Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Лекція № 5. Відповідальність неповнолітніх.

Література: 26, 30, 31, 33, 37, 43, 58, 80

 

1. Сутнісні характеристики правової культури.

Право - система загальнообов'язкових соціальних норм, що охороняються державою. Держава, установлюючи правові норми для впливу на суспільні відносини, перетворює ці суспільні відносини в правові. Особистість несе юридичну відповідальність в установлених випадках.

Завдання педагога - дати знання про правила поведінки в суспільстві, права й обов'язки особистості, сформувати правомірну поведінку й діяльність у своїх вихованців.

Правова культура включає в себе юридичну освіченість окремої людини, її переконаність у необхідності виконання законів та інших нормативно-правові акти. Правову культуру в цілому можна охарактеризувати як якісний стан правового життя суспільства. Він проявляється у рівні досконалості, що видаються державою, ступені правової свідомості та правового розвитку особистості громадян, рівнем свободи особистості в даному суспільстві, взаємовідповідальності держави та особи.

Правова культура - складова частина духовної культури особистості. Рівень її розвитку визначається рівнем переконаності в цінності закону, дотримання правил поведінки, у неприпустимості їхніх порушень.

 

У даний час в Україні закладаються основи правової держави, демократичного регулювання стосунків суспільства й особистості. Правова держава, політична свобода й "цивілізований ринок" (як економічний механізм цивілізованого світу) складають основу правового суспільства як співтовариства діяльних громадян. Проблеми побудови правового суспільства й пов’язані з цим питання формування правосвідомості громадян підвищили інтерес до формування правової культури старшокласників. Традиційно в педагогіці прийнято говорити про правове виховання. У суспільстві, в якому виникає й розвивається держава, найважливіші суспільні відносини регулюються правом. Тобто, право - система загальнообов'язкових соціальних норм, що охороняються державою. Держава, установлюючи правові норми для впливу на суспільні відносини, перетворює ці суспільні відносини в правові. Особистість несе юридичну відповідальність в установлених випадках.

Правове виховання складається з повідомлення учням необхідних у житті й майбутній діяльності правових знань і створення таких умов, при яких ці знання знайдуть своє практичне застосування або, принаймні, будуть активно сприяти формуванню переконаності в істинності правових норм. Правові переконання при цих умовах стануть мотивами так званої правомірної поведінки (тобто будуть відповідати нормам права). Правові норми перетворюються у власне відношення майбутніх громадян до права й своєї поведінки й діяльності. У такий спосіб правове виховання - один із напрямків загального процесу виховання, що містить у собі правову освіту, виховання поваги до чинних законів і норм права, формування активної позиції стосовно протиправних і антигромадських дій. Одним із головних показників ефективності й результативності правового виховання с наявність у вихованців певного (високого) рівня правової культури. Аналіз поняття "правова культура" показує, що його визначення даного поняття дається далеко не завжди на рівні, адекватному сучасному рівню розвитку філософії, культурології, педагогіки й інших наук.

Правова культура - це система мотиваційної, теоретичної й практичної оснащеності особистості для успішного здійснення правової діяльності (сприйняття, розуміння, захист і творчість у галузі виховання правосвідомості й забезпеченні правовопорядку в суспільстві).

Діяльний, активний зміст культури, припускає її озброєність у якості інструмента й умови діяльності. Людина заглиблюється найчастіше в несприятливі, ворожі природні, соціальні й історичні обставини.

Цільове призначення правового оснащення особистості у й суспільства полягає в тому, щоб максимально сприяти ослабленню й зняттю тих протиріч, що склалися в системі "людина-суспільство".

У суспільстві кожний громадянин повинен прагнути прилучити себе до правової культури так само, як він прагне підвищити свій освітній рівень, політичну, естетичну, моральну культуру.

Людина з недостатньо розвиненою правовою культурою, як правило, звертає увагу тільки на досить явні випадки порушення закону (злочин), а інші численні випадки ігнорування права залишаються нею непоміченими (наприклад, нецензурна лайка в громадських місцях). Проте в законах існує стаття, що визначає міру адміністративної й кримінальної відповідальності за подібну поведінку. На жаль, ця стаття ігнорується як громадянами, так і правоохоронними органами. У теорії й практиці педагогіки існують різноманітні підходи до визначення цілей і завдань, сутнісної характеристики правової культури.

 

Правова культура, як різновид культури загальної, охоплює: а) певний рівень правового мислення й чуттєвого сприйняття правової дійсності, б) стан процесів правотворчосгі та реалізації норм права, в) специфічні способи правової діяльності, г) ціннісні надбання матеріальних благ, створених людьми.

 

Основним компонентом правової культури є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.д.), ступінь, рівень володіння ними й практичного їх впровадження в правову діяльність.

Правова культура особи — це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їхнього використання, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Елементами правової культури є:

знання змісту юридичних норм;

повага до права;

вміння, навички користування законом;

правова активність;

звичка дотримуватися закону;

нетерпимість до правопорушень.

