Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тварини

Відповідно до реконструкції, представленої у Гамкрелидзе/Ива­нова усі живі істоти, за поглядами індоєвропейців, перебува­ли у трьох частинах "світового дерева". Верхній ярус заселяли птахи (орел, журавель, ворон, дрізд, дятел, гусак та ін.), у середньому ярусі жили вовк, ведмідь, рись, лисиця, вепр, олень, дикий бик, заєць, білка, а в нижньому ярусі розміщалися змії, черв'яки, жаби, миші, риби, а та­кож комахи – муха, оса, воша. Германцям були відомі всі перераховані вище звірі, птахи, комахи. Як і в інших іє. мовах, поняття "звір, жива істота" було пов'язане в герм, мовах з поняттям "дихати", тобто мислилося як щось "дихаюче", "наділене душею" (пор. лат. animus "душа", animal "тварина"). Саме до такого іє. кореня (*dheus-), дериватами яко­го є укр. дихати і душа, походить герм. *deuza- (< іє. dheusó-) "твари­на, звір" (гот. dius "звір", дісл. d r "тварина", дc. dior, да. dēor "дика тварина", двн. tior). В англійській мові відбулося звуження значення, і a. deer стало означати "олень".

Назва птаха як родового поняття залишається не до кінця зрозу­мілою. Герм. *fuglaz (гот. fugls, дісл. fugl, да. fugol, н. Vogel "птах", а. fowl "дичина") пов'язують із коренем *fleug-/flug- "літати" (*fuglaz < *fluglaz у результаті дисиміляції). Однак правильніше було б думати, що герм. *fug-la- походить від того ж іє. кореня, від якого утворені укр. птах, рос. птица, – *pōu-/pu- "маленький". На користь такого припу­щення говорить лит. paũkštis "птах", де іє. корінь розширений приголо­сним к, що відповідає герм. g (корінь *pōu- у герм, мовах зберігається в a. few, гот. fawai).

Герм. назва риби (*fiskaz: гот. fisks, дісл. fiskr, да. fisc, двн. fisk) має надійні відповідники тільки в італійських і кельтських мовах – лат. piscis "риба", дірл. īasc (початкове р у кельтській втрачене). Чи відно­ситься до цього гнізда укр. піскар, є спірним.

До найважливіших в етнопсихології й житті германців тварин від­носилися вовк, ведмідь, дикий кабан (вепр), лисиця, заєць.

Герм. *wulfaz "вовк" (гот. wulfs, дісл. ulfr, да. wulf, двн. wolf) похо­дить від іє. позначення вовка *ul os (лат. lupus, дінд. vrkah, рос. волк), що, можливо, є розширенням іє. *uel- "рвати, роздирати здобич" (пор. гот. wilwan "грабувати", wulwa "розбій", лат. vellere "рвати, роздирати").

Вовк був у германців сакральною твариною, символом єдності зграї. Як уже згадувалося, Вотана (Одіна) су­проводжували два вовки – Freki й Geri. Про шанування цієї тварини свідчить наявність у герм, мовах багатьох власних імен, до складу яких входить компонент wulf-: Adolf (adal "шляхетний" + wolf), Wulfila "вов­ченя", Rudolf (hrōd- "слава" + wolf), шв. Ulf (< *wulf-) тощо.

Ще однією сакральною твариною в індоєвропейців і герман­ців був ведмідь. Його назва піддавалася постійному табуюванню. За­мість іє. *rktos, рефлекси якого збереглися в дінд. rkšah, гр. árktos (звід­си – арктика), лат. ursus, у герм, мовах ведмідь позначається лексемою *beran-/bernu- (дісл. bjorn, да. bera, двн. bero), мотивованої ознакою "коричневий" (< іє. *bher- "блищати, бути червонясто-коричневим"). Іншою описовою назвою ведмедя був bēo-wulf "бджолиний вовк". Як і назва вовка, позначення ведмедя входило до складу власних імен: Ber­nhard (bern "ведмідь" + hard "сильний"). Ім'я міфологічного воїна-силача Berserker складається із двох частин - ber- "ведмідь" й serker "одяг"; отже, Berserker – це "воїн, одягнений у ведмежу шкуру" > "силач, ви­тязь". Слово Berserkerwut "лють Берзеркера" вживається Г. Гейне. Корінь sark – зберігається в a. sark "сорочка".

