Див. також: Україна та українці в російській літературі від 17 — до початку 20 століття
Московська доба
Україна наприкінці XVII - на початку XVIII ст.
Україна у 1727 - 1768 рр.
Запоріжжя і північне Причорномор’я у другу половину XVIII ст.
Українські землі наприкінці XVIII ст.
Після смерті Хмельницького (1657) розпочався період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій (Руїна), які призвели до поділу України по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою (Андрусівське перемир'я 1667 року, Вічний мир 1686 року). Автономна Козацька держава (Гетьманщина) збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москви. Після невдалого виступу гетьмана І. Мазепи в союзі з шведським королем Карлом XII (1708-09) цар Петро І обмежив автономію Гетьманщини. Остаточно козацькі автономії (Гетьманщину, Слобідську Україну, Запорозьку Січ) ліквідувала імператриця Катерина II в 1760-80-х. Внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-91 рр. Росія завоювала Північне Причорномор'я і Крим. У результаті поділів Польщі (1772-95) Галичина перейшла під владу австрійських Габсбургів, а Правобережна Україна — Росії. Національне відродження. З кінця XVIII ст. зароджується український національний рух, спершу культурницький, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість Т. Шевченка; внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в Галичину. З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Лютнева революція 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні.