• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Пори року

Час

Таке складне абстрактне поняття, як "час", не може мати єдиного спільноіндоєвропейського позначення, тому що воно сформувалося по­рівняно пізно, уже після розпаду іє. спільності, на основі різних кон­кретних понять. Однак, безсумнівно, загальними для всіх іє. мов є се­мантичні моделі, за якими найчастіше розвиваються слова зі значенням "час": в основі таких найменувань лежать поняття "різати, відокремлю­вати", "крутити, вертіти, повертати", "тягтися, бути протяжним", "іти, рухатися". Так, у слов, мовах час (рос. время, псл. *verme < *vertme) пов'язане з коренем *uеr- "вертіти, крутити"; інше позначення цього по­няття – година (укр. година "час", рос. час "одиниця часу", псл. *časъ < *kēs-os) етимологічно пов'язане з дієсловом чесати (< *kes- "різати"). У герм, мовах поняття "час" також може бути дериватом перелічених вище понять; крім того, воно могло утворитися від понять "спокій, спочивати", "зупинка, стояти", "міра, вимір". При цьому, як показав на численних прикладах, зокре­ма на матеріалі "екзотичних" мов, Г. Кронассср, позначення часу тісно пов'язане з позначенням простору й причинності (пор. н. dann "тоді" й denn "тому що", рос. потом і потому, н. weil "тому що" й Weile "час"). При цьому сема [простір] є первинною; на її основі виникають поняття часу та інші поняття.

Одним з найдавніших герм, позначень часу є корінь *hwīl-. У гот­ській мові hjeila перекладало гр. chrónos, hōra і мало, отже, значення "час, година". У зах.-герм. мовах дериватам герм. *hwīlō були властиві подібні значення: да. hwīl "час, якийсь час" (> a. while), двн. hwīla, дc. hwīl "час" (> н. Weile "час, якийсь час"). Однак у сканд. мовах корінь *hwīl- зафіксований у значенні "спокій": дісл. hvīla "постіль, місце спокою". Оскільки, як показують генетичні відповідності за межами герм, мов (лат. quiēs "спокій", дінд. ciráh "довгий", рос. покой, почить "заспокоїтися") первісним значенням іє. * ei-/ oi- був "спокій, спочи­вати", для герм. *hwīlō "час, невизначений час" варто реконструювати етимологічне значення "спокій". Саме так і мислилося спочатку те, що поступово стало означати "час".

Ще одним мотивом у позначенні часу, як показано вище, була сема [різати, відокремлювати]. У герм, мовах цією семою мотивований корінь *tīđ- і tīm-. Обидва ці корені походять від іє. *dāi-/di- "різати, розривати, відокремлювати" із двома різними розширювачами -t- і -т-(пор. дінд. dāti, dyáti "відрізає", гр. daiomai "ділю, розділяю", dẽmos "народ, область", дірл. dām "загін"; < "щось відділене"). Від іє. * dī-to-"відділене" походять да. tīd "час, період, пора року, година" (> a. tide "приплив, відплив"), двн. zīt "час, пора року", де. tīd, шв. tīd "час", дісл. tīđ "час, година"; < герм. *tīđiz "час", "відрізок часу".

Дериват кореня *dī- у значенні "час" є у вірменській мові: вірм. ti "вік, дні, роки, час".

До кореня *tīma- відносяться a. time "час", да. tīma "час, відрізок часу, строк, добра нагода", дісл. tīmi "підходящий час, щастя", шв. timme "година". Оскільки з компонентом *ti- у герм, мовах утворені такі слова, як a. till "до, впритул", н. Ziel "ціль", двн. zil, гот. gatils "підходя­щий", можна припустити, що значення "відрізати" пов'язане зі значен­нями "відміряти", "відміряний відрізок часу", "відміряне", "намічене > кінцевий пункт, ціль".

