Фінансово-кредитна система України. Фінансове посередництво

Однак у сучасних умовах в Україні комерційні банки в основному обмежуються переважно першим видом діяльності, оскільки залучення інвестиційних коштів незначне.

Якісним моментом можна вважати появу у вітчизняній практиці спеціалізованих інвестиційних банків. До прийняття нового закону “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р. цю нішу періодично займали інші структури. В узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні клієнтів і акумулюють як основні такі функції:

1. Участь у фінансових програмах емітентів, формування інвестиційних портфелів.

2. Андеррайтинг, тобто купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані (ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність”).

3. Купівля-продаж цінних паперів на вторинному ринку, портфельне управління фінансовими активами. Окрім купівлі-продажу цінних паперів від імені клієнтів інвестиційні банки також ведуть операції і здійснюють інвестування від власного імені.

4. Інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів розвитку.

5. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.

Інвестиційний банк не має права залучати кошти фізичних осіб – населення і працювати з ними. Класичний тип інвестиційних банків притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними і муніципальними облігаціями).

Поки що в Україні інвестиційних банків за західними стандартами немає.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування (ІСІ) і розглядаються як доповнення або альтернатива індивідуальному інвестуванню. Вони орієнтовані на роботу з дрібними некваліфікованими інвесторами. Інститути спільного інвестування характеризуються великою різноманітністю. У різних країнах вони називаються по-різному. У Німеччині і Франції індивідуальні інвестори становлять близько 50% учасників інвестиційних компаній, у Великобританії – 75%, в Іспанії – 90%, в Італії – 92%.

Інститути спільного інвестування характеризуються великою різноманітністю. Найбільшого розвитку ІСІ набули у США.

До березня 2001 року діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні регулювалася Указом Президента України 1994 р., що затвердив Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Згідно з цим Положенням інвестиційні інститути були призначити забезпечити створення та існування фондового ринку. Інвестиційні фонди були засновані на певний період для сприяння сертифікатній приватизації в Україні.

15 березня 2001 року був прийнятий Закон „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.

Відповідно до цього Закону інститут спільного інвестування – корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Корпоративний інвестиційний фонд – це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключну діяльність із спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність на підставі статуту.

Початковий статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів та об’єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Розмір початкового капіталу корпоративного інвестиційного фонду не може бути менше розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств.

Не менше 70% середньорічної вартості активів фонду повинні бути вкладені в цінні папери.

Управління активами корпоративного інвестиційного фонду здійснює компанія з управління активами на підставі відповідного договору.

Корпоративний інвестиційний фонд може випускати лише прості іменні акції.

Корпоративний інвестиційний фонд припиняє свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. З моменту прийняття рішення про ліквідацію корпоративного інвестиційного фонду йому забороняється розміщувати та викуповувати свої акції.

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам на праві спільної власності та обліковуються на балансі компанії з управління активами.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власнику однакові права.

Мінімальний розмір активів становить не менше статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду.

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом.

Компанія з управління активами – юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України і здійснює виключну діяльність з управління активами ІСІ.

Частка держави у статутному фонді компанії з управління активами не повинна перевищувати 10%.

Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.

Свою діяльність компанія з управління активами здійснює на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Залежно від порядку здійснення діяльності ІСІ можуть бути відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ відкритого типу – інвестиційний фонд, який бере на себе зобов’язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп емітованих ним цінних паперів.

ІСІ інтервального типу – інвестиційний фонд, який бере на себе зобов’язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп емітованих ним цінних паперів протягом обумовленого в проспект емісії терміну, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ закритого типу – інвестиційний фонд, який не бере на себе зобов’язання щодо викупу емітованих ним цінних паперів до моменту його ліквідації або реорганізації.

За терміном існування ІСІ поділяються на строкові і безстрокові.

Строковий ІСІ створюється на певний термін, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого він ліквідується або реорганізується.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений термін.

ІСІ закритого типу маже бути лише строковим.

Фонди старого типу можуть існувати до 2030 р. паралельно з ІСІ нового типу.

Державне регулювання у сфері спільного інвестування здійснює ДКЦПФР відповідно до Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні.

Довірчі товариства (трасти від англ. „trust” – довіра) за чинним законодавством є товариствами з додатковою п’ятикратною відповідальністю, що здійснюють представницьку діяльність з довіреним майном щодо реалізації прав власності довірителів.

