• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Діяльність органів внутрішніх справ з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадя­нина

Органи внутрішніх справ (ОВС) України містять: а) органи міліції; б) органи попереднього слідства; в) навчальні заклади, науково-дослідні та інформаційні центри і інші підрозділи. Органи міліції складаються з таких підрозділів: а) кримінальна міліція; б) міліція громадської безпеки; в) транспортна міліція; г) державна автомобільна інспекція; д) міліція охорони; є) спеціальна міліція. Інші органи також мають свою структуру. Враховуючи, що найбільш поширені в системі органів внутрішніх справ є органи міліції; ми більш докладніше зупинимось на їх діяльності узазначеній сфері.

У структурі механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина міліція відіграє важливу роль завдяки своїй діяльність. Ця діяльність має зовнішню і внутрішню сторони. Зовнішня сторона діяльності міліції з забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків особи характеризується тим, що вона: а) виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом; б) поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення; в) захищає права людини і громадянина незалежно від походження, майнового та іншого становища, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань; г) не розголошує відомості, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагають іншого; д) тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на неї обов'язки; є) забезпечує право на захист та інші юридичні права затриманих і взятих під варту; ж) створює умови для реалізації прав, охороняє і захищає особистість від право­порушення, вживає всіх передбачених законом заходів щодо поновлення порушеного права.

Внутрішня сторона діяльності міліції характеризується тим, що вона: а) в межах своїх завдань і функцій, своєї компетенції виконує свої обов'язки і права; б) вживає заходів фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю на законних підставах; в) використовує правові і організаційні форми і методи при забезпеченні прав людини і громадянина; г) її працівники не повинні самі порушувати закони, права та свободи особи.

Міліція повинна виконувати свої завдання неупереджено, відповідно до чинного законодавства. Це означає, що забезпечуючи особисту безпеку людині, захищаючи її права, міліція діє в межах своєї компетенції у точній відповідності до чинного закону. Порушення закону не може бути виправдано ніякими винятковими обставинами або вказівками посадових осіб. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції повинні вжити заходів щодо припинення правопорушень і викриття правопорушників. За порушення вимог закону або неналежне виконання своїх обов'язків працівники міліції несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно з рішенням Координаційного комітету з питань боротьби зі злочинністю «Про стан забезпечення охорони громадсь­кого порядку, безпеки громадян та заходи щодо зміцнення правопорядку в цій сфері» від МВС України вимагається забез­печити регулярне здійснення широкомасштабних заходів щодо наведення належного порядку на вулицях, в місцях відпочинку і масового перебування людей, інших громадських місцях, виявлен­ня та своєчасне припинення будь-яких злочинних проявів на вокзалах, ринках, в готелях, інших місцях проживання громадян, проведення ними дозвілля, на транспорті, підприємствах громадсь­кого харчування. В цьому ж документі ставиться вимога до керівників різних ланок органів внутрішніх справ забезпечити активну цілеспрямовану роботу дільничних інспекторів, служби охорони громадського порядку, звільнятись від працівників, що безвідповідально належать до своїх службових обов'язків. Слід зазначити, що сьогодні потрібно ширше практикувати звернення до суду особи з позовами на незаконні дії працівників міліції, слідчих системи органів внутрішніх справ, інших працівників цієї системи. Потрібно удосконалювати законодавче, організаційне і наукове забезпечення діяльності цих органів відповідно до міжнародних стандартів та ширше втілювати механізми на практиці.

Звідси слід зробити висновок, що виконання своїх завдань з забезпечення реалізації прав особи відповідно до закону залежить не тільки від високої професійної правосвідомості і правової культури працівника міліції, а ще й від того, який рівень законодавчого та матеріально-технічного забезпечення цих працівників.

Повага до особи, охорона і захист її честі і гідності - обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб. Цей конституційний обов'язок рівною мірою стосується і діяльності міліції з забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Пріоритет загальнолюдських цінностей є загально­визнаним принципом міжнародного права. Працівники міліції в різних ситуаціях, пов'язаних з попередженням, припиненням та розкриттям злочинів та інших правопорушень, затримання правопорушників, їх тримання під вартою та виконання покарань (адміністративного стягнення), зобов'язані поважати гідність особи, гуманно до неї ставитись, не допускати будь-яких випадків катувань та ін.

Працівники міліції повинні керуватися правовими нормами та принципами, викладеними не тільки у національних, але й у міжнародних та регіональних правових актах. До них належать: а) Загальна декларацію прав людини 1948 р.; б) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права; в) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; г) Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав - учасниць Наради з безпеки і співпраці в Європі 1989 р.; д) Кодекс поведінки службових осіб з підтримання правопорядку, що прийнятий Генеральною Асамблеєю в грудні 1979 р.; є) Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї службовими особами з підтримки право­порядку (прийняті 8-м Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками у вересні 1990 р.) і деякими іншими.

Слід також на основі зазначених документів привести у відповідність до них чинне законодавство України, що регулює правові форми і методи забезпечення працівниками органів внутрішніх справ реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Як і на усіх інших співпрацівників правоохоронних органів, на працівників міліції покладається обов'язок охороняти і захищати права людини незалежно від її походження, майнового та іншого становища, расової та національної належності, громадянства, віку, статі, мови та освіти, ставлення до релігії, політичних та інших переконань. Цей обов'язок закріплюється Конституцією України (ст. 3), законами та підзаконними нормативно-правовими актами, що становлять правову основу діяльності працівників органів внутрішніх справ.

