Розподіл лікарських речовин в організмі

Після того, як лікарська речовина всмокталася і надійшла в загальний кровообіг, подальша її доля залежить, перш за все, відїї властивостей, зокрема від розмірів молекули та ступеня розчинності в ліпідах. Високомолекулярні сполуки, наприклад гепарин, маніт, або ті, що міцно зв'язані з білками плазми, не проникають через ендотелій, тому залишаються в судинному руслі. Низькомолекулярні водорозчинні речовини можуть проходити через пори в стінках капілярів і потрапляти в міжклітинні простори. Жиророзчинні сполуки долають мембрани клітин, гематоенцефалічний, плацентарний та інші бар'єри, надходять у всі органи та тканини.

Процес розподілу ліків пов'язаний також з інтенсивністю кровообігу в органах і тканинах. Так, наркозні засоби тіопентал і гексенал після внутрішньовенного введення спочатку проникають у м'язову тканину, яка добре кровопостачається. Тому після першої ін'єкції їхня концентрація в мозковій тканині може бути недостатньою для розвитку наркозного ефекту. Для його отримання препарати необхідно вводити повторно. Розподіл і фармакологічні ефекти ліків можуть зменшуватись при погіршанні кровопостачання внутрішніх органів. Це буває при шокових станах, при застійних явищах у великому колі кровообігу на грунті серцевої недостатності.

Лікарський препарат циркулює в судинному руслі у вільній або/і у зв'язаній з білками формі. Обидві форми знаходяться у стані динамічної рівноваги. Препарат, зв'язаний з білками плазми, є фармакологічно неактивним. Для прояву специфічної дії він повинен вивільнитись. '

При деяких патологічних станах кількість, білків плазми крові зменшується, розвивається гіпоальбу мінемія. Це спостерігається при захворюваннях печінки, опіковій хворобі, білковому голодуванні тощо. Гіпоальбумінемія розвивається також в осіб похилого та старечого віку. За таких умов збільшується вільна фракція лікарських речовин, їх фармакологічна дія зростає, можуть розвиватися токсичні ефекти. Особливого значення це набуває при призначенні ліків, в яких ступінь зв'язування з білками крові є високим, наприклад, діазепа-му, бутаміду, дифеніну, індометацину, фуросеміду, хінідину тощо. Тому

при вказаних патологічних станах, також у пацієнтів похилого і старечого віку, дози ліків необхідно зменшувати.

У деяких випадках високий ступінь зв'язування лікарських речовин з білками крові зумовлює подовження їхньої дії. Це характерно для сульфадиметоксину, сульфапіридазину.

Ряд сполук, насамперед жиророзчинних, значною мірою розподіляється у тканинах. При цьому препарат може створювати депо у жировій тканині, поступово з нього вивільнюватись і довший час проявляти свою дію. Наприклад, для ефіру характерний тривалий період так званої післянаркозної депресії: сонливість, в'ялість, за-гальмованість. Ці ефекти пов'язані з поступовим вивільненням речовини з жирових депо.

Розподіл лікарських речовин також залежить від їхньої здатності проникати через біологічні бар'єри, зокрема, гематоенцефаліч-ний (ГЕБ). ГЕБ - це система мембран, що відокремлює нервову тканину і цереброспінальну рідину від крові. Всі наркозні засоби, ліки, що впливають на психіку, добре проникають через ГЕБ. Антибактеріальні препарати, які долають цей бар'єр, зокрема левоміцетин, метронідазол, можуть бути застосовані для лікування запальних процесів тканини мозку та його оболонок. Проникність ГЕБ для ліків може зростати при менінгіті (запаленні мозкових оболонок). Деякі речовини, наприклад тубокурарин, дитилін, метацин, цефалоспорини, практично у мозкову тканину не проникають.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шляхи введення лікарських засобів в організм	\|	Виведення (елімінація) ліків з організму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.