Особливим шануванням у давніх германців користувався вепр (дикий кабан): дісл. jofurr, де. ebur-, да. eofor, двн. ebur; < герм. *eburaz // лат. aper, укр. вепр (псл. *veprъ). Вепр був символом войовничості, про що свідчить той факт, що германці для лякання ворогів укріпля­ли кабанячі ікла на своїх шоломах (релікти цих деталей зберігалися довгий час на німецьких касках), зображували вепра на щитах тощо. Бойові шоломи з іклами кабана згадуються в поемі "Беовульф" (eof­or hēafod-segn). Компонент eofor входить до складу топоніма eofor-wīc (wīc – "село, селище"). Це слово було запозичене в дісл. мові у вигля­ді Yōrvik, від якого утворена назва міста York (звідси "новий" York в Америці – New York). Про те, наскільки шанованим був дикий кабан у германців, можна судити по тому, що давні ісландці називали вепром (jofurr) князя.

Назва лисиці в різних іє. мовах не збігається (лат. vulpēs, лит. lãpė, дінд. lopāša-, укр. лисиця, стел, лисъ, лиса). Це пов'язано, безумовно, з тим, що лисиця, як вовк і ведмідь, відносилася до культово-магічних тварин, назви яких піддавалися табуюванню або у вигляді повної за­борони й заміни іншим словом, або у вигляді перекручування звукової оболонки слова.

Виходячи з таких передумов, О. М. Трубачов думає, що у перерахованих вище назвах лисиці є щось спільне - елементи 1 і р, і таким чином можна вважати, що всі ці на­зви походять від єдиної іє. праформи, підданої пізніше табуїстичному перекручуванню. Такою формою могла бути *ulо-рек, де перший ком­понент – той самий іє. корінь *uel- "роздирати, рвати" (див. вище *wulfaz), а другий – *рек- означає або "худоба", або "рвати, смикати". Герм. назва лисиці є явною заміною іє. позначення й етимологізується як "пухнатий хвіст": н. Fähe "лисиця", гот. fauhō "лисиця", дісл. fōa, двн. foha "лисиця", да. fox "лис", н. Fuc­hs; < герм. *fuhsa-/fuhōn // дінд. puc-cha-h "хвіст", лит. paustis "вовна, волосся тварини". Лисиця могла мати й інші позначення в герм, мовах (nop. дісл. refr).

Безсумнівний інтерес представляє герм, назва білки. Давньою на­звою цього звірка є іє. корінь *wer- "згинати, обертати" (за формою хвоста). За допомогою редуплікації (це дуже давній спосіб словотвору, що має, до того ж, у цьому випадку символічне значення, передаючи повторюваність руху білки) утворені лит. voveris, друс. веверица, перс, varvarah "білка". У герм, мовах цей корінь не витиснутий повністю, а входить до складу колись складного слова як другий компонент (заміна назви могла бути зумовлена дією табу). Першим компонентом є корінь *аік-: н. Eichhörnchen "білка", двн. eih-horno, да. āc-weorna "білка", дшв. ēkorne, дісл. īkorni. Судячи зі значень дісл. eikinn "шалений", да. ācol "переляканий", норв. eikja "безперервно мучити, докучати", для першого компонента герм, слів можна реконструювати *аіk-/īk- "пруд­кий, рухливий" // дінд. jati "рухається", лит. áikštytis "вередувати", рос. ііґрать, псл. *jьgrati; < іє. *aig- "різко рухатися".

