• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тварини

Відповідно до реконструкції, представленої у Гамкрелидзе/Ива­нова усі живі істоти, за поглядами індоєвропейців, перебува­ли у трьох частинах "світового дерева". Верхній ярус заселяли птахи (орел, журавель, ворон, дрізд, дятел, гусак та ін.), у середньому ярусі жили вовк, ведмідь, рись, лисиця, вепр, олень, дикий бик, заєць, білка, а в нижньому ярусі розміщалися змії, черв'яки, жаби, миші, риби, а та­кож комахи – муха, оса, воша. Германцям були відомі всі перераховані вище звірі, птахи, комахи. Як і в інших іє. мовах, поняття "звір, жива істота" було пов'язане в герм, мовах з поняттям "дихати", тобто мислилося як щось "дихаюче", "наділене душею" (пор. лат. animus "душа", animal "тварина"). Саме до такого іє. кореня (*dheus-), дериватами яко­го є укр. дихати і душа, походить герм. *deuza- (< іє. dheusó-) "твари­на, звір" (гот. dius "звір", дісл. d r "тварина", дc. dior, да. dēor "дика тварина", двн. tior). В англійській мові відбулося звуження значення, і a. deer стало означати "олень".

Назва птаха як родового поняття залишається не до кінця зрозу­мілою. Герм. *fuglaz (гот. fugls, дісл. fugl, да. fugol, н. Vogel "птах", а. fowl "дичина") пов'язують із коренем *fleug-/flug- "літати" (*fuglaz < *fluglaz у результаті дисиміляції). Однак правильніше було б думати, що герм. *fug-la- походить від того ж іє. кореня, від якого утворені укр. птах, рос. птица, – *pōu-/pu- "маленький". На користь такого припу­щення говорить лит. paũkštis "птах", де іє. корінь розширений приголо­сним к, що відповідає герм. g (корінь *pōu- у герм, мовах зберігається в a. few, гот. fawai).

Герм. назва риби (*fiskaz: гот. fisks, дісл. fiskr, да. fisc, двн. fisk) має надійні відповідники тільки в італійських і кельтських мовах – лат. piscis "риба", дірл. īasc (початкове р у кельтській втрачене). Чи відно­ситься до цього гнізда укр. піскар, є спірним.

До найважливіших в етнопсихології й житті германців тварин від­носилися вовк, ведмідь, дикий кабан (вепр), лисиця, заєць.

Герм. *wulfaz "вовк" (гот. wulfs, дісл. ulfr, да. wulf, двн. wolf) похо­дить від іє. позначення вовка *ul os (лат. lupus, дінд. vrkah, рос. волк), що, можливо, є розширенням іє. *uel- "рвати, роздирати здобич" (пор. гот. wilwan "грабувати", wulwa "розбій", лат. vellere "рвати, роздирати").

Вовк був у германців сакральною твариною, символом єдності зграї. Як уже згадувалося, Вотана (Одіна) су­проводжували два вовки – Freki й Geri. Про шанування цієї тварини свідчить наявність у герм, мовах багатьох власних імен, до складу яких входить компонент wulf-: Adolf (adal "шляхетний" + wolf), Wulfila "вов­ченя", Rudolf (hrōd- "слава" + wolf), шв. Ulf (< *wulf-) тощо.

Ще однією сакральною твариною в індоєвропейців і герман­ців був ведмідь. Його назва піддавалася постійному табуюванню. За­мість іє. *rktos, рефлекси якого збереглися в дінд. rkšah, гр. árktos (звід­си – арктика), лат. ursus, у герм, мовах ведмідь позначається лексемою *beran-/bernu- (дісл. bjorn, да. bera, двн. bero), мотивованої ознакою "коричневий" (< іє. *bher- "блищати, бути червонясто-коричневим"). Іншою описовою назвою ведмедя був bēo-wulf "бджолиний вовк". Як і назва вовка, позначення ведмедя входило до складу власних імен: Ber­nhard (bern "ведмідь" + hard "сильний"). Ім'я міфологічного воїна-силача Berserker складається із двох частин - ber- "ведмідь" й serker "одяг"; отже, Berserker – це "воїн, одягнений у ведмежу шкуру" > "силач, ви­тязь". Слово Berserkerwut "лють Берзеркера" вживається Г. Гейне. Корінь sark – зберігається в a. sark "сорочка".