Важливим структурним елементом механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є діяльність міліції, що спрямована на нерозголошення відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагають іншого. Особисте життя людини охороняється конституцією і чинним галузевим та іншим законодавством. При виконанні своїх обов'яз­ків працівникам міліції стають відомі деякі відомості з особистого життя людини в сфері сімейних відносин, взаємозв'язків між рідними, інтимні відносини, симпатії і антипатії, склад думок, творчість, захоплення та інша інформація, де людина має право на неформальному рівні самостійно визначати коло суб'єктів і зміст розмов на ці теми. Такі відомості працівники органів внутрішніх справ не мають права розголошувати без згоди на це конкретної людини. Якщо це викликається необхідністю виконання обов'язків працівниками міліції, то таке розголошення подібної інформації може бути лише за рішення суду.

У межах чинного законодавства, працівники міліції мають право обмежувати особисті (фізичні) права і свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на них обов'язки. Серед таких прав громадян слід зазначити право на недоторканність особи, житла і особистого життя, свободи пересування, віроспо­відання, думки та інше, зазначені права в своїй сукупності пов'язані з тією соціальною сферою, де більш за все проявляється свобода особистості, її автономія, де людина має змогу проявити свої нахили і інтереси. При здійсненні працівниками органів внутрішніх справ своїх функцій з правомірного обмеження прав людини, вони в процесі своєї діяльності не повинні переходити дозволених меж, повинні діяти згідно з чинним законодавством, що встановлює їх компетенцію, використовувати форми і методи забезпечення прав людини, що не суперечать правовим і моральним вимогам.

Якщо працівники міліції тимчасово обмежують право громадянина на індивідуальну свободу (недоторканність особи, житла, особистого життя), то особа, права якої обмежено, згідно з чинною Конституцією України, може звернутися до суду за захистом. Затриманому чи заарештованому має бути повідомлено про мотиви затримання чи арешту, роз'яснено його права, надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто чи користуватися послугами захисника. Про арешт чи затримання працівники міліції повинні негайно повідомити родичів затрима­ного чи заарештованого.

Важливим в механізмі забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є прийняття необхідних заходів для поновлення порушеного права. Реалізація цього структурного елементу механізму має дві сторони: по-перше, коли права людини порушено з боку інших осіб (наприклад, діями державних і громадських організацій); по-друге, коли визначені права порушено самими працівниками міліції. В першому варіанті працівники міліції, виконуючи свої завдання і функції в межах своєї компетенції, притягуючи до юридичної відповідальності винних та вживають всіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права. В другому випадку маються на увазі ті ситуації, коли працівники міліції самі порушили певне право людини в процесі своєї професійної діяльності і закон покладає на них обов'язок вживати заходів з відшкодування втрат, заподіяних їх незаконними діями (ст. 56 Конституції України). Наприклад, в ст. 53 Кримінально-процесуального кодексу України перед­бачається, в разі припинення кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні особи складу злочину чи за не доведенням участі особи у скоєні злочину, а також у випадку винесення виправдовувального вироку підсудному, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані пояснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити всіх необхідних заходів щодо відшкодування витрат, заподіяних особі незаконним засудженням, притягненням як обвинуваченого, затриманням, застосуванням заходів припинення злочину і в разі незаконного продовження виконання призначеного покарання, в випадках, коли криміналь­ний закон, який вступив в законну силу усуває таке покарання.

Чинним законодавством України не регулюється порядок поновлення порушеного права людини в разі її незаконного притягнення до адміністративної та дисциплінарної відповідаль­ності. Слід прийняти закон України, в якому буде передбачений порядок поновлення порушених прав у випадках незаконного притягнення особи до кримінальної, адміністративної, дисциплі­нарної та інших видів юридичної відповідальності.

У механізм забезпечення реалізації та захисту органами міліції прав, свобод та обов'язків людини і громадянина входить і внутрішня сторона діяльності їх працівників у межах своїх повноважень з застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, вибір правових і організаційних форм і методів такої діяльності. Важливо тільки, щоб працівники органів внутрішніх справ самі не порушували законів, прав та свобод людини і громадянина.

У механізмі реалізації та захисту органами міліції прав, свобод та обов'язків людини і громадянина традиційно виокрем­люють управлінську, правоохоронну, нормотворчу, профілак­тичну, правореалізаційну і правозастосовчу діяльність.

Розглядаючи управлінську та правоохоронну діяльність міліції з забезпечення прав та свобод людини і громадянина, слід зазначити, що важливе місце в ній належить формам і методам такої діяльності. Саме завдяки формам і методам діяльності вирішуються конкретні завдання і досягається необхідна мета, що стоїть перед міліцією з забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків. Від досконалості цих форм і методів залежить ефективність та якість забезпечення аналізованих прав людини і громадянина. Саме тому питання удосконалення форм і методів діяльності апарату держави і органів внутрішніх справ та міліції, зокрема, завжди знаходяться в центрі уваги української влади. Значущість цих питань для теорії і практики здійснення функції реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і грома­дянина обумовлюється і тим, що вони останнім часом активно досліджуються та є предметом пожвавленої дискусії.