Нім. слово помилково ("народна етимологія") пов'язується з Ei­che "дуб". Англ. squirrel є запозиченням (фр. < плат, scurellus < лат. sciurus "білка").

Білка, що снує по "дереву життя", символізувала в герм, міфології зв'язок між верхнім і середнім ярусами.

Назва зайця мотивована в герм, мовах ознакою "сірий": дісл. heri, да. hara, двн. haso < герм. *hazan- // лат. cānus (< *casnos) "сірий", дінд. śasáh "заєць", дпрус. sasins "заєць" < іє. *kasnos "сірий, заєць". Дав­нє значення "сірий" зберігається в герм, рефлексах іє. *kas-: дісл. hoss (< *kas-uo-), да. hasu- "коричневий", свн. heswe "блідий". Заєць був, очевидно, символом плідності; реліктами таких язичницьких уявлень є "великодній заєць", що приносить дітям яєчка (у ролі таких великодніх тварин або птахів могли виступати також у середні віки лисиця, жура­вель, лелека й півень).

Сема [колір] виступає в ролі мотивуючої ознаки в назвах багатьох тварин, птахів і рослин. Так, сема [червонясто-коричневий] покладена в основу герм, позначення лося, оленя: дісл. elgr, да. eolh "лось", двн. elho < герм. *elh-/alg- (< іє. *elk-/olk-) // лат. alcēs "лось", рос. лось, псл. *olsь, дінд. rśyah "самець антилопи" (ймовірно, розширення іє. *el-/ol-"червонясто-коричневий").

Семою [білий] мотивована назва лебедя, що є германо-слов'янською ізоглосою: дісл. elptr, да. ælbіtu, двн. elbiz; < герм. *albit-/albut-"лебідь, білий птах" // рос. лебедь, псл. *albodь/elbędb < іє. *albh- "бі­лий". Це давнє найменування лебедя було витиснуто в герм, мовах новим позначенням, мотивованим семою [звук]: a. swan, да. swan, н. Schwan, двн. swan, дисл. svanr < герм. *swanaz "лебідь; той, що видає звук" (пор. лат. sonare "звучати", рос. звон).

Поняття "сірий, моховитий" покладено в основу іє. позначення миші *mūs, від якого походить і герм, mūs (дісл. mūs, да., двн. mūs). О. M. Трубачов переконливо показав, що рос. мышь (< *mūs-) мотиво­ване тією ж ознакою, що й рос. мох, – "сірий".

Сема [димчастий] покладена в основу найменування голуба: гот. dūbō, дісл. dūfa, да. dūfe, двн. tūba < герм. *dūbōn "голуб" (< іє. *dheubh- – той же корінь *dheu-/dhou-, від якого походить укр. дим, лат. fūmus "дим, чад", гр. th mós "дух").

Однак набагато частіше назви птахів у герм. мовах мотивовані семою [звук]. До таких назв відносяться, наприклад, назва солов'я: да. nihtegala, двн. nahtigala – сполучення, що складається із двох час­тин – *nahta-galōn "нічний птах" (пор. дісл. gala, да., двн. galan "співа­ти" < іє. *ghel-/ghol- "кричати, кликати"); герм. *hrabnaz "ворон" (дісл. hrafn, да. hræfn, a. raven, н. Rabe) // рос. каркать, укр. крук < іє. *(s)ker-/kor-/kr- "кричати"; герм. *kran-: дісл. trani "журавель", да. cran, двн. kranuh; < іє. *ger-/grā- "кричати". Від цього ж іє. кореня походять дісл. krākr "ворон", н. Krähe "ворона", двн. krāha, a. crow, да. crāwe (< герм. *kr k-, *kr wōn).

Звуконаслідувальна основа мотивує назву жайворонка: дісл. l virki, да. lāwerce, двн. lērihha (> a. lark, н. Lerche) < герм. *laiwarikōn/laiwirakjōn. Від іє. *mū- "видавати звук, ревіти, кричати" походять a. mew, да. m w, дісл. mār-, н. Möwe "чайка". Яскраво вираженим звуконаслідувальним мотивом характеризується назва сови й пугача: a. owl "сова", да. ūle, н. Eule, двн. ūwela, дісл. ugla; < герм. *uwwi-lōn/uwwa-lōn.