Особливим шануванням у давніх германців користувався вепр (дикий кабан): дісл. jofurr, де. ebur-, да. eofor, двн. ebur; < герм. *eburaz // лат. aper, укр. вепр (псл. *veprъ). Вепр був символом войовничості, про що свідчить той факт, що германці для лякання ворогів укріпля­ли кабанячі ікла на своїх шоломах (релікти цих деталей зберігалися довгий час на німецьких касках), зображували вепра на щитах тощо. Бойові шоломи з іклами кабана згадуються в поемі "Беовульф" (eof­or hēafod-segn). Компонент eofor входить до складу топоніма eofor-wīc (wīc – "село, селище"). Це слово було запозичене в дісл. мові у вигля­ді Yōrvik, від якого утворена назва міста York (звідси "новий" York в Америці – New York). Про те, наскільки шанованим був дикий кабан у германців, можна судити по тому, що давні ісландці називали вепром (jofurr) князя.

Назва лисиці в різних іє. мовах не збігається (лат. vulpēs, лит. lãpė, дінд. lopāša-, укр. лисиця, стел, лисъ, лиса). Це пов'язано, безумовно, з тим, що лисиця, як вовк і ведмідь, відносилася до культово-магічних тварин, назви яких піддавалися табуюванню або у вигляді повної за­борони й заміни іншим словом, або у вигляді перекручування звукової оболонки слова.

Виходячи з таких передумов, О. М. Трубачов думає, що у перерахованих вище назвах лисиці є щось спільне - елементи 1 і р, і таким чином можна вважати, що всі ці на­зви походять від єдиної іє. праформи, підданої пізніше табуїстичному перекручуванню. Такою формою могла бути *ulо-рек, де перший ком­понент – той самий іє. корінь *uel- "роздирати, рвати" (див. вище *wulfaz), а другий – *рек- означає або "худоба", або "рвати, смикати". Герм. назва лисиці є явною заміною іє. позначення й етимологізується як "пухнатий хвіст": н. Fähe "лисиця", гот. fauhō "лисиця", дісл. fōa, двн. foha "лисиця", да. fox "лис", н. Fuc­hs; < герм. *fuhsa-/fuhōn // дінд. puc-cha-h "хвіст", лит. paustis "вовна, волосся тварини". Лисиця могла мати й інші позначення в герм, мовах (nop. дісл. refr).

Безсумнівний інтерес представляє герм, назва білки. Давньою на­звою цього звірка є іє. корінь *wer- "згинати, обертати" (за формою хвоста). За допомогою редуплікації (це дуже давній спосіб словотвору, що має, до того ж, у цьому випадку символічне значення, передаючи повторюваність руху білки) утворені лит. voveris, друс. веверица, перс, varvarah "білка". У герм, мовах цей корінь не витиснутий повністю, а входить до складу колись складного слова як другий компонент (заміна назви могла бути зумовлена дією табу). Першим компонентом є корінь *аік-: н. Eichhörnchen "білка", двн. eih-horno, да. āc-weorna "білка", дшв. ēkorne, дісл. īkorni. Судячи зі значень дісл. eikinn "шалений", да. ācol "переляканий", норв. eikja "безперервно мучити, докучати", для першого компонента герм, слів можна реконструювати *аіk-/īk- "пруд­кий, рухливий" // дінд. jati "рухається", лит. áikštytis "вередувати", рос. ііґрать, псл. *jьgrati; < іє. *aig- "різко рухатися".

