• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Пори року

Час

Таке складне абстрактне поняття, як "час", не може мати єдиного спільноіндоєвропейського позначення, тому що воно сформувалося по­рівняно пізно, уже після розпаду іє. спільності, на основі різних кон­кретних понять. Однак, безсумнівно, загальними для всіх іє. мов є се­мантичні моделі, за якими найчастіше розвиваються слова зі значенням "час": в основі таких найменувань лежать поняття "різати, відокремлю­вати", "крутити, вертіти, повертати", "тягтися, бути протяжним", "іти, рухатися". Так, у слов, мовах час (рос. время, псл. *verme < *vertme) пов'язане з коренем *uеr- "вертіти, крутити"; інше позначення цього по­няття – година (укр. година "час", рос. час "одиниця часу", псл. *časъ < *kēs-os) етимологічно пов'язане з дієсловом чесати (< *kes- "різати"). У герм, мовах поняття "час" також може бути дериватом перелічених вище понять; крім того, воно могло утворитися від понять "спокій, спочивати", "зупинка, стояти", "міра, вимір". При цьому, як показав на численних прикладах, зокре­ма на матеріалі "екзотичних" мов, Г. Кронассср, позначення часу тісно пов'язане з позначенням простору й причинності (пор. н. dann "тоді" й denn "тому що", рос. потом і потому, н. weil "тому що" й Weile "час"). При цьому сема [простір] є первинною; на її основі виникають поняття часу та інші поняття.

Одним з найдавніших герм, позначень часу є корінь *hwīl-. У гот­ській мові hjeila перекладало гр. chrónos, hōra і мало, отже, значення "час, година". У зах.-герм. мовах дериватам герм. *hwīlō були властиві подібні значення: да. hwīl "час, якийсь час" (> a. while), двн. hwīla, дc. hwīl "час" (> н. Weile "час, якийсь час"). Однак у сканд. мовах корінь *hwīl- зафіксований у значенні "спокій": дісл. hvīla "постіль, місце спокою". Оскільки, як показують генетичні відповідності за межами герм, мов (лат. quiēs "спокій", дінд. ciráh "довгий", рос. покой, почить "заспокоїтися") первісним значенням іє. * ei-/ oi- був "спокій, спочи­вати", для герм. *hwīlō "час, невизначений час" варто реконструювати етимологічне значення "спокій". Саме так і мислилося спочатку те, що поступово стало означати "час".

Ще одним мотивом у позначенні часу, як показано вище, була сема [різати, відокремлювати]. У герм, мовах цією семою мотивований корінь *tīđ- і tīm-. Обидва ці корені походять від іє. *dāi-/di- "різати, розривати, відокремлювати" із двома різними розширювачами -t- і -т-(пор. дінд. dāti, dyáti "відрізає", гр. daiomai "ділю, розділяю", dẽmos "народ, область", дірл. dām "загін"; < "щось відділене"). Від іє. * dī-to-"відділене" походять да. tīd "час, період, пора року, година" (> a. tide "приплив, відплив"), двн. zīt "час, пора року", де. tīd, шв. tīd "час", дісл. tīđ "час, година"; < герм. *tīđiz "час", "відрізок часу".

Дериват кореня *dī- у значенні "час" є у вірменській мові: вірм. ti "вік, дні, роки, час".

До кореня *tīma- відносяться a. time "час", да. tīma "час, відрізок часу, строк, добра нагода", дісл. tīmi "підходящий час, щастя", шв. timme "година". Оскільки з компонентом *ti- у герм, мовах утворені такі слова, як a. till "до, впритул", н. Ziel "ціль", двн. zil, гот. gatils "підходя­щий", можна припустити, що значення "відрізати" пов'язане зі значен­нями "відміряти", "відміряний відрізок часу", "відміряне", "намічене > кінцевий пункт, ціль".

