• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Коло спадкоємців за законом

У ЦК застосований підхід найширшого охоплення числа осіб, до яких могла б перейти спадщина у разі відсутності заповіту. Передба­чається п'ять черг спадкоємців за законом.

1. До першої чергиспадкоємців віднесені такі особи:

1. 1. Діти, походження яких засвідчується у встановленому законом порядку (ст. 121 Сімейного кодексу України). Умови та порядок встановлення походження дітей визначені у главі 12 СК.

Спадкові права усиновлених та усиновлювачів прирівнюються до спадкових прав дітей та батьків. Це означає, що:

· по-перше, усиновлені та усиновлювачі спадкують після смерті один одного;

· по-друге, усиновлені та їх нащадки спадкують після родичів усиновлювача на таких же підставах, що і його нащадки;

· по-третє, усиновлювачі і його родичі після смерті усиновленого та його нащадків спадкують на таких самих підставах, що і після нащадків усиновлювача (ст. 1260 ЦК).

У свою чергу, усиновлені та їх нащадки не спадкують після смерті своїх кровних родичів, а кровні родичі усиновленого не спадкують після смерті усиновленого та його нащадків.

Пасинки чи падчерки не закликаються до спадкування за законом після смерті відчима або мачухи, за винятком випадків їх усиновлен­ня або наявності факту утримання.

1. 2. Друге з подружжяяк таке має право на спадкування, якщо перебу­вало у зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спад­щини. Жінка визнається спадкоємицею після смерті чоловіка, а чоло­вік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від факту їх про­живання разом або надання один одному матеріальної допомоги. Та­кож не має значення характер особистих стосунків між ними.

Якщо на момент відкриття спадщини шлюб у встановленому зако­ном порядку було розірвано, то колишня дружина права на спадку­вання майна колишнього чоловіка не має і навпаки. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким судом, за винятком випадків, передба­чених ч. 4 ст. 1224 ЦК.

1.3. Батьки померлого.З урахуванням наведеного вище, спадкоємця­ми також вважаються усиновителі померлого.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

2.1. рідні брати та сестри спадкодавцязакликаються до спадкування після його смерті незалежно від того, чи були вони повнородними або неповнородними. Достатньо, щоб вони були єдинокровними (такі, що мають спільного батька і різних матерів) або єдиноутробними (та­кі, що мають спільну матір і різних батьків). Брати та сестри більш віддалених ступенів спорідненості (починаючи із двоюрідних) до спадкування за законом не закликаються. Зведені брати та сестри по­мерлого також не вважаються спадкоємцями.

2.2. Дід та баба померлогояк з боку матері, так і з боку батька помер­лого.

До третьої черги спадкоємців зараховуються :

3.1. рідні дядько та тітка спадкодавця.

4. До четвертої чергиспадкоємців належать:

4.1. Особи, які були членами сім"і спадкодавцяпротягом щонайменше останніх п'яти років його життя. Тобто, їх коло формується за ознакою сімейних зв'язків.

5. П’ята чергаспадкоємців:

5.1.інші родичі спадкодавця до шос­того ступеня споріднення включно причому родичі ближчого ступе­ня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від померлого. Народження само­го спадкодавця не зараховується до цього числа (ч. 1 ст. 1265 ЦК).

5.2 утриманці спадкодавця, які являють со­бою осіб, які не були членами сім'ї спадкодавця, але не менш п'яти років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування (ч. 2 ст. 1265 ЦК). Отже, для визнання особи утриманцем слід враховувати, що як­що йдеться про непрацездатну особу, то вона не може бути членом сім'ї спадкодавця, строк надання їй допомоги спадкодавцем має бути не менше п'яти років до смерті останнього, допомога повинна нада­ватися не епізодично, а систематично та бути для цієї особи єдиним або основним джерелом засобів до існування.

При цьому не вимагається, щоб непрацездатний утриманець про­живав разом із спадкодавцем.

Крім загального правила щодо почергового закликання до спадку­вання, передбачена можливість зміни черговості одержання права на спадкування, яка може бути здійснена самими спадкоємцями або су­дом (ст. 1259 ЦК):

· по-перше, черговість одержання права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадко­ємців, який укладається після відкриття спадщини;

· по-друге, за позовом особи, яку не включено до складу спадкоєм­ців за законом, суд може визнати за нею право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, на­давала матеріальну допомогу та інші види допомоги спадкодавцеві, який через хворобу чи каліцтво опинився у безпорадному стані.