Нерідко у назвах птахів сполучаються мотиви [рябий, рябити > строкатий] й [сікти, довбати]. Це пояснюється тим, що саме поняття "рябий, рябіти" є дериватом "сікти, довбати". Так, назва дятла (н. Specht, двн. speht, дісл. spettr) корелює з лат. pïcus "дятел", pica "сорока", дінд. pikáh "зозуля". Цей корінь (іє. speik-/pik-/pik- > герм. *spih-) дає два семантичних деривати - "різати, висікати, довбати" (> "дятел") і "по­цяткувати, строкатий" (> "сорока", "зозуля").

Зі свійських тварин германцям були відомі кінь, корова, вівця, коза, свиня, собака, а також птахи – гуси, качки, кури.

про походження герм назв коня варто сказати, що кінь був у індоєвропейців культовою твариною (необхідно нагадати, що германці ворожили по іржанню коня, а серед рунічних написів зустрічаються магічні згадування коня). Крім двох коренів – *ehw- і *mark-, що позначали коня в давніх герм, мовах, ця тварина одержала в герм, мовах і інші найменування. Серед них насамперед варто згадати *hangist- (н. Hen­gst "жеребець", двн. hengist, да. hengest "кінь", дісл. hestr < іє. *kenk-/ konk- "швидкий" – nop. лит. šankùs "швидкий") і *horsa-/hursa- (a. horse "кінь, кінь", да. hors, н. Ross "кінь", двн. hros, дісл. hross // лат. cursus "біг"; < іє. *kers- "бігти"). Іменами Hengist й Horsa були названі брати -проводирі германських племен, які вторглися в середині V століття на Британські острови. Використання назви коня в особових іменах - характерна риса багатьох іє. народів, що свідчить про культове значен­ня цієї тварини.

Німецьке позначення коня Pferd є зміненим paraveredus "поштовий кінь" (кельто-латинське слово).

Назва собаки в герм. мовах має іє. походження:

a. hound "собака", да., де, дфриз. hund, н. Hund "т. с", двн. hunt, дісл. hundr, гот. hunds; < герм. *hundaz "собака" // гр. kýōn "собака" (> цинічний), лат. canis "т.е.", лит. šuõ "собака", дінд. śv ; < іє. *k(u)uō(n)-/kun- "собака".

У компаративістиці неодноразово висловлювалася гіпотеза про те, що іє. *kuōn-/kun- є дериватом іє. кореня *кеu- "рудий, коричневий, червоний", тобто, інакше кажучи, назва собаки мотивована кольоро-позначенням. Не виключено, хоча й не доведено остаточно, що до цьо­го ж гнізда примикає рос. сука, псл. *soka.

Назва корови (герм. *kwō(u)- // гр. bous "бик, корова", дінд. gāuh "корова", рос. говядина походить від іє. * ous- "велика рогата худоба".

До іє. кореня *seu-/sū- "рoдити" (див. вище походження поняття "син") зводять герм. *sū- "свиня" (н. Sau, двн. sū, a. sow, да. sū, sugu, дісл. s r), *swīna- (гот. swein, дісл. svīn, да. swīn, двн. swīn // лат. suīnus "свинячий", рос. свинья). Свиня символізувала в індоєвропейців плідність і родючість.

Рослини

Германців оточував багатий і різноманітний рослинний світ. У лек­сиці давніх герм, мов ми зустрічаємо назви безлічі дерев, чагарників, трав, що мали цілющі або інші властивості (наприклад, використову­вались як барвники). Найважливішими з диких рослин можна вважати дуб, бук, березу, ясен, вільху, а з культурних – злаки (пшениця, жито, овес, ячмінь). Назви цих рослин і буде розглянуто в даному розділі.

