• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тривалість: 2 год.

Лекція № 5. Руїна та гетьманщина.

Тема 5.Руїна та гетьманщина.

План.

1.Руїна та ериторіальний розподіл України.

2. Зміст Гетьманщини та період гетьманства Мазепи. Конституція П.Орлика.

3.Розвиток гетьманщини у 18 ст., та причини її ліквідації..

4.Соціально-економічне життя України у гетьманський період.

Література:

1.Грушевський М. Ілюстрована історія України, К., 1990,-с.296-471

2.Дорошенко Д. Нариси історії України, Львів, 1991,- с.284-495

3.Яворницький Д. Історія запорізьких козаків, -Т.3.-К., 1991

4.Гуржій О.У., Ісаєвич Я.Д. та ін. Історія України: нове бачення. – Т.1.-К.,1995,- с.152-260

5.Крип’якевич І. Історія України, Львів, 1990,- с.183-257

6.Субтельний О. Україна: Історія. – с.115-182

1.Син Б. Хмельницького Юрій, якому підводилась важлива політична роль в утвердженні спадкового гетьманства на Україні не був такою яскравою і сильною особистістю, як його батько. Після смерті Б.Хмельницького, який своїм авторитетом і фактично необмеженою владою стримував різні складові нової правлячої верстви, і верхи тогочасного українського суспільства, і нижчі його верстви почали шукати насамперед царської протекції. В результаті влада гетьмана набувала половинчастого характеру і до певної міри зависала в повітрі. Російське самодержавство вміло використовувало відсутність консолідації, розпалювало ворожнечу між окремими верствами суспільства, послаблюючи тим самим новостворену українську державність, крок за кроком поглинаючи Україну, як незалежний політичний організм. У жовтні 1657 р. на козацькій раді було ухвалено передати гетьманську булаву І.Виговському, що означало зміцнення старшинсько-козацької і шляхетської олігархії в українській державі. Цим політичним силам протидіяла група козацької старшини на чолі з полтавським полковником Пушкарем, запорізьким кошовим Барабашем, які спиралися на незадоволені козацькі низи і найбідніші, або декласовані верстви тогочасного українського села (дейнеки, або “люди ніякі”).

Царський уряд удаючи з себе арбітра між обома сторонами, фактично підтримав опозиційних рух проти Виговського, сподіваючись змусити його дати згоду на введення російських гарнізонів в Чернігів, Ніжин, Переяслав тощо, евакуацію козацьких частин з Південної Білорусії і припинення зносин зі Швецією. Ці обставини підштовхнули Виговського до рішучих дій. У травні 1658 р. він розгромив війська Пушкаря і Барабаша під Полтавою. В цій битві загинуло 50 тис. українців. Царські війська відступили за московський кордон. Розрив з Москвою ставав неминучим.

16 вересня 1658 р. у Гадячі було укладено угоду України з Польщею і Литвою, яка дістала назву Гадяцької унії. Згідно з нею Річ Посполита мала перетворитися на федерацію трьох незалежних республік, об’єднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств ставала самостійною державою під назвою Князівства Руського. Найвища законодавча влада в ньому мала належати депутатам від усіх земель України. Виконавча влада зосереджувалась в руках виборного гетьмана, якого затверджував король. Велике князівство Руське одержувало свій судовий трибунал, свої фінанси, монету.

Кількість козацької армії мала становити 30 тис., до неї долучалось 10 тис. регулярного найманого війська. Мала бути скасована унія у всіх 3-х державах, православна церква, зрівняна у правах з римо-католицькою, а у спільному сенаті діставали місця православні митрополит і єпископ. Одним з пунктів угоди було заснування на Україні двох університетів, колегіумів, гімназій та інших шкіл. Вводилась свобода друку і слова навіть у справах релігійних.

Весною 1659 р. 100 тис. російська армія вирушила на Україну. Під Конотопом (29.06.1659) вона була повністю розгромлена українським військом.

Однак використати блискучий успіх Виговський не зміг. Проти нього утворилась сильна промосковська партія, яка добилася його усунення від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663). Нав’язані йому силою нові «Переяславські Статті» суттєво урізали автономію козацької держави.

