• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фінансово-кредитна інфраструктура.

Фінансова інфраструктура - це сукупність елементів, за допомогою яких опосередковуються фінансові відносини, використання яких і забезпечує задоволення потреб суспільного відтворення.

Фінансова інфраструктура є складним, багатоаспектним явищем, тому її важливо аналізувати не тільки через характеристику складу суб'єктів, а й через аналіз набору засобів, що вони використовують. Організаційна фінансова інфраструктура являє собою сукупність відповідних організаційних структур, які забезпечують функціонування фінанс ів як в окремих сегментах фінансової системи, так і поза нею. Вона включає три складові: управлінську, інституційну й обслуговуючу. Управлінська фінансова інфраструктура представлена сукупністю фінансових органів. Інституційна фінансова інфраструктура представлена сукупністю фінансових інституцій, що функціонують на фінансовому ринку та ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо мобілізації, переміщення та інвестування ресурсів. Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає тих суб'єктів, які виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські й дилерські контори та ін.).

Інструментальна фінансова інфраструктура являє собою сукупність фінансових інструментів, які використовуються суб'єктами організаційної інфраструктури в їх діяльності. Оскільки напрями і сфери діяльності окремих суб' єктів, їх завдання, повноваження і функції істотно різняться, то мають місце й відмінності у використовуваних ними інструментах.

Визначимо сутність й основні функції деяких складових фінансово-кредитної інфраструктури.

Фондова біржа - організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи. Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

Розпродаж акцій - це вільний маневр бірж, диверсифікація фінансових надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій.

Цінні папери - документи, що виражають майнові (боргові) зобов'язання.

Розглянемо основні види цінних паперів.

Акції (від лат. астіоп - дія, дозвіл) - цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства. Акції класифікують:

- на пред'явника ;

- іменні;

- привілейовані (власник акції має право на фіксовану частку доходу -дивіденд);

- прості (розмір дивідендів визначається не одразу, а після отримання прибутку);

- з правом голосу;

- без права голосу.

Облігація - документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк з правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов' язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель - письмове боргове зобов'язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавцем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.

Варрант - цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

Ваучер - майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.

Сертифікат (депозитний) - фінансовий документ, випущений банком, який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов'язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк. Це цінний папір на пред'явника. Процент за депозитні сертифікати сплачується щорічно або одночасно із погашенням боргу.

Коносамент - розписка, що видається агентом транспортного підприємства (судна, літака тощо) відправникові вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення і зобов'язання видати його в пункті призначення тримачеві коносаменту. Передача коносаменту здійснюється за правилами передачі цінних паперів (іменний, ордерний або на проявника) і рівнозначна передача самого вантажу.

Купівля-продаж цінних паперів, облігацій, акцій на фондовій біржі здійснюється через відпрацьований тривалою практикою механізм. Залежно від попиту й пропозиції на них встановлюється біржовий курс.

Валютна біржа — біржа, яка здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави.

Страхова компанія - комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій.

Страхові компанії здійснюють заходи, спрямовані на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вона зазнала за непередбачених обставин: внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов' язань збанкрутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподіляють суми відшкодувань збитків. Такі компанії нівелюють та зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в кожного з клієнтів. Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки.

4. Державно-регуляторна інфраструктуравключає: законодавче регулювання ринкових відносин; біржі праці (служби зайнятості); ліцензування; оподаткування; митну систему; державні фонди сприяння ділової активності тощо

Біржа праці — державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою. Функції служби зайнятості:

- вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;

- організація громадянських робіт;

- організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

- виплата допомоги з безробіття;

- відшкодування (часткове) втрат, пов'язаних зі зміною місця роботи.

Ринок робочої сили - це ринок особливого роду, його державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Основними напрямами державного регулювання його є:

- створення гнучкої системи сполучення зайнятості і професійної підготовки та перепідготовки робітників.

