Принципи демократії

Інститути і суб'єкти демократії

Система демократії складається з її інститутів. Кожен інститут демократії є юридично оформленим самостійним структурним або функціональним елементом організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя. Демократія здійснюється через численні інститути. В одних інститутах превалюють структурні елементи (сесії представницьких органів, їх постійні комітети, депутатські фракції і т. д.), в інших — функціональні (депутатський запит, правотворчий почин, соціально-економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права громадян, вибори, громадська думка тощо). Можливе й існування структурно-функціональних інститутів (наприклад, територіальної або національної автономії). У сучасних умовах підвищується значення процедурної регламентації порядку реалізації інститутів демократії, що багато в чому обумовлює ефективність їх дії. Особливо велике значення має процедурна регламентація виборів, діяльності органів народного представництва порядку прийняття законів, проведення референдумів.

Інститути демократії розрізняються за сферами діяльності на економічні (декларування доходів), політичні (президентське вето), соціальні (оплачувані відпустки). За формами державної діяльності існують інститути, що діють у сфері прийняття державних рішень (законодавча ініціатива, читання законопроектів), забезпечення охорони прав і свобод громадян і виконання ними обов'язків (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, інститути громадських обвинувачів та захисників); у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду). Інститути демократії можуть бути імперативні (свобода преси, голосування під час виборів) і консультативні (всенародне обговорення, опит населення).

Демократія здійснюється щодо конкретних суб'єктів. Ними є всі співучасники суспільних відносин, що складаються під час здійснення всіх форм і інститутів демократії. Суб'єктами демократії можуть бути людина (громадянин), державні органи, політичні партії, їх об'єднання, громадські організації, трудові колективи, виборці виборчого округу, весь виборчий корпус, групи громадян, депутати тощо. Головним суб'єктом демократії є людина (громадянин), задоволенню інтересів якого повинні бути підпорядковані дії всіх інших її суб'єктів.

Демократія діє на основі розвинутої системи принципів. Коли говорять про принцип демократії, мають на увазі безумовну вимогу, яка випливає з самої суті демократії і належить до всіх суб'єктів і інститутів демократії. До фундаментальних принципів належать принципи гласності, політичної різноманітності (плюралізм), залучення населення до вирішення питань державного значення, поділу влади; єдності, рівності і гарантованості демократичних прав і обов'язків. Вони є запорукою успішного застосування багатьох інших принципів — урахування громадської думки, співробітництва різних політичних сил, узгодження їх інтересів, урахування і охорони прав меншості, взаємоконтролю органів, що належать до різних гілок державної влади, підзвітності і підконтрольності посадових осіб і управлінських органів перед представницькими органами і населенням тощо.

Принцип гласності вимагає забезпечення відкритості державного і суспільного життя, усіх джерел інформації, можливості її вільного пошуку, отримання і поширення всіма суб'єктами суспільних відносин відповідно до їх потреб. Гласність покладає на компетентні державні органи обов'язок систематичного інформування населення щодо подій державного і громадського життя, прийнятих цими органами рішень, хід їх обговорення і виконання. Необхідною передумовою дії принципу гласності є заборона цензури, розвиток свободи слова і друку, урахування і використання в інтересах прийняття державних рішень громадської думки.

Одним з найбільш узагальнюючих у системі демократії є принцип різноманітності. Він поширюється на всі сфери життя суспільства. В економічній сфері він проявляє себе в існуванні і рівноправності різних форм власності, в політиці — в існуванні багатьох політичних центрів, діяльність яких пов'язана з їх боротьбою і взаємодією на базі підтримання контактів між ними і державою. Ці контакти проводяться заради вирішення певних політичних питань, передусім формування і функціонування влади. Плюралізм повинен бути заснований на рівному ставленні держави до всіх центрів політичного життя, створенні для них рівних можливостей у політичному житті, в користуванні заступництвом держави. Водночас свобода політичних утворень не виключає негативного ставлення держави і відмови в державній реєстрації відверто антиконституційних і фашистських та інших екстремістських партій та об'єднань. Щодо ідеологічного плюралізму, то він є безпосереднім продовженням плюралізму політичного. Категорично відкидаючи будь-яку ідеологічну монополію, ідеологічний плюралізм передбачає можливість різних ідей, думок, ідеологічних підходів і вільного їх висловлення, різного трактування окремих явищ суспільного життя. Відкрите проголошення певної інформації, що відбиває ту чи іншу ідеологію, може бути обмежене лише у разі, коли про заборону її проголошування зазначено в законі в інтересах охорони прав громадян і суспільної моралі та безпеки. Ідеологічний плюралізм водночас не виключає можливості існування в демократичному суспільстві, державницької ідеології, яка, проте, має певні особливості.

