Лекція 1.2. (1год. ) Енергетичні об’єкти міст. (ТЕС) ,(АЄС). Основні стратегії по енергозбереженню. Види забруднень навколишнього середовища.

Друга стадія урбанізації пов’язана з подальшим економічним розвитком, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів. Переробка сільськогосподарської сировини, а також гірничі розробки і виплавка металів вимагали залучення такої кількості населення, яку б могла прогодувати земля, що належала місту. Розвиток економічних зв’язків між містами зумовив будівництво доріг, розвиток морського і річкового транспорту. Відрізняється стадія лише деякою перевагою міста над с/г оточенням.

Перша стадія урбанізації. Місто практично не відрізняється від села, яке теж було відгороджене від полів земляним валом або частоколом, мало постійну забудову, загальні місця поховання і звалищ. У селі були ритуальні будівлі.

Урбанізація як об’єктивний процес має свої позитивні риси, проте поряд з багатьма соціально-економічними проблемами вона створила комплекс екологічних, які загрожують у деяких випадках здоров’ю та існуванню міського населення. Ці проблеми можна згрупувати за елементами природного середовища: чисте повітря – забруднене повітря, чиста вода – забруднена вода, акустичний оптимум – шуми, сприятливий клімат – кліматичний дискомфорт, озеленені території – не озеленена забудова, доглянутий ландшафт – зруйнований ландшафт. Якщо на карту міста нанесені позитивні характеристики, тобто екологічні оптимуми, ми маємо справу із здоровим оточуючим середовищем, якщо навпаки – місту загрожує екологічна криза. Ці проблеми вирішують як на місцях, крім того, вони включені у програму ООН “Людина і природа”.

У всьому світі ведеться пошук шляхів оптимізації оточуючого середовища. Старі і нові міста мають бути зручними для праці і відпочинку громадян. Тому сьогодні надзвичайно гостро поставлене завдання оптимізації оточуючого природного середовища міста. Його вирішення вимагає принципово нових екологічних підходів.

Найбільша і найшвидша міграція з сільської місцевості у міста спостерігається у мало розвинутих країнах, які не можуть поки що забезпечити населення відповідною їжею, послугами, житлом і роботою. Ріст народонаселення міст у мало розвинутих країнах підтримується держаною політикою, що передбачає перерозподіл коштів і соціальних послуг на користь міських мешканців. У багатьох мало розвинутих країнах, де проживає 70 % сільського населення, тільки 20 % національного бюджету йде у сільський сектор.

Соціальний аспект перетворення села у місто полягає головним чином у формуванні соціального ядра і початку соціального розподілу праці. Щодо тенденцій зміни природи, то у містах виявляється тенденція до зміни, знищення або заміни звичайних умов місцевості штучними.

Виділяють три основних типи історичних міст:

1) давні міста (до 4 ст. до н. е.);ї

2) середньовічні міста (5 – середина 17 ст.);

3) міста нового і новітнього часів (із середини 18 ст. до наших днів).

Давні міста мали великий розмір і велику кількість мешканців, проте їх навряд чи можна назвати урбанізованими.

На рубежі нашої ери (населення планети тоді становило близько 230 млн чол.), окремі міста досягали великих розмірів Вавилон і Олександрія – до 500 тис. У період свого розквіту Рим налічував близько 1,5-2,0 млн мешканців. Ці міста мали певні ознаки урбанізації (висока щільність забудови, значні території замощень, помітна зміна природного ландшафту), урбанізованими їх ще не називають.

Риммав гігантські комплекси видовищних споруд (Великий цирк на 250 тис. глядачів, Колізей із амфітеатром на 87 тис.,), храми, тріумфальні арки, віадуки, досить розвинений житловий фонд і інженерне обладнання. Його водопроводи доставляли мешканцям міста достатню кількість свіжої питної води. Проте квартали міських бідняків були забудовані тісно, у 3-6 поверхів, не були вирішені проблеми каналізації і сміттєзбирання. У зимовий період повітря Риму забруднювалося димом домашніх вогнищ.