Спадкування за правом представлення

До числа спадкоємців за законом відносяться також спадкоємці, які закликаються до спадкування за правом представлення. Закликан­ня вказаних спадкоємців до спадкування має місце лише за наявності передбачених законом спеціальних умов і має певні особливості.

Насамперед спадкоємство за правом представлення відбувається лише тоді, коли спадкоємець, який був би закликаний до спадкуван­ня, якщо був би живий, вмирає раніше спадкодавця, тобто до відкрит­тя спадщини. За цих обставин до спадщини закликають осіб, які заступають місце померлого спадкоємця (представля­ють його).

Спадкування за правом представлення можливе лише у разі спадкування за законом. Коло осіб, які закликаються до спадкування за правом представ­лення, обмежений

За правом представлення спадкують : (ст. 1266 ЦК)

· внуки, правнуки спадкодавця — частку спадщини, яка б належала б їхнім батькам чи бабі з дідом, якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

· прабаба і прапрадід — частку, яка б належала за законом їхнім дітям;

· племінники — частку, яка б належала за законом їхнім батькам;

· двоюрідні брати і сестри — частку, яка б належала б їхнім батькам.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представ­лення діє без обмеження ступеня споріднення.

Наявність вказаних осіб, які можуть бути закликані до спадкуван­ня за правом представлення, не позбавляє спадкодавця права розпо­рядитися спадщиною за своїм розсудом. Зазначені особи права на об­ов'язкову частку не мають. Спадкодавець може залишити все своє майно за заповітом іншим особам, підпрнзначити визначеному ним спадкоємцю другого спадкоємця тощо.

Онуки та правнуки, прабаба та прадід, племінники, двоюрідні се­стри та брати спадкодавця не спадкують на рівних з іншими спадко­ємцями за законом того ж спадкодавця. Вони спадкують лише ту час­тку у спадщині, яка належала б їх померлим рідним, якщо б вони були живі.

Відмова з боку спадкоємця від спадщини на користь зазначених осіб може мати місце лише за умови їх належності до спадкоємців за заповітом або за законом.

Якщо відсутні спадкоємці як за заповітом, так і за законом, або ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину, або відмовилися від її прийняття, або усунені взагалі від права на спадкування, таке майно переходить у власністьтериторіальної громади (ст. 1277 ЦК). За зая­вою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем від­криття спадщини після спливу одного року з часу її відкриття суд мо­же визнати спадщину відумерлою.

Розподіл спадщини між спадкоємцями

Спадкова маса, як об'єкт універсального правонаступництва, неза­лежно від місця її знаходження, у момент відкриття спадщини юридично виступає як єдиний комплекс.

Розмір часток у спадщині кожного із спадкоємців за законом визна­ється рівним, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщи­ну між ними. Спадкоємці мають можливість домовитися між собою щодо зміни розміру частки когось із них стосовно рухомого майна. Якщо йдеться про нерухоме майно - закон вимагає укласти таку угоду в письмовій формі та нотаріально її посвідчити (ст. 1267 ЦК).

Якщо хтось із спадкоємців не прийме спадщину, його частка пере­ходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування, і ділиться між ними порівну.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Од­нак лише певні спадкоємці мають переважне право на виділ їм у нату­рі окремого спадкового майна:

· По-перше, це стосується спадкування предметів звичайної обстановки та вжитку.

· По-друге, необхідно визначити частку того з подружжя, хто пере­жив іншого, у спільно нажитому майні, оскільки на цю частку спад­щина взагалі не відкривається. При цьому слід враховувати можли­вість переходу від законного правового режиму майна подружжя (спільної сумісної власності) до договірного, при якому подружжя має можливість встановити певний (в цілому або у частці) режим роз­дільної або спільної часткової власності.

· По-третє, спадкоємці, які були співвласниками майна із спадко­давцем, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на ви­діл їм в натурі їхньої частки майна у спадщині. Такий виділ не може порушувати інтересів інших спадкоємців.

4. Здійснення спадкових прав.

