Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Екологізація економіки: суть та головні складові

План

Тема 10. Екорозвиток та екологізація економіки

В. Федоров

10.1. Екологізація економіки: суть та головні складові.

10.2. Екологізація основних галузей народного господарства.

10.3. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів.

 

Література:

1. Акімова Т.А., Хаскин В.В. Экология. Уч. для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 456 с.

2. Братко З.Т., Харченко П.Ю. Homo Sapiens против Homo Technokratikus. – К.: Либідь, 1991. – 248 с.

3. Данілішин Б.М., С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко, Я.В.Коваль, О.С. Новаторов, М.М. Паламарчук. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – К.: РВПСУ, 1999. – 716с.

4. Екологія: Підручник / С.І.Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін.. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 371 с.

5. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. – К.: Вища школа, 2001. – 358с.: іл.

6. Кормилицын В.И., Цицкишвили М.С., Яламов Ю.И. Основы экологии. – М.: Интерстиль, 1997. – 368 с.

7. Кучерявий В.О., Чернявський М.В., Гаманюк Т.І. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. – Курс лекцій. – К.: НМК ВО, 1991. – 150 с.

8. Шутько А.П., Малахов Л.П., Бутченко Л.И. Природа и человек. – М.: 1994. – 230 с.

9. Яншин А.Л., Мелуа А.П. Уроки экологических просчетов. – М.: Мысль, 1991. – 430 с.

 

 

Низький рівень екологічної культури населення внаслідок незадовільної екологіч­ної освіти та виховання, нераціональна структура народного господар­ства, пов’язана із застосуванням матеріало- та енергоємних технологій, низький технічний рівень технологій очищення газоповітряних викидів в атмосферу і скидів стічних вод у водойми та перероблення відходів про­мисловості й комунально-побутового господарства, а також загальна кри­за економіки країни призводять до зниження продуктивності господар­ства, погіршення стану здоров’я людей і навіть до зменшення чисельності населення внаслідок переважання смертності над народжуваністю дітей. Це відбувається на фоні руйнування фізичного капіталу (заводів, фабрик, аграрних господарств тощо) і нераціонального використання природних ресурсів. При цьому значно погіршується стан довкілля і створюється за­гроза завдання непоправної шкоди біологічному й ландшафтному різно­маніттю – лісовим, гірським і морським екосистемам, водоймам, лукам, землям тощо.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 р. Верховна Рада Укра­їни прийняла постанову «Про основні напрями державної політики в галу­зі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», яка розглядається як Дер­жавна програма охорони довкілля в Україні. В цій програмі сформульо­вані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природно­го середовища і раціонального використання природних ресурсів.

До основних пріоритетів охорони довкілля і раціонального природо­користування належать:

– формування збалансованої системи природокористування й адекват­на структурна перебудова виробничого потенціалу економіки;

– екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільськомугосподарстві, на транспорті;

– поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню р. Дніпро та інших річок, Чорного й Азовського морів;

– будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комуналь­них очисних каналізаційних споруд;

– забезпечення населення якісною питною водою;

– стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського та інших регіонів;

– гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного за­хисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

– збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, заповідна справа.

Для здійснення Державної програми передбачається вирішення таких завдань:

– створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування;

– реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням частки енерго- і матеріалоємних виробництв;

– запровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

– створення ефективної системи правового та організаційного забез­печення в сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ре­сурсів;

– створення державної системи моніторингу навколишнього природно­го середовища;

– захист повітряного басейну від забруднення, особливо у великих міс­тах і промислових центрах;

– здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового прин­ципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок;

– запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод, зменшен­ня та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, за­хист підземних вод від забруднення;

– захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження та нераціонального використання;

– збереження й розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

– підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

– знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових від­ходів;

– зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

– забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-про­мислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного кон­тролю за діяльністю збройних сил;

– створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного й природно-технічного походження.

Практичне здійснення державної політики у сфері охорони навколиш­нього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки реалізується шляхом розроблення та виконання окре­мих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих про­грам. Ці програми спрямовуються на втілення в життя визначених вище пріоритетів.

Екологічна криза в країні може бути подолана за умови екологічної конверсії антропогенної діяльності, спрямованої на виконання Держав­ної програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Це означає, що всі види антропогенної діяльності потрібно екологізувати. Під екологізацією розуміють поширен­ня екологічних принципів та підходів на всі сфери життєдіяльності люд­ського суспільства: культуру, науку, виробництво та соціальні явища.

Першочерговим завданням є запровадження загальної екологічної освіти та виховання з метою формування екологічно свідомого ставлення до нав­колишньої природи, встановлення гармонійних зв’язків між нею та антро­погенною діяльністю. З цією метою слід переглянути традиційно усталені пріоритети, які були спрямовані тільки на максимізацію задоволення люд­ських потреб. У відносинах між природою та потребами людського суспіль­ства потрібно визначити науково обґрунтований оптимум, коли якість життя людини, що визначається сукупністю екологічних, матеріальних, духовних та соціальних запитів, забезпечуватиметься з урахуванням мож­ливостей природного розвитку як окремих екосистем, так і біосфери загалом, не порушуючи встановленої в природі динамічної рівноваги.