Нім. слово помилково ("народна етимологія") пов'язується з Ei­che "дуб". Англ. squirrel є запозиченням (фр. < плат, scurellus < лат. sciurus "білка").

Білка, що снує по "дереву життя", символізувала в герм, міфології зв'язок між верхнім і середнім ярусами.

Назва зайця мотивована в герм, мовах ознакою "сірий": дісл. heri, да. hara, двн. haso < герм. *hazan- // лат. cānus (< *casnos) "сірий", дінд. śasáh "заєць", дпрус. sasins "заєць" < іє. *kasnos "сірий, заєць". Дав­нє значення "сірий" зберігається в герм, рефлексах іє. *kas-: дісл. hoss (< *kas-uo-), да. hasu- "коричневий", свн. heswe "блідий". Заєць був, очевидно, символом плідності; реліктами таких язичницьких уявлень є "великодній заєць", що приносить дітям яєчка (у ролі таких великодніх тварин або птахів могли виступати також у середні віки лисиця, жура­вель, лелека й півень).

Сема [колір] виступає в ролі мотивуючої ознаки в назвах багатьох тварин, птахів і рослин. Так, сема [червонясто-коричневий] покладена в основу герм, позначення лося, оленя: дісл. elgr, да. eolh "лось", двн. elho < герм. *elh-/alg- (< іє. *elk-/olk-) // лат. alcēs "лось", рос. лось, псл. *olsь, дінд. rśyah "самець антилопи" (ймовірно, розширення іє. *el-/ol-"червонясто-коричневий").

Семою [білий] мотивована назва лебедя, що є германо-слов'янською ізоглосою: дісл. elptr, да. ælbіtu, двн. elbiz; < герм. *albit-/albut-"лебідь, білий птах" // рос. лебедь, псл. *albodь/elbędb < іє. *albh- "бі­лий". Це давнє найменування лебедя було витиснуто в герм, мовах новим позначенням, мотивованим семою [звук]: a. swan, да. swan, н. Schwan, двн. swan, дисл. svanr < герм. *swanaz "лебідь; той, що видає звук" (пор. лат. sonare "звучати", рос. звон).

Поняття "сірий, моховитий" покладено в основу іє. позначення миші *mūs, від якого походить і герм, mūs (дісл. mūs, да., двн. mūs). О. M. Трубачов переконливо показав, що рос. мышь (< *mūs-) мотиво­ване тією ж ознакою, що й рос. мох, – "сірий".

Сема [димчастий] покладена в основу найменування голуба: гот. dūbō, дісл. dūfa, да. dūfe, двн. tūba < герм. *dūbōn "голуб" (< іє. *dheubh- – той же корінь *dheu-/dhou-, від якого походить укр. дим, лат. fūmus "дим, чад", гр. th mós "дух").

Однак набагато частіше назви птахів у герм. мовах мотивовані семою [звук]. До таких назв відносяться, наприклад, назва солов'я: да. nihtegala, двн. nahtigala – сполучення, що складається із двох час­тин – *nahta-galōn "нічний птах" (пор. дісл. gala, да., двн. galan "співа­ти" < іє. *ghel-/ghol- "кричати, кликати"); герм. *hrabnaz "ворон" (дісл. hrafn, да. hræfn, a. raven, н. Rabe) // рос. каркать, укр. крук < іє. *(s)ker-/kor-/kr- "кричати"; герм. *kran-: дісл. trani "журавель", да. cran, двн. kranuh; < іє. *ger-/grā- "кричати". Від цього ж іє. кореня походять дісл. krākr "ворон", н. Krähe "ворона", двн. krāha, a. crow, да. crāwe (< герм. *kr k-, *kr wōn).

