• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Класифікація отруйних речовин.

Коротка характеристика уражаючих факторів ядерного вибуху і їхній вплив на організм людини, озброєння, військову техніку і споруди. Особливості вражаючої дії нейтронних боєприпасів.

Перше навчальне питання: “Види ядерних вибухів. Коротка характеристика уражаючих факторів ядерних вибухів. Особливості уражаючої дії нейтронних боєприпасів. Способи захисту особового складу і бойової техніки від вражаючих факторів ядерного вибуху”.

Ядерна зброя (ЯЗ) з’явилась наприкінці другої світової війни у вигляді ядерних авіабомб, які вперше були скинуті США на японські міста Хіросіму і Нагасакі в серпні 1945 року. Втрати від застосування склали більше 300 тис. чоловік.

Ядерною зброєю називають бойові засоби, уражаюча дія яких заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється в результаті вибухових процесів розподілу важких ядер ізотопів урану, плутонію або синтезу легких ядер ізотопів водню (дейтерію і тритію).

Ядерна зброя включає різні ядерні боєприпаси: бойові частини ракет, авіаційні бомби, артилерійські снаряди і міни, споряджені ядерними зарядними пристроями, засоби управління ними і доставки їх до цілі (носії). Засобами застосування ядерних боєприпасів є ракети, авіація, артилерія і міни.

Ракети підрозділяються на оперативно-тактичні (середнього і ближнього радіусу дії) і стратегічні. До оперативно-тактичних відносяться ракети з дальністю дії 120 км.

До стратегічних відносяться керовані ракети наземного базування з дальністю дії до 13000 км і ракети морського базування типу «Паларис» – 4000 км, «Посейдон» – 4600 км і «Трайдент» – 7400 км. Ядерні і термоядерні боєголовки мають також різні крилаті ракети з дальністю дії до 2500 км.

Авіація є одним із основних засобів доставки ядерних боєприпасів (бомбардувальники В-1В, В-52 – дальність дії 15000 км). На озброєнні авіації є ядерні і термоядерні бомби різних потужностей (до 1000 тис. т).

Артилерія має ядерні і нейтронні боєприпаси до 155- і 203,2-мм гаубиць з дальністю стрільби до 29 км. Крім того, на озброєнні сухопутних є ядерні міни, призначені для руйнування мостів, гребель, тунелів і інших споруд, а також для створення зон руйнувань і радіоактивного зараження місцевості.

Вражаюча дія ядерного вибуху залежить в основному від потужності боєприпасів і виду ядерного вибуху. Потужність ядерних боєприпасів характеризується тротиловимеквівалентом – масою такої кількості тротилу, енергія вибуху якого дорівнює енергії, що виділяється при вибуху даних ядерних боєприпасів. Він виражається в тонах. По потужності вибуху ядерні боєприпаси (ЯБ) умовно поділяються на:

понад малі q < 1 [кт];

малі 1 £ q < 10 [кт];

середні 10 £ q < 100 [кт];

великі 100 £ q < 1000 [кт];

понад великі q ³ 1000 [кт].

У залежності від задач, які вирішуються застосуванням ядерної зброї, виду і місця перебування об'єктів ядерних ударів, а також характеру майбутніх дій військ ядерні вибухи можуть здійснюватися в повітрі на різній висоті, у поверхні землі (води) і під землею (водою).

Відповідно до цього ядерні вибухи розділяють на повітряні, висотні, наземні (надводні) і підземні (підводні) (рис. 1).

Рис. 1. Види ядерних вибухів:

а-висотний; б-високий повітряний: в-низький повітряний; г-наземний; д – підземний;

е – надводний.

До повітряних ядерних вибухів відносяться вибухи в повітрі на такій висоті, коли область свічення вибуху не дотикається поверхні землі (води). Повітряний вибух може бути високим і низьким. При низькому повітряному вибуху стовп пилу, що піднімається, з'єднується з хмарою вибуху. У результаті утворюється хмара грибоподібної форми. При високому повітряному вибуху стовп пилу, як правило, не з'єднується з хмарою.

Точка на поверхні землі (води), над якою відбувся вибух, називається епіцентром вибуху.

Ядерний повітряний вибух супроводжується короткочасним осліплюючим спалахом. Слідом за спалахом утворюється область свічення у виді сфери (кулі), температура якої досягає десятків мільйонів градусів.

Область свічення служить могутнім джерелом світлового випромінювання. Піднімаючись угору, вогненна куля прохолоджується і перетворюється в хмару, що клубочеться, створюється могутній висхідний потік повітря, що захоплює (засмоктує) піднятий з землі вибухом пил.

Розміри хмари ядерного вибуху, а також швидкість і висота його підйому тим більше, чим більше потужність вибуху. Хмара ядерного вибуху, рухаючись по вітрі, утрачає свою характерну форму і поступово розсіюється.