Якщо розглядати правоохоронну форму діяльності органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації прав і свобод особи, то можна сказати, що ця форма містить усі інші форми діяльності органів внутрішніх справ, оскільки зазначені органи є право­охоронними. Та коли детальніше розглянути специфіку право­охоронної діяльності, то в вузькому її розумінні можна сказати, що це лише та частина діяльності органів внутрішніх справ, яка відображається в діях працівників зазначених органів з припи­нення забороненої правовими нормами поведінки людини, з застосування примусу в випадках скоєння правопорушень. Охоронна діяльність передбачає втручання працівників органів внутрішніх справ у поведінку суб'єктів в тих випадках, коли їхня діяльність не відповідає законним вимогам режиму реалізації прав і свобод іншої людини (людей). Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється згідно з чинними законами «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. та іншими. Всі повноваження в правоохоронній діяльності працівників органів внутрішніх справ можна поділити: а) повноваження в сфері охорони громадського порядку; б) повноваження в сфері забезпечення суспільної безпеки; в) інші повноваження, пов'язані з забезпеченням реалізації прав громадян за допомогою правоохоронної форми діяльності. Так, наприклад, завданням оперативно-розшукової діяльності є розвідка і з'ясування фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп з метою припинення правопорушень. Ця система гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів. Звідси можна зробити висновок щодо правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ належить і їх оперативно-розшукова діяльність.

У більш широкому розумінні правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина містить і профілактичну форму діяльності. Адже профілактика передбачає організацію і прове­дення комплексних профілактичних заходів на рівні міст і інших населених пунктів, концентрацію наявних сил з запобігання бідності, безробіття, послаблення соціальних і сімейних зв'язків, дискримінації, посилення боротьби з цими та іншими факторами, що породжують правопорушення. Отже, правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ як правова форма забезпечення реалізації прав людини і громадянина охоплює виявлення, попередження, припинення і розкриття правопорушень і притягнення винних до юридичної відповідальності. До правових форм з забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини органами внутрішніх справ відносять і їх нормотворчу діяльність. Згідно з чинним законодавством Міністерство внутрішніх справ України в межах своєї компетенції видає нормативні та індивідуальні правові акти. Нормотворча діяльність органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації прав людини полягає в тому, що зазначені ограни здійснюють діяльність щодо прийняття, зміни, доповнення і скасування актів, що містять норми права. Основними видами таких актів є накази, нормативні розпорядження, інструкції, рішення колегії, оголошені наказами та інші акти, що встановлюють механізми для реалізації норм законів.

У структурі діяльності з забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина важливе місце відводиться правозастосовчій діяльності. Розглядаючи ширше це питання, слід зазначити, що правореалізаційна діяльність органів внутрішніх справ охоплює такі форми реалізації норм права, як додержання, виконання, використання і застосування. Правозастосовча форма - це елемент більш широкої структури, тобто правореалізаційної форми. Органи внутрішніх справ реалізують свої повноваження шляхом додержання, виконання і використання правових норм. У тому випадку, коли треба винести владний індивідуально-правовий акт, працівники міліції застосовують норми права. Наприклад, якщо мається достатньо доказів, що вказують на скоєння окремою особою злочину, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення такої особи як обвину­ваченого.

Як уже зазначалось, у структуру не правових форм діяльності органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина належать організаційні форми, а саме: а) організаційно-регламентуюча; б) організаційно-соціальна; в) організаційно-економічна; г) організаційно-виховна.

Організаційно-регламентуюча форма містить конкретні дії, що мають характер організації роботи працівників органів внутрішніх справ. Сюди слід віднести: а) організацію роботи з особовим складом; б) прийом на службу; в) проходження служби; г) оплата праці; д) наукова організація праці та інше. Організація роботи з особовим складом органів внутрішніх справ повинна містити заходи, спрямовані на: а) виконання обов'язків праців­ників органів внутрішніх справ; б) заборону будь-яких дій, спрямованих на недопущення нелюдського і такого що принижує гідність поводження і покарання; в) відмову від виконання явно злочинних наказів і розпоряджень; г) профілактику і поперед­ження правопорушень та відвернення шкідливих наслідків злочинної діяльності; д) індивідуалізацію відповідальності за протиправні дії чи бездіяльність працівника органів внутрішніх справ; є) законне застосування зброї та інших засобів; є) збереження службової таємниці і конфеденційної інформації та інше.

Організаційно-соціальна форма - це: а) правовий захист; б) соціальний захист; в) державне страхування і відшкодування шкоди, що заподіяна працівникам органів внутрішніх справ та інше.

До організаційно-економічної форми перш за все вклю­чаються фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності міліції та інших органів внутрішніх справ.

Організаційно-виховна форма містить внутрішнє виховання працівників органів внутрішніх справ, а також виховну роботу, що проводять працівники органів внутрішніх справ стосовно інших осіб з метою забезпечення реалізації прав людини і громадянина.

Структурними елементами загальних методів діяльності органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини є методи переконання і примусу. Метод переконан­ня використовується у внутрішній роботі, тобто за допомогою переконання стимулюється високоефективна праця співробітників органів внутрішніх справ, творче, активне, дисципліноване і відповідальне ставлення при виконанні ними своїх повноважень.

Поряд з методами заохочення можуть застосовуватись і методи примусу (стягнення) до працівників, що порушують дисципліну. Методи переконання і примусу використовуються працівниками органів внутрішніх справ і стосовно інших осіб з метою створення умов щодо здійснення суб'єктивних прав, припинення правопорушень та відновлення порушеного права. Наприклад, примусове позбавлення водія права на управління транспортним засобом та інше. Або, наприклад, методи застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

Структурними елементами спеціальних методів діяльності органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є методи: а) індиві­дуальної роботи; б) вдосконалення керівництва; в) правозастосування; г) своєчасного і обґрунтованого реагування на пропозиції, заяви і скарги громадян; д) навчання працівників органів внутрішніх справ і розповсюдження передового досвіду; є) заохо­чення і стягнення та інші.