Таким чином, зі значенням "відрізати, відокремлювати" (> "час") тісно пов'язане поняття "відміряти". Від нього утворене ще одне герм, позначення часу: гот. mēl "час, година", дісл. māl "час", "термін", "при­йом їжі", а також "міра", двн. māl "термін, прийом їжі, точка часу", да. m l "міра", "точка часу", "час", "підходящий випадок", "час при­йому їжі", "пора року". Висхідні до іє. *mē-/me-/mō-/mo- "відміряти, міряти", перераховані лексеми об'єднані загальним значенням "міра, відміряне", з якого й розвинувся потім "призначений час" > "час при­йому їжі" (пор. н. Mahl "їжа, прийом їжі", a. meal т. с), "сприятливий час", "пора року". Схоже, що "певний час, точка часу" передували за­гальнішому значенню "час", тобто, інакше кажучи, "точка часу" роз­ширилася, з одного боку, убік "час" і звузилася, з іншого боку, убік "споживання їжі".

Поняття "рік" пов'язане в герм, мовах з іє. коренем *еі- "іти": а. year "рік", да. gēar, gēr, н. Jahr "т. е.", двн., дс. jār, дісл. ār, гот. jēr; < герм. *j ra- "рік" // гр. h ra "година, пора року", дінд. y ti- "іде", рос. ехать, пел. *jachati (< *jati), авест. уаrə "рік", цел. яра "весна", псл. *jarъ> "вес­няний"; < іє. *iē(r)-/ *іоr- "рік").

Значенням іє. *iēr- був, мабуть, "хід часу або сонця". У германців роки відраховували "зимами", тому вживання j r- мало обмежений характер.

У гот. мові для позначення поняття "рік" служило слово арп, що зіставляють із лат. annus (< *at-no-) "рік". Зближення кореня *at- з дінд. átati "ходить, бродить" вважають сумнівним, тому що етимологія дінд. слова незрозуміла. Проте, В. М. Ілліч-Світич зводить дінд. atati до іє. *at- "іти; рік" і зіставляє все гніздо із сем. – хам. ht- "крокувати". У зна­ченні "рік" *at-no- є герм. - італ. ізоглосою.

Назви пір року не збігаються у різних групах іє. мов. Це свідчить про відносно пізнє походження цієї лексичної мікросистеми. Первіс­не членування року було пов'язане не тільки з погодно-кліматичними умовами, але й з певними видами сезонно-польових робіт (пор. гот. asans "жнива, літо", укр. осінь). Ностратична двочленна система "холод­ний час – теплий час" набула в іє. мові вид трич­ленної структури ("холодний час – зима", "теплий час – весна, літо", "літо – осінь"), що перебудувалася потім у чотиричленну (як думають Т. Гамкрелідзе і Вяч. Вс. Іванов, – під впливом символіки числа "4"). Для позначень пір року в іє. мовах використовуються такі мотивуючі семи: [волога пора] > герм. *wintr- і псл. *zima (< іє. *ĝhei- "лити"); [день, світло] > н. Lenz "весна", прус, dagis "літо", лат. ver "весна"; [теплий час] > псл. *lĕto; [час зрізання плодів] > псл. *jesenь, гот. asans, н. Herbst, a. harvest.

Спільногерманським позначенням пір року є тільки два слова – *wintr- "зима" й *sumr- "літо" (останнє не зафіксоване у готській): а., голл. winter "зима", да. winter, н. Winter "т. с", двн., дc. wintar, дісл. vetr, гот. wintrus; < герм. *wintruz (< *wentraz) "зима".

Можна припустити, що герм. *wentr- походить від іє. *ued-/uod-"зволожувати, мочити" й означало, таким чином, "волога пора року". На відміну від слов'янських мов, де роки обчислюють "літами", у дав­ніх герм, мовах кількість років вимірювалася "зимами".

Англ. summer "літо", да. sumor, н. Sommer "т.е.", двн. sumar, шв. sommar, дісл. sumar; < герм. *sumra- "літо" // дірл. sam(rad) "літо", дінд. sámā "пора року, півріччя", авест. hama "літо"; < іє. *sem-/s- "літо".