Екологізація матеріального виробництва, виходячи з поглядів М. Пура (Рооге, 1982) має здійснюватись при виконанні трьох умов у природо­користуванні:

– максимальна ефективність користування природними ресурсами;

– відтворення природних ресурсів та захист їх від виснаження;

– найдоцільніші способи використання природних ресурсів.

До цих трьох основних принципів варто додати четвертий:

– мінімізація розсіюваних відходів, які забруднюють навколишнє при­родне середовище.

Як бачимо, в основі екологізації виробництва лежить раціональне природокористування. Екологізацію виробництва чи іншого об’єкта госпо­дарювання належить здійснювати із запровадженням екологічно безпеч­них, так званих «зелених» технологій – маловідходних, тобто таких, які для даного етапу розвитку науки й техніки характеризу­ються максимальним виходом продукту при мінімальних витратах сиро­вини, енергії та інших матеріалів і мінімальному утворенні розсіюваних відходів, що забруднюють навколишнє природне середовище. Здійснити екологізацію виробництва можливо тільки на основі ґрунтовних знань сучасних досягнень екології та інших фундаментальних наук, техніки й технології конкретного виробництва.

Щоб екологізувати виробництво або той чи інший об’єкт господарської діяльності, потрібно провести екологічний аудит з метою встановлення справжньої екологічної ситуації на об’єкті. При цьому слід скласти матеріальний і енергетичний баланси виробництва. Тільки на їх основі можна встановити фактичні обсяги витрат сировинно-енергетичних ресурсів та утворюваних відходів. Після цього їх належить порівняти з тими, що мають місце при застосуванні кращих альтернативних технологій і характеризуються вищими техніко-економо-екологічними показниками. Врезультаті такого аналізу розробляють еколого-економічне обґрунтування реконструкції або будівництва нового виробництва та план захо­де щодо екологізації аналізованого діючого виробництва. У цьому плані мають бути відображені перелік планованих заходів удосконалення технологічного процесу виробництва, термін їх виконання, матеріальні витрати (вартість робіт) та виконавці. На основі впроваджених «зелених» технологій виробляють екологічно безпечну продукцію.

З метою подолання екологічної кризи в країні потрібно здійснити екологізацію виробництва. Екологізація виробництва – це поступове розши­рення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступо­ве проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна мо­дернізація виробництва.

Екологізація виробництва може здійснюватися різними шляхами: впро­вадженням раціонального природокористування (заощадження природ­них ресурсів, економія витрат сировини, палива та енергії тощо) та про­никненням екологічних нововведень у промисловість (виробництво про­дукції тривалого і багаторазового використання, споживання відновних природних ресурсів взамін невідновних, комплексне перероблення сиро­вини та утилізація відходів виробництва і споживання, мінімізація розсі­юваних і невідновних відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо).

Одним із основних шляхів екологізації промисловості є вдосконален­ня і модернізація технології виробництва, в тому числі уловлювання ви­кидів, комплексне перероблення стічних вод і відходів та використання продуктів перероблення як вторинної сировини, тобто перетворення за­бруднювальних речовин на корисні продукти. Другий напрям екологіза­ції виробництва полягає в очищенні викидів і стоків від забруднення і третій – це виробництво обладнання та устаткування для здійснення еко­логічно безпечних («зелених») технологій. Очікують, що останній напрям, пов’язаний з виробництвом устаткування для «зелених» технологій, на­буватиме дедалі більших масштабів у промисловості розвинених країн.

Модернізацію виробництва потрібно здійснювати на основі систем­но-екологічного механізму. Під останнім розуміють процес, що відбува­ється між вихідним і завершальним еколого-економічними станами вироб­ничої системи, з урахуванням поставлених цілей екологічної модернізації виробництва. Отже, в результаті екологізації виробництва отримують модернізовану модель з поліпшеними еколого-економічними характеристиками, яка може бути одержана лише завдяки застосуванню системного підходу та екологічного менеджменту.


Читайте також:

  1. Базові (головні, стратегічні) психологічні проблеми управління.
  2. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
  3. Біосфера, її складові, взаємозв’язок між ними.
  4. Бюджет як економічна категорія та його складові
  5. Бюджетний процес, його поняття і складові етапи
  6. Виробництво. Головні чинники зростання ефективності виробництва.
  7. Власний капітал підприємства: функції, складові та оцінка
  8. ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА СКЛАДОВІ
  9. Глобалізація світової економіки: позитивні та негативні наслідки. Глобальні проблеми сучасності.
  10. Головні визначення – безпека, загроза, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик.
  11. Головні визначення – безпека, загроза, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик.
  12. Головні властивості темпераменту.




Переглядів: 1942

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Відповідальність за екозлочини | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.