Антибіотикограма.

У практичних лабораторіях для визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків найчастіше використовують метод дифузії в агар. Для цього чисту культуру мікроорганізмів (в екстрених випадках — патологічний матеріал) засівають газоном на спеціальні поживні середовища. Потім пінцетом накладають на однаковій відстані один від одного паперові диски, просякнуті антибіотиками, і культивують у термостаті. Після інкубації навколо дисків, просякнутих антибіотиками, що пригнічують ріст культури, утворюються зони затримки росту мікроорганізмів. Порівнюючи діаметр цих зон з даними, зазначеними в таблиці, визначають ступінь чутливості мікроорганізмів: чутливі, помірно стійкі чи стійкі — і складають антибіотикограму для штаму, що вивчається. У відповіді для лікувального закладу зазначають ті антибіотики, до яких мікроорганізми чутливі (мал. 15).

Якщо антибіотик вносять у поживне середовище, то в різні пробірки з поживним середовищем додають різні антибіотики і висівають культуру. Результат визначають за наявністю росту культури. Для лікування використовують той антибіотик, за наявності якого культура не росте.

Антибіотикограму використовують для ідентифікації культури (наприклад, диференціації типових і атипових мікобактерій туберкульозу), контролю за ефективністю лікування і визначення прогнозу хвороби, а найчастіше — для призначення лікування.

Хіміотерапевтичні препарати

Хіміопрепарати — це хімічні речовини, які вибірково діють на збудників інфекційних та паразитарних хвороб і нетоксичні для організму хворого. Більшість хіміотерапевтичних препаратів створюють шляхом синтезу. При цьому головна задача полягає в тому, щоб препарат був максимально паразитотропним і мінімально органотропним. Основні принципи хіміотерапії інфекційних хвороб обґрунтував російський лікар Д.А. Романовський. Ці принципи отримали розвиток у класичних працях німецького вченого П. Ерліха. Він синтезував перші хіміотерапевтичні препарати — сальварсан і неосальварсан — похідні арсену (миш'яку) і застосував їх для лікування сифілісу, а також сформулював поняття про терапевтичний індекс для оцінки якості лікувальних препаратів. Терапевтичний індекс — це відношення максимальної дози, що переноситься хворим (Dosis toleranta — DT), до мінімальної лікувальної дози (Dosis curativa — DC). Показник терапевтичного індексу не повинен бути меншим З (DT:DC >3).

За ефектом протимікробної дії хіміотерапевтичні препарати поділяють на бактерицидні і бактеріостатичні.

Принципи класифікації. За походженням хіміотерапевтичні препарати можуть бути неорганічними і органічними сполуками. У медичній практиці здавна використовували препарати миш'яку, ртуті, вісмуту, сурми, які виявилися ефективними для лікування хвороб протозойної і спірохетозної етіології. Новим етапом у розвитку хіміотерапії був синтез у 1932 році сульфаніламідних препаратів, який здійснив німецький мікробіолог Герхард Домагк. Ці препарати виявилися ефективними у лікуванні хвороб бактеріальної етіології. В основу класифікації хіміотерапевтичних препаратів покладено їх хімічну структуру, а також спрямованість дії на певну групу мікроорганізмів.

Сульфаніламідні препарати проявляють бактеріостатичну дію. Механізм її ґрунтується на конкурентному антагонізмі сульфаніламідної кислоти, яка є основою для синтезу сульфаніламідних засобів, і параамінобензойної кислоти, що необхідна для життєдіяльності мікроорганізмів. Унаслідок цього порушуються метаболічні процеси в мікробних клітинах, що призводить до затримки їх росту і розмноження. У медичній практиці широко використовують сульфадимезин, сульфадиметоксин, уросульфан, фталазол, бісеп-тол, сульфатин, інгаліпт. Ці препарати виявилися активними щодо стрептококів, стафілококів, нейсерій, ентеробактерій, коринебактерій, бацил, збудників холери, бруцельозу, трахоми тощо.

Похідні нітрофурану використовують як антисептики (фураци-лін) і як хіміотерапевтичні засоби (фуразолідон, фурадонін). Вони ефективні у лікуванні хвороб, спричинених грампозитивними, грамнегативними бактеріями (збудниками дизентерії, черевного тифу), рикетсіями, найпростішими (трихомонадами, лямбліями).

Похідні 8-оксихіноліну (хініофон, ентеросептол, нітроксолін — 5НОК) використовують як антисептичні і хіміотерапевтичні препарати. Вони активні проти ентеробактерій, дизентерійної амеби, трихомонад.

