Віровчення ісламу.

Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога Аллаха («Немає Бога, крім Аллаха» − «Ла іляха ілла-ллах» (шахада)). Аллах є один великий Творець. Він носій усіх абсолютних атрибутів − він наймогутніший, найсправедливіший, найблагіший, наймудріший, він причина життя, розумності та волі людини. Всі атрибути божественності втілено в одній божественній сутності як такій, вважають мусульмани. Не може бути два божества, так само не може людина бути носієм абсолютних властивостей Бога.

Єдиним шляхом до Бога є «віра у місію Пророка і поклоніння Аллахові відповідно до того шляху, який вказав Пророк» − («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його»). Кожен мусульманин зобов'язаний вірити Мухаммеду, тому що він: 1) істинний посланець Аллаха; 2) не має недоліків і помилок, шлях його правдивий; 3) останній пророк («Печать пророків»), який прийшов до людей від Всевишнього і після нього не буде пророків. Окрім Мухаммада мусульмани шанують усіх біблійних пророків і навіть Ісуса Христа.

Третім догматом є шанування Святого Письма − Корану (араб., − читання), що є божественним Одкровенням та головною священною книгою мусульман. Складається Коран із промов, проповідей, пророчих одкровень, історико-релігійних оповідей, притч, етико-правових та правових приписів, що були виголошені упродовж 610-632 pp. Через те що всі вони переповідалися усно, після смерті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу-Бакрі (632-634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За третього халіфа Османа (644-656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфографія, правила читання і структура тексту остаточно канонізовано офіційним виданням Корану в Каїрі 1923 р. Коран написаний римованою прозою класичною арабською мовою і поділений на 114 сур (глав, або одкровень), які складаються з айятів, тобто віршів (араб, айя — знамення). Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610—622, Мекка, 90 сур) і «мединські» (622—632, Медина, 24 сури). Наявність у Корані певних неясностей, суперечностей зумовила виникнення ім ал кіра (науки про читання Корану) й ілм ат-тафсір (науки про способи його тлумачення).

Вважаючи себе духовними синами Авраама, мусульмани вірять у те, що Тора (Таура) і Євангеліє (Інджил) є також священними книгами, посланими Богом. Щоправда, вони вважаються «другорядними».

Доповненням до Корану є Суна (араб. — звичай, зразок) − священна традиція ісламу, що складається з висловлень Мухаммеда та хадисів — оповідей людей, які близько знали пророка, про його діяння.

З Корану та Суни мусульмани виводять віру в кінець світу, загробне життя, воскресіння з мертвих та Судний день. Разом з християнами мусульмани вірять в існування бессмертної душі та життя після смерті. Аллах знищить цей світ і всі створіння в день воскресіння з мервих; Аллах оживить їх і збере в одному місці; На суд Аллаха буде виставлено всі діяння людей, добрі й погані; Аллах зважить добрі й злі вчинки кожного. Той, у кого добро переважить, буде прощеним; той, у кого переважать злі діяння, буде покараним; прощені увійдуть у рай, покарані — потраплять у пекло.

Моральне вчення ісламу.Джерелом морального вчення ісламу є Коран та Суна. Опорою морального кодексу ісламу є віра у Всевишнього і страх перед ним, неминучість для людини відповідальності в загробному житті за своє земне існування та боязнь фатального кінця у вічному майбутньому. Іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер людського життя − побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. Іслам вимагає вести такий спосіб життя, який би у своїй основі мав винятково принципи добра.

Іслам заохочує шлюб, вважає його добром, праведністю і актом поклоніння Творцю. Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йому підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися батькам і доглядати за ними.

Основні правила ісламської моралі наступні: допомага ближнім; створення общини праведних; відхилення пересудів та балачок між вірними; діяльність в ім'я Аллаха; заборона спілкування з неправедними і несправедлими; побажання своєму братові того, чого бажаєш собі.

В ісламі категорично заборонені спиртні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, заняття танцями й співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо.

На шляху до духовної досконалості мусульманин повинен мати істину віру, покірність, богобоязливість та щирість в усіх вчинках. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху.

Усі релігійні, державні, моральні, правові та обрядові правила ісламу зібрані у Шаріаті. Шаріат (араб, шаріа — правильний шлях до мети) — комплекс юридичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючих у рай.

Норми шаріату можна поділити на ті, що стосуються обрядово-культової діяльності, і ті, що стосуються питань державного, цивільного і кримінального права. Більшість розпоряджень шаріату мають загальний характер і визначають основні принципи ісламського законодавства. Разом з тим, у ньому можна зустріти і конкретні юридичні норми, особливо щодо ритуальної практики. Головними джерелами шаріату є Коран і Суна. Становлення ісламської юриспруденції відбувалося паралельно з фіксацією хадисів. Систематизація мусульманських священих переказів сприяла формуванню Шаріату.

За Шаріатом, у кожної людини є чотири види обов'язків: обов'язки перед Аллахом; обов'язки перед собою; обов'язки перед іншими рабами Аллаха; обов'язки перед іншими творіннями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Релігійний культ ісламу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.