Поняття "осінь" виникло спочатку для позначення того періоду те­плої пори року, коли наступала пора збирання врожаю. Про це свідчить етимологія герм. *harb-:

a. harvest "жнива, урожай", да. hærfest "жнива, осінь", н. Herbst "осінь", двн. herbist, шв. höst "осінь", дісл. haust "т.е."; < герм. *harbista- (> зап. - герм.) / harbusta- (> сканд.) "час збирання врожаю" // гр. karpós "плід, урожай", лат. сагреге "збирати плоди"; дінд. krpāna-h "меч", лтс. сіrре "серп";< іє. *(s)ker- "різати".

Чергування v/b - f- за законом Вернера. Семантичний розвиток "час збирання врожаю > осінь" спостерігається в інших мовах (nop. тюрк. ГУИЗ "осінь, час косовиці").

У готській мові спеціальне позначення осені відсутнє; осінь мислиться як частина літа, коли забирають урожай. Про це свідчить той факт, що гот. asans "літо; час збирання врожаю" в інших герм, мовах відповідають лексеми зі значенням "урожай, жнива", а за межами герм, мов – слова зі значенням "осінь": a. earn "заробляти", да. earnian "т.с", двн. arnōn "забирати врожай"; н. Ernte "урожай", двн. arnōt "час зби­рання врожаю", да. ernð "жнива", дісл. onn (< *aznu-) "урожай" < герм. *as-: *az(a)nō/aznu- "літо, час збирання врожаю"; *aznōjan-/ jan- "за­бирати врожай"); прус, assanis "осінь", укр. осінь, псл. *jesenь, вірм. asun (< *as-skion) "осінь" < іє. *es-/os- "збирати врожай" (> *es-/os- + en/er "жнива, час збирання врожаю").

Таким чином, розглянутий матеріал з усією очевидністю свідчить про те, що спочатку германці розрізняли два основних сезони – тепла й холодна (дощова) пора року. Потім з'явилися позначення сезону по­льових робіт, збирання врожаю, які не збігаються у різних герм. мовах. Ще пізніше виділилося поняття "весна". Так, давнім позначенням вес­ни в зах.-герм. мовах було складання з буквальним значенням "довгий день": да. lengten "весна, піст" (> a. lent "піст"), дc. lentin, двн. lenzin (> н. Lenz "весна"). Це сполучення складалося із двох компонентів – lang-"довгий" й tīn- "день". Другий компонент зберігся у гот. sin-teins "що­денний" і генетично відповідає укр. день. Пізніше з'являються такі по­значення, як н. Frühling (< "рано; ранній") і а. spring (< "вистрибувати"; "час, коли "вистрибують" із землі паростки").

Якщо на давніх етапах розвитку мови система позначень пір року залежала насамперед від позамовних чинників, то заміна окремих еле­ментів цієї системи у пізніший період зумовлена внутрішньомовними факторами – емоційно-експресивною зарядженністю "нових" лексем, що володіли семантичною вмотивованістю.

Назва місяця (певного періоду часу) перенесена з назви місяця, що позначалася лексемою *mæn-, яка походить від іє. *mēn- з етимо­логічним значенням "вимірювач" (< іє. *mē-/mō- "вимірювати") (див. вище гот. mēl "час"):

a. month "місяць", да. mōnað, н. Monat "тж", двн. mānōd, дc. mānuth, шв. manad, дісл. mänaör, гот. menöps "місяць"; < герм. *ma;nöp- "мі­сяць" (< іє. *menot- "місяць, зміна фаз місяця").

Назви місяців у герм. мовах є кальками з латини. В Австрії й Ні­меччині були намагання створити або відтворити власне герм, назви: Hornung "лютий", Lenzmonat "березень", Ostarmonat "квітень", Brach­monat, Brachet "червень" ("місяць оранки"), Heumonat "липень", Ernt­emonat "серпень" ("збір урожаю"), Herbstmonat "вересень", Weinmonat "жовтень" ("місяць винограду"), Windmonat (Nebelmonat) "листопад", Christmonat "грудень".