Середньовічні міста, які починають оживати після тривалого занепаду, пов’язаного із занепадом Римської імперії, також не мають сучасних ознак урбанізації. У містах проживає 3-5 % населення (населення Землі коливається в межах 440-550 млн). Більшість міст цього часу налічує 5-20 тис мешканців. Лише в окремих столичних містах (Лондон, Париж, Мадрид, Лісабон, Москва), населення становило 200-500 тис.

З середини 17 ст. у міру зростання темпів капіталістичного розвитку набирає обертів урбанізація. В цей час кількість населення Землі збільшується до 952 млн у 1800 р. і до 1656 млн у 1910 р. Частка міського населення зростає, але навіть на початку 20 ст. не перевищує 10-20 %. В Англії становить 70 % (перша урбанізована країна у світі).

Раннє село і місто використовувало в основному органічні джерела енергії – рослинної, тваринної, місцеві джерела води. Землю обробляли тривалий час, в якості добрив використовували людські і тваринні екскременти. Концентрація неорганічних відходів низька, відсутнє забруднення повітря. Розмір міста і кількість його населення на першій стадії урбанізації залежали від площі і продуктивності сільськогосподарських земель.

2. 3/Третя стадія урбанізації збіглася з періодами технічної і науково-технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природними ландшафтами і трансформацією невеликих урбанізованих територій у великі. Природне середовище міста якісно змінюється, зумовлюючи негативні екологічні і соціальні наслідки. На території міста утворюються значні площі штучної підстилаючої поверхні, змінюється ґрунтовий покрив.Нові джерела енергії, промислове виробництво, зокрема сталеварне, коксове, хімічне, автомобільний транспорт викидають у повітря і воду відходи,Ю які не можуть перербити природні саморегулюючі екосистеми. Установлено, що урбанізовані території можуть розглядатися, як еколого-містобудівні системи, що формуються в процесах саморегуляції, а їх поведінка визначається принципом внутрішньої динамічної рівноваги. Головною умовою та критерієм сталого розвитку ЕМС стає досягнення мети – стану екологічної рівноваги та головного обмеження розвитку системи – параметрів демографічної ємності. Головною ознакою такого розвитку є коливання чисельності населення у припустимому діапазоні сталості на рівні цієї ємності. З'ясовано, що відносно цього діапазону, який відповідає параметрам урівноваженого розвитку системи, визначаються умови сталого розвитку та характеристики якості середовища: сприятливі, – коли параметри рівноваги ще не досягнуті; екологічно оптимальні – у випадку, коли ці параметри досягнуті; несприятливі, – коли вони порушені. На цих засадах сформульовано принципи еколого-містобудівної оцінки умов та напрямків сталого розвитку, а саме критеріальності, відносності та доповнюваності характеристик; розроблено відповідну оціночну модель. Визначено, що на етапах розвитку еколого-містобудівної системи характеристики якості середовища циклічно змінюються, що зумовлює періоди привабливості – непривабливості урбанізованих територій для населення й виявляється у чергуванні процесів концентрації – деконцентрації функцій їх розвитку.

3. В основі розвитку урбанізованої території лежить динаміка еколого-містобудівної системи, рушійною силою якої є механізм саморегуляції чисельності та щільності населення. Дія механізму виявляється в умовах наявності резерву демографічної ємності регіону у стимулюванні зростання міст та чисельності населення; в умовах її дефіциту – у перенаселеності території, що призводить до деградації середовища та депопуляції. Це виявляється збільшенням та зміною просторової форми зони депопуляції України, що визначає необхідність розширення територіальних меж регіону, в границях якого можливо забезпечити умови сталого розвитку.

