Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Шляхи введення лікарських засобів в організм


 


Шляхи введення ліків в організм поділяються на ентеральні (через травний канал) і парентеральні (повз травний канал).

Ентеральнішляхи введення ліків: під'язиковий, оральний, рек­тальний.

Сублінгвальний (під'язиковий) - це коли таблетку лікарського засобу (або декілька крапель його розчину, що нанесли на грудочку цукру) тримають під язиком або за щокою до повного розсмокту­вання. Слину при цьому затримують у роті. Ефект настає швидко (через 1-3 хв), тому що з ротової порожнини деякі ліки добре всмок­туються через густу сітку капілярів і потрапляють безпосередньо у загальне коло кровообігу, не проходячи через шлунок, кишечник і печінку. Це важливо тоді, коли лікарська речовина руйнується соля­ною кислотою, ферментами травних соків або швидко метаболізує-ться у печінці. Сублінгвально застосовують нітрогліцерин при напа­ді стенокардії, клофелін та ніфедипін — при гіпертензивній кризі, ізад-рин - при блокаді серцевої провідності, дезоксикортикостерону аце­тат-при недостатності кори надниркових залоз.

Оральний (через рот, усередину) - таким способом признача­ють більшість ліків, оскільки він простий і зручний для хворого. Не використовується він у маленьких дітей, у психічно хворих, якщо пацієнт знаходиться у несвідомому стані, при блюванні, порушенні ковтання, застійних явищаху великому колі кровообігу тощо. Близь­ко 75 % ліків, що призначаються перорально, всмоктуються протя­гом 1-3 год, тому такий спосіб введення не придатний у гострих ситуаціях, коли допомогу треба надавати якомога швидше. При при­значенні через рот таблеток, драже, капсул необхідно попередити хворого, що їх найкраще ковтати стоячи і запивати рідиною, не мен­ше 75 мл. Це дозволяє попередити затримку ліків у стравоході (що

буває, якщо їх приймати лежачи) та прискорити їхнє всмоктування. Дотримання цих правил особливо важливо у випадку застосування ліків із значною подразнювальною дією.

При пероральному вживанні ліків на їхнє всмоктування впливає багато факторів. Як правило, препарати, які приймають натще, абсор­буються швидше. Застосування після їди гальмує всмоктування де­яких ліків (препаратів кальцію, тетрациклінів). Білкові та поліпептидні речовини (гепарин, інсулін) через рот не призначаються, оскільки вони перетравлюються в шлунково-кишковому тракті і дії не проявляють. Біосинтетичні пеніциліни руйнуються кислим вмістом шлункового соку. Для всмоктування жиророзчинних вітамінів необхіднеїхемульгуван­ня, яке відбувається за участю жовчних і жирних кислот, тому при захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів всмоктування віта­мінів цієї групи (А, Д, К, Е) може гальмуватися.

Ректальний (через пряму кишку). Таким шляхом вводять лікарські речовини у вигляді свічок або лікувальних клізм. Об'єм останніх стано­вить у дорослих не більше 50-100 мл. При цьому ліки всмоктуються через нижні і середні гемороїдальні вени і надходять у загальне коло кровообігу, не проходячи через печінку. Дія багатьох лікарських речо­вин, введених ректально, розпочинається майже з такою ж швидкістю, як при внутрішньом'язовому введенні. Через пряму кишку ліки доціль­но вводити маленьким дітям, при непритомності хворого, блюванні, па­тології шлунка, кишечника; якщо речовина швидко руйнується при про­ходженні через печінку. В наш час питома вага свічок серед усіх засто­совуваних лікарських форм значно зросла і почала витісняти ін'єкції. Так, у Західній Європі випускається 800-1000 найменувань медичних свічок. Серед дитячих лікарських форм вони становлять близько 20 % усіх лікарських форм, що використовуються у педіатрії.

До парентеральнихшляхів введення ліків належать нашкір­ний, ін'єкційні, інстиляційний, інгаляційний, введення методом електрофорезу.

Нашкірний шлях введення придатний для ліків, що добре всмок­туються через непошкоджену шкіру. Наприклад, нітрогліцерин за­стосовується у вигляді мазі, пластиру для попередження нападів стенокардії. Деякі ліки (глюкокортикостероїди, антибіотики), при використанні у вигляді мазей для лікування шкірних захворювань,

можуть частково всмоктуватись і проявляти небажану дію на весь організм. У ситуаціях, коли треба збільшити ступінь всмоктування антибіотика з поверхні шкіри у підшкірну клітковину (при фурунку­лах, карбункулах), доцільно комбінувати його з димексидом. Остан­ній добре проникає через непошкоджену шкіру й одночасно збіль­шує всмоктування препаратів, що застосовуються разом із ним.