В основу цих назв у більшості випадків покладені позначення мі­сяців у давніх герм, мовах: "лютий" – двн. hornung "виродок", да. sol-mōnaþ "місяць сльоти"; дісл. gōi, шв. göjemånad "сніжний місяць" // гр. chiōn "сніг", дінд. hāyana-h "рік" < іє. *ĝhōiō-; лат. hiems "зима", авест. zimō (род. відм.), укр. зима; < іє. *ĝhei-; "березень" - двн. lentzinmānōth "місяць весни", да. hr þ-т. "дикий, лютий місяць", дісл. sāð-tīð "час сівби"; "квітень" – двн. ōstar-m., да. ēaster-m., дісл. egg-tīð "місяць яєць", gauk-m. "місяць, коли починає кувати зозуля"; "травень" – двн. winni-m. "місяць пасовищ" (з наступним переосмисленням wunni-m. "місяць насолоди"), да. þri-mil-ce "місяць, коли корів доять три рази"; "червень" – двн. brāch-m. "місяць переорювання поля", да. sēar-m. "су­хий місяць", līþа "ніжний, м'який місяць" тощо. Хронологічно давньо­германські місяці не у всіх випадках збігалися з латинськими (різниця становила близько двох тижнів).

На відміну від поняття "місяць", що існувало в давніх іє. мовах (nop. лат. mēnsis, стcл, mĕsęcь, гр. mēnē), поняття "тиждень" виникло вже на пізніших етапах розвитку мови й мислення. У герм, мовах це відбулося на основі семи [зміна, чергування], що є дериватом загаль­нішого значення "ухилятися, відхилятися, поступатися місцем". Герм. *wikōn- "зміна днів" – a. week "тиждень", да. wice, wuce, н. Woche "т.с", двн. wecha, wehha, дc. wika, дісл. vika "тиждень; морська миля" (відрізок шляху, після проходження якого відбувається зміна веслярів), гот. wikō "черговість"; < герм. *wikōn- "зміна днів" або "зміна обов'яз­ків" – генетично пов'язане з a. weak "слабкий", н. weich "м'який", н. weichen "відхилятися, уступати", лат. vicis "зміна, обмін" < іє. *ueik-/ueig- "вигинатися" < *(s)uei- "вити, плести, гнути, крутити".

Замість форми wice у да. з'являється форма wuce (такі зміни спо­стерігаються в деяких інших випадках: да. widu "ліс" > wudu). Семан­тичний розвиток: "згинатися, крутитися" > "відхилятися, поступатися місцем" > "поміняти один одного, чергуватися" > "зміна днів, тиж­день". Від семи [уступати] утворена сема [поступливий, м'який].

День і ніч. У германських мовах зберігається іє. назва ночі, а назву дня замінено новою лексемою *dagaz, що витиснула колишнє позна­чення дня (воно зберігається в реліктових формах у деяких сполучен­нях, що згадувалися вище – див. гот. sin-teins "щодня"). Герм. *dagaz (a. day "день", да. dæz, н. Tag, двн. tac, де. dag, дісл. dagr, гот. dags; < герм. *dagaz "день") зіставляють із лат. fovēre "зігрівати", сірл. daig "вогонь", дінд. dáhati "горить", (dah- < dhagh-), лит. dègti "горіти", прус, dagis "літо", рос. жечь, пел. *žegti (< *gegti, де початкове g замість d); тох. А tsäk "горіти"; < іє. *dheg(u)h- "горіти". Отже, *dagaz – це щось, пов'я­зане з яскраво палаючим сонцем. Можна припустити, що слово мало спочатку велику силу експресії, заснованої на добре вираженій семан­тичній умотивованості. Поняття "день" пов'язано з поняттям "сонце, світло" у багатьох інших мовах (пор. тюрк. ГУН, дагест. *КЪГВ). Влас­тиво, укр. день, псл. *dьnь, також походить від іє. *dei-/di "сіяти, блищати".

