МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Філософська думка української діаспори в ХХ ст.Філософія в Україні в ХХ ст.
Після соціалістичної революції Україна, яка стала частиною СРСР, встановлюється режим, який визначив панування марксизму-ленінізму. Визначає для змісту філософських досліджень став «Короткий курс ВКП(б)» В.І.Сталіна. Проте після економічної кризи в 20-годы влада була вимушена піти на деякі поступки у сфері національної політики. Саме до цього періоду відноситься діяльність Михайла Олексійовича Скрипника (1), який відстоював необхідність українізації за допомогою наближенні донецького пролетаріату до українського селянства. Значний внесок в усвідомленні ролі нації в культурно-історичному процесі належить Миколи Хвильовому (1893-1933), який створив, ґрунтуючись на роботах О. Шпенглера и М. Данилевського концепцію циклів історичного розвитку. Він відстоював положення, що наступна нова цивілізація повинна виникнути в Азії, і саме Україна повинна стати її початком, оскільки вона розташована на стику двох культур. Він піддає різкій критиці негативні явища цивілізації, що руйнується, що виявляється в манії переваги представників інтелігенції і закликає знов звернутися до чистоти народної культури, оскільки тільки вона може стати джерелом нової цивілізації. Вельми негативно від відносився до російської культури і закликав звернутися до спадщини Заходу. Як характерний приклад своєрідності філософської думки тих часів слід рахувати дискусію між «механіцистами», до представників яких відносилися Семен Юлевич Семковський (1882-1937) і Володимир Олексійович Юринець (1891-неизв.) і діалектиків, ви числі яких Абрам Мойсейович Деборін (1881-1963). Якщо перші стверджували, що філософія повинна узагальнювати дані наук, то другі, що філософія самостійна дисципліна, що володіє власним методом і предметом дослідження. Сталін назвав деборінцев «меншовиками ідеалістами» і доля їх була вирішена наперед. Після епохи репресій активно розвивається методологія науки, особливо необхідно відзначити внесок Павла Васильовича Копніна (1922-1971). Він вивчав проблему обґрунтування наукового мислення, зокрема, дав філософське обґрунтування наукової проблеми, факту, абстракції, ідеї, системи теоретичного знання. Поступово розширюється круг проблематики досліджень, освоюються досягнення західної філософської думки.
В період тоталітарного режиму за кордоном продовжували свою діяльність ряд видатних культурних діячів. До них можна віднести Дмитра Івановича Донцова (1883-1973), Михайла Сціборського (1897-1941), Юрія Літу (1900-1973), В’ячеслава Липинського (1882-1931), Івана Павловича Лисяка-Рудницького (1919-1984), Дмитра Чижевського (1984-1977). Дмитро Донцов (1883-1973) розвиває українську ідею, його роботи «Націоналізм», «Підставі нашої політики», „Дух нашої давини”. В основному він орієнтується на філософію представників волюнтаризму, а саме, Шопенгауера, Гартмана, Ніцше. Формулює основні цілі нації – затвердження пріоритетів, відстоювання їх через боротьбу, досягнення незалежності. Д. Донцов виступає за активний вольовий початок і критикує раціоналізм і моралізм у сфері соціального життя. Основним проявом волі по Д. Донцову повинен бути імператив, роль якого обґрунтував І. Кант, проте сфера його не сфера етики, а політичному життю нації. На основі волюнтаризму Д. Донцов створив вчення про інтегральний (об’єднуючому) або чинний націоналізм. Виділимо його основні положення: сприяти здійсненню волі нації до експансії; підтримувати прагнення до боротьби; національне життя не може підкорятися вимогам моралі, отже, необхідно відмовитися від етичних критеріїв (аморальність); виправданість насильства досягши цілей нації; верховенство меншини в політичній практиці; примат віри над раціональним осмисленням ідеї; підпорядкування закону «боротьба за існування і є закон життя». Лідер консервативної течії в українській філософії В’ячеслав Липинський (1882-1931) вважав, що основою політичного життя може виступати тільки інтелігенція, тобто активна меншина, при безумовному пануванні традицій монархії, яка можлива за умови відновлення українського Гетьманства. Він вважав, що головною передумовою для розвитку суспільства є відновлення традицій, який би забезпечили соціальну стійкість історичного розвитку. Проте він проти відновлення ієрархічної форми соціального життя, і закликав створювати нові. Це завдання по думці В. Липинського може здійснити не народ, який завжди пасивний, а аристократія – кращі представники нації, центральне ядро яких представляє інтелігенція. При цьому націю він розглядає не як етнічну причетність, причетність політико-соціальну, тобто націю утворює той, хто причетний до Землі України, яка формує волю нації як цілого. Ідеї В. Липинського згодом розвинув П. Лисяк-Рудницький. Величезна заслуга в дослідженні української культури, у тому числі і філософії, належить Дмитру Івановичеві Чижевському. Досліджуючи проблему глибинних витоків духовної історії України він виділяв особливо значний вплив Канта, Шеллінга і Гегеля на філософську думку. На його думку спадщина Г. Сковороди співзвучно ідеям німецьких містиків. Він розрізняв два погляди на націю, а саме раціоналістів і романтиків. Раціоналісти вважають, що історія – це закономірний процес досягнення певної мети, в результаті нація – це випадковість, а необхідність – людство як ціле. Романтики навпаки, розглядали історичний процес як виявлення його різних форм, кожна з яких є унікальною. Саме тому кожна нація орієнтована на неповторне, унікальне і в той же час обмежена саме цією неповторністю. Тому Д. Чижевський виступає проти ідеї національної переваги. У цьому ж аспекті він розглядає розвиток філософської думки. З одного боку, як раціоналіст читав, що окрема нація виражає світовий процес історичної думки. В той же час, як романтик вважав, що зрозуміти своєрідність української культури можна через творчість видатних представників нації, і як такі виділяв Р. Сковороду, М. Гоголя, П. Юркевича, М. Костомарова, П. Куліша. До основних національних культурних ознак він відносить емоційність і сентиментальність, індивідуалізм і прагнення до свободи, внутрішній неспокій.
Читайте також:
|
||||||||
|