П’ятий закон (мовленнєвий) формує і розвиває вміння володіти мовленням (одягти свою думку в дієву словесну форму).

Система п’ятьохумінь, кожне з яких виробляється шляхом опанування людиною відповідним законом риторики, і становить зміст того поняття, яке ми вище назвали “організацією мисленнєво-мовленнєвої діяльності”.

Шостий закон(закон ефективної комунікації) формує і розвиває вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт зі слухацькою аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон(системно-аналітичний) формує і розвиває вміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити конструктивні висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) і об’єктивно оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також як навчитися враховувати цінний досвід іншого.

Два останніх закони є складниками такого поняття, як “власне український аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності” (за Г. Сагач).

Виходячи з цієї формули, можна твердити, що процес створення ПМ передбачає перш за все підготовчий етап, який закономірно зумовлює наступний – виконавський, тобто успіх останнього залежить від якості першого етапу. Лише за цієї умови мовець має можливість творити на етапі виконання, тобто вільно реалізувати свій мисленнєво-мовленнєвим риторичний продукт у різних варіантах. «Добре підготовлена промова – це на 9/10 виголошена промова» (Карнегі Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, віступая публично. – Нью-Йорк, 1956. - С.17).

Не менш важливе судження висловив В.Гюго про взаємозв’язок імпровізації та підготовки. «Імпровізація – не що інше, як раптове й довільне відкриття резервуара, який називається мозком, але треба, щоб цей резервуар був повний, від повноти думки залежить багатство мовлення. По суті, те, що Ви імпровізуєте, здається новим для слухачів, але є старим для Вас; говорить добре той, хто поширює роздуми цілого дня, тижня, місяця, а іноді й цілого свого життя у мовленні, яке триває годину» (Ажам М. Искусство говорить публично. – СПб., 1910. – С.49).

З античних часів (Аристотель та його учні) розрізняли докомунікативну, комунікативну та посткомунікативну фази риторичної діяльності. Цілісно й системно охоплювали вони творчість оратора із задуму (породження ідеї, «божественного логосу») до виголошення промови перед аудиторією та осмислення її впливу на слухачів.

Процес організації риторичної діяльності включає в себе створення задуму і підготовку його «запуску» в певну аудиторію (професійну, вузівську, шкільну, масову тощо), а також проектування процесу та його «запуску». Такий підхід не суперечить класичним риторичним традиціям, згідно з якими формування й розвиток мисленнєво-мовленнєвої діяльності оратора здійснюється послідовно-ступенево: винайдення (інтенція), розташування (диспозиція), вираження (елокуція), запам’ятовування (меморія), виголошення (акція). Більше того, цей підхід сприяє розв’язанню «старої» суперечності, сутність якої полягає в тому, що виділення кожного ступеня значною мірою формалізує мислннєво-мовленнєвий процес діяльності оратора, оскільки в дійсності всі ступені так взаємопов’язані (один природно випливає з другого), що межа між ними має досить умовний характер. Нам уявляється, що у концепції риторики професійного спрямування, відновлена діалектика зв’язків між перерахованими ступенями, й виражена в самому понятті ”організація мисленнєво-мовленнєвої діяльності мовця”, зокрема фахівця-професіонала.

Отже, розглянемо закони риторики послідовно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема злочину та кари в романі. Роль образу Соні Мармеладової.	\|	Концептуальний закон

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.