Ін'єкційні шляхи введення ліків такі: внутрішньошкірний, підшкір­ний, у м'яз, у вену, в артерію, в порожнини суглобів, під мозкові обо­лонки, в грудину, внутрішньоплевральний, внутрішньоочеревинний.

Внутрішньошкірний спосіб введення ліків застосовують рідко, зокрема, для проведення діагностичної проби на наявність алергії до новокаїну, пеніциліну тощо.

Підшкірно здебільшого вводять водні та олійні розчини лікар­ських речовин (олійний розчин камфори), зрідка суспензії (пролон­говані форми інсуліну). При цьому в підшкірній клітковині утворю­ється депо препарату, звідки він поступово всмоктується в кров. Лікувальнадія при підшкірному введенні розпочинається швидше, ніж при пероральному застосуванні, але повільніше, ніж при вве­денні в м'яз (в середньому через 10-30 хв). Деякі депо-препарати підшиваються під шкіру і діють протягом декількох місяців або навіть декількох років. Це, наприклад, пролонговані форми тетура-му для лікування алкоголізму, протизаплідний препарат норплант. Треба враховувати, що при шокових, колаптоїдних станах всмок­тування ліків із підшкірної клітковини може різко сповільнюватись.

Внутрішньом'язовий спосіб введення ліків забезпечує швидке надходження речовини у загальне коло кровообігу (через 10-15 хв). Величина фармакологічного ефекту в такому випадку більша, а тривалість менша, ніж при пероральному введенні. Об'єм однієї внутрішньом'язової ін'єкції не повинен перевищувати 10 мл.Якщо в м'яз вводять олійний розчин або суспензію, треба завжди пере­свідчитися, чи не потрапила голка в судину. Для цього поршень шприца слід трохи відтягнути на себе. Якщо в шприці не з'являє­ться кров, вводять препарат.

Під шкіру і в м'яз не вводять речовини, що можуть викликати некроз навколишніх тканин (норадреналін, кальцію хлорид) або мають значну подразнювальну дію.

Внутрішньовенний шлях введення ліків застосовується у невідклад­них випадках, коли треба, щоб лікарський препарат подіяв якомога швидше. При цьому ліки з кров'ю надходять у праве передсердя і шлуночок серця, в судини легенів, у ліве передсердя і шлуночок, а звідти - в загальне коло кровообігу до всіх органів і тканин. Таким способом ніколи не вводять олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів-легенів, серця, мозку та ін. У вену ліки можна вводити із різною швидкістю. При "болюсному" методі швидко вводять усю кількість лікарського препарату, наприк­лад, цититон для стимуляції дихання. Часто препарати попередньо розчиняють у 10-20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або глю­кози, а потім вводять у вену струменем повільно (протягом 3-5 хв). Так застосовують строфантин, корглікон, дигоксин, целанід при сер­цевій недостатності. При крапельному внутрішньовенному введенні лікарський засіб спочатку розчиняють у 200-500 мл і більше ізотоніч­ного розчину. Таким способом вливають окситоцин для стимуляції пологів, гангліоблокатори для керованої гіпотонії тощо.

Інколи використовують введення ліків в артерію, що кровопос-тачає певний орган, наприклад, рентгеноконтрастних речовин, ан­тибіотиків.

Дуже рідко ліки вводять внутрішньосерцево. наприклад, адре­налін при зупинці серця.

Інтратекально (під мозкові оболонки) іноді вводять місцево-анестезуючі речовини, деякі антибіотики.

Шляхом інстиляції застосовують фосфакол для лікування глау­коми (закапують в очі), ефедрин - при нежиті (закапують у ніс).

У деяких випадках ліки доцільно вводити в організм інгаляційно (шляхом вдихання). При цьому вони впливають, в основному, на бронхи. Так застосовують ізадрин при бронхоспазмі, трипсин крис­талічний при хронічному бронхіті. Інгаляційно вводять також речо­вини, які добре всмоктуються через слизову альвеол і проявляють системну дію, наприклад, засоби для інгаляційного наркозу - фторо-тан, азоту закис.

Іноді є доцільним введення ліків методом електрофорезу. Так застосовують анальгін, новокаїн при радикулітах, гепарин - при під­вищеному зсіданні крові тощо.

 


Читайте також:

  1. Cтруктура апаратних засобів ІВС
  2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
  3. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
  4. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  5. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
  6. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
  7. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
  8. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  9. Адаптація функціональних систем організму спортсменів
  10. АДАПТИВНІ РЕАКЦІЇ МІКРООРГАНІЗМІВ НА СТРЕСОВІ ДІЇ.
  11. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
  12. Альтернативні шляхи охорони атмосфери




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Розподіл лікарських речовин в організмі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.