Функції правової культури — це основні напрямки осягнення правових цінностей — вітчизняних і світових.

Основними функціями правової культури є:

1) пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення — вітчизняної та іноземної;

2) регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

3) нормативно-аксеологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника (характеристики) рівня розвитку цієї реальності.

Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінфорваність була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз);

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими актами — у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура ocoби – це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду.

Змістом правової культури особи є:

1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;

2) правомірна поведінка;

3) результати правомірної поведінки і правового мислення. Показником правової культури особи є правова активність осо­би як вища форма правомірної поведінки, що припускає:

1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);

2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корисну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можли­вої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).

Правова активність — одна із змістовних характеристик особи. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагаються позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

 

2. Поняття та основні характеристики правосвідомості.

Правосвідомість — це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.

 

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому. Правосвідомість не тільки відбиває у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

 

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

До основних функцій правосвідомості належать:

1) когнітивна — пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правові знання;

2) правотворча — правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення у праві. Правові нормативні акти виступають, як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і законотворчих органів держави зокрема. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;

3) регулююча — право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки;

4) оціночна — правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки.

 

3. Структура правосвідомості.

У структурі правової свідомості виділяють три блоки: правові знання, правові оцінки і правові установки. Суб'єкт правосвідомості набуває правові знання у процесі осмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правового регулювання, роль тих чи інших правозастосувальних і правоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягу правових знань ще не визначає рівня правосвідомості, який визначається також розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їхніх вимог, цілей та призначення.

Необхідність і обсяг правових знань зумовлені включеністю суб'єкта у систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Крізь призму власного правового досвіду суб'єкт сприймає нові правові явища, що обумовлює наявність певного оціночного ставлення, яке відображується у значимості, цінності як одержаних знань, так і правової дійсності, з точки зору особи. Роль правових оціночних уявлень полягає у тому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами, а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогам закону.

Правові установки — це певні психологічні комплекси, які характеризують правову свідомість особи, впливаючи як на правову поведінку, так і на формування уявлень, оцінки правових явищ. Тобто, правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оціночну функції правосвідомості. За характером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на: 1) професійно-юридичну (практично-юридичну та науково-юридичну); 2) професійну-неюридичну; 3) непрофесійну або буденну.

 

4. Поняття та види деформації правової свідомості.

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для формування дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої правової культури.

Деформація правосвідомості проявляється у викривленні уявлень про цінність права.

Проявами дефектної правосвідомості є: правовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, «переродження» правосвідомості та правовий нігілізм.

Спільним для всіх видів деформації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідомості і політико-правової культури суб'єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має і свою специфіку.

Правовий інфантилізм проявляється у несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розглядається як відносно м'яка за наслідками форма деформації правосвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права.

Правовий дилетантизм означає вільне поводження із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості твердження про визнання особи до судового рішення винною у вчиненні злочину).

Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).

Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення правової системи держави.

Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.

«Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме вчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, користь та ін.

 

5. Зміст, мета та завдання правового виховання

Правове виховання — це цілеспрямована діяльність державних органів, громадських об'єднань і трудових колективів, а також інших суб'єктів з формування у громадян і службових осіб правової культури.

 

Мета правової освіти та правового виховання - створення умов для формування особистості громадянина України, якому притаманні правова культура, усвідомлені цінності свободи, прав людини, відповідальність, готовність до компетентної участі у громадському житті.

Завдання правового виховання.

- сприяти становленню активної позиції учнів щодо реалізації прав і свободи людини;

- надати основні правові знання, сформувати мотивацію та вміння, необхідні для відповідальної участі молоді в громадському житті;

- створити умови для набуття учнями досвіду громадянської дії, демократичної поведінки та конструктивної взаємодії.

Основні принципи правового виховання:

зв'язок із практичною діяльністю: передбачає пріоритетність зорієнтованості учнів на навички соціальної взаємодії, вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, перш за все у своєму життєвому середовищі, вміння самостійно приймати рішення і діяти у правовому полі;

зорієнтованість на позитивні соціальні дії, що означає цілеспрямованість громадянської освіти на соціальні очікування учнів, виховання потреби вчитися громадськості протягом усього життя;

демократичність означає виховання духу соціальної солідарності, справедливості, вміння конструктивно взаємодіяти з суспільством, з колективом, передбачає гуманістичні відносини між педагогами й учнями, атмосферу взаємоповаги та довіри у шкільному колективі, учнівське самоврядування, відкритість і зв'язок школи з іншими соціальними угрупуваннями (сім'єю, дитячими і молодіжними організаціями, засобами масової інформації, церквою та ін.);

плюралізм означає виховання поваги до засад політичної, ідеологічної, етнонаціональної різноманітності; виховання толерантного ставлення до різних світоглядних, політичних доктрин, релігійних переконань, уникання екстремістських поглядів і поведінки у житті шкільного колективу.