В українському законодавстві немає терміну „траст”, хоча він широко використовується вітчизняними фірмами. Найбільш поширені трасти в США, де в їх управлінні знаходиться 30-40% національного багатства.

У сучасній практиці трастові операції – це переважно купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнта.

Трастові операції здійснюють комерційні банки, ІСІ, довірчі товариства.

Порядок створення і функціонування довірчих товариств в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України „Про довірчі товариства” від 17.03.1993 року.

Довірчі товариства надають такі послуги:

Для фізичних осіб:

· виконують роль опікуна і зберігача майна;

· обслуговують борги кредиторів;

· розпоряджаються спадщиною згідно з умовами заповіту.

Для юридичних осіб:

· розпоряджаються їхніми активами;

· надають агентські послуги;

· ведуть рахунки для власників цінних паперів;

· беруть участь в роботі загальних зборів акціонерного товариства.

Під час проведення сертифікатної приватизації довірчі товариства обслуговували процес обігу і розміщення приватизаційних паперів.

З початку створення „трастових пірамід” в Україні довірчі товариства, керуючись недосконалістю правової бази, залучали кошти населення без належного контролю, обіцяючи надвисокі відсотки, що зумовило появу і швидкий крах перших вітчизняних трастів.

Наприкінці 1995 року Уряд прийняв постанову „Про попередження зловживань у процесі залучення суб’єктами підприємницької діяльності грошових коштів населення”, згідно з якою трастам заборонялося залучати кошти населення, а також заборонялася державна реєстрація нових трастових структур до введення в дію законопроекту „Про довірче управління майном”.

До числа провідних інституцій посередників на розвинутих ринках входять страхові компанії і пенсійні фонди. Акумулюючи значні кошти у формі страхових резервів і пенсійних внесків, названі структури розміщують їх на фінансових ринках. Ці посередники є класичними прикладами консервативних учасників ринку і традиційно орієнтуються на придбання високонадійних фінансових активів (наприклад, таких як державні цінні папери).

Кредитні спілки – це небанківські фінансово-кредитні заклади, суспільні організації, що залучають грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Діяльність кредитних спілок в Україні регламентує Тимчасове положення про кредитні спілки, затверджене Указом Президента від 20.09.93 р.

Спілки мають право кредитувати тільки фізичних осіб. Більшість спеціалізується на дрібному “споживчому” кредитуванні під придбання побутових приладів, техніки, будівництво, ремонт квартири, машини, навчання тощо. Однак найбільш популярна сьогодні послуга кредитної спілки – це кредитування розстрочки при придбанні товарів народного споживання.

Спілки видають своїм членам позички під невисокий процент (3-8 %на місяць), які використовуються ними на споживчі та інвестиційні цілі.

Найменший кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбард – це кредитний заклад, який видає позички під заставу рухомого майна. Тобто в якості застави ломбард приймає все цінне (і ліквідне): вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння, побутову техніку. Крім того, у цій якості можуть виступати цінні папери, промислова і сільськогосподарська продукція тощо.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання.

Вони купують майно у власників (виробників), як правило з використанням кредиту банку, і надають його інвесторам на умовах кредиту.

Потреба в лізингових операціях в Україні оцінюється в 12-14 млрд. доларів США.

Лізинг в Україні регламентується Законом України „Про лізинг” від 16.12.1997 року та наказом Міністерства фінансів України від 06.03.1998 року „Про внесення змін і доповнень в інструкцію по бухгалтерському обліку орендних операцій”.

Об’єктом лізингу може бути рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних фондів.

Існує два види лізингу: фінансовий (капітальний) та оперативний (сервісний).

Фінансовий ризик характеризується тим, що договір укладається на термін, що дорівнює амортизаційному терміну фондів. В кінці терміну, передбаченого угодою, лізингоодержувач може викупити майно за залишковою вартістю. Фінансовий лізинг може приймати форму зворотного лізингу (лізбек), коли підприємець продає власне майно лізинговій компанії і укладає з нею угоду про оренду цього майна.

Оперативний лізинг передбачає багаторазову зміну лізингоодержувача впродовж терміну служби обладнання.

Об’єктом оперативного лізингу є, як правило, машини та устаткування, що швидко морально та фізично застарівають.