Таким чином, зі значенням "відрізати, відокремлювати" (> "час") тісно пов'язане поняття "відміряти". Від нього утворене ще одне герм, позначення часу: гот. mēl "час, година", дісл. māl "час", "термін", "при­йом їжі", а також "міра", двн. māl "термін, прийом їжі, точка часу", да. m l "міра", "точка часу", "час", "підходящий випадок", "час при­йому їжі", "пора року". Висхідні до іє. *mē-/me-/mō-/mo- "відміряти, міряти", перераховані лексеми об'єднані загальним значенням "міра, відміряне", з якого й розвинувся потім "призначений час" > "час при­йому їжі" (пор. н. Mahl "їжа, прийом їжі", a. meal т. с), "сприятливий час", "пора року". Схоже, що "певний час, точка часу" передували за­гальнішому значенню "час", тобто, інакше кажучи, "точка часу" роз­ширилася, з одного боку, убік "час" і звузилася, з іншого боку, убік "споживання їжі".

Поняття "рік" пов'язане в герм, мовах з іє. коренем *еі- "іти": а. year "рік", да. gēar, gēr, н. Jahr "т. е.", двн., дс. jār, дісл. ār, гот. jēr; < герм. *j ra- "рік" // гр. h ra "година, пора року", дінд. y ti- "іде", рос. ехать, пел. *jachati (< *jati), авест. уаrə "рік", цел. яра "весна", псл. *jarъ> "вес­няний"; < іє. *iē(r)-/ *іоr- "рік").

Значенням іє. *iēr- був, мабуть, "хід часу або сонця". У германців роки відраховували "зимами", тому вживання j r- мало обмежений характер.

У гот. мові для позначення поняття "рік" служило слово арп, що зіставляють із лат. annus (< *at-no-) "рік". Зближення кореня *at- з дінд. átati "ходить, бродить" вважають сумнівним, тому що етимологія дінд. слова незрозуміла. Проте, В. М. Ілліч-Світич зводить дінд. atati до іє. *at- "іти; рік" і зіставляє все гніздо із сем. – хам. ht- "крокувати". У зна­ченні "рік" *at-no- є герм. - італ. ізоглосою.

Назви пір року не збігаються у різних групах іє. мов. Це свідчить про відносно пізнє походження цієї лексичної мікросистеми. Первіс­не членування року було пов'язане не тільки з погодно-кліматичними умовами, але й з певними видами сезонно-польових робіт (пор. гот. asans "жнива, літо", укр. осінь). Ностратична двочленна система "холод­ний час – теплий час" набула в іє. мові вид трич­ленної структури ("холодний час – зима", "теплий час – весна, літо", "літо – осінь"), що перебудувалася потім у чотиричленну (як думають Т. Гамкрелідзе і Вяч. Вс. Іванов, – під впливом символіки числа "4"). Для позначень пір року в іє. мовах використовуються такі мотивуючі семи: [волога пора] > герм. *wintr- і псл. *zima (< іє. *ĝhei- "лити"); [день, світло] > н. Lenz "весна", прус, dagis "літо", лат. ver "весна"; [теплий час] > псл. *lĕto; [час зрізання плодів] > псл. *jesenь, гот. asans, н. Herbst, a. harvest.

Спільногерманським позначенням пір року є тільки два слова – *wintr- "зима" й *sumr- "літо" (останнє не зафіксоване у готській): а., голл. winter "зима", да. winter, н. Winter "т. с", двн., дc. wintar, дісл. vetr, гот. wintrus; < герм. *wintruz (< *wentraz) "зима".

Можна припустити, що герм. *wentr- походить від іє. *ued-/uod-"зволожувати, мочити" й означало, таким чином, "волога пора року". На відміну від слов'янських мов, де роки обчислюють "літами", у дав­ніх герм, мовах кількість років вимірювалася "зимами".

Англ. summer "літо", да. sumor, н. Sommer "т.е.", двн. sumar, шв. sommar, дісл. sumar; < герм. *sumra- "літо" // дірл. sam(rad) "літо", дінд. sámā "пора року, півріччя", авест. hama "літо"; < іє. *sem-/s- "літо".