4. На підставі містобудівної інтерпретації концепцій екологічної ніші та регіональної стабільності отримано нову методику визначення демографічної ємності у показниках щільності та просторового обмеження інтенсивного освоєння території. Методика має високу збіжність отриманих результатів із обрахунками І.К.Бистрякова та ряд переваг: доступність даних і нескладність розрахунків; можливість виходу на містобудівні пропозиції, щодо регулювання параметрів регіонального планування. Виявлено, що в стані рівноваги взаємодія між функціональними компонентами ЕМС описується симетричними співвідношеннями (чисельність дорівнює ємності), між територіальними – пропорцією 1:3 між інтенсивно освоєною (міста, рілля) та рештою території. Ця пропорція визначає межу екологічно безпечного „стиснення” середовища, що не викликає зворотного „стиску” населення. Згладженою формою такого стиску є урбанізація, жорсткою – депопуляція. У цьому сенсі урбанізація може визначатися як згладжена форма прояву дії механізму екосистемної саморегуляції, а містобудівна діяльність, – як конструктивна екологія простору існування населення.

5. Визначено систему показників і доповнюючих умов сталого розвитку; викладено еколого-містобудівні принципи та встановлено параметри екологічної рівноваги; сформовано балансово-нормативну модель сталого розвитку, що визначила систему екологічних нормативів регіонального планування. З'ясовано, що в Україні загалом додержуються функціональні умови рівноваги, а територіальні умови порушено. Це визначає необхідність коригування концепції перспективного розселення. У якості теоретичної основи коригування запропоновано концепцію врівноважуючої урбанізації на основі методу екологічного балансу.

6. Метод екологічного балансу, як сукупність правил і норм обґрунтування параметрів та напрямків регіонального розвитку, відрізняється від комплексної оцінки території тим, що базується на містобудівній інтерпретації принципу екологічної рівноваги, критерії та еколого-містобудівних нормативах сталого розвитку. Метод дозволяє визначити сучасний етап розвитку регіону, якісний стан його середовища, параметри та напрямки сталого розвитку, відповідну стратегію та задачі системного реформування. Визначено новий тип об'єкту регіонального планування – міжрегіональні зони, у межах яких можливе забезпечення умов екологічної рівноваги та сталий розвиток. На основі концепції врівноважуючої урбанізації, яка є альтернативою директивному плануванню та управлінню містобудівним розвитком територій, запропоновано модель модернізації опорного каркасу розселення країни, що передбачає зсув сучасних осей переважного містобудівного розвитку із зон з підвищеною щільністю населення та вичерпанням ємності середовища на території депресивних у наш час регіонів – потенціальних полюсів демографічного зростання, які мають її певний запас.

Біотехноло́гія(Βιοτεχνολογία, від грец. bios — життя, techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, навчання) — використання живих організмів і біологічних процесів у виробництві. Біотехнологія — міждисциплінарна галузь, що виникла на стику біологічних, хімічних і технічних наук. З розвитком біотехнології пов'язують вирішення глобальних проблем людства — ліквідацію недостачі продовольства, енергії, мінеральних ре Ландша́фтна еколо́гія — розділ екології та географії, який вивчає просторову різноманітність і елементи ландшафту (наприклад поля, живоплоти, групи дерев, річки або міста) і те, як їх розташування впливає на розподіл і потік енергії та індивідуумів в навколишньому середовищі (який, у свою чергу, може безпосередньо вплинути на розподіл елементів). Ландшафтна екологія зазвичай має справу з прикладними і цілісними проблемами. Термін ландшафтна екологія був запропонований Карлом Троллом, німецьким географом в 1939. Він розробляв цю термінологію і безліч ранніх понять ландшафтної екології як частину його ранній роботі, що вивчає взаємодії між навколишнім середовищем і рослинністю.

Центральна теорія ландшафтної екології походить від «Теорії острівної біогеографії» Макартура і Вілсона. Ця робота розглядала сукупність флори і фауни на островах як результат колонізації від континентальної опори і стохастичного вимирання. Поняття острівної біогеографії були узагальнені від фізичних островів до абстрактних ділянок природного місця існування моделі мета популяції Льовіна. Це узагальнення прискорило розвиток ландшафтної екології, забезпечивши збереження біорізноманітності — нового інструменту оцінки впливу фрагментації природного місця існування на життєдіяльність популяцій. Недавнє зростання ландшафтної екології пов'язане з розвитком технології географічних інформаційних систем (ГІС) і наявності широкомасштабних даних про природне середовище (наприклад. супутникові фотографії або фотографії з повітря).