Одним із спеціальних методів діяльності органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є своєчасне і обґрунтоване реагування працівників органів внутрішніх справ на звернення громадян. З метою захисту та відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина будь-які особи можуть звертатись до органів внутріш­ніх справ. Скарги, які є видом звернень громадян, що надходять в органи внутрішніх справ, можна поділити на декілька видів. До них належать скарги:

- що містять повідомлення про порушення прав і свобод громадян чи громадського порядку, які охороняються законом;

- на неправомірні дії співпрацівників органів внутрішніх справ;

- співпрацівників органів внутрішніх справ з різних питань службового та особистого характеру;

- що містять відомості про скоєний чи підготовлюваний злочин.

Розгляд та вирішення скарг, заяв та пропозицій проходить певні стадії, а саме: а) облік заяв, скарг та пропозицій; б) вирішення заяв, скарг та пропозицій; в) виконання рішень; г) оскарження та перегляд рішень. Остання стадія необов'язкова та виникає тоді, коли зацікавлені особи не згодні з рішенням і порушують клопотання про його перегляд. Кожна стадія має свої завдання, без вирішення яких неможливо переходити до вирішення завдань наступної стадії. Сутність і значення кожної стадії можна охарактеризувати окремо. Усі звернення, що надійшли від громадян, працівників органів внутрішніх справ, мають бути зареєстровані в управлінні справами (секретаріаті, канцелярії) у день їх надходження та заведені картки обліку. У зверненні зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання громадянина та викладається суть порушеного питання. Письмове звернення має бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформле­не без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповід­ними роз'ясненнями в термін не пізніше як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. В органах внутрішніх справ, де облік звернень здійснюється із застосуванням ЕОМ, до карток обліку дозволяється вносити додаткові реквізити. До того ж повинні зберігатися дані, передбачені зазначеною карткою обліку.

Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та обліку особистого прийому громадян допускається в органах внутрішніх справ з річним обсягом надходження до 600 пропозицій, заяв та скарг і такою самою кількістю звернень громадян на особистому прийомі. Письмові пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп'ютерами, або в журналах.

Повторні звернення реєструються за тим же номером, що і основні. Повторними вважаються звернення, в яких: а) оскар­жується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло до органу внутрішніх справ; б) повідомлення про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду; в) звертається увага на інші недоліки, допущені при вирішенні попереднього звернення. Звернення від громадян з одного і того ж питання, надіслані органам вищого рівня за належністю для їх вирішення, повторними не вважаються.

Керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний ретельно розібратися в причинах повторного звернення громадянина. Якщо воно викликано порушенням установленого порядку розгляду, до винних посадових осіб вживаються відповідні заходи реагування.

Щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін повинно бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до свого провадження, передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган внутрішніх справ; надіслати за належністю до іншого відомства, якщо питання порушені у зверненні, не належать до компетенції органів внутрішніх справ. Про пересилання звернення до іншого органу внутрішніх справ або іншого відомства обов'яз­ково сповіщається заявник.

Якщо у зверненні поряд з питаннями щодо компетенції органів внутрішніх справ порушуються питання, які підлягають розв'язанню в інших центральних органах виконавчої влади, то не пізніше ніж у п'ятиденний термін до цього відомства надсилається копія звернення або витяг з нього, про що сповіщається заявнику.

Посадові особи органів внутрішніх справ при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, вживати інших заходів для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясування і усунення причин та умов, які спонукають авторів скаржитись. До перевірки звернень можуть залучатися позаштатні співпрацівники органів внутрішніх справ та представники громадськості.

За результатами перевірки звернення складається моти­вований висновок, який має містити об'єктивний аналіз зібраних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлені порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або службовим становищем, то у висновку повинно бути зазначено, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних. Висновок підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується керівником органу, підрозділу внутрішніх справ.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути обґрунтованими. Посадова особа, визнавши заяву чи скаргу такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення.

Матеріали перевірки доповідаються начальникові органу внутрішніх справ. Начальник, ознайомившись з матеріалами справи, приймає рішення задовольнити скаргу повністю чи відхилити як необґрунтовану. Формою рішення є висновок, в якому зазначається: ким проводилася перевірка, що було підставою для його провадження, що було нею встановлено, яке прийняте рішення. У висновку повинні міститись конкретні відповіді на всі порушені в скарзі питання.

Після закінчення перевірки і фактичного виконання прийня­того рішення звернення разом з матеріалами перевірки повер­таються до секретаріату (канцелярії) органу внутрішніх справ з написом «До справи» і підписом посадової особи, яка прийняла рішення.

З моменту прийняття рішення наступає стадія виконання рішення. Воно виконується у зазначеному висновку обсязі та в ті строки, які встановлені законом і іншими нормативними актами.

Термін розгляду заяв та повідомлень рахується від дня їх надходження до органу внутрішніх справ до дня направлення заявнику повідомлення про результати їх розгляду.

Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуті всі порушені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді.

Відповідь за результатами розгляду звернення в обов'язко­вому порядку дається тим органом, який його отримав, і до компетенції якого входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, що виконують їх обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. До того ж зазначаються вжиті заходи або наводиться причина відмови в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яснюється порядок оскарження прийнятого рішення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку (журналі) фіксується, що про наслідки перевірки заявника повідомлено в особистій бесіді.