Поняття "осінь" виникло спочатку для позначення того періоду те­плої пори року, коли наступала пора збирання врожаю. Про це свідчить етимологія герм. *harb-:

a. harvest "жнива, урожай", да. hærfest "жнива, осінь", н. Herbst "осінь", двн. herbist, шв. höst "осінь", дісл. haust "т.е."; < герм. *harbista- (> зап. - герм.) / harbusta- (> сканд.) "час збирання врожаю" // гр. karpós "плід, урожай", лат. сагреге "збирати плоди"; дінд. krpāna-h "меч", лтс. сіrре "серп";< іє. *(s)ker- "різати".

Чергування v/b - f- за законом Вернера. Семантичний розвиток "час збирання врожаю > осінь" спостерігається в інших мовах (nop. тюрк. ГУИЗ "осінь, час косовиці").

У готській мові спеціальне позначення осені відсутнє; осінь мислиться як частина літа, коли забирають урожай. Про це свідчить той факт, що гот. asans "літо; час збирання врожаю" в інших герм, мовах відповідають лексеми зі значенням "урожай, жнива", а за межами герм, мов – слова зі значенням "осінь": a. earn "заробляти", да. earnian "т.с", двн. arnōn "забирати врожай"; н. Ernte "урожай", двн. arnōt "час зби­рання врожаю", да. ernð "жнива", дісл. onn (< *aznu-) "урожай" < герм. *as-: *az(a)nō/aznu- "літо, час збирання врожаю"; *aznōjan-/ jan- "за­бирати врожай"); прус, assanis "осінь", укр. осінь, псл. *jesenь, вірм. asun (< *as-skion) "осінь" < іє. *es-/os- "збирати врожай" (> *es-/os- + en/er "жнива, час збирання врожаю").

Таким чином, розглянутий матеріал з усією очевидністю свідчить про те, що спочатку германці розрізняли два основних сезони – тепла й холодна (дощова) пора року. Потім з'явилися позначення сезону по­льових робіт, збирання врожаю, які не збігаються у різних герм. мовах. Ще пізніше виділилося поняття "весна". Так, давнім позначенням вес­ни в зах.-герм. мовах було складання з буквальним значенням "довгий день": да. lengten "весна, піст" (> a. lent "піст"), дc. lentin, двн. lenzin (> н. Lenz "весна"). Це сполучення складалося із двох компонентів – lang-"довгий" й tīn- "день". Другий компонент зберігся у гот. sin-teins "що­денний" і генетично відповідає укр. день. Пізніше з'являються такі по­значення, як н. Frühling (< "рано; ранній") і а. spring (< "вистрибувати"; "час, коли "вистрибують" із землі паростки").

Якщо на давніх етапах розвитку мови система позначень пір року залежала насамперед від позамовних чинників, то заміна окремих еле­ментів цієї системи у пізніший період зумовлена внутрішньомовними факторами – емоційно-експресивною зарядженністю "нових" лексем, що володіли семантичною вмотивованістю.

Назва місяця (певного періоду часу) перенесена з назви місяця, що позначалася лексемою *mæn-, яка походить від іє. *mēn- з етимо­логічним значенням "вимірювач" (< іє. *mē-/mō- "вимірювати") (див. вище гот. mēl "час"):

a. month "місяць", да. mōnað, н. Monat "тж", двн. mānōd, дc. mānuth, шв. manad, дісл. mänaör, гот. menöps "місяць"; < герм. *ma;nöp- "мі­сяць" (< іє. *menot- "місяць, зміна фаз місяця").

Назви місяців у герм. мовах є кальками з латини. В Австрії й Ні­меччині були намагання створити або відтворити власне герм, назви: Hornung "лютий", Lenzmonat "березень", Ostarmonat "квітень", Brach­monat, Brachet "червень" ("місяць оранки"), Heumonat "липень", Ernt­emonat "серпень" ("збір урожаю"), Herbstmonat "вересень", Weinmonat "жовтень" ("місяць винограду"), Windmonat (Nebelmonat) "листопад", Christmonat "грудень".