Ядерний вибух супроводжується різким звуком, що нагадує сильний гуркіт грому. Цей звук чутний за кілька десятків кілометрів.

Повітряні вибухи можуть застосовуватися противником для ураження військ і авіації, руйнування оборонних споруд, міських і промислових будинків.

Висотний ядерний вибух здійснюється на висоті 10 км і більше від поверхні землі, на значну відмінність у зовнішній картині цього вибуху від повітряного. При висотних вибухах у місці вибуху утвориться куляста область свічення; розміри її більше, ніж при вибуху такої ж потужності в приземному шарі атмосфери. Після остигання область свічення перетворюється в кільцеву хмару, що клубочеться. Стовп пилу і хмара пилу при висотному вибуху не утворяться. При висотних ядерних вибухах на висотах до 25-30 км вражаючими факторами є ударна хвиля, світлове випромінювання і проникаюча радіація.

Зі збільшенням висоти вибуху внаслідок розрідження атмосфери вражаюча дія ударної хвилі значно слабшає, а світлового випромінювання і проникаючої радіації зростає. Радіоактивне зараження поверхні землі при висотних ядерних вибухах практично відсутнє. Висотні вибухи можуть застосовуватися для знищення в польоті повітряних і космічних цілей (літаків, крилатих ракет, головних частин балістичних ракет і інших літальних апаратів).

Наземним ядерним вибухом називається вибух на поверхні землі або в повітрі на невеликій висоті, при якому область свічення дотикається поверхні землі. При наземному вибуху область свічення має форму півсфери, що лежить основою на поверхні землі. Якщо наземний вибух здійснюється на поверхні землі (контактний вибух) або в безпосередній близькості від неї, у ґрунті утвориться велика воронка, оточена валом землі. Розмір і форма воронки залежать від потужності вибуху; діаметр воронки може досягати декількох сотень метрів.

При наземному вибуху утвориться більш могутня грибоподібна пилова хмара і стовп пилу, ніж при повітряному, причому стовп пилу з моменту його утворення з'єднаний із хмарою вибуху, у результаті чого в хмару утягується величезна кількість ґрунту, що додає йому темне забарвлення. Перемішуючись з радіоактивними продуктами вибуху, ґрунт сприяє їхньому інтенсивному випаданню з хмари. При наземному вибуху радіоактивне зараження місцевості в районі вибуху і по сліду руху хмари значно сильніше, ніж при повітряному.

Наземні вибухи призначаються для руйнування об'єктів, що складаються зі споруд великої міцності, і ураження військ, які знаходяться в міцних укриттях, якщо при цьому припустимо або бажано сильне радіоактивне зараження місцевості та об'єктів у районі вибуху або на сліді хмари. Вони можуть застосовуватися і для ураження відкрито розташованих військ, якщо необхідно створити сильне радіоактивне зараження місцевості.

Підземним ядерним вибухом називається вибух, здійснений на деякій глибині в землі. При такому вибуху область свічення може не спостерігатися; при вибуху створюється величезний тиск на ґрунт, ударна хвиля, що утворюється, викликає коливання ґрунту, які нагадують землетрус. У місці вибуху утвориться велика воронка, розміри якої залежать від потужності вибуху і типу ґрунту; з воронки викидається величезна кількість ґрунту, перемішаного з радіоактивними речовинами, які утворюють стовп. Висота стовпа може досягати багатьох сотень метрів.

При підземному вибуху характерної грибоподібної хмари, як правило, не утвориться. Стовп, що утворюється, має значно більш темне забарвлення, ніж хмара наземного вибуху. Досягнувши максимальної висоти, стовп починає руйнуватися.

Радіоактивний пил, осідаючи на землю, сильно заражає місцевість у районі вибуху і по шляху руху хмари.

Підземні вибухи можуть здійснюватися для руйнування особливо важливих підземних споруд і утворення завалів у горах в умовах, коли припустиме сильне зараження місцевості та об'єктів.

Надводний ядерний вибух має зовнішню подібність з наземним ядерним вибухом і супроводжується тими ж уражаючими факторами, що і наземний вибух.

Підвідним ядерним вибухом називається вибух, здійснений у воді на деякій глибині. При такому вибуху спалах і область свічення, як правило, не видні.

При підвідному вибуху на невеликій глибині над поверхнею води піднімається стовп води з грибоподібною хмарою на його вершині, названий вибуховим султаном і сягаючий висоти більше кілометра.

Падіння води приводить до утворення в основі цього султана радіоактивного туману з крапель і водяних бризів і вихрового кільця – базисної хвилі.

У подальшому з вибухового султана і базисної хвилі утворюються водяні хмари, з яких випадає радіоактивний дощ.