При реалізації змісту правової освіти і правового виховання в школах-інтернатах необхідно дотримуватись:

- особистісно зорієнтованого підходу, за якого в центр навчально-виховного процесу ставляться інтереси особи учня. Центральною ідеєю правової освіти при цьому є виконання "Декларації прав людини", а зміст її спрямовується на виховання, громадянина демократичного суспільства, патріота України, який будує свою діяльність на основі визнання абсолютної цінності прав людини. Особистісно зорієнтований підхід при формуванні змісту правової освіти передбачає врахування вікових особливостей учнів, розробку змісту кожного конкретного етапу навчання і виховання за віковою вертикаллю у взаємозв'язаному контексті всього змісту освіти і виховання;

- діяльність підходу, який визначає спрямування змісту правового виховання на формування вмінь, що забезпечують розвиток соціальної активності особистості. Цей підхід реалізується шляхом створення навчальних, виховних ситуацій, в яких апробуються на практиці засвоєні загальнолюдські та громадянські цінності. Реалізація цього підходу здійснюється через роботу шкільного співуправління шляхом реалізації глобальних проблем через локальні на основі позитивного досвіду участі учнів в окремих акціях, проектах тощо.

 

Зміст правового виховання.

Одним із завдань, яке має бути розв'язане системою правового виховання є забезпечення функціональної правової вихованості. Тому зміст виховання в школі-інтернаті, групі продовженого дня має бути спрямований на здобуття учнями знань, вмінь, досвіду правових дій, громадянських переживань, що забезпечують успішність реалізації інтересів особистості у всіх сферах життя.

Ідеї прав людини мають бути основними та наскрізними в системі всього шкільного життя, в його формальних та неформальних проявах.

Правове виховання в школах повинно здійснюватись засобом цілеспрямованого впливу на організацію навчально-виховного процесу за такими напрямами:

Створення тематичного курсу спілкування. Ознайомлення школярів з елементами правової освіти починається вже в школі І ступеня на годинах спілкування.

У середніх і старших класах на таких бесідах треба давати учням певні знання щодо теоретичних засад демократії, історичного досвіду і життя сучасних демократичних суспільств, взаємозв'язку політичної та економічної системи, прав людини і механізмів їх захисту.

" Введення змісту правового виховання до вже існуючих шкільних заходів.

Розробка і впровадження тематичних блоків у процесі виховної роботи. можливе введення окремих елементів змісту правового виховання при організації дозвілля і відпочинку школярів.

" Організація правового виховання під час позакласної та позашкільної діяльності. Для цього застосовуються найрізноманітніші форми та методи роботи: традиційні зустрічі з працівниками правоохоронних органів, з викладачами правових дисциплін, ВНЗ, екскурсії та експедиції, які мають право виховання спрямування, диспути, дебати, заходи змагального характеру. Це дає можливість учням набути безпосереднього досвіду в реалізації прав і свобод людини, сформувати організаційні та комунікативні вміння.

" Організація демократичного шкільного життя.

Школа як цілісний інститут є середовищем реалізації правової освіти і виховання. Правові навички діти засвоюють, беручи участь у повсякденному житті школи, спільноти, громади. При цьому школа може виступати як модель світу дорослих. Практичною школою демократії має стати учнівське самоврядування.

Ефективне правове виховання можливе лише за реалізації прав і свобод людини в самій школі. Стиль спілкування, зокрема між адміністрацією та вчителями має бути для учнів практичним прикладом толерантності, взаємоповаги, відкритості, демократизму. Педагог повинен поважати людську гідність учня, його право на власну думку. Необхідно залучити до співпраці зі школою батьків (якщо такі є), культивувати серед них правову культуру.

Успішність здійснення правової освіти та правового виховання значною мірою визначається методами, які використовуються педагогом в процесі роботи. Пріоритетну роль у громадянській освіті відіграють активні та інтерактивні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення.

Можна використовувати також традиційні: лекції, диспути, бесіди, самостійна робота з періодикою, написання рефератів, учнівські доповіді, повідомлення.

Застосування наведених форм і методів правого виховання створює умови для формування в особистості поведінкових норм, здатності адаптуватися до нових соціальних умов, орієнтуватися в них, захищати свої права, поважати інтереси і права інших.

Правове виховання може бути ефективним лише за умови створення правового простору в класі та школі на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності, забезпечення умов для розвитку в учнів почуття власної гідності.

Одним із основних аспектів правовиховної роботи навчального закладу є формування у школярів правової культури.

 

 


 

1. Відповідальність неповнолітніх згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Види покарань неповнолітніх згідно Кримінального кодексу України.

3. Поняття про примусові заходів виховного характеру

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

5. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.


Читайте також:

  1. IV. Відповідальність сторін
  2. Адміністративна відповідальність
  3. Адміністративна відповідальність
  4. Адміністративна відповідальність
  5. Адміністративна відповідальність
  6. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
  7. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  8. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
  9. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
  10. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
  11. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності
  12. Адміністративна відповідальність. Види адміністративних стягнень.




Переглядів: 1603

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Вещества, используемые для тушения пожаров | Лекція № 6 Спеціальні установи для неповнолітніх правопорушників.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.