Звуконаслідувальна основа мотивує назву жайворонка: дісл. l virki, да. lāwerce, двн. lērihha (> a. lark, н. Lerche) < герм. *laiwarikōn/laiwirakjōn. Від іє. *mū- "видавати звук, ревіти, кричати" походять a. mew, да. m w, дісл. mār-, н. Möwe "чайка". Яскраво вираженим звуконаслідувальним мотивом характеризується назва сови й пугача: a. owl "сова", да. ūle, н. Eule, двн. ūwela, дісл. ugla; < герм. *uwwi-lōn/uwwa-lōn.

Нерідко у назвах птахів сполучаються мотиви [рябий, рябити > строкатий] й [сікти, довбати]. Це пояснюється тим, що саме поняття "рябий, рябіти" є дериватом "сікти, довбати". Так, назва дятла (н. Specht, двн. speht, дісл. spettr) корелює з лат. pïcus "дятел", pica "сорока", дінд. pikáh "зозуля". Цей корінь (іє. speik-/pik-/pik- > герм. *spih-) дає два семантичних деривати - "різати, висікати, довбати" (> "дятел") і "по­цяткувати, строкатий" (> "сорока", "зозуля").

Зі свійських тварин германцям були відомі кінь, корова, вівця, коза, свиня, собака, а також птахи – гуси, качки, кури.

про походження герм назв коня варто сказати, що кінь був у індоєвропейців культовою твариною (необхідно нагадати, що германці ворожили по іржанню коня, а серед рунічних написів зустрічаються магічні згадування коня). Крім двох коренів – *ehw- і *mark-, що позначали коня в давніх герм, мовах, ця тварина одержала в герм, мовах і інші найменування. Серед них насамперед варто згадати *hangist- (н. Hen­gst "жеребець", двн. hengist, да. hengest "кінь", дісл. hestr < іє. *kenk-/ konk- "швидкий" – nop. лит. šankùs "швидкий") і *horsa-/hursa- (a. horse "кінь, кінь", да. hors, н. Ross "кінь", двн. hros, дісл. hross // лат. cursus "біг"; < іє. *kers- "бігти"). Іменами Hengist й Horsa були названі брати -проводирі германських племен, які вторглися в середині V століття на Британські острови. Використання назви коня в особових іменах - характерна риса багатьох іє. народів, що свідчить про культове значен­ня цієї тварини.

Німецьке позначення коня Pferd є зміненим paraveredus "поштовий кінь" (кельто-латинське слово).

Назва собаки в герм. мовах має іє. походження:

a. hound "собака", да., де, дфриз. hund, н. Hund "т. с", двн. hunt, дісл. hundr, гот. hunds; < герм. *hundaz "собака" // гр. kýōn "собака" (> цинічний), лат. canis "т.е.", лит. šuõ "собака", дінд. śv ; < іє. *k(u)uō(n)-/kun- "собака".

У компаративістиці неодноразово висловлювалася гіпотеза про те, що іє. *kuōn-/kun- є дериватом іє. кореня *кеu- "рудий, коричневий, червоний", тобто, інакше кажучи, назва собаки мотивована кольоро-позначенням. Не виключено, хоча й не доведено остаточно, що до цьо­го ж гнізда примикає рос. сука, псл. *soka.

Назва корови (герм. *kwō(u)- // гр. bous "бик, корова", дінд. gāuh "корова", рос. говядина походить від іє. * ous- "велика рогата худоба".

До іє. кореня *seu-/sū- "рoдити" (див. вище походження поняття "син") зводять герм. *sū- "свиня" (н. Sau, двн. sū, a. sow, да. sū, sugu, дісл. s r), *swīna- (гот. swein, дісл. svīn, да. swīn, двн. swīn // лат. suīnus "свинячий", рос. свинья). Свиня символізувала в індоєвропейців плідність і родючість.

Рослини

Германців оточував багатий і різноманітний рослинний світ. У лек­сиці давніх герм, мов ми зустрічаємо назви безлічі дерев, чагарників, трав, що мали цілющі або інші властивості (наприклад, використову­вались як барвники). Найважливішими з диких рослин можна вважати дуб, бук, березу, ясен, вільху, а з культурних – злаки (пшениця, жито, овес, ячмінь). Назви цих рослин і буде розглянуто в даному розділі.