Основними вражаючими факторами ядерного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження та електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля ядерного вибуху являє собою область різкого і сильного стиску середовища, що поширюється в усі сторони від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Передня межа області стиснення називається фронтом ударної хвилі. Ударна хвиля може поширюватися в повітрі, воді і ґрунті, У зв'язку з цим її називають повітряною ударною хвилею, ударною хвилею в воді або сейсмовибуховою хвилею в ґрунті.

В зовнішньому шарі тиск повітря вище атмосферного (зона стиску), а у внутрішньому – нижче атмосферного (зона розрідження). У зоні стиснення повітря рухається в напрямку від центра вибуху, а в зоні розрідження – у зворотному напрямку. У дану точку простору ударна хвиля приходить через деякий час після вибуху. До приходу ударної хвилі в даній точці має місце атмосферний тиск Р₀, а в момент приходу він стрибком підвищується до значення Р_ф у фронті ударної хвилі. Різниця Р_ф-Р₀ = ΔР_ф називається надлишковим тиском у фронті ударної хвилі. За фронтом ударної хвилі тиск швидко падає і через деякий час від моменту приходу фронту ударної хвилі стає нижче атмосферного, а потім відновлюється до початкового значення.

Рис. 2. Структура ударної хвилі

Рис.

Рис. 3. Зміна тиску в часі при проходженні ударної хвилі через фіксовану точку

Час, протягом якого тиск в ударній хвилі зберігається вище атмосферного (τ+), називаєтьсяфазою стиснення, а час, протягом якого тиск залишається нижче атмосферного (τ-) – фазоюрозрідження.

Дія руйнуючої ударної хвилі визначається фазою стиску, а фаза розрідження не відіграє істотної ролі, вона тільки декілька підсилює дію фази стиснення.

Основними параметрами ударної хвилі є надлишковий тиск у фронті ударної хвилі, час дії і її швидкісний напір, що діє на поверхню об'єкта, звернену убік вибуху. Швидкісний напір утвориться в результаті гальмування перешкодою мас повітря, що рухаються, в ударній хвилі. Він викликає перекидання і відкидання об'єктів, навіть таких, як танки, знаряддя та ін. На об'єкти, що знаходяться у відкритих захисних спорудах, діє в основному тільки тиск ударної хвилі, а швидкісний напір практично не діє, тому ушкодження озброєння і військової техніки в таких укриттях будуть меншими, ніж на відкритій місцевості.

Ударна хвиляприблизно проходить перші 1000 м за 2 с, 2000 м – за 5 с, 3000 м – за 8 с. За цей час людина, побачивши спалах, може укритися і тим самим зменшити вірогідність ураження ударною хвилею або взагалі уникнути його.

Ударна хвиля може наносити ураження людям, руйнувати або ушкоджувати озброєння, військову техніку, фортифікаційні споруди і майно. Ураження, руйнування та ушкодження викликаються як безпосереднім впливом ударної хвилі, так і побічно – уламками зруйнованих будинків, споруд, дерев і т.п.

Основною причиною виникнення травм при безпосередньому впливі ударної хвилі є різке підвищення тиску, яке сприймається людиною як удар. Одночасно з цим людина зазнає впливу швидкісного напору, що викликає додаткові перевантаження і відкидання людини. У результаті впливу ударної хвилі в організмі людини виникають різні порушення і механічні ушкодження (розривши тканин і судин, крововилив, струс головного і спинного мозку, переломи кісток, розривши барабанних перетинок і ін.).

Ураження особового складу, що знаходиться в бронетанковій техніці, у бліндажах, притулках і інших спорудах, визначається в основному непрямим впливом ударної хвилі внаслідок перекидання, ушкодження і руйнування.

Слід зазначити також, що при впливі ударної хвилі усередині фортифікаційних споруд, озброєння і військової техніки виникають могутні акустичні (звукові) хвилі, у результаті чого у особового складу може виникнути травма слухового апарату (біль у вухах), а також порушення серцевої діяльності, які здатні приводити до втрати боєздатності (головним чином в операторів, що знаходяться в спеціальних фортифікаційних спорудах).

Тяжкість ураження особового складу ударною хвилею прийнято поділяти на чотири ступені.

Першаступінь – легкі ураження (ΔР_ф = 0,2-0,4 кгс/см²). Спостерігаються в основному порушення функціонального характеру (оглушення, зниження слуху, запаморочення, розлад мови), можливі також закриті черепно-мозкові травми. Всі уражені вийдуть з ладу негайно і будуть мати потребу в амбулаторному лікуванні. Особовий склад повертається до ладу протягом від одного тижня до півтора місяця.