Прийняття спадщини

Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, змістом якого є альтернативна можливість спадкоємця прийняти або відмовитися від спадщини. Спадкове майно переходить до спадкоєм­ців лише за умови їх бажання прийняти спадщину. Право на прийнят­тя спадщини може бути здійснено як шляхом прямого волевиявлення (поданням спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріаль­ної контори за місцем відкриття спадщини), так і шляхом вступу спадкоємця у володіння або управління спадковим майном. Такі дії можуть виражатися у тому, що спадкоємець після відкриття спадщи­ни продовжує володіти та користуватися тими ж предметами, якими за життя спадкодавця користувався разом із ним (наприклад, прожи­вав в одному будинку із спадкодавцем). Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона вважається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття (ч. 5 ст. 1268 ЦК).

Акт прийняття спадщини носить універсальний характер. Він роз­повсюджується на все спадкове майно, у чому б воно не виражалося і де б воно не перебувало. Якщо спадщина знаходиться у різних міс­цях, то, приймаючи спадщину за місцем її відкриття, спадкоємець цим самим отримує спадщину і в інших місцях.

Акт прийняття спадщини носить беззастережний характер. Прий­няття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається. Спадщина може бути прийнята тільки цілком, не можна прийняти ли­ше частину спадщини. Зрозуміло, що у даному випадку йдеться про прийняття спадкоємцем тієї спадкової частки, яца йому належить.

Спадкоємці розмежовуються на тих, які проживали, і тих, які не проживали із спадкодавцем. Перші вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не заявили відмови від неї, для других передбачаєть­ся подання заяви до нотаріуса про згоду прийняти спадщину (ч. З ст. 1268 ЦК).

Для прийняття спадщини у законі встановлено шестимісячний строк, який рахується з моменту її відкриття. Якщо спадкоємець у за­значений термін не прийме спадщину, то він втрачає право на її прий­няття.

Проте якщо строк на прийняття спадщини пропущений спадкоємцем з по­важних причин,суд може його подовжити на певну, чітко визначену кількість днів, достатню для подання заяви до нотаріальної контори, щоб не було підстав вважати таке подовження тривалістю шість міся­ців. У випадку винесення судом рішення щодо подовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. У цьо­му разі не треба звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями, спад­коємцеві, який пропустив зазначений строк, передається лише те з майна, що збереглося в натурі, а також гроші, виручені від реалізації решти належного йому майна (ст. 1280 ЦК).

За письмовою згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив шестимісячний строк, може прийняти спадщину і без звернення до суду, подавши заяву до нотаріальної контори за місцем її відкриття.

Спадкова трансмісія (перехід права на спадкування)

Якщо спадкоємець за заповітом або за закономпомер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині,переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).Право наприйняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Відмова від спадщини

Змістом права, яке виникає у спадкоємця у момент відкриття спад­щини, охоплюється не тільки можливість її прийняти, а й можливість відмовитися від неї. Відмова від спадщини як одна з гарантованих спадкоємцеві можливостей закріплена у ст. 1273 ЦК. Якщо спад­коємець не вчинив жодних з дій, передбачених цією статтею, вва­жається, що він відмовився від спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від спадщини шляхом подання про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

Разом з тим спадкоємець може відмовитися від спадщини на ко­ристь будь-кого з інших спадкоємців за заповітом або за законом, а також на користь держави, окремих юридичних осіб, громадських організацій (ст. 1274 ЦК). Якщо спадкоємець за заповітом або за за­коном відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь він зробив цю відмову, його частка переходить до спадкоємців за запо­вітом або за законом та розподіляється між ними у рівних частках. Це - так зване прирощення часток (ст. 1275 ЦК). Таке ж правило за­стосовується і до випадків, коли спадкоємець позбавлений права спадкування. При цьому слід мати на увазі, що після закінчення шес­тимісячного строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь із спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, може передати право на все одержане майно чи на його частку іншому спадкоємцеві лише на підставі загальноцивільних до­говорів - купівлі-продажу, дарування, міни.

Спадкоємець, який має право на обов'язкову частку в спадщині, теж має право відмовитись від неї. У такому разі його частка перехо­дить до спадкоємців за заповітом.

Відмова від спадщини на користь онуків і правнуків можлива у то­му випадку, якщо вони є спадкоємцями за законом у порядку пред­ставлення, а за заповітом - коли вони були утриманцями спадкодавця.