Протитуберкульозні препарати (ізоніазид, етамбутол, етіон-амід, протіонамід, піразинамід) гальмують ріст і розмноження лише мікобактерій туберкульозу (деякі) і збудників лепри.

Протиспірохетозні засоби (бійохінол, бісмоверол — препарати вісмуту) проникають через оболонку спірохет і блокують сульфгідрильні групи ферментів, що призводить до порушення метаболізму і загибелі спірохет. Застосовуються для лікування сифілісу.

Противірусні засоби пригнічують розмноження деяких вірусів. Оксолін, бонафтон використовують для лікування хвороб очей, шкіри, слизової оболонки носа ротавірусної етіології, а також для профілактики грипу. Ремантадин, мідантан, амізон, антигрипін використовують для профілактики і раннього лікування грипу. Ідоксуридин (керецид), пенцикловір, фамцикловір, валацикловір, герпевір (ацикловір) використовують для лікування простого герпесу, оперізувального лишаю. Гропринозин (ізопринозин) порушує реплікацію ДНК і РНК вірусів, їх застосовують для лікування хвороб, спричинених вірусами герпесу, грипу, парагрипу, кору, вітряної віспи. Циклоферон застосовують для лікування герпесу, грипу та інших ГРВІ, затяжних форм гепатиту В і С, цитомегаловірусної інфекції, хламідіозів. Делавірдин, азидотимідин, іфавіренц, нель-фіновір, ритонавір є інгібіторами зворотної транскриптази, тому їх використовують у лікуванні ВІЛ-інфекції. Проходять клінічне випробування препарати віреад, Т-20. їх дія спрямована на запобігання проникненню вірусу ВІЛ-інфекції в клітини імунної системи.

Протипротозойні засоби: хлорохін, хінін, акрихін активні проти малярійних плазмодіїв; еметин, хініофон, ентеросептол, метронідазол (метрозол), хлорохін — проти дизентерійної амеби; метронідазол, трихомонацид, тинідазол — проти трихомонад; со-люсурмін, хінгамін, акрихін, амінохінол — проти лейшманій; метронідазол, тинідазол, амінохінол, фуразолідон — проти лямблій.

Протимікозні засоби: клотрисал використовують для лікування рубромікозу, мікроспорії, епідермофітії; мікогель, нітрофунгін, мікосептин, клотримазол — для лікування хвороб, спричинених дерматоміцетами, грибами роду Candida; орунгал активний при мікозах шкіри, нігтів.

Хіміопрепарати можуть негативно впливати на макроорганізм: порушувати процеси метаболізму, проявляти токсичну дію, спричинювати алергію, автоімунні хвороби, уражати клітини макроорганізму. Тому під час використання хіміотерапевтичних препаратів слід чітко дотримуватись інструкції щодо їх застосування.

Література.

Основна

Данілейченко В.В., Федечко Й.М., Корнійчук О.П. Мікробіологія з основами імунології: підручник. — К.: Медицина, 2009. — 391 с.

Дикий И.Л. Микробиология. Руководство к лабораторным исследованиям: Учеб. пособие. — К.: Видавничий дім“Професіонал”, 2004. — 583 с.

Практикум з мікробіології: навч. посібник. — 2-е вид., переробл. та доповн. / О.В. Кононов. — К.: Медицина, 2011. — 184 с.

Практичнамікробіологія: Посібник /С.І. Климнюк, І.О. Ситник, М.С. Творко, В.П. Широбоков— Т.: Укрмедкнига, 2004. — 438 с.

Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія:підручник. — К.: Медицина, 2008. — 454 с.

Люта В.А., Кононов О.В. Практикум з мікробіології. — К.: Медицина, 2008. — 183 с.

Ситник І.О., Климко С.І., Творко М.С., Мікробіологія, вірусологія, імунологія: підручник. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. — 392 с.

Додаткова

Воробьев А.Аи др. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. — М.: Медицинское информационное агенство, 2008. — 702 с.

Воробьев А.А., Быкова А.С. Атлас по медицинской микробиологии, вирусологии и иммунологии. — М.: Медицинское информационное агенство, 2003, 232 с.

Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією. — К.: Вища школа, 1992. — 431 с.

Федорович У.М.Спеціальна мікробіологія. — ч. 1. — Л.: Євросвіт, 1998. — 227 с.

Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. — ч. 2. — Л.: Ахілл, 2001. — 475 с.

Федорович У.М. Спеціальна мікробіологія. — ч. 3. — Л.: Сплайн, 2008. — 191 с.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика поживних середовищ. Поняття про культуральні і біохімічні властивості мікроорганізмів. Бактеріологічний метод дослідження, значення для діагностики.	\|	Лекція № 4

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.