Конвенція закріплює міжнародні принципи демократичного утворення і функціонування місцевого самоврядування при забезпеченні прав, та свобод людини і громадянина.

Рамкова конвенція про захист національних меншин була прийнята в Страсбурзі 1 лютого 1995 р. і підписана Україною 15 вересня 1995 р. та ратифікована Верховною Радою України 9 грудня 1997 р. У ній закріплюється захист деяких громадянських, політичних, культурних та інших прав та свобод національних меншин. Норми аналізованої конвенції в Україні діють поряд з нормами національного права, забезпечуючи захист прав та свобод національних меншин. Отже, аналіз регіональних договорів держав - учасниць Ради Європи свідчить про наявність значного масиву міжнародних норм, які закріплюють певні правила щодо забезпечення в Україні прав та свобод людини і громадянина. Водночас існує ряд внутрішньо національних законів, положення яких слід привести у відповідність до чинної Конституції України.

До документів Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ), які закріплюють основні міжнародні стандарти прав та свобод людини слід віднести такі:; а) Заключний акт Наради по безпеці і співпраці в Європі (НБСЄ); б) Підсумковий документ. Мадридської зустрічі представників держав - учасниць Наради з безпеки і співпраці в Європі; в) Підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць Наради з безпеки і співпраці в Європі; г) документи Копенгагенської наради Конференції по людському виміру НБСЄ; д) Паризьку Хартію для нової Європи; є) документи Московської наради конференції по людському виміру НБСЄ; є) Празький документ про дальший розвиток інститутів і структур НБСЄ; ж) декларацію Хельсінкської зустрічі на найвищому рівні;. з) рішення Будапештського саміту НБСЄ 1994 року; і) Лісабонську декларацію по моделі загальної і всеохоплюючої безпеки для Європи XXI століття; к) декларацію лісабонського саміту; л) заяву діючого представника ОБСЄ тощо.

Детальний аналіз зазначених вище документів Організації по безпеці і спів співпраці в Європі дає змогу сформулювати такі висновки: а) всі розглянуті документи спрямовані на встановлення відповідно до міжнародних стандартів регіональних правил щодо забезпечення безпеки і співпраці в Європі; б) змістовно документи не однакові і містяться, як окремі положення прав та свобод людини в регіональних межах, так і в цілому регламентують безпеку людини і громадянина в Європі; в) окремі документи встановлюють самостійні правила щодо забезпечення реалізації прав та свобод людини, інші лише повторюють ці правила і підтверджують прихильність держав-учасників здійснювати їх у власних країнах; г) нормативна база міжнародних стандартів щодо реалізації прав та свобод людини в Європі не вичерпується лише проаналізованими документами і має своє продовження в інших договорах і норматив них актах регіональних організацій До документів щодо реалізації прав та свобод людини і громадянина, які були прийняті Співдружністю Незалежних Держав (СНД) можна віднести такі: а) Статут Співдружності Незалежних держав; б) угода про безвізове пересування громадян Співдружності Незалежних Держав на території її учасниць; в) положення про Комісії по правах людини Співдружності Незалежних Держав; г) угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям; д) Конвенція про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин; є) Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини тощо.

Статут Співдружності Незалежних держав був прийнятий у Мінську 22 січня 1993 р. Серед інших напрямів співпраці в Статуті закріплюється мета Співдружності щодо: а) забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних; принципів та норм міжнародного права і документами НБСЄ; б) співпраці між державами-членами в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, здійснення ефективних заходів щодо скорочення озброєнь і військових витрат, ліквідації ядерного та інших видів зброї масового знищення, досягнення загального і повного роззброєння; в) сприяння громадянам держав-членів у вільному спілкуванні, контактах і пересуванні Співдружності; г) взаємної правової допомоги і співпраці в інших сферах правових відносин; д) мирне вирішення спорів і конфліктів між державами Співдружності.

Статут передбачає утворення Міжпарламентської асамблеї та ряду органів (наприклад, Ради глав держав і Ради глав урядів тощо). Одним з таких органів є Комісії з прав людини (далі - КПЛ). Це консультативний орган, що спостерігає за виконанням обов'язків держав-членів, взятих ними в межах СНД. Діяльність КПЛ СНД регламентується відповідним Положенням, що затверджується Радою глав держав; Отже, Статут СНД є нормативним документом міжнародної регіональної організації, що закріплює норми, які складають міжнародні стандарти і включаються до міжнародного регіонального механізму реалізації прав та свобод людини в СНД (зокрема і в Україні); Серед інших цілей Статут має на меті забезпечити додержання прав та свобод людини і громадянина в державах членах СНД.