Герм. *bōk- "бук" (a. beech "бук", да. bēсе, н. Buche "т. с", двн. buohha; де. bōka, дісл. bōk; < герм. *bōkjōn-/bōkō "бук") зіставляють із лат. fāgus "бук", гр. phegos "дуб"; < іє. *bhāgos "дерево з їстівними плодами" (пор. гр. phageĩn "їсти").

Бук служив у давніх германців матеріалом, з якого виготовляли різ­ні предмети й пристрої. На букових паличках висікалися руни. Букова паличка з магічними знаками поступово переосмислилась у поняття "буква" – пор. н. Buchstabe "буква", дісл. bōk-stafr, да. bōc-stæf "буква, букова паличка". Зібрані разом букові палички й становили первісний "текст". Звідси походить назва книжки в герм, мовах: a. book, да. bōc, н. Buch, двн. buoh, дісл. bōk, гот. bōka "буква", bōkos (мн.) "писання, написане, букви" (> "книга"). З герм, мов у слов, мови були запозичені слова буква, псл. *buky і бук.

Герм. *аik- "дуб" є табуйованою заміною іє. позначення цієї рос­лини (*per os):

а. oak "дуб", да. āc, "дуб; судно з дуба", дc. ēк, н. Eiche "тк", двн. eih, дісл. eik "дуб; човен, судно"; < герм. *aik-/ō "дуб". За межами герм, мов надійних відповідників не виявлено. У більшості етимологічних дже­рел герм. *аік- зіставляють із гр. aigilōps "чорна тополя" (а також "різ­новид вівса, трави"), лат. aesculus "гірський дуб", однак ці зіставлення вважаються ненадійними. Походження кореня залишається незрозумі­лим. Висловлюються навіть гіпотези про неіндоєвропейське ("серед-ньоземноморське") походження кореня. Проте є безліч спроб етимо­логізувати цей корінь: < іє. *aig- "тремтіти" (> "тремтяче дерево"); < *аіu- "життєва сила" (> "дерево життя") тощо. Одну з останніх спроб здійснив Е. Зеебольд . Він зіставив герм. *аіk- "дуб" з іє. коренем *ieg- "лід" ("лід" й "дуб" означають щось тверде). На наш погляд, проблема може бути вирішена з урахуванням дії аномального аблаута в герм, й інших іє. мовах. Герм. *аіk- можна вважати одним з дериватів іє. кореня *aig-/aug-/ag- зі значенням "рости".

Дуб був священним деревом у германців та інших іє. народів. У германців дуб був пов'язаний з культом бога грому й блискавки Тором (Донаром). Такі уявлення про дуб відображають іє. міфи про це дерево (ie.*per os "дуб" етимологічно пов'язане з ім'ям лит. бога грому Perkūnas, слов. Перуна, дінд. Parjányah- бог дощу й грому, дісл. Fjorgyn – ім'я матері бога грому Тора).

Назва берези в герм, мовах збігається з позначенням цього дерева в інших іє. мовах і походить від кореня *bher- "блищати, сіяти". Отже, дерево назване за кольором кори:

a. birch "береза", да. birce, н. Birke, двн., де. birka, дісл. bjork; < герм. *berkjō(n)-/berkō "береза" // дінд. bhūrjá-h "вид берези", лит. béržas "бе­реза", укр. береза, псл. *berza (< *berĝa); < іє. *bhereĝ-/bherēĝ-/bherəĝ-/ bhrĝ- "блищати, сіяти, світитися". З найменуванням берези в герм, мо­вах пов'язана назва руни b. Із цього можна зробити висновок, що й береза, і дуб, і бук були священними деревами в давніх германців. Ще одним священним деревом був ясен – "світове дерево", у трьох ярусах якого розміщалися боги, люди й тварини:

a. ash "ясен", да. æsc, н. Esche "т. с", двн. ase, дc. ask, дісл. askr "ясен, спис, судно"; < герм. *ask-iz "ясен" // гр. охýē "бук", лат. ornus (< *ōsinos) "ясен", лит. úosis "ясен", укр. ясен, псл. *asenь>; < іє. *os-/os(en)- "ясен".