Герм. *bōk- "бук" (a. beech "бук", да. bēсе, н. Buche "т. с", двн. buohha; де. bōka, дісл. bōk; < герм. *bōkjōn-/bōkō "бук") зіставляють із лат. fāgus "бук", гр. phegos "дуб"; < іє. *bhāgos "дерево з їстівними плодами" (пор. гр. phageĩn "їсти").

Бук служив у давніх германців матеріалом, з якого виготовляли різ­ні предмети й пристрої. На букових паличках висікалися руни. Букова паличка з магічними знаками поступово переосмислилась у поняття "буква" – пор. н. Buchstabe "буква", дісл. bōk-stafr, да. bōc-stæf "буква, букова паличка". Зібрані разом букові палички й становили первісний "текст". Звідси походить назва книжки в герм, мовах: a. book, да. bōc, н. Buch, двн. buoh, дісл. bōk, гот. bōka "буква", bōkos (мн.) "писання, написане, букви" (> "книга"). З герм, мов у слов, мови були запозичені слова буква, псл. *buky і бук.

Герм. *аik- "дуб" є табуйованою заміною іє. позначення цієї рос­лини (*per os):

а. oak "дуб", да. āc, "дуб; судно з дуба", дc. ēк, н. Eiche "тк", двн. eih, дісл. eik "дуб; човен, судно"; < герм. *aik-/ō "дуб". За межами герм, мов надійних відповідників не виявлено. У більшості етимологічних дже­рел герм. *аік- зіставляють із гр. aigilōps "чорна тополя" (а також "різ­новид вівса, трави"), лат. aesculus "гірський дуб", однак ці зіставлення вважаються ненадійними. Походження кореня залишається незрозумі­лим. Висловлюються навіть гіпотези про неіндоєвропейське ("серед-ньоземноморське") походження кореня. Проте є безліч спроб етимо­логізувати цей корінь: < іє. *aig- "тремтіти" (> "тремтяче дерево"); < *аіu- "життєва сила" (> "дерево життя") тощо. Одну з останніх спроб здійснив Е. Зеебольд . Він зіставив герм. *аіk- "дуб" з іє. коренем *ieg- "лід" ("лід" й "дуб" означають щось тверде). На наш погляд, проблема може бути вирішена з урахуванням дії аномального аблаута в герм, й інших іє. мовах. Герм. *аіk- можна вважати одним з дериватів іє. кореня *aig-/aug-/ag- зі значенням "рости".

Дуб був священним деревом у германців та інших іє. народів. У германців дуб був пов'язаний з культом бога грому й блискавки Тором (Донаром). Такі уявлення про дуб відображають іє. міфи про це дерево (ie.*per os "дуб" етимологічно пов'язане з ім'ям лит. бога грому Perkūnas, слов. Перуна, дінд. Parjányah- бог дощу й грому, дісл. Fjorgyn – ім'я матері бога грому Тора).

Назва берези в герм, мовах збігається з позначенням цього дерева в інших іє. мовах і походить від кореня *bher- "блищати, сіяти". Отже, дерево назване за кольором кори:

a. birch "береза", да. birce, н. Birke, двн., де. birka, дісл. bjork; < герм. *berkjō(n)-/berkō "береза" // дінд. bhūrjá-h "вид берези", лит. béržas "бе­реза", укр. береза, псл. *berza (< *berĝa); < іє. *bhereĝ-/bherēĝ-/bherəĝ-/ bhrĝ- "блищати, сіяти, світитися". З найменуванням берези в герм, мо­вах пов'язана назва руни b. Із цього можна зробити висновок, що й береза, і дуб, і бук були священними деревами в давніх германців. Ще одним священним деревом був ясен – "світове дерево", у трьох ярусах якого розміщалися боги, люди й тварини:

a. ash "ясен", да. æsc, н. Esche "т. с", двн. ase, дc. ask, дісл. askr "ясен, спис, судно"; < герм. *ask-iz "ясен" // гр. охýē "бук", лат. ornus (< *ōsinos) "ясен", лит. úosis "ясен", укр. ясен, псл. *asenь>; < іє. *os-/os(en)- "ясен".