Германці вимірювали кількість діб не днями, а ночами (див., наприклад, "Пісня про Трюма", 26 в "Старшій Едді"). Герм. *naht- (да. nieht, двн. naht, дісл. nōtt, гот. nahts походить від іє. *no t- (пор. лат. пох, дінд. naktam, псл. *noktь, хет. nekut- "вечір").

Безсумнівний інтерес представляє походження назв різних частин дня в герм, мовах. Поняття "ранок" пов'язане з поняттям "світанок", що, у свою чергу, мотивоване семою [блискати]: a. morning "ранок", morn (поет.) "ранок, завтра", да. morgen, н. Morgen "ранок", двн., дс. morgan, дісл. morgunn, гот. maurgins; < герм. *murgina-/murgana- "сутін­ки" // дінд. mārī-h "промінь світла", рос. морок, мрак, меркнуть, псл. *morkъ/mьrkъ, лит. mérkti "мружитися", рос. моргать, псл. *mъrgati; < іє. *mer- "блискати, мерехтіти" (> *merk-/mrk-).

З поняттям "ранок" у багатьох мовах пов'язане поняття "завтра" ("те, що йде за ранком") – пор. іран. *savah-, дінд. sva- "ранок, завтра". Таке ж явище спостерігається й у герм, мовах (н. morgen < morgane -дав. відмінок від morgan; a. tomorrow < ca. to morwe, да. tō morgen).

Поняття "вечір" у герм, мовах мислилось спочатку як "кінець дня" і навіть "смерть дня": дісл. kveld (< *kwaliđa-) "вечір", норв. kveld, шв. kväll, да. cwield-tīd "вечірній час", двн. quilti-werk "вечірня робота". Значення компонента *kwalđ- розкривається семантикою да. cwield "смерть, руйнування", дісл. kvol "борошно", а за межами герм, мов -лит. gãlas "кінець", gélti "колоти", рос. жалить, укр. жаль "скорбота". Отже, *kwalđ- – це "кінець, смерть дня". Аналогічно мотивовані a. eve­ning "вечір" і н. Abend: a. evening "вечір", да. fnung "вечір"; н. Abend "т.е.", двн. āband, де. āband, дфриз. avend; a. eve, even "переддень", да. fen "вечір, захід".

Ці слова походять від того ж герм. кореня *ab-/af-, від якого утворе­ні a. after "після", гот. ibuks "назад", aftana "позаду", шв. afton "вечір", дісл. aptann т.е. За своєю формою да. і двн. слова є віддієслівними утво­реннями (да. fnian "вечоріти"). Тому для двн. āband реконструюється іє. *ēpontós, а для да. fen - іє. *ēріn- або *ēрn- "той, що хилиться до вечора, до останньої (задньої) частини дня" (пор. авест. āраnа- "завер­шення", дінд. āраn "сягаючої мети", осет. afon "час"). У давніх текстах н. abend означало "переддень" (nop. a. even). У цьому значенні -abend зберігається в складних словах Feierabend "кінець робочого дня", Son­nabend "день напередодні неділі", тобто "субота".

Що стосується дрібніших відрізків часу (насамперед, поняття "го­дина"), то, як видно з розглянутого матеріалу, поняття "година", "час", "невизначений відрізок часу" виражалися у давніх герм. мовах невід­дільно (пор. гот. lυeіlа). Лише поступово ці поняття стали мислитися як окремі семантичні одиниці. Потреба, яка виникла при цьому у фор­мальному позначенні подібних одиниць, зумовила появу таких слів, як н. Stunde, двн. stunta "час, година", да. stund "короткий відрізок часу, час, година", дісл. stund "час, проміжок часу, година", порівнянних з коренем *stund- "стояти". Отже, спочатку *stund- означало "зупинка".

Таким чином, поняття "час" у герм, мовах виникло на основі кон­кретних понять, що походять від базових сем [спочивати], [стояти], [іти, рухатися], [різати, відокремлювати].

