Психологія релігії — це дослідження психологічних, емоційних джерел релігії, психології віруючої людини.

Соціологія релігії — галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот.

Історія релігії — це галузь релігієзнавства, що вивчає походження і внутрішній розвиток релігії, а також особливості її суспільно-культурних зв’язків.

Географія релігії - це вивчення релігійної карти світу, яка формується в процесі взаємовпливу релігій на різних територіях.

Для дослідження релігії використовуються наступні універсальні принципи: історизму (простежування виникнення, розвитку та функціонування релігії), об’єктивізму (відтворення явища у його внутрішній сутності, незалежно від уявлень про нього людей), дуальності (визнання основоположним для аналізу релігії поділу на природне та надприродне, священне та мирське, іманентне та трансцендентне), загальнолюдськості (сприйняття релігії як загальнолюдського феномену), толерантності (ввічливий діалог релігійних і нерелігійних світоглядів).

В релігієзнавстві використовуються наступні методи дослідження: типологічний, структурно-функціональний, контекстуальний (аналіз релігійного явища в історико-культурному контексті), герменевтичний (врахування фактору тлумачення, розуміння людиною себе, світу і надприродного як фундаментального в аналізі релігії), феноменологічний (розуміння релігійних процесів через співвіднесення людських поведінки, ідей, уявлень, мотивів), компаративний (аналіз структур і явищ релігії в порівнянні з структурами і явищами інших релігій).

2. Сутність, структурні компоненти та соціальні функції релігії.

Це питання потребує знання того, щорелігія –це духовний феномен, який є формою самовизначення людини у світі, зумовленим вірою у надприродну причину буття світу й людину.

Суттєвими ознаками релігії є: поділ дійсності на природну та надприродну; визнання Бога (богів), як творчої сили, що творить світ; духовне тлумачення природи людини, яка складається з смертного тіла та безсмертної душі; ідея спасіння, визволення людини з існуючого недосконалого світу; спеціальні духовні практики, що допомагають вдосконалити людину; наявність культово-символічної сфери, яка допомагає єднанню людини з надприродним.Релігія як суспільна система має свою структуру.

Релігійна свідомість – це ставлення віруючого до навколишнього світу, що виявляється в системі поглядів, почуттів, основою яких є віра в надприродне.

Релігійна віра – це такий психічний стан людини, що виявляється у беззаперечному визнанні існування надприродних сил, Абсолюту.

Релігійний культ (лат.cultus- догляд, поклоніння)- найважливіший вид релігійної діяльності людина. Це упорядкована система обрядів (індивідуальних та колективних), за допомогою яких віруючі спілкуються з Абсолютом. Це молитви, заклинання, жертвопринесення, хресне знамення, поклони тощо.

Культова діяльність має символічний характер, оскільки людина звертається до невидимого божественного світу. Культові дії мають бути канонічними – раз і назавжди установленими. Відступ від канону суворо засуджується, оскільки це призводить до спотворення віри. Сукупність приписів та правил, які визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу є його ритуалом.

Культ є найважливішим показником міри розвиненості релігії – чим вона досконаліша, тим складнішим є культ. Зокрема у християнстві богослужбовий канон розписаний за річними датами, днями тижня, а доба – за годинами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет та структура релігієзнавства.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.