В основу цих назв у більшості випадків покладені позначення мі­сяців у давніх герм, мовах: "лютий" – двн. hornung "виродок", да. sol-mōnaþ "місяць сльоти"; дісл. gōi, шв. göjemånad "сніжний місяць" // гр. chiōn "сніг", дінд. hāyana-h "рік" < іє. *ĝhōiō-; лат. hiems "зима", авест. zimō (род. відм.), укр. зима; < іє. *ĝhei-; "березень" - двн. lentzinmānōth "місяць весни", да. hr þ-т. "дикий, лютий місяць", дісл. sāð-tīð "час сівби"; "квітень" – двн. ōstar-m., да. ēaster-m., дісл. egg-tīð "місяць яєць", gauk-m. "місяць, коли починає кувати зозуля"; "травень" – двн. winni-m. "місяць пасовищ" (з наступним переосмисленням wunni-m. "місяць насолоди"), да. þri-mil-ce "місяць, коли корів доять три рази"; "червень" – двн. brāch-m. "місяць переорювання поля", да. sēar-m. "су­хий місяць", līþа "ніжний, м'який місяць" тощо. Хронологічно давньо­германські місяці не у всіх випадках збігалися з латинськими (різниця становила близько двох тижнів).

На відміну від поняття "місяць", що існувало в давніх іє. мовах (nop. лат. mēnsis, стcл, mĕsęcь, гр. mēnē), поняття "тиждень" виникло вже на пізніших етапах розвитку мови й мислення. У герм, мовах це відбулося на основі семи [зміна, чергування], що є дериватом загаль­нішого значення "ухилятися, відхилятися, поступатися місцем". Герм. *wikōn- "зміна днів" – a. week "тиждень", да. wice, wuce, н. Woche "т.с", двн. wecha, wehha, дc. wika, дісл. vika "тиждень; морська миля" (відрізок шляху, після проходження якого відбувається зміна веслярів), гот. wikō "черговість"; < герм. *wikōn- "зміна днів" або "зміна обов'яз­ків" – генетично пов'язане з a. weak "слабкий", н. weich "м'який", н. weichen "відхилятися, уступати", лат. vicis "зміна, обмін" < іє. *ueik-/ueig- "вигинатися" < *(s)uei- "вити, плести, гнути, крутити".

Замість форми wice у да. з'являється форма wuce (такі зміни спо­стерігаються в деяких інших випадках: да. widu "ліс" > wudu). Семан­тичний розвиток: "згинатися, крутитися" > "відхилятися, поступатися місцем" > "поміняти один одного, чергуватися" > "зміна днів, тиж­день". Від семи [уступати] утворена сема [поступливий, м'який].

День і ніч. У германських мовах зберігається іє. назва ночі, а назву дня замінено новою лексемою *dagaz, що витиснула колишнє позна­чення дня (воно зберігається в реліктових формах у деяких сполучен­нях, що згадувалися вище – див. гот. sin-teins "щодня"). Герм. *dagaz (a. day "день", да. dæz, н. Tag, двн. tac, де. dag, дісл. dagr, гот. dags; < герм. *dagaz "день") зіставляють із лат. fovēre "зігрівати", сірл. daig "вогонь", дінд. dáhati "горить", (dah- < dhagh-), лит. dègti "горіти", прус, dagis "літо", рос. жечь, пел. *žegti (< *gegti, де початкове g замість d); тох. А tsäk "горіти"; < іє. *dheg(u)h- "горіти". Отже, *dagaz – це щось, пов'я­зане з яскраво палаючим сонцем. Можна припустити, що слово мало спочатку велику силу експресії, заснованої на добре вираженій семан­тичній умотивованості. Поняття "день" пов'язано з поняттям "сонце, світло" у багатьох інших мовах (пор. тюрк. ГУН, дагест. *КЪГВ). Влас­тиво, укр. день, псл. *dьnь, також походить від іє. *dei-/di "сіяти, блищати".