Простір

У просторовій орієнтації давніх найважливішу роль відігравало розрізнення понять "лівий" і "правий", які, у свою чергу, були пов'яза­ні з позначеннями лівої й правої руки. Це зумовлено тим, що уявлення про будову свого тіла ("перед", "зад", "ліва рука", "права рука") лю­дина перенесла на розуміння устрою зовнішнього світу. У той час, як позначення правої сторони (правої руки) збігається в багатьох іє. мовах, поняття "лівий" виражається зовсім різними лексемами. Це по­яснюється тим, що позначення лівої сторони піддавалися табуюваню , тому що ліва сторона була більш не­безпечною, ніж права.

Поняття "правий" в іє. мовах найчастіше позначається коренем *deks- (гр. dexios, лат. dexter, лит. dãsinas, укр., діал. дестіїї, рос. десница "права рука"). Цей корінь представлений також у давніх герм, мо­вах: гот. taihswa "праворуч", taihswō "права рука", двн. zesawa "права рука", zeso "праворуч". Крім того, у зах.-герм. мовах поняття "правий" позначалося лексемою *swiđra- (зіставляється з гот. swinþs "сильний", н. geschwind "швидкий" і gesund "здоровий"), а в давньоісландській -hogri (< герм. *hōgiaz "спритний, легкий", nop. дісл. hagr "спритний, умілий"). Зрозуміло, що обидва корені – swiđr- і hōg- є евфемістичною заміною давнього *tehs-.

Поняття "лівий" виражалося в давніх герм, мовах двома основними лексемами: гот. hleiduma (< іє. *klei- "згинати") "лівий" (< "кривий") і *winistra- (да. winestre, двн., де. winistar, дісл. vinstri), що також було ев­фемізмом зі значенням "сприятлива сторона" (nop. двн. wini "друг", дісл. vinr // лат. venus "любов") замість табуйованого "небезпечна сторона".

Навряд чи евфемізмами є інші позначення поняття "лівий" у герм, мовах: н. link порівняно зі шв. linka "кульгати", лат. laxus "розслабле­ний", дінд. langa- "кульгавий" (< іє. *(s)leng- "млявий, розслаблений"); a. left "лівий", снн. lucht тс. мотивовані подібним образом: nop. cx.-фриз, luf "слабкий". Мотив "кривий" лежить в основі датськ. kei "ліва рука", норв. keiva "ліва рука" (пор. норв. keik "скривлення", норв., діал. keiv "косий, кривий").

Справа, очевидно, у тім, що слова, що означають поняття з нега­тивними коннотаціями (а "лівий" відноситься саме до таких), мають безліч експресивних синонімів⁴⁵.

Як видно з викладеного, поняття "лівий" асоціюється із чимось слабким, поганим, кривим, а поняття "правий", як показав С. Г. Проскурін, з позитивним, здоровим, правильним. Із цієї причини поняття "правий" у сучасних герм, мовах по­значається лексемою *reht-, що походить від поняття "прямий" (a. right "правий, правильний", н. recht; пор. гот. raihts "правильний, прямий, праведний"; < герм. *rehtaz; < іє. *reĝ- "робити прямим, витягати").

Із правою й лівою стороною пов'язане походження назв сторін сві­ту. Так, дінд. dakšina-h означало не тільки "правий", але й "південний"; аналогічні значення мало дірл. dess.

Система позначень сторін світу склалася в різних групах іє. мов уже після розпаду іє. спільності. Тому назви сторін світу не зводяться до будь-якої іє. праформи. Найчастіше позначення сторін світу пов'яза­ні з орієнтацією за сонцем. У герм, мовах уже в стародавності склалася чотиричленна система позначень сторін світу. Цей висновок ґрунту­ється на згадуванні у "Старшій Едді" чотирьох карликів – Austri, Vestri, Nordi, Sudrі.

