Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Теми рефератів

Контрольні запитання

1. Які основні етапи обмеження самоврядування України XVIII ст.?

2. Які причини ліквідації Запорозької Січі?

3. Що сталося з козаками після ліквідації Запорозької Січі ?

4. Які існують судження щодо заснування Катеринославу?

5. Назвіть останніх українських гетьманів.

6. Назвіть основні антифеодальні виступи в Україні у XVIII ст.

 

1. Гетьман Мазепа як історична постать.

2. Гетьман Данило Апостол.

3. Гетьман Кирило Розумовський.

4. Кошовий отаман Петро Калнишевський.

5. Доля козаків після ліквідації Запорозької Січі.

6. Заснування Катеринославу.

7. Гайдамацький рух у ХVІІІ ст.

 

 

ІХ. Українські землі під владою Російської і Австрійської імперій у першій половині ХІХ ст.

 

Ключові слова: імперії, розклад феодально-кріпосницької системи, капіталістичні (буржуазні) відносини, наймити, вільнонаймані робітники, мануфактура, фабрика, завод, буржуазія, промисловість, торгівля, вільнодумство, декабристи, демократична республіка, конституційна монархія, республіканська федерація, еміграція, діаспора.

 

У ХІХ ст. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були у складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мадяри, валахи (молдавани). Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.

9.1. Розклад феодально-кріпосницької системи в українських землях

 

Селянство становило приблизно 93% населення України, більше половини селян були кріпаками. Решта являла собою колишніх козаків, державних селян і переселенців. Поміщики долею своїх кріпаків фактично розпоряджались безконтрольно. Ще наприкінці XVIII ст. була введена рекрутчина (насильницька віддача кріпаків в солдати). Служити в армії селяни повинні були 25років. Рідко хто повертався здоровим і неушкодженим. Знущання над солдатами, мордобій, виснажлива муштра, погане харчування, різні хвороби і часті війни, що вів царизм, призводили до загибелі і каліцтва солдат. Цар Олександр (1801-1825 рр.) розквартирував на Україні 50-тисячне військо, утримання якого в значній мірі лягло на селян.

Панщина за законами Російської імперії мала бути не більше трьох днів на тиждень. Проте свавілля поміщиків над кріпаками не знало меж. Наявна свобода інших селян була теж обмежена. На державних селян і козаків підвищили податки і повинності на 15%. Феодальне ведення господарства базувалось на примітивних ручних знаряддях праці. Майже всюди на Україні домінувала трьохпільна система землеробства. Відстале малоефективне сільське господарство знаходилось у глибокому кризовому стані. Намагаючись підвищити його продуктивність, поміщики в 1830-1840-х рр. збільшували панщину до 5-6 днів на тиждень, вводили так звану «місячину», але стан сільського господарства і життя селян не поліпшувались. Вся система феодального господарювання все більше і більше приходила в протиріччя з потребами розвитку суспільства, переживаючи глибоку кризу.

Поступово всередині економічної системи феодального суспільства формуються капіталістичні відносини. Набуває широкого розмаху лихварство. Зростає система орендних відносин, усе частіше земля стає об’єктом купівлі-продажу. Власниками землі робляться купці, міщани, а також зростаюча кількість заможних селян, які починають використовувати найману працю. Де середини ХІХ ст. у 8% селянських господарств були наймити. Водночас у середині ХІХ ст. на Лівобережжі і Київщини нараховувалось 200 тис. безземельних селян. Виникають ринки найму працівників. Одним з найбільших ярмарків сільськогосподарських робітників стало м. Каховка, куди до літа прибувало до 40 тис. найманців.

Кріпосницьке господарювання підривалось й розвитком промисловості. Поступово відбувався перехід від поміщицької мануфактури до фабрики. На фабриках і заводах застосовувалась і вільнонаймана праця. В 1860 р. в промисловості вільнонаймані працівники вже становили 74% усіх робітників. У промисловості розвивалися галузі, пов’язані з переробкою сільськогосподарської сировини, з видобутком корисних копалин. У 1820-х рр. в Україні були збудовані перші цукрові заводи. Виникають нові підприємства по переробці шкіри, виробництву мила, свічок, цегли, черепиці, виробів з металу, механічні заводи. Якщо в 1825 р. діяло 650 підприємств, то на кінець 1850-х їх кількість перевищила 2300. На середину ХІХ ст. виникають кам’яновугільна і металургійна промисловість. Кількість найманих робітників з початку ХІХ ст. збільшилась у 1861 р. з 10 тис. до 115 тис., тобто майже в 12 разів

З розвитком промисловості, торгівлі і диференціації селянства серед населення України в першій половині ХІХ ст. формується і прошарок торговельно-промислової і сільськогосподарської буржуазії. Модернізуються старі і виникають нові міста, зростають ринки, посилюється товаризація як поміщицького, так і селянського господарства. Внутрішня торгівля на Україні здійснювалась в основному на ярмарках, яких в середині ХІХ ст. налічувалось близько 12 тис. Але розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин гальмувався низьким рівнем транспорту. І все-таки найхарактернішою ознакою цього періоду є поглиблення кризи феодально-кріпосницької системи і народження капіталістичних відносин.