Стадія оскарження та перегляду рішення здійснюється у тих випадках, коли особа, що подала скаргу, чи особа (орган), чиї дії оскаржуються, не згідна з рішенням органу внутрішніх справ і вимагає його перегляду.

Одним з методів швидкого реагування на звернення громадян в органах внутрішніх справ є їх особистий прийом. Він проводиться в усіх підрозділах органів внутрішніх справ, навчальних закладах освіти, на підприємствах, в установах і організаціях системи МВС України, а також за місцем роботи та проживання населення, тими керівниками та посадовими особами органів внутрішніх справ, які мають право приймати рішення з питань, що входять до їх компетенції.

Прийом проводиться регулярно в установлені дні та години в зручний для громадян час за місцем їх роботи і проживання. При вирішенні питання про час прийому враховуються розпорядок роботи органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, об'єднань громадян, підприємств, а також інші місцеві умови й можливості. Графіки прийому доводяться до відома громадян.

В органах внутрішніх справ прийом провадиться у всі робочі дні тижня. Не менше двох разів на тиждень прийом громадян провадиться у вечірній час. У чергових частинах органів внутріш­ніх справ громадяни приймаються цілодобово.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушене в усному зверненні питання безпо­середньо на особистому прийомі неможливо, то воно розглядається у тому ж порядку, що й письмово звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмове або усно, за бажанням громадянина.

Керівний склад органів внутрішніх справ України зобов'яза­ний провадити особисті прийоми громадян не менш ніж два рази на місяць. Керівники структурних підрозділів цих органів, їхні заступники, керівники інших органів внутрішніх справ повинні приймати громадян не рідше одного разу, а дільничні інспектори міліції - не рідше двох разів на тиждень.

Для прийому громадян в органах внутрішніх справ відво­дяться спеціальні кімнати (приймальні), які обладнуються належним інвентарем і забезпечуються посібниками згідно з переліком. Вхід до приймальні повинен бути вільний, без оформ­лення перепусток.

Особистий прийом громадян за місцем їх роботи і проживання провадиться у приміщеннях, які надають керівники відповідних установ. Дільничні інспектори міліції приймають громадян у службових приміщеннях на дільницях, які обслуговують.

Графіки прийому відвідувачів в органах внутрішніх справ затверджуються керівниками цих органів. Графіки прийому громадян за місцем їх проживання і роботи погоджуються з місцевими державними адміністраціями, адміністрацією під­приємств, установ, організацій.

Порядок особистого прийому громадян із зазначенням прізвищ посадових осіб, які повинні приймати відвідувачів, часу і місця прийому вивішується на видних місцях території, що обслуговується, та в приміщеннях органів внутрішніх справ. Про прийом громадян за місцем їх роботи і проживання оголошується не пізніше ніж за п'ять днів до прийому. За бажанням відвідувачів може провадитися попередній запис на прийом.

Прийом громадян провадиться від імені органу внутрішніх справ. Він починається з пропозиції відвідувачеві назвати своє прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, роботи, а також викласти суть питання, з яким він звертається. Якщо з приводу цього питання громадянин вже звертався до цього органу внутріш­ніх справ, то перед початком бесіди вивчаються наявні матеріали.

У разі потреби в коректній формі можна попросити в заявника документ, що засвідчує його особу. Відсутність документа не є підставою для відмови в прийомі.

Питання, з якими звертаються громадяни, за змогою розв'язуються під час прийому. Особа, яка веде прийом, керується законодавчими та іншими нормативними актами і в межах своєї компетенції має право прийняти одне з таких рішень: а) задоволь­нити прохання і повідомити відвідувача про порядок і строк виконання прийнятого рішення; б) відмовити в задоволенні прохання, повідомивши заявника про мотиви відмови і порядок оскарження прийнятого рішення; в) прийняти письмову заяву (коли питання потребують додаткового вивчення і перевірки) і пояснити відвідувачеві причини неможливості розв'язання питань під час прийому, а також про порядок і строк розгляду скарги. Якщо громадянин з якихось причин не може самостійно написати заяву, слід йому в цьому допомогти.

Якщо розв'язання питання, з яким звернувся заявник, не входить до компетенції органів внутрішніх справ, то посадова особа, яка веде прийом, пояснює йому, до якого органу виконавчої влади (організації, установи) треба звернутися, і за змогою надає в цьому допомогу (дає адресу, номер телефону та інше).

Отже, форми і методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина мають свою структуру. Поглиблене вивчення елементів структури зазначених категорій дасть змогу краще зрозуміти і застосовувати в повсякденній практичній діяльності працівниками органів внутрішніх справ. Теоретичні знання механізму, форм і методів діяльності органів внутрішніх справ з забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків необхідно ще й для більш глибокого вивчення особливостей реалізації окремих їх видів.

6. Діяльність інших правоохоронних органів (державних і недержавних) з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Як зазначалося вище до інших правоохоронних органів, які беруть участь у забезпеченні реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина належать: а) митні органи; д) органи охорони державного кордону; є) органи державної податкової служби; є) органи і установи виконання покарань; ж) державної контрольно-ревізійної служби; з) органи рибоохорони; і) органи державної лісової охорони; к) інші, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Ми розглянемо організацію діяльності не всіх органів, а лише: а) митних; б) охорони державного кордону; в) податкової служби; г) виконання покарань; д) контрольно-ревізійних. Серед недержавних - адвокатури.