Германці вимірювали кількість діб не днями, а ночами (див., наприклад, "Пісня про Трюма", 26 в "Старшій Едді"). Герм. *naht- (да. nieht, двн. naht, дісл. nōtt, гот. nahts походить від іє. *no t- (пор. лат. пох, дінд. naktam, псл. *noktь, хет. nekut- "вечір").

Безсумнівний інтерес представляє походження назв різних частин дня в герм, мовах. Поняття "ранок" пов'язане з поняттям "світанок", що, у свою чергу, мотивоване семою [блискати]: a. morning "ранок", morn (поет.) "ранок, завтра", да. morgen, н. Morgen "ранок", двн., дс. morgan, дісл. morgunn, гот. maurgins; < герм. *murgina-/murgana- "сутін­ки" // дінд. mārī-h "промінь світла", рос. морок, мрак, меркнуть, псл. *morkъ/mьrkъ, лит. mérkti "мружитися", рос. моргать, псл. *mъrgati; < іє. *mer- "блискати, мерехтіти" (> *merk-/mrk-).

З поняттям "ранок" у багатьох мовах пов'язане поняття "завтра" ("те, що йде за ранком") – пор. іран. *savah-, дінд. sva- "ранок, завтра". Таке ж явище спостерігається й у герм, мовах (н. morgen < morgane -дав. відмінок від morgan; a. tomorrow < ca. to morwe, да. tō morgen).

Поняття "вечір" у герм, мовах мислилось спочатку як "кінець дня" і навіть "смерть дня": дісл. kveld (< *kwaliđa-) "вечір", норв. kveld, шв. kväll, да. cwield-tīd "вечірній час", двн. quilti-werk "вечірня робота". Значення компонента *kwalđ- розкривається семантикою да. cwield "смерть, руйнування", дісл. kvol "борошно", а за межами герм, мов -лит. gãlas "кінець", gélti "колоти", рос. жалить, укр. жаль "скорбота". Отже, *kwalđ- – це "кінець, смерть дня". Аналогічно мотивовані a. eve­ning "вечір" і н. Abend: a. evening "вечір", да. fnung "вечір"; н. Abend "т.е.", двн. āband, де. āband, дфриз. avend; a. eve, even "переддень", да. fen "вечір, захід".

Ці слова походять від того ж герм. кореня *ab-/af-, від якого утворе­ні a. after "після", гот. ibuks "назад", aftana "позаду", шв. afton "вечір", дісл. aptann т.е. За своєю формою да. і двн. слова є віддієслівними утво­реннями (да. fnian "вечоріти"). Тому для двн. āband реконструюється іє. *ēpontós, а для да. fen - іє. *ēріn- або *ēрn- "той, що хилиться до вечора, до останньої (задньої) частини дня" (пор. авест. āраnа- "завер­шення", дінд. āраn "сягаючої мети", осет. afon "час"). У давніх текстах н. abend означало "переддень" (nop. a. even). У цьому значенні -abend зберігається в складних словах Feierabend "кінець робочого дня", Son­nabend "день напередодні неділі", тобто "субота".

Що стосується дрібніших відрізків часу (насамперед, поняття "го­дина"), то, як видно з розглянутого матеріалу, поняття "година", "час", "невизначений відрізок часу" виражалися у давніх герм. мовах невід­дільно (пор. гот. lυeіlа). Лише поступово ці поняття стали мислитися як окремі семантичні одиниці. Потреба, яка виникла при цьому у фор­мальному позначенні подібних одиниць, зумовила появу таких слів, як н. Stunde, двн. stunta "час, година", да. stund "короткий відрізок часу, час, година", дісл. stund "час, проміжок часу, година", порівнянних з коренем *stund- "стояти". Отже, спочатку *stund- означало "зупинка".

Таким чином, поняття "час" у герм, мовах виникло на основі кон­кретних понять, що походять від базових сем [спочивати], [стояти], [іти, рухатися], [різати, відокремлювати].