 

9.2. Декабристський рух в Україні

 

Важливою подією політичної історії Російської імперії стала Вітчизняна війна 1812 р., яка почалася після нападу на Росію військ Наполеона Бонапарта. Основні воєнні дії розгорнулися в Центральній Росії, Литві, Білорусі, однак частково зачепили Волинь. Переважна більшість українського народу виступила проти французьких загарбників. Чимало українців служило в регулярній російській армії. У боях з ворогом відзначилися Малоросійський, Полтавський, Глухівський, Чугуївський, Катеринославський, Сумський, Єлисаветградський та інші піхотні та кінні полки. Командир Охтирського гусарського полку відомий поет Денис Давидов започаткував використання регулярними військовими частинами партизанської тактики. Українські селяни і міщани також виловлювали французьких шпигунів, ховали від іноземців провіант. Однак частина українського суспільства лояльно ставились до окупантів, даремно сподіваючись на те, що вони допоможуть ліквідувати кріпосницький лад і панування царату на Україні.

Характерною ознакою першої чверті ХІХ ст. було пожвавлення суспільно-політичного руху. Народ, що звільнив свою вітчизну від ворога, відчув власні сили і не хотів більше жити у рабстві. Передові офіцери-дворяни під час війни побачили кращі якості свого народу і відчували сором за існування в країні самодержавства і кріпацтва. Ненависть до кріпосництва стала причиною вільнодумства серед передових дворян, зокрема офіцерів. Закордонний похід російської армії після перемоги в 1812 р. дав можливість ознайомитись з суспільно-політичним життям західноєвропейських країн. Це і підштовхнуло передових офіцерів до рішучих кроків. Все більшої сили серед них набували ідеї створення таємної організації для здійснення військового перевороту.

Такою організацією на Україні було «Південне товариство», створене в 1821 р. Воно, як і «Північне товариство», що існувало в Петербурзі, стало готуватись до збройного повстання. В «Південне товариство» входило понад 100 осіб. Воно мало три відділення (у Василькові, Кам’янці і Тульчині). Керував ним Павло Пестель. Він розробив політичну програму товариства, яку назвав «Руською правдою». Згідно з цим документом намічалось шляхом військового перевороту повалити царизм, проголосити Росію республікою, скасувати кріпосне право, наділити селян землею безкоштовно, ліквідувати всі стани, надати всім людям однакові громадянські права тощо. У цьому Павло Пестель виявив значно більший радикалізм, ніж керівник «Північного товариства» Микита Муравйов, який у програмному документі організації, «Конституції», планував встановлення конституційної монархії й особисте звільнення селян від кріпацтва, але без наділення їх землею. Однак на відміну від П.Пестеля, який відкидав національне самовизначення українського народу, М. Муравйов передбачав певну автономію України у складі побудованої за федеративним принципом Росії.

У 1825 р. з «Південним товариством» злилося «Товариство об’єднаних слов’ян», яке було створено у 1823 у Новоград-Волинському російськими дворянами братами Петром і Андрієм Борисовими. Організація ставила за мету добитися визволення від самодержавства всіх слов’янських народів і об’єднання їх у федеративну республіку. «Об’єднані слов’яни» створили четверту управу – «Слов’янську».

Повстання «Північного товариства» відбулось 14 грудня (звідси назва революціонерів – декабристи) 1825 р., а «Південного товариства» – в кінці грудня. Але повстання було жорстоко придушене. П’ять керівників його (П. Пестель, К. Рилєєв, С.Муравйов-Апостол – нащадок гетьмана Данила Апостола, М.Бестужев-Рюмін і П. Каховський) були повішені. 137 офіцерів відправили на каторгу в Сибір або під кулі на Кавказ, де царизм завойовував гірські народи. Чотири тисячі солдат-декабристів прогнали крізь стрій, позбавили отриманих у війні з Наполеоном нагород і відправили на Кавказ чи заслання. Незважаючи на свою поразку, декабристи започаткували революційний рух проти царизму і відіграли велику роль у ліквідації кріпосницького ладу.

 

9.3. Початок українського національного руху.

Кирило-Мефодіївське братство

 

Політичне життя на Україні розвивалося й набирало силу дуже повільно, що було зумовлено репресивною шовіністичною політикою царизму щодо будь-яких проявів невдоволення українцями. Але в 1840-х рр. революційно-демократичні настрої серед інтелігенції посилюються завдяки діяльності геніального українського мислителя і поета, вихідця з кріпосних селян Т.Г.Шевченка (1814-1861 рр.). Шевченківська вільнолюбна демократична поезія мала і високу естетичну цінність, була глибоко народною і написана літературною мовою найвищої проби. Перша збірка його поетичних творів «Кобзар» піднімав народ на боротьбу проти кріпосництва, царизму та його колоніальної і шовіністичної політики за краще майбутнє України.