Угода про безвізове пересування громадян Співдружності Незалежних Держав на території її учасниць була прийнята в Бішкеці 9 жовтня 1992 р. У ній уряди держав - учасників СНД (далі - Сторони) погодилися на таке: а) громадяни Сторін (зокрема і тих, які постійно проживають на території третьої держави) мають право в'їздити, виїздити і пересуватися по території Сторін без віз за наявності документів, що підтверджують їхню особистість і громадянство; б) Сторони зобов'язуються пропускати в треті країни осіб з належно оформленими документами на право перетинання кордону і вживати заходів щодо недопущення виїзду в треті країни осіб, яким виїзд заборонено компетентними органами Сторін; в) Сторони будуть регулярно інформувати однин одного з питань, що належать до сфери застосування Угоди тощо. Отже, в угоді про безвізове пересування громадян Співдружності Незалежних Держав на території її учасниць на рівні СНД закріплена свобода пересування людини і громадянина в межах кордонів держав-членів Співдружності. Норми цієї угоди є міжнародними регіональними стандартами для країн СНД щодо забезпечення свободи пересування людини в Україні та інших країнах СНД.

Положення про Комісію з прав людини СНД (далі Положення) було затверджене в Москві 22 вересня 1993 р. Радою Глав держав СНД. Положення регулює діяльність Комісії з прав людини СНД (далі Комісія), передбаченої в статті 33 Статуту СНД, з метою здійснення спостереження за виконанням зобов'язань з прав людини, узятих на себе державами-членами (далі - Сторонами) у межах Співдружності. В положенні закріплюється: а) склад Комісії; б) порядок розгляду Комісією звернень Сторін; в) порядок розгляду Комісією звернень фізичних осіб і неурядових організацій; г) порядок денний Комісії; д) витрати, пов'язані з роботою Комісії; д) прикінцеві положення.

Угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям (Москва, 24 вересня 1993 p.). Держави - учасники цієї Угоди (далі - Сторони), ґрунтуючись на загальновизнаних принципах міжнародного права і гуманізму, підтверджуючи свої зобов'язання з міжнародних угод, спрямованих на захист прав людини, беручи до уваги критичну ситуацію, що склалася в зв'язку зі збільшенням кількості переселенців і біженців на території колишнього Союзу РСР; усвідомлюючи свою відповідальність за долі, тяготи і позбавлення, що випробують люди, визнаючи необхідність надання допомоги біженцям і змушеним переселенцям, погодилися про здійснення міжнародних і регіональних угод щодо біженців і вимушених переселенців. Отже, в Угоді про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям містяться принципи-і норми, які є міжнародними стандартами на регіональному рівні для національного законодавства та права країн СНД і України.

Конвенція про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин (Мінськ; 21 жовтня 1994 p.). Сторони, беззастережно засуджуючи таку, що мала місце в минулому, тоталітарну,практику насильницького переселення народів, національних меншин і окремих громадян колишнього СРСР, як злодіяння, що суперечать загальнолюдським, гуманним принципам, вважаючи, що законодавчі й інші нормативні акти, прийняті колишніми союзними, республіканськими і місцевими органами влади і управління, посадовими особами про насильницьке переселення народів, національних меншостей і окремих громадян колишнього СРСР, є протиправними і недійсними з самого початку, підтверджуючи право депортованих осіб, національних меншостей і народів на відновлення історичної справедливості і повернення в місця "їхнього проживання на момент депортації. Усвідомлюючи, що забезпечення цього права має міждержавний характер, і документ вимагає погоджених підходів як на багатобічній, так і на; двосторонній основі, визнаючи необхідним прийняти на себе зобов'язання з захисту законних інтересів депортованих осіб, національних меншостей і народів, і забезпечення добровільного повернення в місця "їхнього проживання на момент депортації. Бажаючи реалізації наведених принципів, сторони погодилися забезпечувати депортованим особам добровільне повернення в місця їхнього проживання на момент депортації, рівні з постійно проживаючими там громадянами фізичні, політичні, економічні, соціальні і особисті права і свободи й умови для облаштованості, працевлаштування, утворення, національного, культурного і духовного розвитку. Під час реалізації положень. Угодине повинні ущемлятися основні права, свободи і законні інтереси-громадян, що проживають на відповідних територіях. Отже, Конвенція про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин, що була прийнята в Мінську 21 жовтня 1994 р. країнами СНД є системою принципів і норм, що складають міжнародні регіональні стандарти щодо забезпечення реалізації прав та свобод національних меншин в Україні.

Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини (Мінськ, 26 травня 1995 р.) встановлює таке. Договірні Сторони, беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і Факультативний протокол до цього останнього пакту, а^--також міжнародні зобов'язання з прав людини, прийняті в рамках ОБСЄ (НБСЄ), беручи до уваги, що зазначені документи мають на меті забезпечення загального й ефективного визнання і дотримання проголошених у них прав та свобод, беручи до уваги Декларацію глав держав - учасників СНД про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини й основних свобод, вважаючи, що дотримання міжнародних стандартів в названій галузі всіма державами-учасниками СНД, розвиток і заохочення поваги до прав людини й основних свобод для,усіх, незалежно від раси, статі, мови, політичних переконань, релігії і соціального походження сприяють поглибленню демократичних перетворень, економічному і соціальному зростанню, зміцненню законності і правопорядку, прагнучи до ефективного здійснення зобов'язань з захисту прав людини й основних свобод, у дусі зосередження колективних зусиль Договірних Сторін у справі ствердження ідеалів волі і верховенства закону, запобігання порушень прав людини й основних свобод, традицій терпимості і дружби народів, зміцнення громадянського миру і злагоди, думаючи, що такі зусилля будуть сприяти загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод відповідно до основних міжнародно-правових документів в області свобод людини, погодилися забезпечувати кожній людині яка знаходиться під їхньою юрисдикцією свободи, викладені в Конвенції.