Назви сторін світу в герм, мовах пов'язані з позначеннями руху сонця, а також з поняттями "лівий", "правий", "верхній", "нижній", "ранок" і "вечір".

Південь: a. south "південь", да. sūð, дc. sūðar-, дфриз. sūth, н. Süden, двн. sund-, шв. syd, дісл. suðr; < герм. *sunþ- "південь".

Походження герм. *sunþ" залишається незрозумілим. Існують три основні гіпотези:

1. Вслід за К. Бругманом, Л. Зюттерліном та інш. лінгвістами герм. *sunp- пов'язують із коренем *sun- "сонце", оскільки "багато давніх народів визначали сторони світу за сонцем; чи хто молиться, чи приносить жертву або провісник обертав своє обличчя до сонця". Статистично доведено, що у словниковому складі індоєвропейських мов слова з позитивною семантикою зберігаються краше, ніж слова з негативною семантикою. Але на думку Велтена, якщо герм. *sunþ- утворене від герм. *sunnōn, залишається незрозумілим по­ходження елемента -þ-.

2. За другою гіпотезою в основі найменування *sunþ- лежить мо­тив "правий". Так, Ф. Шредер пов'язує герм. *sunþ- з іє. коренем *swinþa- "сильний, швидкий" (цей корінь згадував­ся нами раніше при розгляді поняття "правий"). Однак значення "пра­вий" у семантиці кореня *swinþ- є явно вторинним і підтверджується у праці Ф. Шредера тільки прикладами з давньоанглійських текстів.

3. Відповідно до третьої гіпотези, *sunþ- мотивовано поняттям "верхній" ("верхній вигин не­бозводу, південь" на противагу "нижньому вигину", тобто "півночі"). Розвиток форми у цьому випадку виглядає так: sup- > sumn-þra- > sunpra- (ця досить сумнівна фонетична побудова ґрунтується на допу­щенні Ф. Шпехта про чергування в іє. p/m).

Таким чином, жодна із трьох версій не може бути прийнята насам­перед за формальними (а не семантичними) причинами. Наша гіпоте­за зводиться до наступного. Правомірно розглядати *sunþ- як елемент фоно-морфологічної мікросистеми *sinþ-/sanþ-/sunþ- < іє. *sent-/sont-/ snt- "хід, шлях" (*sanþ- зафіксовано в таких словах, як гот. sandjan "по­силати", a. send н. senden, *sinþ- у двн. sind "шлях, напрямок", гот. sinþs "хід, раз", дісл. sinn "подорож"). У цьому випадку вихідним значенням слова могло бути "хід сонця". Асоціація із сонцем могла підтримувати­ся збігом в обох коріннях компонента sun-. Семантична версія цієї гі­потези підтверджується тим, що в ряді мов (у результаті семантичного запозичення – калькування – або в силу подібності законів мислення) позначення сторін світу пов'язані як з поняттям "рух", так і з понят­тям "сонце": лат. oriens "підйом > схід сонця > схід"; укр. за-хід "за­хід"; тюрк. *БАТ – "поринати > заходити" > турецьк. bati "захід", тюрк. *ДОF – "народжуватися, з'являтися > підніматися до неба" > "схід, схід"; тюрк. *ГУН – "день, сонце" > "сонячна сторона" > турецьк. guney "південь".

Таким чином, наша гіпотеза зводиться до того, що *sunþ- утворене за тією самою моделлю, що й слова захід, схід, де морфологічним компонен­том є [хід], а семантичним компонентом – [сонце].

Північ:

a. north "північ", да. norð, де, дфриз. north, н. Nord, двн. nord, дісл. norðr; < герм. *norþ- (< *nurþa-/nurþra-) "північ" // гр. nérteros "нижній", умбр, nertu "лівий", лит. nérti "поринати", рос. нырять, понурый; < іє. *ner- "унизу".

Мотивуючою ознакою є [рух сонця]. Вихідним значенням – "сто­рона, де сонце перебуває низько". Зв'язок значень "лівий" і "північ" спостерігається також в інших мовах і пояснюється тим, що давні орі­єнтувалися за сонцем, яке сходить; при цьому ліва сторона одночасно виявлялася північною.

