Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Фінансово-кредитна система України. Фінансове посередництво

В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена мережа фінансових інститутів, які є суб’єктами інвестиційної діяльності. Деякі з них, наприклад, комерційні банки, здійснюють цей вид діяльності разом з іншими операціями і послугами, інші (інститути спільного інвестування) проводять тільки інвестиційні операції. Окремі з них виконують функцію інвестора або учасника інвестиційної діяльності періодично.

На фінансові інститути в ринковій економіці покладається функція створення сприятливого середовища для нагромадження фінансових ресурсів суб’єктів господарювання і забезпечення функціонування ефективного механізму трансформації залучених коштів в інвестиції. Завдяки фінансовим ринкам тимчасово вільні капітали перетворюються у позичковий капітал, який активно функціонує в економіці. Таким чином проявляє себе основна функція фінансових ринків: акумуляція і перерозподіл заощаджених капіталів для подальшого інвестування їх в економіку. Трансформація фондів від заощаджувачів до позичальників здійснюється як прямо (безпосередньо), так і опосередковано (за допомогою фінансових посередників).

Фінансові посередники – спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, які перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв’язку в динаміці руху активів.

Діяльність фінансових посередників є вигідною як для заощаджувачів, та і для позичальників, оскільки вона:

· спрощує проблему пошуку заощаджувачами та інвесторами один одного;

· знижує ризик неповернення позики або неефективних інвестицій;

· знижує витрати інвестора на отримання позики за рахунок зменшення витрат на пошук заощаджувачів для отримання позики;

· дає можливість акумуляції заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальшої диверсифікації вкладень накопиченого капіталу в різні проекти;

· забезпечує рівновагу на ринку капіталів через погодження попиту і пропозиції на фінансові ресурси;

· зменшує вартість фінансових операцій за рахунок уніфікації діяльності фінансового посередника;

· перерозподіляє і знижує фінансові ризики. Професійні посередники при купівлі-продажу фінансових активів торгують саме ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними і агресивним учасникам ринку, між більш схильними і менш схильними до ризику економічними суб’єктами.

Фінансові посередники є інституційними учасниками фондового ринку. На відміну від індивідуальних учасників, вони проводять різні види професійної фінансової діяльності і розподіляють прибуток між засновниками відповідно до правових норм і конкретної угоди. Прибуток індивідуального інвестора повністю належить йому.

Фінансове посередництво ділиться на дві групи – банківське (комерційні банки; інвестиційні банки) і небанківське (інвестиційні фонди та інвестиційні компанії; довірчі товариства; страхові компанії та пенсійні фонди; брокерські та дилерські контори; пайові фонди).

За своєю структурою банківська система України характеризується переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ. Найближчим часом саме банки будуть здатні стати основною ланкою між вільними фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал комерційних банків в активізації інвестиційної діяльності пояснюється можливістю діяти одночасно у двох важливих напрямках – на ринку цінних паперів і на кредитному ринку, які відповідають за перетворення заощаджень населення в інвестиції.

Інвестиційні операції комерційних банків пов’язані в основному з операціями з цінними паперами, що здійснюються банками на комісійних засадах або за власний рахунок. Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають в ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку.

Банківська (європейська) модель характеризується найактивнішою роллю банків на ринку цінних паперів. Вони вкладають кошти як у державні цінні папери, так і в акції та облігації нефінансових компаній, здійснюють розміщення (андеррайтинг) цінних паперів, торгують ними, тобто займаються брокерською і дилерською діяльністю, формують інфраструктуру ринку. В найбільш завершеному вигляді ця модель діє в Німеччині.

Небанківська (американська) модель обмежує інвестиційну і посередницьку діяльність банків (депозитно-кредитних) на ринку корпоративних цінних паперів. Так, у США згідно з законом Гласса-Стігала (1933р.) банкам забороняється займатися розміщенням (андеррайтингом), купівлею і продажем акцій нефінансових компаній, обмежена їх діяльність з корпоративними облігаціями.

Змішана модель характеризується присутністю і діяльністю на ринку корпоративних цінних паперів як банків, так і спеціальних інвестиційних інститутів.

Купівля-продаж цінних паперів на комісійних засадах розглядається як посередницька діяльність банку, де він виступає за дорученням клієнта (за домовленістю банк може діяти від свого імені і за його рахунок). Клієнт може доручити банку купити акції конкретної фірми за мінімальною ціною. При цьому банк зовсім не повинен інформувати клієнта де і в кого він їх купує. Папери можуть бути закуплені на біржі, або ж банк може продати їх клієнту з власних запасів за біржовим курсом. За аналогією, при дорученні клієнта продати якісь цінні папери за максимальною ціною банк може закупити їх для себе спираючись на діючий курс. Якщо банк не залучає власний капітал, то за свої послуги він отримує комісійні у процентах від суми угоди.

