Українська Радянська Соціалістична республіка: її розбудова, юридичне оформлення, статус у складі СРСР у 1920- 1940 рр. та адміністративний поділ.

Соціалістична революція в Україні та радянське державотворення (1917 – 1920 рр.). Створення нової Української Народної республіки (м. Харків).

Революція 1917 року розбудила в Україні прагнення мати свою державу, під час першої величної маніфестації серед прапорів з соціалістичними гаслами були вже прапори з вимогами — гетьмана. Увесь 1917 рік пройшов в загальному захопленні соціалістичними ідеями. Здавалося, що сила цих ідей була непереможна. Характерно, що ТУП (Товариство Українських Поступовців), яке існувало коло 10 років як понадпартійне об'єднання, після 1917 року змінило свою назву на Партію Соціалістів-Федералістів. На мітингу в Київському університеті студенти проголосили повну «політичну свободу» для професорів належати до якої завгодно партії, але тільки — соціалістичної — соціалістів-революціонерів чи соціалістів-демократів. На той час це була дійсно велика толерантність.

П’ятирічна (1917-1921 рр.) самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого незалежної, держави не пропала марно.

На політичній карті було стерто назву “Південно-Західний край Росії” натомість ьз’явилася нова – Українська Народна Республіка із столицею в м. Харкові.

Виникнення Центрально Ради ознаменувало початок нового періоду в історії України. Проте ні Центральній Раді, ні П.Скоропадському, ні уряду Директорії не вдалося закріпити своїх позицій і втримати Україну незалежною країною.

Більшовики і прибічники унітарної Росії не змогли проігнорувати прагнення українського народу до створення власної держави і спочатку навіть запозичили виниклу в процесі національної революції назву (УНР) але в січні (6) 1919 замість цієї назви ввелинову: Україна проголошувалась Українською Соціалістичною Радянською Республікою.

Проте сам факт існування та визнання України міжнародною спільнотою, чітко окреслені кордони, своя, хай залежна адміністрація, столиця, герб, прапор, гімн, певна можливість культурно-національного розвитку створювали для українського народу перспективу виборення власної незалежної держави.

На початку 1920-х років політика воєнного комунізму привела більшовицьку Росію, а з нею Україну та інші республіки, до катастрофи. Посуха, неврожай 21-го року, непомірно високі плани хлібозаготівель, установлені з Москви, спричинили страшний голод, від якого в Україні загинули близько мільйона чоловік. Один за одним спалахували страйки міських робітників, проти продрозверстки активно виступило селянство України та інших республік. Все це примусило Леніна остаточно визнати крах політики "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної політики. НЕП посилив об’єктивну потребу в об’єднанні республік, вимагав державної єдності у вирішенні народногосподарських проблем.30 грудня 1922 року І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – Російської, Української, Білоруської та Закавказької. У травні 1925 року IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УРСР, у якому було законодавчо закріплено вступ України до Радянського Союзу. Створення СРСР, впровадження НЕПу досить швидко призвели до певних позитивних результатів. Відбудовувалися шахти Донбасу і потужні металургійні заводи, нарощували темпи виробництва легка і харчова промисловість, м'ясна і хлібопекарська галузі. Селяни України почали підвищувати продуктивність праці у своїх господарствах, виробництво зерна сягнуло довоєнного рівня. Однак наприкінці 20-х років новій економічній політиці було покладено край. Більшовики обирають курс на "прискорене соціалістичне будівництво", а успіх сталінському курсу "великого перелому" могли забезпечити лише адміністративно-командні методи управління. Єдиним істотним джерелом підтримки прискореної індустріалізації залишалося сільське господарство, яке необхідно було повністю підпорядкувати вирішенню головної проблеми. У листопаді 1929 року офіційно проголошується курс на суцільну колективізацію. Було поставлено за мету ліквідувати ринкові відносини, перетворити селян у найману робочу силу, позбавити їх можливості та бажання мати власну землю, працювати на ній. До початку 30-х років в республіці було насильницьки колективізовано 90 тисяч господарств, а всього за роки колективізації – 200 тисяч. 850 тисяч непокірних селян опинилися у віддалених районах Кольського півострова та Сибіру. Репресії, жорстоке адміністрування, тотальні конфіскації мали страшні наслідки. Їхнім результатом став небачений в Україні Голодомор. У березні 1933 року він охопив більш як 100 з 400 районів. Людські втрати України склали за різними даними 3,5-5 мільйонів чоловік.