Митні органи в Україні очолює Державна митна служба України (далі - Митна служба), що є центральним органом державної виконавчої влади зі спеціальним статусом. Саме на неї покладена відповідальність за: а) реалізацію митної політики України; б) забезпечення додержання законодавства про митну справу; в) ефективне функціонування митної служби. Вона є керівним органом єдиної державної митної системи, що містить митниці та підпорядковані Митній службі підприємства й організації. У своїй діяльності вона керується Конституцією України, законами та іншими нормативними актами У межах своєї компетенції вона: а) організує виконання законодавчих актів; б) здійснює систематичний контроль за їх виконанням; в) узагаль­нює практику застосування законодавства з питань митної справи; г) розробляє пропозиції щодо вдосконалення митної справи; д) вносить їх на розгляд Президента України та Кабінету Міністрів
України.

Завданнями Митної служби є: а) забезпечення в межах своєї компетенції економічної безпеки України; б) забезпечення додержання законодавства про митну справу; в) забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України щодо митної справи; г) удосконалення засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин, з огляду на пріоритети розвитку економіки України і створення сприятливих умов для її участі у міжнародному розподілі праці; д) своєчасне і повне внесення до республіканського бюджету мита, податків та інших сум, що надходять від митних органів і підлягають зарахуванню до цього бюджету; є) сприяння у здійсненні заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів, що вивозяться, і додержання суб'єктами зовнішньо-економічної діяльності інте­ресів України на зовнішньому ринку; є) сприяння створенню умов для пришвидшення товарообігу і пасажиропотоку через митний кордон України; ж) боротьба з контрабандою, порушеннями митних правил і законодавства про податки, які вчиняються при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; з) забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з питань митної справи, зокрема припинення незаконного обороту наркотичних засобів та психотропних речовин, зброї, предметів культурної та історичної спадщини, об'єктів інтелектуальної власності; і) ведення митної статистики; к) забезпечення інформованості державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян з питань митної справи; к) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі митної справи.

Здійснюючи передбачені законодавством завдання, Митна служба реалізує організаційну, контрольну, координуючу, нормотворчу, міжнародну та деякі інші функції, форми і методи. При виконанні покладених на неї функцій взаємодіє з міністерст­вами, іншими центральними і місцевими органами державної влади, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності. Митна служба в межах своїх повноважень видає накази та інструкції, організує і перевіряє їх виконання, а в необхідних випадках разом з іншими органами державного та господарського будівництва видає спільні акти.

Ії очолює голова, який має заступників. За поданням голови заступників призначає Кабінет Міністрів України. Голова Митної служби несе персональну відповідальність за виконання покладе­них на неї завдань і здійснення службою своїх функцій. У Митній службі створюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також інших керівних працівників, зокрема і інших органів державної виконавчої влади та представників громадських об'єднань. Члени колегії затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням голови Митної служби. Свою роботу колегія проводить шляхом засідань, які збираються за необхідністю, але не рідше двох разів на квартал. Колегія приймає рішення більшістю присутніх на засіданні членів колегії. Рішення проводяться в життя, як правило, наказами голови Митної служби.

Гранична чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Митної служби затверджується Кабінетом Міністрів України, а структура центрального апарату затверд­жується Віце-прем'єр-міністром України, до компетенції якого входить організація і забезпечення здійснення митної справи. Штатний розклад центрального апарату і положення про його структурні підрозділи затверджує голова Митної служби.

Державна митна служба України є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку з зображенням Державного герба України і із своїм найменуванням. Підрозділи митної служби на місцях забезпечують права, свободи та обов'язки людини і громадянина шляхом здійснення контролю за переміщенням товарів, інших речей та соціальних суб'єктів через державний кордон.

Отже, органи митної служби України як в центрі, так і на місцях, серед інших функцій здійснюють і функцію забезпечення реалізації прав і обов'язків людини в України.

Крім забезпечення митної безпеки, важливе значення для національної безпеки України має охорона державних кордонів. Закон України «Про державний кордон України» визначає, що державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається рішеннями Верховної Ради України, а його зміна -виключно всеукраїнським референдумом та міжнародними договорами України. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України. Охорона і захист державного кордону України покладаються на Державну прикор­донну службу та Збройні Сили України. Головним завданням Державної прикордонної служби України є забезпечення недотор­канності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона економічної зони України. Управління у зазначеній сфері діяльності покладається на Адміністрацію Державної прикордонної служби України (далі -Адміністрація). Очолює Адміністрацію Голова, який призначається і звільняється з посади за поданням Прем'єр-міністра України Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України встановлюється порядок визначення організаційної структури, штатної чисельності Прикордонних військ України та здійснюється фінансове, матеріально-технічне забезпечення її діяльності. Діяльність Державної прикордонної служби України будується на принципах: а) законності; б) гласності; в) додержання прав і свобод громадян; г) взаємодії з органу ми державної влади та місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, трудовими колекти­вами і населенням.