Як можна помітити з наведених вище зіставлень, а також з інших розглянутих раніше найменувань дерев, у давнині нерідко назва одного дерева переносилася на назву іншого (пор. гр. охýē "бук", але лат. ornus "ясен"; дінд. bhūrjáh "береза", але лат. frāxinus "ясен" тощо).

З дерев видовбували човни, корита. Тому нерідко назва дерева пе­реносилася на назви подібних предметів, пор.: н. Asch "миска", двн. asc-, да. æsc, дісл. askr "човен". Див. також гніздо *аік- "дуб" (дісл. еік "дуб" й "човен").

Як вже відзначалося в попередніх розділах, найчастіше мотивую­чою ознакою в назвах рослин, птахів і тварин зустрічається сема [ко­лір]. Крім кореня *bhel-/bher-, що означав "сяяти, блищати" (> "білий" і "червонясто-коричневий") у мові-основі існував корінь *el-/ol-, що також виступав мотивуючою основою в назвах рослин і тварин. Від цього кореня в герм, мовах утворена назва вільхи.

a. alder "вільха", да. alor, норв. older, дісл. оlr, еlrі "вільха"; дc. elora, н. Erle, Eller, двн. elira (< *alizō), erila, гот. *alisa (реконструюється за іспан. alisō); < герм. *aliz/aluz "вільха"; // лат. alnus (< *alsnos) "вільха", галльськ. *alilsa "горобина" (у топонімах), стел, jelьcha (< *elisa), рос. ольха (< *ali-sa); < іє. *el-/ol- "блищати, блискати, бути червонясто-ко­ричневим". Дерево назване за кольором деревини.

Нім. Erlkonig "лісовий цар" помилково асоціюється з Erle "вільха". Насправді в основі лежить н. elverkonge "король ельфів".

Семою [колір] мотивовані позначення дерев, представлені у герм. гнізді *iwo/ihwo:

a. yew "тис", да. īw, ēow, н. Eibe "тис", двн. īwa, īha, дісл. r; < герм. *īwō-/īhwō-/īgwō-/īhwa- "тис" // лат. ūva "виноград" (< *oiuā), гр. oíē, óē "горобина", вірм. aigi "виноградник" (< * оiuiiā), хет. еіа "вічнозелене дерево", галльськ. ivos "тис", лит. ievà "черемшина", рос. ива "верба", псл. *iva; < іє. *(e)i-uo-/oiuā ← іє. *еі- "червонуватий, строкатий".

Дерево назване або за кольором ягід ("горобина", "виноград"), або за кольором деревини ("верба", "черемшина"). Звук -h- у герм, фор­мах - пізнішого походження. Перенос назв рослин, тварин і частин тіла людини, як сказано вище, - регулярно спостерігається у всіх давніх мовах, а тому не залежить від конкретних екстралінгвістич­них обставин, а тим більше - від особливостей мислення. Пор. тюрк. BAГIR "печінка, серце, груди, живіт", BARS "тигр, барс, пантера, рись, лев". Тис був сакральним деревом у герман­ців, за їхнім віруванням тис виганяв злих духів і чари.

У Німеччині, Англії й іних країнах тис часто садять на цвинтарях.

Пружні й міцні гілки тиса були дуже придатним матеріалом для виготовлення луків. Тому назва тиса нерідко виявляється пов'язаною з назвою лука: свн. īwe "лук", дісл. Ivarr (власне ім'я) буквально означає "лучник, стрілець із лука".

З назв культурних рослин, як сказано вище, заслуговують на роз­гляд герм, позначення злаків.