В середовищі козацтва посилився розбрід, виникло ряд угрупувань з різними політичними орієнтаціями. В такій ситуації почалися воєнні дії між Польщею і Росією, що фактично стало боротьбою двох держав за утвердження свого панування на Україні.

Після жорстоких боїв і нової поразки російських військ під Чудновом козацька Україна поділилась фактично на дві частини Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана. Цей поділ був закріплений Андрусівським перемир’ям (1667р.) між Польщею і Росією, яке викликало загальне обурення на Україні. Саме в цей час надзвичайно складний період української історії (період руїни) на арені суспільно-політичного життя з’являється постать правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665-1676) визначного державного діяча. Він ще раз спробував з’єднати розірване тіло України в єдину державу. У своїх зносинах з царем Дорошенко висував пропозицію утвердження царського протекторату над всією Україною. Тим часом на Лівобережній Україні зростало незадоволення російським пануванням. Лівобережний гетьман Брюховецький, який ревно служив Москві, сподіваючись утримати свою владу, вирішив очолити антиросійський рух. Невдовзі почалося повстання, яке супроводжувалося розгромом російських залог на Лівобережжі. На початку літа 1668 р. Дорошенко вирушив на Лівобережжя і через якийсь час був проголошений гетьманом України обох боків Дніпра.

Знову Україна відновила свою цілісність і державність. Проте ненадовго...

І Росія і Польща занепокоєні зміцненням козацької державності, активно підтримували суперників Дорошенка. Це спонукало Дорошенка до більш тісних відносин з Туреччиною і сподівань з її допомогою відродити державну незалежність України.

Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату, хоча і відмовляється від принесення присяги турецькому султанові. На початку 70-х рр. Дорошенко на боці Туреччини проводить воєнні дії з Польщею на території Поділля. Союз з турками не сприяв популярності гетьмана. У вересні 1676 р. покинутий усіма своїми прихильниками, Дорошенко був змушений зректися влади на користь І.Самойловича, гетьмана Лівобережної України. Падіння гетьманства на Правобережжі стало завершальним актом Української національної революції.

Виснажений тривалими і надзвичайно жорстокими безперервними війнами народ був знесилений, як йому здавалося, у безперспективній боротьбі і будь-що хотів спокою. Як наслідок – Україна крок за кроком втрачала рештки своєї політичної автономії, народ переставав бути господарем на своїй землі. В результаті Бахчисарайського миру, миру Москви з Туреччиною (1681) і укладання «Трактату про вічний мир» між Росією та Польщею (1686) Україна виявилась розділеною між сусідніми державами.

2.Кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. характеризувався загостренням соціальних суперечностей в Україні, дальшим наступом російського царизму на автономію козацької держави. Згідно з Коломацькими статтями (1687р.) новому гетьману – І.Мазепі довелося погодитись на дальше звуження прерогатив своєї влади і політичних прав України. Було обмежено владу гетьмана у розпорядженні військовими землями, усуненні з посад генеральної старшини, обмежено право Війська Запорізького у справі виборів і скинення гетьмана, відхилено домагання надати гетьманській адміністрації права зносин з іноземними державами, фактично підтверджено обов’язок старшини доглядати за діяльністю гетьмана і доносити на нього.

Царське самодержавство ставило відверто асиміляторські завдання щодо українців «народ малоросійський всякими мерами и способами с великороссийским соединять и в неразрывное и крепкое согласие приводить супружеством и иным поведением».

Досвід багаторічної боротьби виробив у більшості козацької старшини переконання, що лише політична автономія у складі Російської держави створює реальний грунт для дальшого розвитку України й забезпечення її життєвих інтересів.

В цьому переконувало економічне і культурне піднесення Гетьманщини, яке було наслідком автономії, значною мірою утвердженої зусиллями Многогрішного і Самойловича. В новій гетьманській столиці – Батурині сподівались активною співучастю у воєнних акціях Росії прилучити Правобережжя, а також широкі степові простори над Чорним і Азовським морями.