Друга ступінь –ураження середньої тяжкості (ΔР_ф = 0,5 кгс/см²). Таким ураженням властиві ушкодження внутрішніх органів (частіше легень), що виявляються в помірних кровотечах із рота, носа, вух; ушкодження опорно-рухового апарату (розриви зв'язок, сухожиль, переломи кісток). Всі уражені мають потребу в стаціонарному лікуванні. Лікування в більшості випадків закінчується видужанням. Протягом 2-3 міс. до ладу повертається більшість потерпілих.

Третя ступінь– важкі ураження (ΔР_ф >0,5 кгс/см²). В уражених спостерігаються всі ознаки другого ступеня, але в більш вираженій формі; крім того – втрата свідомості від декількох годин до декількох діб. Для збереження життя таким ураженим потрібно проведення комплексу лікувальних заходів; результати лікування сумнівні, смертність може досягати 30%. Можливе повернення до ладу 15–30% потерпілих через 4–8 міс.

Четвертий ступінь – украй тяжкі ураження (ΔР_ф >1 кгс/см²), коли спостерігаються різкі порушення життєво важливих функцій організму, що супроводжуються утратою свідомості, розладом кровообігу і дихання. Такі ураження закінчуються смертельним результатом, як правило, у першу добу.

Далі доцільно розглянути питання про руйнування та ушкодження озброєння і військової техніки. При впливі ударної хвилі на озброєння і військову техніку об'єкти можуть руйнуватися цілком або одержувати різного роду ушкодження. Прийнято наступні ступені ушкоджень озброєння і військової техніки: повне руйнування – відновлення об'єкта недоцільне; сильні ушкодження – вимагається капітальний ремонт у заводських умовах; середні ушкодження – необхідний ремонт у центральних майстернях; слабкі ушкодження – усунення в польових умовах силами екіпажу (обслуги).

Танки одержують слабкі ушкодження (відривши антен, фар і іншого зовнішнього устаткування) при стиску 0,3-0,5 кгс/см². Повне руйнування танків спостерігається при стиску 10-20 кгс/см². Артилерійські гармати одержують середні ушкодження при стиску 0,4-0,5 кгс/см² і цілком руйнуються при 2-10 кгс/см². Найменш стійкі до ударної хвилі літаки, вертольоти і ракети. Вони можуть виходити з ладу при стиску 0,1-0,3 кгс/см². Заглиблені фортифікаційні споруди руйнуються в меншому ступені, ніж споруди, що піднімаються над поверхнею землі.

Основний спосіб захисту особового складу, озброєння і військової техніки від ураження ударною хвилею – ізоляція їх від впливу надлишкового тиску і швидкісного напору. Це досягається шляхом використання різного роду фортифікаційних споруд, заглиблених у землю. Необхідно також для захисту особового складу використовувати штатне озброєння і військову техніку (БТР, БМП, танки і т.п.), що знаходиться в укриттях (показати на прикладі устаткування укриттів навчальної площадки).

Світлове випромінювання являє собою потік променистої енергії, джерелом якої є область свічення вибуху. Воно поширюється практично миттєво (зі швидкістю 300 000 км/с) і триває в залежності від потужності вибуху від однієї до декількох секунд. Основним параметром, що визначає вражаючу здатність світлового випромінювання ядерного вибуху, є світловий імпульс.

Світловий імпульс – це кількість світлової енергії, що падає за період існування області свічення ядерного вибуху на 1 см² поверхні, перпендикулярної напрямку поширення світлового випромінювання. Виміряється світловий імпульс у калоріях на 1 см². Світловий імпульс залежить від потужності, виду вибуху, відстані від центра (епіцентра) вибуху і стану атмосфери. Дощ, сніг, туман, пил і дим, поглинаючи світлове випромінювання знижують його уражаючу дію в кілька разів.

Ураження особового складу світловим випромінюванням характеризується опіками різного ступеня тяжкості відкритих і захищених обмундируванням ділянок шкіри, а також поразкою очей. Опіки можуть бути безпосередньо від світлового випромінювання або від полум'я, що виникає при загорянні різних матеріалів під його впливом. У залежності від глибини ураження шкірних покривів розрізняють чотири ступені опіків.

Опік першого ступеня супроводжується хворобливим почервонінням шкіри і деякою набряклістю; гояться опіки порівняно швидко.Опік другого ступеня характеризується утворенням міхурів і вимагає спеціального лікування. Опік третього ступеня супроводжується утворенням виразок, омертвінням шкіри і вимагає тривалого лікування.Опік четвертого ступеня характеризується омертвінням (обвуглюванням) шкіри і більш глибоко лежачих тканин. Тяжкість ураження особового складу світловим випромінюванням визначається не тільки ступенем опіку, але і розмірами обпалених ділянок шкіри. Вихід особового складу з ладу буде спостерігатися в основному при опіках відкритих ділянок шкіри другого і третього ступеня.