Пшениця. Герм. *lυaiteis- (гот. boaiteis "пшениця", дісл. hveiti, да. hwæte, двн. hweizzi, a. wheat, н. Weizen) мотивоване ознакою "білий" і походить від іє. *kuei- "сіяти/цвісти" – до того ж кореня, дериватами якого є герм. *hwīta- "білий" (a. white, н. weiß тощо), укр. квітка, рос. цветок. Герм. *hwaitja- витиснуло давнішу іє. назву цього злаку – *рūr-(пор. укр. пирій, лит. pürai "зерно озимої пшениці"). Залишки цього кореня збереглися в да. fyrs "пирій". Оскільки заміну однієї назви ін­шою навряд чи можна пояснити у цьому випадку табуїстичними при­чинами, логічно припустити, що старе слово почало позначати у герм, мовах бур'янисту рослину, а культурна рослина – на противагу бур'я­нистій – отримала позначення "білий".

Жито: a. rye "жито", да. ryge, н. Roggen "т. е.", двн. roggo, голл. rogge, де. roggo, дісл. rugr; < герм. *rugi- (> англ., сканд.) або *raggn-/rugōn (> нім., голл.) // лит. rugỹs "жито", рос. рожь, псл. *rъzь (< *rug-); < іє. *rugh- "жито". Германо-балто-слов. ізоглоса.

Жито як культурна рослина виникла з огляду бур'яну при пшениці і ячмені. З розрахунку на це О. М. Трубачов вважає *ru-gh- дериватом іє. *reu- "рвати, ламати" (> "бур'ян, що терзає пшеницю"). Можлива трохи інша інтерпретація: "жито" < "щетинисте" (пор. дісл. rufr "жито" й rufinn "щетинистий").

Ячмінь: a. barley "ячмінь", да. bærlīс "ячміноподібний; вид ячме­ню", дісл. barr (< *barz) "зерно, ячмінь", да. bere "т. с", гот. baris- (у складі прикм. barizeins "ячмінний"); < герм. *bariz/-az "ячмінь" // лат. fār, farris "полба", ірл. barr "вістря", рос. бор "чорне просо", друс. боръ "ячмінь", псл. *bъrъ; возм., укр. борошно "борошно", псл. *bоrсhьпо (< *borsьno-); < іє. *bhar-/ bhor-/bhr- (> *bhar-s) "колоти, гострий".

Просо: н. Hirse "просо", двн. hirsi, да. herse, дісл. hirsi; < герм. *her-sja-/jōn- "просо, хлібний злак" // лат. Cerēs – богиня родючості, crēscere "рости", лит. šérti "годувати"; < іє. *ker- "годувати, пестити".

В англ. мові просо позначається словом millet (< лат. milium).

Овес: н. Hafer, Haber "овес", двн. habaro, да. hæfer, де. havoro, дісл. hafri. Судячи з дісл. hafr, лат. caper "цап", герм. *habr-an/ōn- могло означати "цапине зерно" // гр. kápros "кабан", лат. caper "цап"; < іє. *kapros "цап".

В англ. мові "овес" позначається словом oats (мн.), да. āte (< "ядерце, нарив"; пор. да. ātor "отрута", двн. eiz "нарив", гр. oĩdos "пухлина").

Іє. назвою вівса був корінь *au- (> *auig-/aues-), зафіксований у рос. овес, лит. avižà, лат. avēna "трава, овес" (для корму худобі). Той факт, що цей корінь засвідчений тільки в західному іє. ареалі, дає під­ставу зробити висновок про хвилеподібне розселення індоєвропейців і про мову-субстрат на території Європи, з якої були запозичені назви злаків і бобових культур.


Читайте також:

  1. Отруйні тварини
  2. Отруйні тварини і їх вплив на організм людини
  3. Отруйні тварини.
  4. Пойкілотермні тварини
  5. Розвиток свідомості: від тварини до людини.
  6. Свійські тварини
  7. Тварини-індикатори ґрунтів




Переглядів: 1493

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Міфопоетична модель Всесвіту | Пори року

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.