Простір

У просторовій орієнтації давніх найважливішу роль відігравало розрізнення понять "лівий" і "правий", які, у свою чергу, були пов'яза­ні з позначеннями лівої й правої руки. Це зумовлено тим, що уявлення про будову свого тіла ("перед", "зад", "ліва рука", "права рука") лю­дина перенесла на розуміння устрою зовнішнього світу. У той час, як позначення правої сторони (правої руки) збігається в багатьох іє. мовах, поняття "лівий" виражається зовсім різними лексемами. Це по­яснюється тим, що позначення лівої сторони піддавалися табуюваню , тому що ліва сторона була більш не­безпечною, ніж права.

Поняття "правий" в іє. мовах найчастіше позначається коренем *deks- (гр. dexios, лат. dexter, лит. dãsinas, укр., діал. дестіїї, рос. десница "права рука"). Цей корінь представлений також у давніх герм, мо­вах: гот. taihswa "праворуч", taihswō "права рука", двн. zesawa "права рука", zeso "праворуч". Крім того, у зах.-герм. мовах поняття "правий" позначалося лексемою *swiđra- (зіставляється з гот. swinþs "сильний", н. geschwind "швидкий" і gesund "здоровий"), а в давньоісландській -hogri (< герм. *hōgiaz "спритний, легкий", nop. дісл. hagr "спритний, умілий"). Зрозуміло, що обидва корені – swiđr- і hōg- є евфемістичною заміною давнього *tehs-.

Поняття "лівий" виражалося в давніх герм, мовах двома основними лексемами: гот. hleiduma (< іє. *klei- "згинати") "лівий" (< "кривий") і *winistra- (да. winestre, двн., де. winistar, дісл. vinstri), що також було ев­фемізмом зі значенням "сприятлива сторона" (nop. двн. wini "друг", дісл. vinr // лат. venus "любов") замість табуйованого "небезпечна сторона".

Навряд чи евфемізмами є інші позначення поняття "лівий" у герм, мовах: н. link порівняно зі шв. linka "кульгати", лат. laxus "розслабле­ний", дінд. langa- "кульгавий" (< іє. *(s)leng- "млявий, розслаблений"); a. left "лівий", снн. lucht тс. мотивовані подібним образом: nop. cx.-фриз, luf "слабкий". Мотив "кривий" лежить в основі датськ. kei "ліва рука", норв. keiva "ліва рука" (пор. норв. keik "скривлення", норв., діал. keiv "косий, кривий").

Справа, очевидно, у тім, що слова, що означають поняття з нега­тивними коннотаціями (а "лівий" відноситься саме до таких), мають безліч експресивних синонімів⁴⁵.

Як видно з викладеного, поняття "лівий" асоціюється із чимось слабким, поганим, кривим, а поняття "правий", як показав С. Г. Проскурін, з позитивним, здоровим, правильним. Із цієї причини поняття "правий" у сучасних герм, мовах по­значається лексемою *reht-, що походить від поняття "прямий" (a. right "правий, правильний", н. recht; пор. гот. raihts "правильний, прямий, праведний"; < герм. *rehtaz; < іє. *reĝ- "робити прямим, витягати").

Із правою й лівою стороною пов'язане походження назв сторін сві­ту. Так, дінд. dakšina-h означало не тільки "правий", але й "південний"; аналогічні значення мало дірл. dess.

Система позначень сторін світу склалася в різних групах іє. мов уже після розпаду іє. спільності. Тому назви сторін світу не зводяться до будь-якої іє. праформи. Найчастіше позначення сторін світу пов'яза­ні з орієнтацією за сонцем. У герм, мовах уже в стародавності склалася чотиричленна система позначень сторін світу. Цей висновок ґрунту­ється на згадуванні у "Старшій Едді" чотирьох карликів – Austri, Vestri, Nordi, Sudrі.