Відмова від спадщини від імені неповнолітнього чи недієздатного, яка повинна бути зроблена їхніми законними представниками, мож­лива лише за згоди на це органів опіки та піклування, які дають свій висновок, що така відмова не порушує прав неповнолітнього чи недієздатного. Якщо на спадкоємця за заповітом, що відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'я­зок за цим відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Якщо все майно спадкодавець заповідає призначеним ним спадкоємцям, частка спадкоємця, що відпала, переходить до інших спадкоємців за запо­вітом і розподіляється між ними у рівних частках. Відмова спадкоєм­ця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Таким чином, відмова від спадщини, також як і її прийняття, є без­умовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана лише протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця

Оскільки у складі спадкового майна до спадкоємців переходять не тільки права, а й обов'язки, спадкоємці зобов 'язані повідомляти кре­диторів про відкриття спадщини, якщо вони знають про борги спад­кодавця.

Кредиторові надано право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини пред'явити свої вимоги до спадко­ємців, незалежно від настання строку вимоги (ст. 1281 ЦК). Якщо ж кредитор не знав про відкриття спадщини, вимоги до спадкоємців йо­му належить заявити протягом одного року від настання строку ви­моги, ї лише тоді, коли протягом цього часу кредитори не заявлять своїх вимог до спадкоємців і їхні права будуть погашені.

Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредито­ра особисто шляхом одноразового платежу, якщо немає ніяких інших домовленостей спадкоємців із кредитором. Якщо відбувається відмо­ва від такого платежу, за позовом кредитора суд накладає стягнення на спадкове майно, яке прийняли спадкоємці у натурі,

5. Спадковий договір

Спадковий договірє новим цивілістичним інститутом для Украї­ни, однак він давно впроваджений у законодавство багатьох європей­ських країн. Хоча цей договір є цивільним договором, він тяжіє до спадкового права і тому саме врегульований у Книзі шостій ЦК (гла­ва 90).

Цей договір має свої особливості. Одна сторона (набувач) бере на себе обов'язок виконувати розпорядження другої сторони (відчужу-вача) і набуває право власності на майно останнього у разі його смерті. Набувач повинен вчинити певні дії майнового або немайново-го характеру, які здійснюються ним як до відкриття спадщини, так після її відкриття. Спадковий договір укладається у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням.

Суб'єктами цього договору можуть бути подружжя, один з под­ружжя та інші особи. Відчужувачами можуть бути тільки фізичні особи, а набувачами як фізичні, так і юридичні особи. Особливістю спадкового договору, укладеного подружжям, є спільне сумісне май­но подружжя, а також особисте майно кожного з них. Запроваджуєть­ся поступове спадкування: у разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті останнього з подружжя майно переходить до набувача за договором. Причому, кожен з подружжя може бути одночасно і набувачем, і відчужувачем.На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус накладає за­борону відчуження. Відчужувач не має права складати заповіт щодо майна, яке є предметом спадкового договору, інакше такий заповіт вважається нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК)- Набувач стане власником майна не з моменту укладання договору, а лише з моменту смерті від-чужувача. Цим спадковий договір відрізняється від договору довіч­ного утримання, у якому право власності на майно відчужувача набу­вач отримує у момент укладання договору.Контроль за виконанням спадкового договору здійснює особа, призначена відчужувачем, а у разі відсутності такої особи - нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
3. Будова і закономірності розвитку крайових прогинів
4. Відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.
5. Відпусткою визнається вільний від роботи час протягом вста­новленої законом або угодою сторін кількості днів з виплатою за­робітної плати або без її збереження.
6. Гіпотези, які не відхиляються в експерименті, перетворюються на компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономір­ності, закони.
7. Глобальні проблеми та закономірності історичного процесу.
8. ДИНАМІКА НАУКИ: ФІЛОСОФСЬКИЙ СЕНС ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ І ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ НАУКОВОГО ЗНАННЯ
9. Диференціація та інтеграція як закономірні тенденції розвитку науки
10. Друга закономірність: пропорційність виробництва і управління.
11. Еволюція, закономірність, ефективність розвитку державності
12. Економічні закони і закономірності розміщення продуктивних сил.

Переглядів: 3678