Отже, на регіональному рівні в межах СНД прийнято і діє ряд міжнародних договорів та нормативно-правових актів, які закріплюють і регулюють права та свободи людини і громадянина поряд з національним законодавством України. Значна кількість їх норм,за умови їх ратифікації, діє самостійно, інші трансформувалися у внутрішніх джерелах українського права.

Серед інших регіональних Конвенцій, що закріплюють права та свободи людини і громадянина в певних регіонах, слід зазначити: а) Американську конвенцію з прав людини; б) Африканську хартію прав людини і народів та інші.

Отже, підсумовуючи зазначене слід зробити певні висновки та рекомендації. 1. Аналіз регіональних нормативних документів і міжнародних договорів свідчить про те,,що в них у повному обсязі закріплюються і регулюються права та свободи людини і громадянина в Україні. 2. Серед таких документів найбільш поширеними для України є договори і нормативно-правові акти РЄ, ОБСЄ, СНД. 3. Обсяг закріплення зазначеними документами прав та свобод людини в Україні різний. Вони закріплюють і регулюють майже всі. права та свободи, деталізуючи їх зміст. 4. В міжнародних документах регіонального рівня достатньо повно врегульовані елементи змісту кожного права та свободи людини і громадянина, на відміну від внутрішнього національного законодавства України. 5. Як рекомендації слід запропонувати прийняття ряду законів України: а) « Про загальні засади реалізації основних прав та свобод людини і громадянина в Україні»; б) «Про порядок затримання підозрюваних і тримання їх під вартою»; в) «Про порядок обмеження конституційних прав та свобод людини і, громадянина в Україні»; г) «Про загальні засади реалізації свободи думки і слова, мітингів, зборів та вуличних походів в Україні» тощо. 6. Ці та інші закони потрібно прийняти для забезпечення трансформації міжнародних стандартів прав та свобод людини у внутрішнє законодавство України.,

Проаналізовані регіональні міжнародні стандарти прав та свобод людини і громадянина повинні бути імплементовані (втілені) в національне право України. Ратифікувавши регіональні стандарти прав та свобод людини і громадянина Україна взяла на себе обов'язок привести норми національного законодавства, що їх регулюють відповідно до правил Європейської конвенції основних свобод людини, відновити порушені основні свободи, якщо ця діяльність мала місце до ратифікації Конвенції і протоколів. Фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства, біженець), мають право відповідно до ст. 34 Конвенції звернутися в Європейського суду з прав людини.

Забезпечити права та свободи людині і громадянину, що проаналізовані, на регіональному рівні щодо України покликані відповідні регіональні форуми. Серед таких форумів на Європейському регіональному рівні можна виокремити: а) Раду Європи (РЄ) і її структурні підрозділи щодо захисту прав людини; б) Організацію безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ); в) Співдружність незалежних держав (СНД) та деякі інші. Серед інших, найбільш авторитетних, регіональних форумів можна назвати: а) Лігу арабських держав (ЛАД); б) Організацію американських держав (ОАД); в) Організацію африканської єдності (ОАЄ); г) Організацію Ісламська конференція (ОІК); д) Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); є) Організацію країн-експортерів нафти (ОПЕК) та деякі інші.

Крім регіональних міжурядових організацій, існують і правозахисні неурядові організації в країнах Західної, Східної та Центральної Європи. До них належать: а) Міжнародна амністія (МА); б) Міжнародний генштаб; в) Дослідницький і інформаційний центр цензури; г) Група з прав меншин; д) Міжнародна організація кримінальних реформ; є) Міжнародна федерація прав людини; є) Міжнародна служба прав людини; ж) Міжнародна організація проти тортур; з) Система інформації та документації прав людини; і) Світова Рада Церков; к) Міжнародна комісія юристів; л) Міжнародна університетська служба; м) Міжнародна Гельсінська федерація прав людини тощо.

Найбільш високий ступінь інтеграції в сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, спостерігається в європейському регіоні. Це проявляється в тому, що тут злагоджено працюють структури політичного, економічного, гуманітарного та військово-політичного співробітництва. Україна зробила європейський вибір і зосереджувала увагу на подальшому соціально-політичному й економічному стратегічному розвитку, активно бере участь у діяльності європейських інтеграційних структур, зокрема і питання забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина. Вона є державою-членом Ради Європи, здійснює активне співробітництво з Європейським Союзом і НАТО.

Питання до теми № 7 для підготовки до семінарського заняття

1. Дайте поняття та структуру механізму забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина на міжнародному і регіональному рівнях.

2. Розкрийте міжнародний механізм забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

3. Проаналізуйте регіональний механізм забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародний механізм реалізації, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина	\|	Поняття та структура конституційно-правового механізму реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.