Назви сторін світу в герм, мовах пов'язані з позначеннями руху сонця, а також з поняттями "лівий", "правий", "верхній", "нижній", "ранок" і "вечір".

Південь: a. south "південь", да. sūð, дc. sūðar-, дфриз. sūth, н. Süden, двн. sund-, шв. syd, дісл. suðr; < герм. *sunþ- "південь".

Походження герм. *sunþ" залишається незрозумілим. Існують три основні гіпотези:

1. Вслід за К. Бругманом, Л. Зюттерліном та інш. лінгвістами герм. *sunp- пов'язують із коренем *sun- "сонце", оскільки "багато давніх народів визначали сторони світу за сонцем; чи хто молиться, чи приносить жертву або провісник обертав своє обличчя до сонця". Статистично доведено, що у словниковому складі індоєвропейських мов слова з позитивною семантикою зберігаються краше, ніж слова з негативною семантикою. Але на думку Велтена, якщо герм. *sunþ- утворене від герм. *sunnōn, залишається незрозумілим по­ходження елемента -þ-.

2. За другою гіпотезою в основі найменування *sunþ- лежить мо­тив "правий". Так, Ф. Шредер пов'язує герм. *sunþ- з іє. коренем *swinþa- "сильний, швидкий" (цей корінь згадував­ся нами раніше при розгляді поняття "правий"). Однак значення "пра­вий" у семантиці кореня *swinþ- є явно вторинним і підтверджується у праці Ф. Шредера тільки прикладами з давньоанглійських текстів.

3. Відповідно до третьої гіпотези, *sunþ- мотивовано поняттям "верхній" ("верхній вигин не­бозводу, південь" на противагу "нижньому вигину", тобто "півночі"). Розвиток форми у цьому випадку виглядає так: sup- > sumn-þra- > sunpra- (ця досить сумнівна фонетична побудова ґрунтується на допу­щенні Ф. Шпехта про чергування в іє. p/m).

Таким чином, жодна із трьох версій не може бути прийнята насам­перед за формальними (а не семантичними) причинами. Наша гіпоте­за зводиться до наступного. Правомірно розглядати *sunþ- як елемент фоно-морфологічної мікросистеми *sinþ-/sanþ-/sunþ- < іє. *sent-/sont-/ snt- "хід, шлях" (*sanþ- зафіксовано в таких словах, як гот. sandjan "по­силати", a. send н. senden, *sinþ- у двн. sind "шлях, напрямок", гот. sinþs "хід, раз", дісл. sinn "подорож"). У цьому випадку вихідним значенням слова могло бути "хід сонця". Асоціація із сонцем могла підтримувати­ся збігом в обох коріннях компонента sun-. Семантична версія цієї гі­потези підтверджується тим, що в ряді мов (у результаті семантичного запозичення – калькування – або в силу подібності законів мислення) позначення сторін світу пов'язані як з поняттям "рух", так і з понят­тям "сонце": лат. oriens "підйом > схід сонця > схід"; укр. за-хід "за­хід"; тюрк. *БАТ – "поринати > заходити" > турецьк. bati "захід", тюрк. *ДОF – "народжуватися, з'являтися > підніматися до неба" > "схід, схід"; тюрк. *ГУН – "день, сонце" > "сонячна сторона" > турецьк. guney "південь".

Таким чином, наша гіпотеза зводиться до того, що *sunþ- утворене за тією самою моделлю, що й слова захід, схід, де морфологічним компонен­том є [хід], а семантичним компонентом – [сонце].

Північ:

a. north "північ", да. norð, де, дфриз. north, н. Nord, двн. nord, дісл. norðr; < герм. *norþ- (< *nurþa-/nurþra-) "північ" // гр. nérteros "нижній", умбр, nertu "лівий", лит. nérti "поринати", рос. нырять, понурый; < іє. *ner- "унизу".

Мотивуючою ознакою є [рух сонця]. Вихідним значенням – "сто­рона, де сонце перебуває низько". Зв'язок значень "лівий" і "північ" спостерігається також в інших мовах і пояснюється тим, що давні орі­єнтувалися за сонцем, яке сходить; при цьому ліва сторона одночасно виявлялася північною.