Політичний плюралізм передбачає однакове ставлення держави до проявів волі як більшості, так і меншості. Він виключає будь-яку дискримінацію меншин етнічних, релігійних, політичних. Державні рішення в умовах розвинутої демократії не повинні прийматися механічною більшістю голосів, без попереднього вивчення і врахування інтересів меншості, проведення відкритих дискусій.

Більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю зберігається право висувати власні ініціативи, бути репрезентованою в різних державних органах (наприклад, у комітетах парламенту), виставляти в процесі дебатів своїх співдоповідачів, критикувати хід виконання прийнятих рішень і т. ін. Права меншості — етнічної, релігійної, політичної, не можуть бути скасовані голосами більшості. В інтересах меншості прийняття важливих рішень згідно з законом відбувається кваліфікованою більшістю голосів. Принцип урахування прав меншості є важливим засобом посилення відповідальності більшості при підготовці, прийнятті і виконанні тих чи інших рішень. В умовах демократії більшість зобов'язана рахуватися з точкою зору меншості, консультуватися з нею, прагнути до компромісів, а краще, до консенсусу, уважно розглядати і обґрунтовано відповідати на критичні зауваження меншості.

Залучення населення до участі в роботі державних органів може відбуватися різними способами. Це може мати місце в рамках як безпосередньої, так і представницької форм здійснення народовладдя (через депутатів, участь у зборах виборців і трудових колективів, громадських обговореннях, через радіо, пресу, телебачення, участь у роботі робочих груп при вищих державних органах, постійних комітетів парламенту і т. ін.). Залучення громадян до участі в роботі виконавчих органів є дієвим засобом боротьби з бюрократизмом і корупцією. Розширення участі населення в діяльності всіх державних органів є однією з форм підвищення ефективності демократії.

До фундаментальних принципів належить і принцип побудови влади в демократичній державі на засадах її поділу на різні гілки (законодавчу, виконавчу та судову), який здійснюється спеціально уповноваженими державними органами за умови невтручання кожної з гілок влади у сферу діяльності іншої. За цієї умови, враховуючи існування системи стримувань і противаг між різними гілками влади, виключається можливість узурпації влади якимось органом чи особою. Таким чином, створюються сприятливі умови для забезпечення реальних прав людини, в тому числі її залучення до вирішення державних справ.

Яскравим проявом демократії є рівність існуючих у демократичному суспільстві прав і обов'язків людини та їх гарантованість. Права і обов'язки в такому суспільстві встановлюються на основі рівності всіх перед законом. Права кожної особи органічно доповнюються відповідними обов'язками. При цьому обов'язки щодо прав виступають як гарантії їх реалізації і захисту. Демократія не припускає прав без відповідних обов'язків, як і обов'язків без прав. Так, наприклад, права на таємницю листування забезпечуються встановленням для державних органів заборони перегляду ними поштових відправлень і правом звертатися у разі порушення цих обов'язків до компетентних державних органів, включаючи судові.

Рівність прав і свобод особи пов'язана із цілеспрямованою діяльністю держави на забезпечення поєднання свободи однієї людини зі свободою всіх і кожного. Передумовою цього є те, що жодне право особи не може вважатися подарованим їй державою. Усі конституційні права є невідчужуваними, такими, що не можуть бути звужені, скасовані (ст. 22 Конституції України), є рівними і гарантованими, обмежують державну владу. Головними напрямками гарантування прав є можливість звернення людини до компетентних органів для їх поновлення, відшкодувань завданої шкоди тощо. Йдеться про звернення до судових органів, включаючи Конституційний Суд, до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, до органів прокуратури, послуг адвокатів.

Можна назвати і ряд інших принципів демократії, які мають відносно загальний характер. Серед них принципи пріоритету прав людини, підзвітність і підконтрольність посадових осіб перед представницькими органами і народом, співробітництво та узгодження інтересів різних політичних сил, взаємний контроль різних державних органів і гілок влади, колегіальність, поєднання безпосередніх і прямих форм народовладдя та інші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми демократії	\|	Функції демократії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.