При виконанні покладених на Державну прикордонну службу України завдань вони мають певні обов'язки та права. Серед їх обов'язків є такі, як: а) припиняти будь-які спроби незаконного порушення державного кордону України на місцевості; б) відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань, припи­няти збройні та інші провокації на державному кордоні України, в) захищати від злочинних посягань населення і власність у всіх її формах; г) відвертати і не допускати перетинання державного кордону України особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або іншими незаконними способами; д) виявляти і затримувати порушників державного кордону України та інші. Державна прикордонна служба України має право: а) розташову­вати прикордонні наряди, пересуватися при виконанні службових обов'язків з будь-яких ділянках місцевості; б) вести дізнання у справах про порушення державного кордону України, здійснювати оперативно-розшукову діяльність відповідно до чинного законо­давства; в) здійснювати адміністративне затримання осіб, які порушили режим державного кордону України, прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення; г) піддавати затриманих особистому оглядові, а також оглядати і у разі потребі вилучати наявні при них речі; д) здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України. Державна прикордонна служба та Збройні Сили України, здійсню­ючи охорону державного кордону України, мають право застосову­вати зброю та бойову техніку зокрема для: а) відбиття збройного нападу і вторгнення на територію України; б) припинення збройних провокацій; в) відвернення угону повітряних, морських та річкових суден, що належать Україні, без пасажирів на борту; г) припинення порушень державного кордону України на суші, воді і в повітрі у відповідь на застосування ними сили та в інших передбачених законодавством випадках.

Отже, Державна прикордонна служба України та Збройні Сили України забезпечують реалізацію значного кола прав і обов'язків людини і громадянина шляхом охорони державного кордону. Законодавство передбачає певні обмеження свободи людини і громадянина. Слід удосконалювати законодавство в напрямі його демократизації і вирішення питань обмеження прав і свобод людини та громадянина шляхом одержання судового рішення.

У системи органів, що забезпечують реалізацію прав людини та громадянина слід розглядати державну податкову службу, яка містить: а) Державну податкову адміністрацію України (ДПАУ); б) державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; в) державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби). До складу органів державної податкової служби належать відповідні спеціальні підрозділи у боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція). ДПАУ залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

Для колективного вирішення питань у ДПАУ та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії ДПАУ затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі - ДПАУ. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. Структура ДПАУ затверджується Кабінетом Міністрів України.

Завдання органів державної податкової служби закріплю­ються законом України «Про державну податкову службу Украї­ни». Цей закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. До завдань органів державної податкової служби закон відносить: а) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правиль­ністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); б) внесения у встановле­ному порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; в) прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; г) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; д) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; є) запобігання злочинам та іншим право­порушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання та положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. До системи таких звань належать: а) головний державний радник податкової служби; б) державний радник податкової служби І рангу; в) державний радник податкової служби II рангу; г) державний радник податкової служби III рангу; д) радник податкової служби І рангу; є) радник податкової служби II рангу; є) радник податкової служби III рангу; ж) інспектор податкової служби І рангу; з) інспектор податкової служби II рангу; і) інспектор податкової служби III рангу.

Посадовим особам і працівникам органів державної податко­вої служби видаються службові посвідчення. Зразок таких посвідчень затверджує ДПАУ.

У структурі органів державної податкової служби утворена податкова міліція. Вона складається із спеціальних підрозділів у боротьбі з податковими правопорушеннями. Міліція діє у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Закон покладає на податкову міліцію певні завдання, а саме: а) запобігати злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; б) розшук плат­ників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; в) запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; г) забезпечення безпеки діяльності праців­ників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Законом закріплена структура податкової міліції, до складу якої належать: а) Головне управління податкової міліції; б) Слідче управління податкової міліції; в) Управління у боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби ДПАУ; г) управління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; д) відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податко­вих інспекцій.

Податкову міліцію очолює її начальник який за посадою є Першим заступником Голови ДПАУ. В державних податкових адміністраціях Автономної Республіки Крим, областей, містах Києва та Севастополя податкову міліцію очолюють начальники її управлінь, що за посадою є першими заступниками голів відповід­них державних податкових адміністрацій.

Закон закріплює відповідно до покладених на податкову міліцію завдань певні її повноваження, а саме: а) приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і право­порушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; б) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкоду­вання заподіяних державі збитків; в) виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів щодо їх усунення; г) забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням ними посадових обов'язків; д) запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; є) збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негатив­них процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподатку­ванням.

Атестовані працівники податкової міліції незалежно від займаної ними посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до них громадян або посадових осіб із заявою чи повідомленням про загрозу особистій чи громадській безпеці або в разі безпо­середнього виявлення такої загрози повинні невідкладно вжити заходів щодо запобігання правопорушенню і його припинення, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події. Про це вони безвідкладно повідомляють в найближчий орган внутрішніх справ.

Закон передбачає права податкової міліції при виконанні ними покладених на них обов'язків у межах правових норм, що закріплюються Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. На службу до податкової міліції приймаються на контракт­ній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров'я виконувати покладені на неї обов'язки. Зараховані на службу до податкової міліції особи начальницького складу, складають і підписують присягу, текст якої зберігається в їх особовій справі. Вони проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ і на час служби знімаються з військового обліку і перебувають у кадрах податкової міліції ДПАУ. їм присвоюються спеціальні звання. Вищий начальницький склад: а) генерал-лейтенант податкової міліції; б) генерал-майор податкової міліції. Старший начальницький склад: а) полковник податкової міліції; б) під­полковник податкової міліції; в) майор податкової міліції. Середній начальницький склад: а) капітан податкової міліції; б) старший лейтенант податкової міліції; в) лейтенант податкової міліції. Молодший начальницький склад: а) старший прапорщик податко­вої міліції; б) прапорщик податкової міліції. Законодавством передбачається певний порядок присвоєння спеціальних звань працівникам податкової міліції: а) молодшого начальницького складу визначається нормативними актами ДПАУ; б) старшого і середнього начальницького складу визна­чається Кабінетом Міністрів України; в) вищого начальницького складу відповідно до Конституції України присвоює Президент України за поданням Голови ДПАУ. Атестовані працівники податкової міліції мають формений одяг та знаки розрізнення і забезпечуються ними безкоштовно. Кабінетом Міністрів України затверджуються опис і зразки форменого одягу, знаків розрізнення начальницького складу податкової міліції.