Ландшафтна екологія — розділ екології, присвячений причинам і наслідкам просторової різнорідності (Форман 1995). Різнорідність — критерій того, як частини ландшафту відрізняються один від одного. Ландшафтна екологія стежить, як просторова структура впливає на достаток організмів ландшафтного рівня, а також за поведінкою і функціонування ландшафту в цілому. Це включає вивчення зразка, або внутрішнього порядку ландшафту, в процесі, або безперервній дії функціонування організмів (Тернер 1989). Ландшафтна екологія також включає геоморфологію, як додаток до моделі і архітектури ландшафтів (Еллабі 1998).

Геоморфологія — вивчає те, як геологічні утворення впливають на структуру ландшафту.

сурсів, поліпшення стану охорони здоров'я і якості навколишнього середовища.

екологічні принципи планування міського середовища

Інтенсивний розвиток промисловості у другій половині ХХ ст. зумовив ріст великих і крупних міст, створення міських агломерацій. Ці процеси спричинили не лише забруднення повітряного і водного басейнів, грунтового покриву, а й збіднення рослинного і тваринного світу урбоекосистеми, зменшення площі природно-просторових ресурсів, що зумовило погіршення стану міського середовища, і, як наслідок, підвищення рівня захворюваності та смертності населення у зв’язку із серцево-судинними, нервовими хворобами, хворобами органів дихання і онкозахворюваннями тощо.

Дослідження стану міського середовища, яке безпосередньо оточує людину і включає в себе не лише зовнішню сферу - природне середовище, але й матеріальну структуру міста та характеризується багатогранністю антропогенних факторів, які виникли внаслідок господарської діяльності людини, є актуальною проблемою сьогодення, яка має теоретичне та народногосподарське значення. Адже на сучасному етапі розвитку в великих містах України, з кількістю жителів від 100 до 500 тис. чол., проживає близько третини міського населення країни. Враховуючи сказане, особливої уваги заслуговують такі питання, як:

- аналіз стану природної і техногенної підсистем урбоекосистеми;

- удосконалення методики оцінки екологічного стану її території з використанням методів математичної статистики;

- створення еколого-географічної моделі, яка б відображала цілісність досліджуваної системи і її територіальний поділ за умовами навколишнього середовища, сприятливого для життя людини;

- розробка заходів поліпшення екологічного стану, насамперед, шляхом оптимізації природної підсистеми.

Місто повинне функціонувати в оточенні території, яка характеризується еко-логічною рівновагою, що забезпечує стійкий і гармонічний розвиток. Відтворення ос-новних компонентів природного середовища, збереження різноманіття геосистем мо-же бути досягнуте при гармонічному включенні міста в регіональну природно-еко-логічну систему, з урахуванням її природних і соціально-економічних особливостей. У свою чергу, оточення міста створює «середовищний фон», що визначає більшою мірою масштаби та специфіку його розвитку. На формування концепції даного до-слідження мали вплив досягнення таких представників сучасної філософської науки як М. Вебер, А. Тойнбі; теорія економічного росту Р. Солоу. Важливу роль відіграли фундаментальні положення теорії планетарного розвитку, розроблені В.Вернадским і розвинені в працях його сучасних послідовників (Н. Моїсеєв, членів римського клубу (Б. Гаврилишина, П. Мерлен, Дж. Форрестер).

Всі роботи й наукові дослідження в даному напрямку умовно можна розділити на три групи, які формують загальнонаукову методологію й сучасні концепції страте-гічного планування; дослідження, які розкривають теоретико-методологічні підходи просторової організації містобудівних систем, роботи; які стосуються регіональної проблематики екологічної реабілітації міського середовища,

-рівень забруднень від (ТЕС) (АЄС)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела і шляхи урбанізації. Визначення поняття “місто”.	\|	Тема №2 Історичний генезис та динаміка міського ландшафту (ландшафти середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму) .

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.