- державна політика стимулювання створення нових робочих місць, організація проведення громадських робіт (будівництво автомагістралей, мостів та інших споруд). Даний напрям вимагає крупних капіталовкладень. Інші види громадських робіт, такі як сільськогосподарські, прибирання вулиць, площ, можуть використовуватися лише тимчасово, оскільки потребують низького рівня кваліфікації робочої сили. Й можуть бути використані тільки для певного коло безробітних.

Поряд із сприянням працевлаштуванню, до основних напрямів державного регулювання ринку праці відносять соціальне страхування. Фонд зайнятості створюється за рахунок обов'язкових внесків як фірм, так і самих найманих працівників. З цього фонду виплачуються допомога з безробіття та інша матеріальна допомога.

Питаннями зайнятості й безробіття безпосередньо займаються державні й недержавні служби зайнятості. Для України актуальною є організація та розповсюдження недержавних служб зайнятості.

Основними тенденціями розвитку інфраструктури ринку праці в Україні на сьогодні є подальша комерціалізація ланок освіти, зростання вартості освітніх послуг, стихійність розвитку сегмента посередників ринку праці по просуванню товару «робоча сила», низький рівень оплати праці в країні, високі показники безробіття, інституційний хаос (асинхронність запровадження інституційних регуляторів ринку праці), нерозвиненість вітчизняних інфраструктурних ланок недержавного соціального та пенсійного забезпечення, напівлегальна діяльність представництв фірм держав-нерезидентів тощо. Очевидним є недорозвиненість інституційних і соціально-захисних елементів інфраструктури ринку праці, елементів соціального забезпечення і ланок соціальної адаптації безробітних. Відчувається нестача посередників державної форми власності, які б забезпечували моніторинг, аналіз, планування, та координацію діяльності суб'єктів ринку праці, у тому числі інформаційне забезпечення їх діяльності для реалізації державної політики й стратегії у сфері формування, розподілу, використання та розвитку трудових ресурсів України.

Основними напрямками вдосконалення функціонування інфраструктури ринку праці мають стати умови, за яких будуть надані переваги розвитку системи інфраструктурних ланок порівняно з темпами розвитку структурних елементів ринку праці, перерозподіл коштів на користь сфери послуг відповідного сектора економіки, до якого належать елементи інфраструктури. Важливим є прийняття соціально-економічних концепцій в контексті розвитку інфраструктури ринку праці в Україні, які базуватимуться на визначенні пріоритетних напрямків розвитку інституціональних складових. Зважаючи на те, що інфраструктура ринку праці та її інститути в Україні продовжують формуватися і удосконалюватися, необхідна державна програма її стратегічного розвитку.

Оподаткування. Податкова політика держави формується через податковий механізм, що являє собою сукупність організаційно – правових норм і методів управління оподаткуванням. Держава надає податковому механізму країни юридичну форму шляхом прийняття відповідного податкового законодавства та його регулювання. Важливою складовою податкового механізму виступає податкова система. Податкова система України включає велику кількість різних податків, зборів, платежів, які класифікуються за допомогою різних критеріїв (залежно від об' єкта оподаткування; залежно від органу, що стягує податки і розпоряджається сумою податків; залежно від того, як стягується податок відносно прибутку). При аналізі податкової політики в сучасних умовах актуальним є не тільки питання про кількість існуючих податків, але й питання про те, який податок є основним й головним податковим важелем впливу на економіку.

Незважаючи на те, що система оподаткування має древні корені й досвід людства в цій сфері, й сьогодні не вщухають спори про те, як удосконалити цю систему і якими повинні бути рівні максимальних податкових ставок і загальний рівень оподаткування (більшість вважає, що оптимальною є податкова ставка на рівні 30% (виходячи з аналізу кривої Лаффера, американського економісту, який наприкінці 70-х років ХХ століття розробив модель, яка отримала назву „Крива Лаффера").

Митна система як елемент ринкової інфраструктури також відіграє важливу роль у функціонуванні трансформаційної економіки.