Якщо банк залучає власні кошти, купуючи для себе цінні папери, то головний інтерес для нього полягає у різниці курсів куплених і проданих цінних паперів.

Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов’язана з їх кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через НБУ.

Окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають під визначення професійної діяльності, зокрема це діяльність із випуску та обігу цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська діяльність тощо. Для здійснення професійної діяльності банки повинні отримати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Таким чином, комерційні банки можуть приймати участь в інвестуванні трьома шляхами:

1. Обслуговування руху коштів, які належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування;

2. Мобілізація накопичень для заощаджень і спрямування їх на інвестування через ринок цінних паперів;

3. Вкладання в інвестиційні проекти власних і залучених ресурсів.

Однак у сучасних умовах в Україні комерційні банки в основному обмежуються переважно першим видом діяльності, оскільки залучення інвестиційних коштів незначне.

Якісним моментом можна вважати появу у вітчизняній практиці спеціалізованих інвестиційних банків. До прийняття нового закону “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р. цю нішу періодично займали інші структури. В узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні клієнтів і акумулюють як основні такі функції:

1. Участь у фінансових програмах емітентів, формування інвестиційних портфелів.

2. Андеррайтинг, тобто купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані (ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність”).

3. Купівля-продаж цінних паперів на вторинному ринку, портфельне управління фінансовими активами. Окрім купівлі-продажу цінних паперів від імені клієнтів інвестиційні банки також ведуть операції і здійснюють інвестування від власного імені.

4. Інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів розвитку.

5. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.

Інвестиційний банк не має права залучати кошти фізичних осіб – населення і працювати з ними. Класичний тип інвестиційних банків притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними і муніципальними облігаціями).

Поки що в Україні інвестиційних банків за західними стандартами немає.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування (ІСІ) і розглядаються як доповнення або альтернатива індивідуальному інвестуванню. Вони орієнтовані на роботу з дрібними некваліфікованими інвесторами. Інститути спільного інвестування характеризуються великою різноманітністю. У різних країнах вони називаються по-різному. У Німеччині і Франції індивідуальні інвестори становлять близько 50% учасників інвестиційних компаній, у Великобританії – 75%, в Іспанії – 90%, в Італії – 92%.

Інститути спільного інвестування характеризуються великою різноманітністю. Найбільшого розвитку ІСІ набули у США.

До березня 2001 року діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні регулювалася Указом Президента України 1994 р., що затвердив Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Згідно з цим Положенням інвестиційні інститути були призначити забезпечити створення та існування фондового ринку. Інвестиційні фонди були засновані на певний період для сприяння сертифікатній приватизації в Україні.

15 березня 2001 року був прийнятий Закон „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.

Відповідно до цього Закону інститут спільного інвестування – корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Корпоративний інвестиційний фонд – це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключну діяльність із спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність на підставі статуту.

Початковий статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів та об’єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Розмір початкового капіталу корпоративного інвестиційного фонду не може бути менше розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств.

Не менше 70% середньорічної вартості активів фонду повинні бути вкладені в цінні папери.

Управління активами корпоративного інвестиційного фонду здійснює компанія з управління активами на підставі відповідного договору.

Корпоративний інвестиційний фонд може випускати лише прості іменні акції.

Корпоративний інвестиційний фонд припиняє свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. З моменту прийняття рішення про ліквідацію корпоративного інвестиційного фонду йому забороняється розміщувати та викуповувати свої акції.

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам на праві спільної власності та обліковуються на балансі компанії з управління активами.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власнику однакові права.

Мінімальний розмір активів становить не менше статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду.

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом.

Компанія з управління активами – юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України і здійснює виключну діяльність з управління активами ІСІ.

Частка держави у статутному фонді компанії з управління активами не повинна перевищувати 10%.

Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.

Свою діяльність компанія з управління активами здійснює на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Залежно від порядку здійснення діяльності ІСІ можуть бути відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ відкритого типу – інвестиційний фонд, який бере на себе зобов’язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп емітованих ним цінних паперів.

ІСІ інтервального типу – інвестиційний фонд, який бере на себе зобов’язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп емітованих ним цінних паперів протягом обумовленого в проспект емісії терміну, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ закритого типу – інвестиційний фонд, який не бере на себе зобов’язання щодо викупу емітованих ним цінних паперів до моменту його ліквідації або реорганізації.

За терміном існування ІСІ поділяються на строкові і безстрокові.

Строковий ІСІ створюється на певний термін, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого він ліквідується або реорганізується.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений термін.

ІСІ закритого типу маже бути лише строковим.

Фонди старого типу можуть існувати до 2030 р. паралельно з ІСІ нового типу.