Як можна помітити з наведених вище зіставлень, а також з інших розглянутих раніше найменувань дерев, у давнині нерідко назва одного дерева переносилася на назву іншого (пор. гр. охýē "бук", але лат. ornus "ясен"; дінд. bhūrjáh "береза", але лат. frāxinus "ясен" тощо).

З дерев видовбували човни, корита. Тому нерідко назва дерева пе­реносилася на назви подібних предметів, пор.: н. Asch "миска", двн. asc-, да. æsc, дісл. askr "човен". Див. також гніздо *аік- "дуб" (дісл. еік "дуб" й "човен").

Як вже відзначалося в попередніх розділах, найчастіше мотивую­чою ознакою в назвах рослин, птахів і тварин зустрічається сема [ко­лір]. Крім кореня *bhel-/bher-, що означав "сяяти, блищати" (> "білий" і "червонясто-коричневий") у мові-основі існував корінь *el-/ol-, що також виступав мотивуючою основою в назвах рослин і тварин. Від цього кореня в герм, мовах утворена назва вільхи.

a. alder "вільха", да. alor, норв. older, дісл. оlr, еlrі "вільха"; дc. elora, н. Erle, Eller, двн. elira (< *alizō), erila, гот. *alisa (реконструюється за іспан. alisō); < герм. *aliz/aluz "вільха"; // лат. alnus (< *alsnos) "вільха", галльськ. *alilsa "горобина" (у топонімах), стел, jelьcha (< *elisa), рос. ольха (< *ali-sa); < іє. *el-/ol- "блищати, блискати, бути червонясто-ко­ричневим". Дерево назване за кольором деревини.

Нім. Erlkonig "лісовий цар" помилково асоціюється з Erle "вільха". Насправді в основі лежить н. elverkonge "король ельфів".

Семою [колір] мотивовані позначення дерев, представлені у герм. гнізді *iwo/ihwo:

a. yew "тис", да. īw, ēow, н. Eibe "тис", двн. īwa, īha, дісл. r; < герм. *īwō-/īhwō-/īgwō-/īhwa- "тис" // лат. ūva "виноград" (< *oiuā), гр. oíē, óē "горобина", вірм. aigi "виноградник" (< * оiuiiā), хет. еіа "вічнозелене дерево", галльськ. ivos "тис", лит. ievà "черемшина", рос. ива "верба", псл. *iva; < іє. *(e)i-uo-/oiuā ← іє. *еі- "червонуватий, строкатий".

Дерево назване або за кольором ягід ("горобина", "виноград"), або за кольором деревини ("верба", "черемшина"). Звук -h- у герм, фор­мах - пізнішого походження. Перенос назв рослин, тварин і частин тіла людини, як сказано вище, - регулярно спостерігається у всіх давніх мовах, а тому не залежить від конкретних екстралінгвістич­них обставин, а тим більше - від особливостей мислення. Пор. тюрк. BAГIR "печінка, серце, груди, живіт", BARS "тигр, барс, пантера, рись, лев". Тис був сакральним деревом у герман­ців, за їхнім віруванням тис виганяв злих духів і чари.

У Німеччині, Англії й іних країнах тис часто садять на цвинтарях.

Пружні й міцні гілки тиса були дуже придатним матеріалом для виготовлення луків. Тому назва тиса нерідко виявляється пов'язаною з назвою лука: свн. īwe "лук", дісл. Ivarr (власне ім'я) буквально означає "лучник, стрілець із лука".

З назв культурних рослин, як сказано вище, заслуговують на роз­гляд герм, позначення злаків.