Ураження очей світловим випромінюванням можливо трьох видів: тимчасове осліплення, що може тривати до 5 хв. вдень і до 30 хв. уночі; опіки дна ока, що виникають на великих відстанях при прямому погляді на область свічення вибуху; опіки роговиці і повік, що виникають на тих же відстанях, що і опіки шкіри.

Ступінь впливу світлового випромінювання на озброєння, військову техніку і споруди залежить від властивостей їхніх конструкційних матеріалів. Негорючі матеріали можуть деформуватися, оплавлятися і втрачати міцність. Горючі матеріали можуть обвуглюватися, займатися та утворювати осередки пожеж.

Вражаюча дія світлового випромінювання ядерного вибуху на особовий склад і різні об'єкти може бути значно ослаблене або цілком виключено шляхом використання екрануючих властивостей ярів, лощин, місцевих предметів, захисних споруд і засобів захисту шкіри, маскуючих димів; підвищення відбивної здатності матеріалів (побілка крейдою, покриття фарбами світлих тонів); підвищення стійкості до впливу світлового випромінювання (обмазка глиною, обсипання ґрунтом, снігом, просочення тканин вогнестійкими речовинами); проведення протипожежних заходів (видалення горючих матеріалів, підготовка сил і засобів для гасіння пожеж); використання засобів захисту очей від тимчасового осліплення (окуляри, екрануючі козирки зі світлонепроникних матеріалів). При будь-яких видах бойових дій військ для захисту особового складу від світлового випромінювання в першу чергу повинне використовуватися штатне озброєння і військова техніка, а також засоби індивідуального захисту.

Проникаюча радіація являє собою потік гамма-випромінювання і нейтронів, що випускаються у навколишнє середовище з зони і хмари ядерного вибуху. Тривалість дії проникаючої радіації складає усього кілька секунд, проте вона здатна наносити важкі ураження особовому складу, особливо при відкритому розташуванні. Гамма-випромінювання і нейтрони проникають через значні товщі різних матеріалів, при цьому потік гамма-випромінювання і нейтронів поступово послаблюється.

Здатність матеріалів послабляти гамма-випромінювання і потік нейтронів характеризується шаром половинного ослаблення. Шаром половинного ослаблення називається товщина матеріалу, проходячи через який гамма-випромінювання і нейтрони послабляються в 2 рази (табл. 1), Гамма-випромінювання краще послабляється важкими, а нейтрони – легкими матеріалами, у яких маса ядер атомів порівнянна з масою нейтрона.

При збільшенні товщини матеріалу до двох шарів половинного ослаблення доза випромінювання зменшується в 4 рази, до трьох шарів – у 8 разів і т.д.

У рухомих бронеоб'єктах для захисту від проникаючої радіації використовується комбінований захист, що складається із легких воднєвмісних речовин і матеріалів з високою щільністю (поліетилен з добавками свинцю).

Таблиця 1. Значення шару половинного ослаблення для деяких матеріалів

Вплив проникаючої радіації на озброєння і військову техніку виявляється у виведенні з ладу електронних систем управління і радіотехнічних пристроїв на напівпровідниках, акумуляторних батарей та оптичних пристроїв. Під впливом нейтронів на озброєнні і військовій техніці може утворюватися наведена активність, що впливає на боєздатність екіпажів і особовий склад ремонтно-евакуаційних підрозділів.

Уражаючий вплив проникаючої радіації на особовий склад і на стан його боєздатності залежить від дози випромінювання та часу, що пройшов після вибуху. Він оцінюється сумарною дозою гамма-нейтронного випромінювання, тобто енергією випромінювання, що поглинена одиницею маси біологічної тканини. Доза випромінювання виміряється в радах.

У залежності від отриманої дози випромінювання розрізняють чотири ступені променевої хвороби: першу (легку), другу (середню), третю (важку) і четверту (украй важку).

Променевахвороба першого ступеня виникає при дозі випромінювання 100-200 рад. Частину уражених утрачають боєздатність протягом 2-4 тижня Лікування амбулаторне чи стаціонарне.

Променевахвороба другого ступеня виникає при дозі опромінення 200-400 рад. Уражені виходять з ладу через 2-3 тижні. Лікування стаціонарне. Смертельні випадки можливі у 5-15% уражених.

Променева хвороба третього ступеня наступає при дозі 400-600 рад. Уражені виходять з ладу на протязі 1-10 діб. Лікування стаціонарне, смертність 20-30%.

Променева хвороба четвертого ступеня наступає при дозі 600-1000 рад. Утрата боєздатності відбувається протягом перших годин. Більшість уражених гине в найближчі 10 діб.

Нейтронні боєприпаси являють собою малогабаритний термоядерний заряд потужністю не більш 10 тис. т, у якого основна частка енергії виділяється за рахунок реакції синтезу ядер дейтерію і тритію. Нейтронний потік проникаючої радіації такого малого по потужності ядерного вибуху буде надавати основний уражаючий вплив на особовий склад.