Соціальна політика Мазепи свідчила про перемогу старшинської олігархії і здачу перед нею позицій гетьманської влади, яка в усьому солідаризувалася з новою українською аристократією. Під час свого перебування у Москві він зажадав від царя дозволу на здійснення перепису козаків з тим, щоб відділити козацький стан від «посполитих» і не допускати переходу селян у козацтво. У 1701 р. гетьманським універсалом офіційно було підтверджено панщинні обов’язки у два дні на тиждень. Однак ця регламентація не стала перешкодою дальшому зростанню класових протиріч.

Уніфікація всіх частин імперії, якої прагнув російський царизм, не залишила в ній місця для автономії України з її традиціями козацького демократизму і прагнення до незалежності.

Ця тенденція посилилася з початком Північної війни, яку почала Росія у 1700 р. прагнучи здобути узбережжя Балтійського моря. Україна виявилась втягнутою у війну, яка була чужою її інтересам і завдавала значних матеріальних і людських втрат. Уніфікафійна політика російського царизму спричинила усвідомлення Мазепою необхідності зміни свого ставлення до російського уряду і його політики щодо України. Гетьман був речником насамперед устремлінь старшинських кіл, які рішуче вимагали захисту інтересів козацького стану, зазіхань з боку російського уряду на політичну автономію України. Керуючись цими загальними інтересами, Мазепа виступив на боці Карла ХІІ.

24 жовтня 1708 р. козацькі полки гетьмана І.Мазепи з’єдналися з військом шведського короля Карла ХІІ біля міста Макошина на правому березі Десни. 2 листопада 1708 р. за наказом Петра І царськими військами було зруйновано резиденцію І.Мазепи – місто Батурин. 14 травня 1709 р. царські війська взяли штурмом і зруйнували Запорізьку Січ.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка завершилася поразкою шведів та козацьких полків. Перехід І.Мазепи та сторону шведів був використаний царизмом для повної ліквідації державності України.

Після укладання між Росією та Р.Посполитою «Вічного миру» центр політичного та культурного життя українських земель зосередився на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, росіяни Малоросією. Тривалий час тут зберігалися певні елементи державності, створені в ході Української національної революції 1648 – 1676 рр. – виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо.

3.Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.

Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.

І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.

Суть імперської політики знайшла чітке висловлення у листі князя Галіцина до канцлера Головкіна «Задля нашої безпеки в Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то сподіваюсь, буде приходити з доносами...».

Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, біля гетьмана перебував російський резидент-наглядач); експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід – з 6790 козаків загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям). Росіяни отримували на Україні великі землеволодіння.

29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.

ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.

1727 – 1734 рр. гетьмування Д.Апостола.

1727 р. – «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).

ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.

Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Цей орган діяв у відповідності до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».

ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Як сказав О.Субтельний: «Гетьманщина за Розумовського переживала «золоту осінь» своєї автономії».

V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.

Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:

1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.

1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.

1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.

1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.

1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».

Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

4.Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство і у 30-х роках ХVІІІ ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини вже перебували у приватній власності старшини.

Збільшується земельна власність російських поміщиків: О. Меншиков (20 тис. господарств), Г. Потьомкін (42,2 тис. десятин).

З’являється мануфактурне виробництво. Ярмарки. Торги. Базари.

Характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель наприкінці ХVII – XVIII ст. були:

- зростання великого феодального землеволодіння; - обезземелення селян, їх закріпачення; - розбудова та відокремлення міст від сіл;

- поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури;

- збільшення товарності виробництва;

- зростання паростків капіталістичного укладу в економіці

- формування національного ринку.

Так Україна крок за кроком втрачала свої права, незалежність, свій устрій, церковну автокефалію, навіть своє ім’я, що його офіційно заступило «Малоросія». Хоча , при цьому і збереглася ідея незалежності, суверенності України, ця ідея не згасала і в найтяжчі часи, її успадкували діячі ХІХ ст., вона лягла підвалиною відродження України ХХ ст.

Читайте також:

1. Тривалість: 2 год.
2. Тривалість: 2 год.
3. Тривалість: 2 год.
4. Тривалість: 4 год.
5. Тривалість: 4 год.
6. Тривалість:2 год.

Переглядів: 683