На думку Ф. Бадер, іє. корінь *ne-r-/nē-r- "поринати" служив для позначення областей, позбавлених сонця (яке, поринаючи у воду, ішло під землю) або для позначення пекла (дінд. näraka, гр. nerteroi "нижні, підземні"). Не випадково у різних мовах поняття "північний" асоціюється з поняттям "чорний", а поняття "південний" – із червоним (світлим, сонячним) кольором. Звідси, як показав Г. Хірт та І. Кноблох, "Червоне (тобто південне) море" – на противагу "Чорному (тобто пів­нічному) морю"; "білий" використовується для позначення західного напрямку, а "голубий" – східного. У зв'язку із цим галло-лат. Albion (давня назва Британії) може бути витлумачене не тільки як "Біла країна" (за кольорами прибережних скель), але і як "західна місцевість". Ана­логічним чином тлумачиться Білорусь ("західна Русь"), а також Албанія та чимало інших топонімів з елементом alb-.

Схід:

a. east "схід", да. ēast, н. Osten "т.е.", двн., де. ōstan, шв. öster, дісл. austr; < герм. *aus-ta-, aus-ter/tra- "частина неба, де виникає зоря" // гр. ē s "зоря", лат. aurōra "зоря" (< *ausōsa), дінд. usr "світанок", лит. aušrà "зоря"; < іє. *āus-/aues-/ues- "висвітлювати, світити". Цей корінь зістав­ляють також з рос. утро, що припускає псл. *ust-ro-. Однак таке зіставлення викликає сумнів.

Поняття "схід" й "захід" у гот. позначалися словами urrans й saggqa (дав. відм.), утвореними за тією ж моделлю, що й рос. вос-ход і за-пад (пор. двн. runsa "біг води, потік" – відповідно, ur-runs – "вос-ток"; н. sinken "опускатися", гот. sigqan "опускатися, падати" – отже, saggq – "падіння, за-пад").

Захід:

дісл. vestr, vestan, да. west, westra, westan, двн. west, westar, westana, a. west "захід", н. Westen "тк", шв. väster "на захід", "на заході", "захід"; < герм. *west-, wes-ter/-tra- "захід" // лат. vesper "вечір", гр. hésperos, дірл. fescor "вечір", лит. vãkaras, укр. вечір; < *uesperos/uekeros ← іє. *auə-/ues-.

Цілком можливо, що герм. *west- спочатку означало "вечір" і по­ходить від іє. *ues- (див. наведені вище зіставлення). Однак семантика іє. *ues- у цьому випадку залишається незрозумілою. В іє. зафіксовано декілька омонімічних коренів *auə-/uē-, зокрема "бути вологим, текти", "геть", "плести, ткати", "дути, віяти" тощо представлено 11 омонімів au-). Услід за К. Бругманном герм. *west- та іє. *uesperos при­йнято зводити до іє. *аuə- "геть". Оскільки, однак, деякі лінгвісти об'єд­нують корені "геть, униз" і "капати, текти, бути вологим", *ues- "вечір" зводять до кореня "вологий". Нарешті, *ues- "вечір" пов'язується з іє. *ues- "бути" (> "спочивати > вечір"). Ми вважаємо за можливе звести *west- "захід" до іє. *аuə-/uē-"дути, вітер". Позначення сторін світу нерідко походять від назв вітру: лат. Favōnius (> н. Föhn) "західний теплий вітер, що приносить відлигу", aquilō "північ, північний вітер, що затемнює небо", гр. bóreas "північ" ("вітер з гір"). Рос. юг позначало спочатку, очевидно, також "теплий ві­тер": псл. *jugь "південний, м'який" (вітер) < іє. *іоu- "мішати, місити". Отже, первинним значенням герм. *west- (а та­кож, можливо, кореня *uespor "вечір") був "західний вітер".

Переглядів: 1022