Державне регулювання у сфері спільного інвестування здійснює ДКЦПФР відповідно до Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні.

Довірчі товариства (трасти від англ. „trust” – довіра) за чинним законодавством є товариствами з додатковою п’ятикратною відповідальністю, що здійснюють представницьку діяльність з довіреним майном щодо реалізації прав власності довірителів.

В українському законодавстві немає терміну „траст”, хоча він широко використовується вітчизняними фірмами. Найбільш поширені трасти в США, де в їх управлінні знаходиться 30-40% національного багатства.

У сучасній практиці трастові операції – це переважно купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнта.

Трастові операції здійснюють комерційні банки, ІСІ, довірчі товариства.

Порядок створення і функціонування довірчих товариств в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України „Про довірчі товариства” від 17.03.1993 року.

Довірчі товариства надають такі послуги:

Для фізичних осіб:

· виконують роль опікуна і зберігача майна;

· обслуговують борги кредиторів;

· розпоряджаються спадщиною згідно з умовами заповіту.

Для юридичних осіб:

· розпоряджаються їхніми активами;

· надають агентські послуги;

· ведуть рахунки для власників цінних паперів;

· беруть участь в роботі загальних зборів акціонерного товариства.

Під час проведення сертифікатної приватизації довірчі товариства обслуговували процес обігу і розміщення приватизаційних паперів.

З початку створення „трастових пірамід” в Україні довірчі товариства, керуючись недосконалістю правової бази, залучали кошти населення без належного контролю, обіцяючи надвисокі відсотки, що зумовило появу і швидкий крах перших вітчизняних трастів.

Наприкінці 1995 року Уряд прийняв постанову „Про попередження зловживань у процесі залучення суб’єктами підприємницької діяльності грошових коштів населення”, згідно з якою трастам заборонялося залучати кошти населення, а також заборонялася державна реєстрація нових трастових структур до введення в дію законопроекту „Про довірче управління майном”.

До числа провідних інституцій посередників на розвинутих ринках входять страхові компанії і пенсійні фонди. Акумулюючи значні кошти у формі страхових резервів і пенсійних внесків, названі структури розміщують їх на фінансових ринках. Ці посередники є класичними прикладами консервативних учасників ринку і традиційно орієнтуються на придбання високонадійних фінансових активів (наприклад, таких як державні цінні папери).

Кредитні спілки – це небанківські фінансово-кредитні заклади, суспільні організації, що залучають грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Діяльність кредитних спілок в Україні регламентує Тимчасове положення про кредитні спілки, затверджене Указом Президента від 20.09.93 р.

Спілки мають право кредитувати тільки фізичних осіб. Більшість спеціалізується на дрібному “споживчому” кредитуванні під придбання побутових приладів, техніки, будівництво, ремонт квартири, машини, навчання тощо. Однак найбільш популярна сьогодні послуга кредитної спілки – це кредитування розстрочки при придбанні товарів народного споживання.

Спілки видають своїм членам позички під невисокий процент (3-8 %на місяць), які використовуються ними на споживчі та інвестиційні цілі.

Найменший кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбард – це кредитний заклад, який видає позички під заставу рухомого майна. Тобто в якості застави ломбард приймає все цінне (і ліквідне): вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння, побутову техніку. Крім того, у цій якості можуть виступати цінні папери, промислова і сільськогосподарська продукція тощо.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання.

Вони купують майно у власників (виробників), як правило з використанням кредиту банку, і надають його інвесторам на умовах кредиту.

Потреба в лізингових операціях в Україні оцінюється в 12-14 млрд. доларів США.

Лізинг в Україні регламентується Законом України „Про лізинг” від 16.12.1997 року та наказом Міністерства фінансів України від 06.03.1998 року „Про внесення змін і доповнень в інструкцію по бухгалтерському обліку орендних операцій”.

Об’єктом лізингу може бути рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних фондів.

Існує два види лізингу: фінансовий (капітальний) та оперативний (сервісний).

Фінансовий ризик характеризується тим, що договір укладається на термін, що дорівнює амортизаційному терміну фондів. В кінці терміну, передбаченого угодою, лізингоодержувач може викупити майно за залишковою вартістю. Фінансовий лізинг може приймати форму зворотного лізингу (лізбек), коли підприємець продає власне майно лізинговій компанії і укладає з нею угоду про оренду цього майна.

Оперативний лізинг передбачає багаторазову зміну лізингоодержувача впродовж терміну служби обладнання.

Об’єктом оперативного лізингу є, як правило, машини та устаткування, що швидко морально та фізично застарівають.


Читайте також:

  1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
  2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
  3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  5. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
  6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  8. VI. Узагальнення та систематизація знань
  9. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
  10. А/. Верховна Рада України.
  11. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
  12. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру




Переглядів: 1884

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності | Структура та види ринку цінних паперів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.