Твори Шевченка вплинули на згуртування молодих людей, пов’язаних зі студентами університету. У грудні 1845 р. виникла перша таємна українська політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. У 1846 р. в ньому було 12 постійних учасників: вчитель П.Куліш, історик М.Костомаров, Т.Шевченко та інші. З членами товариства підтримували зв’язки близько 100 осіб. В. Білозерський і М. Костомаров розробили основні програмні документи організації, в яких ставились завдання ліквідації царизму і кріпосництва, створення республіканської федерації слов’янських народів на підставі їх дружби, національного рівноправ’я і широкої автономії кожному народу, ліквідації станів, досягнення християнських ідеалів справедливості, свободи і рівності людей, поступового поширення християнського ладу на весь світ та ін. Товариство виступало за необхідність спиратися на широкі верстви населення. Але у березні 1847 р. за доносом провокатора члени Кирило-Мефодіївського товариства були заарештовані, їх засудили до різних строків ув’язнення. Найжорстокіше царизм розправився з Т.Г.Шевченком, якого віддали рядовим в солдати без права писати та малювати. Лише через 10 років він отримав свободу уже після смерті царя Миколи І.

Історичне значення «Кирило-Мефодіївського товариства» полягало в тому, що його ідеї, як і ідеї декабристів, носили прогресивний, революційний характер. Таким чином, народжувана в першій половині XIX ст. нова українська інтелігенція усвідомлювала необхідність згуртування сил для рішучої боротьби проти політичного, соціального і національного гноблення царизму.

 

9.4. Становище українців в західноукраїнських землях

 

У першій половині XIX ст. населення західноукраїнських земель, що було під владою Австрії та Угорщини, теж знаходилось в тяжкому становищі. Відірваність західних українців від основної маси українського народу, постійне політичне, соціальне, національне і економічне гноблення гальмувало хід вільного цивілізованого розвитку, яким йшли європейські країни. Внаслідок низки причин, насамперед асиміляторських зусиль і шовіністичної політики правлячих кіл і панівної верхівки відносна кількість українців у загальній масі населення поступово зменшувалась.

Сільське господарство, що займало провідне місце в економіці Західної України, знаходилось на низькому рівні розвитку, бо носило екстенсивний характер. Малоземелля українських селян, примітивні засоби виробництва, великі феодальні повинності зумовили низьку продуктивність землеробства. Врожайність озимих культур в середньому становила 6 центнерів, а ярих – 4,5 центнера з гектару. Лише на середину XIX ст. у кращих господарствах вона стала досягати 11-12 центнерів. Регулярні недороди основних культур прирікали населення на постійні злидні і голодну смерть.

Промисловість в західноукраїнських землях знаходилась на відсталому ремісничо-мануфактурному рівні. Мануфактури працювали в основному в панських маєтках. Кількість мануфактур в містах з найманою робочою силою залишалась незначною. У 30-40-х рр. XIX ст. намітилось деяке промислове піднесення, почалось використовування механічних двигунів. Проте переростання мануфактурної промисловості у фабричну гальмувалось дискримінаційними заходами уряду (адміністративні обмеження, непомірне високі податки тощо) та всевладдям великих землевласників.

Селянство Західної України постійно вело боротьбу проти феодальної експлуатації, відмовлялось виконувати повинності, піднімало повстання Одне з таких повстань сталося в 1846-1848 рр. під проводом Лук’яна Кобилиці.

Під впливом революції 1848-1849 рр. в Австрійській Україні було скасовано кріпосництво і феодальні повинності селян. Однак отримавши волю, селяни не отримали землі. Оскільки ж промислового виробництва в Західній Україні майже не було і знайти роботу було практично неможливо, більшість селянства в результаті такого «звільнення» залишилася без засобів до існування. Відтак сотні тисяч українців з Галичини, Буковини й Закарпаття мусили шукати кращої долі в інших країнах, здебільшого за океаном – у США, Канаді, Бразилії, Чилі тощо, де в цей час відбиралися у індіанців і розорювалися великі території. Відтоді в цих країнах утворилися великі українські діаспори, які в наступні роки поповнювалися все новими іммігрантами з України.

У пробудженні національної самосвідомості населення Західної України у першій половині ХІХ ст. значну роль відіграло громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця», засновниками якої стали Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич, які були студентами Львівського університету. У виданому трійцею альманасі «Русалка Дністрова» та інших творах, орієнтуючись на передові демократичні ідеї, вони виступали проти політичного, економічного і духовного гноблення українського народу, домагаючись, щоб він відчув «гідність свою і свою силу». Вони виступали за возз’єднання українського народу проти політики денаціоналізації українців і латинізації української писемності, популяризували найкращі сторінки минулого українського народу, поширювали твори Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша та ін.

 


Читайте також:

  1. Перелік курсових рефератів
  2. Сутність написання рефератів. Технологія написання навчальних, контрольних, службових та творчих рефератів. Структура реферату.
  3. Тематика рефератів
  4. Тематика рефератів
  5. Тематика рефератів
  6. Теми доповідей і рефератів по темі 11.
  7. Теми доповідей і рефератів по темі 5.
  8. Теми доповідей та рефератів
  9. Теми доповідей та рефератів
  10. Теми рефератів
  11. Теми рефератів
  12. Теми рефератів




Переглядів: 520

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Антифеодальна боротьба українського народу | Кримська війна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.057 сек.