Суспільство було паралізоване тотальним страхом, повсякденною практикою стають залякування, переслідування і знищення інакомислячих, терор щодо окремих осіб і соціальних груп, які визнавалися нелояльними, потенційно ворожими. За час "великого терору" в Україні за ґратами опинилися понад 300 тисяч чоловік.

Та попри все, трудящі України домоглися того, що республіка із аграрної перетворилася на індустріально-аграрну. У 1940 році рівень промислового виробництва порівняно з 1913 роком збільшився у 7 разів. Кількість промислових об'єктів за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів, було побудовано приблизно 100 нових шахт.

Україна в складі СРСР мала власний адміністративний центр та державний апарат, стала потужною індустріально-аграрною республікою, а згодом членом Організації Об’єднаних Націй, проте мусила на тривалий час відкласти багатовікову мрію – утвердження власної державності та незалежності.

20. Гетьманат Павла Скоропадського (1918 р.) та «Директорія» як етапи українського державотворення (1918 – 1920 рр.).Встановлення влади П. Скоропадського

Березень – квітень 1918р. – поширення руху заможних селян

проти аграрної політики УЦР. З’їзди землевласників у

Лубнах (25 березня) та Харкові (6 – 17 квітня).

Квітень 1918р. – створення в Києві Української Народної

Громади, яка вступила в переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні шляхом перевороту.

26 квітня 1918р. – санкціонування німецьким імператором Вільгльмом ІІ зміни влади в Україні.

26 – 27 квітня 1918р. – роззброєння Синьожупанної дивізії.

28 квітня 1918р. – під час засідання УЦР німецькі солдати

заарештували двох міністрів.

29 квітня 1918р. – проведення хліборобського конгресу, на який зібралося 6432 уповноважені представники від 8 губерній. Всього в його роботі брали участь 8 тис. делегатів, переважно селяни. Конгрес засудив аграрну політику УЦР і обрав П.Скоропадського гетьманом України. Того ж дня в соборі Св. Софії єпископ Никодим миро помазав гетьмана, а на Софійській площі відслужив молебень. Тим часом віддані гетьману війська захопили всі урядові будинки в Києві та розігнали УЦР.

30 квітня 1918р. – П.Скоропадський проголосив себе гетьманом України: зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував закордонними відносинами, був головнокомандуючим армією та флотом.

В Україні припинила існування УНР, було встановлено монархічну форму державного правління.

Перші кроки гетьмана П.Скоропадського:

1. Проголошено Українську Державу.

2. Законодавча, виконавча і судова влади зосереджені в руках гетьмана.

3. Створено уряд – Раду Міністрів (голова – Ф.Лизогуб),який спирався на кваліфікованих чиновників царських часів, великих землевласників та буржуазію.

4. Проголошено недоторканість приватної власності.

5. Видано конституційні документи:

- «Грамота до всього українського народу»;

- «Закони про тимчасовий державний устрій України».

26 грудня була оприлюднена «Декларація Української Народної Республіки», де повідомлялося про скасування поміщицько-монархічного панування – гетьманщини. Директорія відмінила всі закони й постанови гетьманського уряду.

Створено Перший уряд Директорії – Раду Народних Міністрів у складі 18 осіб на чолі з В. Чеховським.В основу розбудови держави Директорією було покладено так званий трудовий принцип (експлуататорські класи позбавлялися виборчих прав). До «експлуататорів» було віднесено буржуазну інтелігенцію: професорів, адвокатів, лікарів та інших. Центральні органи влади і управління мав утворити Трудовий конгрес (Конгрес трудового народу) – своєрідний парламент з делегатів від «трудового селянства», «міського робітництва», «трудової інтелігенції» (фельдшери, вчителі народних шкіл, дрібні службовці тощо). Сформовано повноважний орган, який вважається українським передпарламентом. Влада на місцях у губерніях і повітах мала належати трудовим радам робітників, селян і трудової інтелігенції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Центральна Рада (1917 р.) та її державотворчий поступ від автономії до повної незалежності. УНР.	\|	Підсумки та уроки національно-визвольних змагань в Україні в 1917 – 1920 рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.