Закон встановлює відповідальність посадових і службових осіб податкової міліції за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків чи інші протиправні діяння. В межах своїх повноважень вони самостійно приймають рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність юридичну і інші види відповідаль­ності. Дисциплінарну відповідальність вони несуть згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ. Кримінальну, цивільну та адміністративну відповідальність - у порядку, передбаченому відповідними законами. При виконанні своїх обов'язків відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону працівники податкової міліції не несуть відпо­відальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. При порушенні працівником податкової міліції прав і законних інтересів людини і громадянина відповідний орган державної податкової служби зобов'язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.

Дії бездіяльності або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи прокуратури.

Отже, державна податкова служба в Україні бере безпо­середню участь у реалізації та захисті прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Водночас необхідно удосконалювати законодавство та практику діяльності податківців щодо реалізації забезпечувальної функції щодо прав людини. Найближчим часом необхідно прийняти низку законів щодо удосконалення податкової політики в Україні, зокрема і закон про податкову міліцію.

Державний контроль за використанням коштів та матеріаль­них ресурсів здійснює в Україні Державна контрольно-ревізійна служба. Структурно вона складається з: а) Головного контрольно-ревізійного управління України; б) контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; в) контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є: а) здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, державних комітетах, інших центральних органах виконавчої влади зі спеціальним статусом, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів; б) розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень; в) здійснення заходів з метою запобігання їх у подальшому.

Державний контроль здійснюється певними формами і методами, серед яких виокремлюють ревізії і перевірки. Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпоряд­ковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь належать контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах.

Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.

Контрольно-ревізійне управління в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники, які призначаються начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначають і звільняють керівників контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах. Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Отже, державні правоохоронні органи виконують важливі завдання і функції щодо створення нормальних умов для реалізації прав і свобод громадян, охороняють і захищають їхні права, приймають необхідні дії з відтворення порушених прав. Порядок їх організації і діяльності регламентується законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Удосконалення правового регулювання та практики такої діяльності буде сприяти підви­щенню ефективності їхньої роботи.

Серед недержавних структур, які забезпечують реалізацію прав та обов'язків людини і громадянина слід зазначити адвока­туру України. Відповідно до Конституції України (ст. 59), для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Адвокатура є невід'ємним елементом системи захисту прав людини в будь-якій країні. Без її діяльності фактично неможливий реальний захист прав людини. Адвокатура України - це добровільне професійне об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав і свобод людини та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Свою діяльність щодо захисту прав людини адвокатура здійснює шляхом: а) надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань; б) надання усних і письмових довідок щодо законодавства; в) складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; г) посвідчення копії документів у справах, які вони ведуть; г) здійснення представ­ництва в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; д) надання юридичної допомоги під­приємствам, установам, організаціям; є) здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; є) виконання своїх обов'язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства; ж) здійснення інших видів юридичної допомоги, що передбачені законодавством.

Серед інших прав, які забезпечує адвокатура, є такі природні права кожної людини, як особиста свобода та недоторканність. Фактично адвокат є першою особою, з якою мають право на побачення до першого допиту (спілкування, отримання відповідних юридичних консультацій) обвинувачений у вчиненні злочину та підозрю­ваний. Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю.

Інститут адвокатури в Україні, незважаючи на відносно коротку історію свого існування в тому вигляді, як це має місце в державах з демократичним державно-правовим режимом набув широкого використання, але потребує подальшого удосконалення. Головною фігурою в адвокатурі є адвокат. При здійсненні своєї професійної діяльності він має певні права та обов'язки. До його прав належить: 1) представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; 2) збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністра­тивні правопорушення, зокрема: а) запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою; б) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; в) отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; г) застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; 3) доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 4) бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 5) викону­вати інші дії, передбачені законодавством.

Обов'язками адвоката при здійсненні його професійної діяльності є: а) неухильне додержання вимог чинного законо­давства; б) використання всіх, передбачені законом засобів захисту прав і законних інтересів людини та громадянина; в) недопущення використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення; г) неможливість відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у цій справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатсь­ких об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Отже, адвокатура є недержавним утворенням і забезпечує реалізацію та захисті людиною і громадянином прав, свобод та обов'язків. Удосконалення діяльності адвокатури буде сприяти покращенню реалізації прав людини.

Питання до теми № 9 для підготовки до семінарського заняття

1. Визначте поняття та структуру діяльності судових і правоохоронних органів з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

2. Дайте характеристику діяльності судових органів України з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

3. Охарактеризуйте діяльність прокуратури України з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і грома­дянина.

4. Розгляньте діяльність Служби безпеки України з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

5. У чому полягають основи діяльності органів внутрішніх справ з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина?

6. Проаналізуйте діяльність інших правоохоронних органів (державних і недержавних) з реалізації та захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Переглядів: 2318