При вибуху нейтронних боєприпасів потужністю 1 тис. т танки виходять з ладу в результаті комбінованих ушкоджень на віддаленні 170 м від епіцентру, а екіпажі можуть утратити боєздатність від проникаючої радіації на відстані 850 м і більш, таким чином, втрати екіпажів значно перевершують втрати озброєння і військової техніки. Це характерна риса нейтронної зброї.

Радіоактивним зараженням місцевості (РЗМ) називається зараження місцевості, приземного слою атмосфери, повітря, води та інших об’єктів радіоактивними речовинами (РР), що випадають з радіоактивної хмари ЯВ, а також, що утворюються в результаті взаємодії іонізуючого випромінювання з середовищем.

Самі РР та іонізуюче випромінювання не мають кольору, запаху, а швидкість їх розпаду не може бути змінена будь-якими фізичними або хімічними методами.

Зараження місцевості на шляху руху радіоактивної хмари, де випадають радіоактивні частинки діаметром більш 30–50 мкм, прийнято називати близьким слідом зараження. На великих відстанях – дальній слід – невелике зараження місцевості не впливає на боєздатність особового складу.

Джерелами РЗМ є:

1. Осколки поділу ядер важких елементів. Осколки поділу нестійких ядер, що мають надлишок нейтронів, здійснюють ряд послідовних β-розпадів. Перехід осколків у стабільний стан супроводжується γ-випромінюванням. В випадку ЯВ осколки поділу являють собою суміш до 200 радіонуклідів з періодом напіврозпаду від частини секунди до сотні і більше років і які випускають β і γ-випромінювання.

Продукти ділення, які випадають з радіоактивної хмари – це суміш близько 80 ізото-пів 35 хімічних елементів середньої частини Періодичної системи елементів Д.І. Менделєєва: від цинку до гадолінію.

Ізотопний склад суміші осколків ділення залежить від виду ядерної вибухової речовини, яка була використана в ядерному заряді та від часу, який пройшов після вибуху. Зміна активності за часом, як і потужності дози випромінювання на місцевості або щільності зараження, визначають за формулою:

(8)

де А_t, А_о – активність осколків ділення після вибуху в момент часу t і t_о.

Зі збільшенням часу активність осколків швидко зменшується.

2.Частина ядерного пального, що не розділилося ²³⁵U, ²³⁹Pu. Період напіврозпаду ²³⁵U – 7*10⁸ років, ²³⁹Pu – 24,3*10³ років. Активність незначна. Розпад супроводжується α-випро-мінюванням, яке небезпечне під час внутрішнього опромінення.

3.Наведена радіоактивність. Під час взаємодії нейтронів з середовищем утворюються ізотопи елементів, які живуть недовго; що мають період напіврозпаду кілька діб. Характер РЗМ буде визначатися хімічним складом елементів середовища і, як правило, буде вносити помітний вклад у загальне зараження в районі вибуху.

Радіоактивні продукти, піднімаючись разом із хмарою вибуху, перемішуються з частками ґрунту та осідають на них, а потім поступово випадають, заражаючи місцевість у районі вибуху і по шляху руху хмари, утворюючи слід хмари (рис. 4).

Значення радіоактивного зараження як вражаючого фактора визначається тим, що високі рівні радіації можуть спостерігатися не тільки в районі, що прилягає до місця вибуху, але і на відстані десятків та навіть сотень кілометрів від нього. На відміну від інших уражаючих факторів, дія яких виявляється протягом на протязі короткого часу після ядерного вибуху, радіоактивне зараження місцевості може бути небезпечним протягом декількох діб і тижнів після вибуху.

Найбільш сильне зараження місцевості відбувається при наземних ядерних вибухах, коли площі зараження з небезпечними рівнями радіації в багато разів перевищують розміри зон ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією. Самі радіоактивні речовини та іонізуючі випромінювання, що випускаються ними, не мають ні кольору, ні запаху, а швидкість їхнього розпаду не може бути змінена якими-небудь фізичними або хімічними методами.

У кожній точці сліду, наприклад у точці А (рис. 5), що знаходиться на відстані R від центра вибуху, випадають радіоактивні частки різного розміру; середній розмір часток зменшується по віддаленні від місця вибуху. На місцевості, яка зазнала радіоактивного зараження при ядерному вибуху, утвориться дві ділянки: район вибуху і слід хмари ( рис. 4).

По ступені небезпеки заражену місцевість по сліду хмари ядерного вибуху прийнято поділяти на чотири зони.

Зона А – помірного зараження. Дози випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній межі зони складають Д = 40 рад, на внутрішній межі Д = 400 рад.