На думку Ф. Бадер, іє. корінь *ne-r-/nē-r- "поринати" служив для позначення областей, позбавлених сонця (яке, поринаючи у воду, ішло під землю) або для позначення пекла (дінд. näraka, гр. nerteroi "нижні, підземні"). Не випадково у різних мовах поняття "північний" асоціюється з поняттям "чорний", а поняття "південний" – із червоним (світлим, сонячним) кольором. Звідси, як показав Г. Хірт та І. Кноблох, "Червоне (тобто південне) море" – на противагу "Чорному (тобто пів­нічному) морю"; "білий" використовується для позначення західного напрямку, а "голубий" – східного. У зв'язку із цим галло-лат. Albion (давня назва Британії) може бути витлумачене не тільки як "Біла країна" (за кольорами прибережних скель), але і як "західна місцевість". Ана­логічним чином тлумачиться Білорусь ("західна Русь"), а також Албанія та чимало інших топонімів з елементом alb-.

Схід:

a. east "схід", да. ēast, н. Osten "т.е.", двн., де. ōstan, шв. öster, дісл. austr; < герм. *aus-ta-, aus-ter/tra- "частина неба, де виникає зоря" // гр. ē s "зоря", лат. aurōra "зоря" (< *ausōsa), дінд. usr "світанок", лит. aušrà "зоря"; < іє. *āus-/aues-/ues- "висвітлювати, світити". Цей корінь зістав­ляють також з рос. утро, що припускає псл. *ust-ro-. Однак таке зіставлення викликає сумнів.

Поняття "схід" й "захід" у гот. позначалися словами urrans й saggqa (дав. відм.), утвореними за тією ж моделлю, що й рос. вос-ход і за-пад (пор. двн. runsa "біг води, потік" – відповідно, ur-runs – "вос-ток"; н. sinken "опускатися", гот. sigqan "опускатися, падати" – отже, saggq – "падіння, за-пад").

Захід:

дісл. vestr, vestan, да. west, westra, westan, двн. west, westar, westana, a. west "захід", н. Westen "тк", шв. väster "на захід", "на заході", "захід"; < герм. *west-, wes-ter/-tra- "захід" // лат. vesper "вечір", гр. hésperos, дірл. fescor "вечір", лит. vãkaras, укр. вечір; < *uesperos/uekeros ← іє. *auə-/ues-.

Цілком можливо, що герм. *west- спочатку означало "вечір" і по­ходить від іє. *ues- (див. наведені вище зіставлення). Однак семантика іє. *ues- у цьому випадку залишається незрозумілою. В іє. зафіксовано декілька омонімічних коренів *auə-/uē-, зокрема "бути вологим, текти", "геть", "плести, ткати", "дути, віяти" тощо представлено 11 омонімів au-). Услід за К. Бругманном герм. *west- та іє. *uesperos при­йнято зводити до іє. *аuə- "геть". Оскільки, однак, деякі лінгвісти об'єд­нують корені "геть, униз" і "капати, текти, бути вологим", *ues- "вечір" зводять до кореня "вологий". Нарешті, *ues- "вечір" пов'язується з іє. *ues- "бути" (> "спочивати > вечір"). Ми вважаємо за можливе звести *west- "захід" до іє. *аuə-/uē-"дути, вітер". Позначення сторін світу нерідко походять від назв вітру: лат. Favōnius (> н. Föhn) "західний теплий вітер, що приносить відлигу", aquilō "північ, північний вітер, що затемнює небо", гр. bóreas "північ" ("вітер з гір"). Рос. юг позначало спочатку, очевидно, також "теплий ві­тер": псл. *jugь "південний, м'який" (вітер) < іє. *іоu- "мішати, місити". Отже, первинним значенням герм. *west- (а та­кож, можливо, кореня *uespor "вечір") був "західний вітер".

Переглядів: 963