Митна система України – сукупність митних органів, на які покладено завдання здійснення митної справи в державі. Система складається з Державної митної служби України, регіон, митниць, митниць, митних постів, спеціаліз. митних управлінь та організацій.

Митна служба України зорієнтована на ефективне виконання наступних основних завдань:

• виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;
• захист економiчних iнтересiв України;
• забезпечення виконання зобов'язань, передбачених мiжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;
• сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;
• застосування вiдповiдно до закону заходiв тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарiв через митний кордон України;
• здiйснення митного контролю та митного оформлення товарiв i транспортних засобiв, що перемiщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;
• контроль за дотриманням правил перемiщення валютнихцiнностей через митний кордон України;
• здiйснення спiльно з iншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту iнтересiв споживачiвтоварiв i додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
• створення сприятливих умов для прискорення товарообiгу тапасажиропотоку через митний кордон України;
• боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;
• розвиток мiжнародного спiвробiтництва у галузi митної справи;
• ведення митної статистики;
• ведення Української класифiкацiї товарiв зовнiшньоекономiчноїдiяльностi;
• здiйснення верифiкацiї (встановлення достовiрностi) сертифiкатiвпоходження товарiв з України.

5. Науково-дослідне й інформаційне забезпеченнявключає: науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем; консалтингові компанії; інформаційні центри й агентства; рекламні агентства; спеціальні навчальні заклади; юридичні контори тощо.

Консалтингові фірми надають послуги суб'єктам економіки з питань:

- дослідження і прогнозування ринку;

- оцінки торговельно-політичних умов здійснення експортно-імпортних операцій;

- розробки і впровадження маркетингових програм тощо.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює і аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти й баланси. Вона здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю фінансової діяльності щодо проведення господарсько-фінансових ревізій; управління через систему обліку; готує висновки щодо достовірності фінансового звіту фірм, які підлягають аудиторському контролю. Свої послуги аудиторські фірми здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств і організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб' єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану. Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб' єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому чорному ринку.

Інформаційні центри й агентства, рекламні агентства, навчальні заклади по вивченню ринкових відносин, як елементи інфраструктури, сприяють науково-дослідному та інформаційному забезпеченню трансформаційного розвитку економіки України і відіграють значну роль.

Отже ринкова інфраструктура є важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки. Від того, наскільки добре вона розвинута, залежить, у кінцевому підсумку, ефективність функціонування економіки.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі функції: здійснює правове й економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування, що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові й аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів - товарні біржі, торговельні дома й торгово-посередницькі фірми, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки; державні резерви праці - біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості. До інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу також входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди , тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу .

Таким чином, функціонування ринку, що об'єднує інтереси людей, які ніколи не бачили один одного, забезпечує виробництво саме того, що потрібно, безпосередньо не опитуючи при цьому кожного споживача, досконало розподіляє ресурси і неупереджено ставиться до людей, незалежно від їхнього рангу, безпосередньо залежить від розвитку інфраструктури. Саме інфраструктура забезпечує життєдіяльність, стійкість, інформаційне та наукове забезпечення, страховий та правовий захист суб'єктів ринку. Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної трансформації економіки будь-якої країни, в тому числі й України. Розвиток інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення. Держава, значною мірою впливаючи на стан конкурентного середовища, перебираючи на себе виконання таких функцій, які ринок відмовляється виконувати, розробляє спільні для всіх суб' єктів господарювання правила гри, слідкує за їхнім дотриманням та створює механізми, що регламентують відповідальність тих, хто порушує законодавчо встановлені правила гри на ринку.

Читайте також:

1. Ринок і його інфраструктура.
2. Соціальний комплекс України і його інфраструктура.
3. Тема 2.4 Фінансово-кредитна система в ринковій економіці
4. Фінансово-кредитна інформація та її особливості
5. Фінансово-кредитна система України. Фінансове посередництво

Переглядів: 3604