Зона Б – сильного зараження. Дози випромінювання на межах Д = 400 рад і Д = 1200 рад.

Зона В – небезпечного зараження. Дози випромінювання на її зовнішній межі Д = 1200 рад, а на внутрішній межі Д = 4000 рад.

Зона Г – надзвичайно небезпечного зараження. Дози випромінювання на зовнішній межі Д = 4000 рад, а в середині зони Д = 7000 рад.

Обсяг повітряного простору, у якому відбувається осадження радіоактивних часток із хмари вибуху і верхньої частини пилового стовпа, прийнято називати шлейфом хмари

(рис. 5).

Рис. 5. Схема наземного ядерного вибуху.

В міру наближення шлейфа до об'єкта рівні радіації зростають внаслідок гамма-випромінювання радіоактивних речовин, що містяться в шлейфі. Після підходу краю шлейфа спостерігається випадання радіоактивних часток. Спочатку з хмари випадають найбільш великі частки з високим ступенем їхньої активності, у міру видалення від місця вибуху – більш дрібні, а рівень радіації при цьому поступово знижується. У поперечному перерізі сліду рівень радіації зменшується від осі сліду до його країв.

Фортифікаційні споруди, озброєння і військова техніка забезпечують різну кратність ослаблення дози випромінювання від зараженої місцевості.

При наявності височин і пагорбів більш сильне зараження буде спостерігатися з навітряної сторони. Яри і лощини заражаються в більшому ступені в тому випадку, коли напрямок вітру уздовж них. При сильному дощі радіоактивні речовини частково змиваються потоками води, тому в лощинах і ярах зараження може підсилюватися. Дощ і снігопад сприяють також швидкому осадженню радіоактивних речовин з повітря, у результаті це повітря стає менш зараженим, але підвищується зараженість місцевості. При повітряному вибуху радіоактивне зараження місцевості і різних об'єктів як у районі вибуху, так і на сліді хмари незначне і не представляє особливої небезпеки для військ.

Таблиця 2

Безпечні щільності радіоактивного зараження різних об'єктів продуктами ядерного вибуху (ПЯВ) віком 1 доба і відповідні безпечним щільностям зараження потужності експозиційної дози гамма-випромінювання

Примітки: 1. Якщо вік ПЯВ менше 12 г або дорівнює 12– 24 г, то зазначені в таблиці щільності зараження і потужності експозиційних доз збільшуються в 4 і 2 рази відповідно.

2. У випадку випадання радіоактивного дощу, коли попадання ПЯВ на тіло відбувається через намокле обмундирування, потужність експозиційної дози поблизу поверхні шкірних покривів тіла і натільної білизни приймається рівною 3,5 мР/г.

Кратність ослаблення дози випромінювання різними об'єктами і спорудами

Дезактивовані відкриті щілини, траншеї, окопи 20

Недезактивовані відкриті щілини, траншеї, окопи 3

Перекриті щілини 40

Сховища 1000

Автомобілі 2

Бронетранспортери 4

Танки 10

Ядерні вибухи в атмосфері призводять до утворення потужних електромагнітних полів з довжиною хвиль від 1 до 1000 м і більше. Ці поля короткочасні, тому їх називають електромагнітний імпульс (ЕМІ) ядерного вибуху.

При наземному або низькому повітряному вибуху гамма-кванти, що випускаються з зони ядерних реакцій, вибивають з атомів повітря швидкі електрони, які летять у напрямку руху гамма-квантів зі швидкістю, близькою до швидкості світла, а позитивні іони (залишки атомів) рухаються повільно, практично залишаючись на місці. У результаті такого поділу електричних зарядів у просторі утворяться електричні і магнітні поля.

При наземному і низькому повітряному вибухах уражаючий вплив ЕМІ спостерігається на відстані декількох кілометрів від центра вибуху. При висотному ядерному вибуху можуть виникнути поля ЕМІ в зоні вибуху і на висотах 20-40 км від поверхні землі.

Електричні і магнітні поля ЕМІ як уражаючий фактор характеризуються напруженістю поля. Напруженість електричних і магнітних полів залежить від потужності, висоти вибуху, відстані від центра вибуху і властивостей навколишнього середовища.

Уражаюча дія ЕМІ виявляється насамперед стосовно радіоелектронної та електротехнічної апаратури, що знаходиться на озброєнні і військовій техніці та інших об'єктах. Під дією ЕМІ в зазначеній апаратурі наводяться електричні струми і напруги, що можуть викликати пробій ізоляції, ушкодження трансформаторів, псування напівпровідникових приладів, перегоряння плавких вставок і інших елементів радіотехнічних пристроїв.

Захист від ЕМІ досягається екрануванням ліній електропостачання, а також апаратури. Усі зовнішні лінії повинні бути двох провідними, добре ізольованими від землі, із плавкими вставками.