Пшениця. Герм. *lυaiteis- (гот. boaiteis "пшениця", дісл. hveiti, да. hwæte, двн. hweizzi, a. wheat, н. Weizen) мотивоване ознакою "білий" і походить від іє. *kuei- "сіяти/цвісти" – до того ж кореня, дериватами якого є герм. *hwīta- "білий" (a. white, н. weiß тощо), укр. квітка, рос. цветок. Герм. *hwaitja- витиснуло давнішу іє. назву цього злаку – *рūr-(пор. укр. пирій, лит. pürai "зерно озимої пшениці"). Залишки цього кореня збереглися в да. fyrs "пирій". Оскільки заміну однієї назви ін­шою навряд чи можна пояснити у цьому випадку табуїстичними при­чинами, логічно припустити, що старе слово почало позначати у герм, мовах бур'янисту рослину, а культурна рослина – на противагу бур'я­нистій – отримала позначення "білий".

Жито: a. rye "жито", да. ryge, н. Roggen "т. е.", двн. roggo, голл. rogge, де. roggo, дісл. rugr; < герм. *rugi- (> англ., сканд.) або *raggn-/rugōn (> нім., голл.) // лит. rugỹs "жито", рос. рожь, псл. *rъzь (< *rug-); < іє. *rugh- "жито". Германо-балто-слов. ізоглоса.

Жито як культурна рослина виникла з огляду бур'яну при пшениці і ячмені. З розрахунку на це О. М. Трубачов вважає *ru-gh- дериватом іє. *reu- "рвати, ламати" (> "бур'ян, що терзає пшеницю"). Можлива трохи інша інтерпретація: "жито" < "щетинисте" (пор. дісл. rufr "жито" й rufinn "щетинистий").

Ячмінь: a. barley "ячмінь", да. bærlīс "ячміноподібний; вид ячме­ню", дісл. barr (< *barz) "зерно, ячмінь", да. bere "т. с", гот. baris- (у складі прикм. barizeins "ячмінний"); < герм. *bariz/-az "ячмінь" // лат. fār, farris "полба", ірл. barr "вістря", рос. бор "чорне просо", друс. боръ "ячмінь", псл. *bъrъ; возм., укр. борошно "борошно", псл. *bоrсhьпо (< *borsьno-); < іє. *bhar-/ bhor-/bhr- (> *bhar-s) "колоти, гострий".

Просо: н. Hirse "просо", двн. hirsi, да. herse, дісл. hirsi; < герм. *her-sja-/jōn- "просо, хлібний злак" // лат. Cerēs – богиня родючості, crēscere "рости", лит. šérti "годувати"; < іє. *ker- "годувати, пестити".

В англ. мові просо позначається словом millet (< лат. milium).

Овес: н. Hafer, Haber "овес", двн. habaro, да. hæfer, де. havoro, дісл. hafri. Судячи з дісл. hafr, лат. caper "цап", герм. *habr-an/ōn- могло означати "цапине зерно" // гр. kápros "кабан", лат. caper "цап"; < іє. *kapros "цап".

В англ. мові "овес" позначається словом oats (мн.), да. āte (< "ядерце, нарив"; пор. да. ātor "отрута", двн. eiz "нарив", гр. oĩdos "пухлина").

Іє. назвою вівса був корінь *au- (> *auig-/aues-), зафіксований у рос. овес, лит. avižà, лат. avēna "трава, овес" (для корму худобі). Той факт, що цей корінь засвідчений тільки в західному іє. ареалі, дає під­ставу зробити висновок про хвилеподібне розселення індоєвропейців і про мову-субстрат на території Європи, з якої були запозичені назви злаків і бобових культур.

Читайте також:

1. Отруйні тварини
2. Отруйні тварини і їх вплив на організм людини
3. Отруйні тварини.
4. Пойкілотермні тварини
5. Розвиток свідомості: від тварини до людини.
6. Свійські тварини
7. Тварини-індикатори ґрунтів

Переглядів: 1539