Способи захисту особового складу, озброєння і військової техніки: розосередження та маскування, використання захисних властивостей місцевості, техніки, окопів, траншів і інших споруд, засобів індивідуального і колективного захисту. Протирадіаційні препарати і порядок їх використання.

Для вмілих дій в умовах застосування противником ядерної зброї крім знання його бойових властивостей необхідно знати і практично вміти застосовувати способи захисту від неї. Надійний захист особового складу, озброєння і військової техніки від ядерної зброї забезпечується здійсненням ряду заходів. Одним з них є використання захисних властивостей місцевості і різних фортифікаційних споруд.

Для захисту від ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації і радіоактивного зараження особовий склад може використовувати природні укриття – яри, канави, лощини, виїмки, підземні виробки, ліс, густий чагарник і інші укриття. Використання фортифікаційних споруд (окопів, бліндажів, сховищ, укриттів для техніки) не тільки знижує вплив уражаючих факторів, але і надійно забезпечує захист особового складу. При перебуванні на відкритій місцевості особовий склад, помітивши спалах, повинний негайно зайняти природні або штучні укриття, які знаходяться поблизу, при відсутності їх – лягати на землю обличчям униз, ногами убік вибуху.

Захист підрозділів від ядерного вибуху досягається також їхнім розосередженням при розташуванні на місці та у русі. Інтервали і дистанції розосередження передбачаються відповідними положеннями статутів: завдання полягає в тім, щоб строго дотримуватися цих нормативів.

Для захисту органів дихання і шкірних покривів людей від радіоактивного пилу використовуються засоби індивідуального захисту.

На ступінь ураження особового складу при діях в умовах застосування противником ядерної зброї впливає своєчасне використання протирадіаційних препаратів (радіопротекторів). Це лікарські засоби, що підвищують стійкість організму до впливу іонізуючих випромінювань або знижують тяжкість променевої хвороби. Протирадіаційними препаратами забезпечується весь особовий склад. Вони використовуються за розпорядженням командирів (від командира батальйону і вище) перед подоланням зон радіоактивного зараження або при діях на зараженій місцевості.

Для профілактики променевої хвороби на постачанні військ є препарат РС‑ 1, виготов-лений у виді таблеток. Препарат PC-1 міститься в індивідуальній аптечці військовослуж-бовця в двох пеналах малинового кольору по 6 таблеток у кожнім. Приймати препарат слід за 30-40 хв. до входу на заражену ділянку (по 4-6 таблеток). Захисна дія препарату продов-жується 6-7 г. При тривалості опромінення більш 6-7 г прийом препарату рекомендується повторити. Подальший прийом препарату на протязі 3 діб недоцільний. Прийняття препара-ту PC-1 після опромінення захисної дії не надає. Після опромінення рекомендується застосо-вувати етаперазин, що входить також у комплект індивідуальної аптечки (таблетки в пеналі), проти блювотний засіб.

Найбільш широке поширення одержала класифікація, заснована на розподілі відомих ОР по тактичному призначенню і фізіологічній дії на організм.

По тактичному призначенню ОР розподіляються на групи по характеру їх уражаючої дії: смертельні, такі, що тимчасово виводять живу силу з ладу, подразливі і навчальні.

По фізіологічній дії ОР на організм розрізняють (рис. 6); нервово-паралітичної дії, які також називають фосфорорганічними ОР, тому що в складі їхніх молекул міститься фосфор; шкірно-наривної дії, загальнотруйної дії, ОР задушливої дії, психохімічні, подразливої дії.

Рис.6 Класифікація отруйних речовин по дії на організм людини.

По швидкості початку уражаючої дії розрізняють: швидкодіючі ОР, що не мають періоду схованої дії, і повільнодіючі ОР, які володіють періодом схованої дії.

У залежності від тривалості збереження вражаючої здатності ОР смертельної дії підрозділяють на дві групи: стійкі ОР, що зберігають свою вражаючу дію на протязі декіль-кох годин і діб; нестійкі ОР, вражаюча дія яких зберігається кілька десятків хвилин після їхнього застосування. Деякі ОР у залежності від способу та умов застосування можуть поводитися як стійкі і нестійкі ОР.

У залежності від рівня виробництва їх, крім того, підрозділяють на групи: табельні ОР – ОР, що є на озброєнні, і резервні OР – токсичні речовини, що у нинішній час не виробляються, але при необхідності можуть бути виготовлені хімічною промисловістю в достатній кількості.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. L2.T4. Транспортування рідких, твердих та газоподібних речовин.
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. V. Класифікація рахунків
5. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
6. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
7. Аваріїз витоком сильнодіючих отруйних речовин.
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Активний транспорт речовин. Дослід Уссінга
10. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
11. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
12. Банківський кредит та його класифікація.

Переглядів: 2428