• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: ШЛЯХИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТ.

План

Лекція І

Правові основи функціонування друкованих ЗМІ:

організаційні аспекти

Функціонування преси: від заснування до розповсюдження

Редакції друкованого ЗМІ: виробничі, майнові, фінансові та інші умови її діяльності

3.Журналіст у законодавчому полі:

а) його права і обв'язки;

б) Характер журналістської праці

Ключові терміни і поняття: друкований засіб масової інформації, діяльність ЗМІ, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, державна підтримка ЗМІ, комунальний ЗМІ, статут редакції, редакція газети (друкованого ЗМІ), додаткова економічна підтримка (дотації), пільгове оподаткування редакцій,види інформації, права та обов’язки журналістів, етика журналістики, редакційне посвідчення, творчий характер праці журналіста, авторське та суміжне право.

1.Функціонування преси: від заснування до розповсюдження

Регулювання основних організаційних засад журналістики правом здійснюється через норми Конституції України та норми низки законів у цій галузі. Закон „Про інформацію” дає визначення державної інформаційної політики, суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин, галузі, види і джерела інформації та режиму доступу до неї, права власності на інформацію, прав та обов’язків учасників інформаційних відносин, відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

У законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” викладено детальні положення про принципи функціонування друкованих засобів масової інформації в нашій державі, свободу їх діяльності, обов’язок інформувати суспільство, право на заснування та порядок заснування і державної реєстрації друкованого засобу, відносини між редакціями друкованих засобів масової інформації, громадянами та організаціями, порядок спростування поширеної інформації, якщо вона не відповідає дійсності, а також відповідальність за порушення свободи діяльності друкованих засобів масової інформації і підстави для звільнення від такої відповідальності.

У цьому Законі (стаття 1) чітко визначено, що під друкованими засобами масової інформації (пресою) розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Вказується, що друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукуваний будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується. У цьому ж першому розділі, в наступних статтях виразно визначаються такі важливі поняття, як свобода друкованих ЗМІ, неприпустимість зловживання свободою ЗМІ, мова друкованих ЗМІ, без яких діяльність ЗМІ (збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та сам випуск ЗМІ з метою поширення його серед читачів) була б неможливою.

Другий розділ Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, який озаглавлено „Організація діяльності друкованих ЗМІ”, визначає специфічні положення і засади, що стосуються важливих питань функціонування преси від заснування до розповсюдження її серед читачів. Визначаються, (стаття 7) приміром, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, до яких належать засновник (співзасновники), його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Даються відповіді на питання, хто має право на заснування друкованого ЗМІ, чим визначаються відносини між співзасновниками друкованого ЗМІ, які існують гарантії від монополізації, який порядок державної реєстрації від оформлення до розгляду і задоволення (чи незадоволення) заяви і т.д. Важливе значення мають положення 18-19-20 статей Закону, що вказують за яких умов може бути припинений випуск ЗМІ, який порядок оскарження відмови в державній реєстрації, або рішення про припинення його випуску, як здійснюється перереєстрація друкованого ЗМІ.

З-поміж інших у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” розкриваються такі поняття і терміни як державна підтримка ЗМІ та друкований ЗМІ. Державна підтримка ЗМІ, приміром, характеризується як сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Вперше тлумачиться поняття комунального засобу масової інформації – аудіовізуального чи друкованого ЗМІ, створеного органом місцевого самоврядування, або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (чи співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи), якою передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади.

Приступенко:

Книга В. Іванова "3аконодавство про засоби масової інформації. Український та зарубіжний досвід" присвячена вивченню питання правового регулювання діяльності ЗМІ. Т. Приступенко у посібнику "Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації" звернула увагу саме на правові основи діяльності та принципи етики журналістів, поєднала їх як два найважливіші регулятори журналістської діяльності.

Журналістика належить до професій, в яких етичний бік відіграє засадничу роль. Одна з особливостей професії — висока соціальна відповідальність журналіста — виносить питання етики та регламентації норм її на перший план. Враховуючи тенденції сучасної журналістики до замовних статей, темників, джинси, бульварнос-ті та інших порушень етичних засад, актуальним вважаємо наголосити на тому, що етичні норми мають юридичну силу: основні положення етичних кодексів журналістів фіксовані в нормативно-правових документах України.

В усіх європейських країнах існують кодекси або правила, що регулюють етичні проблеми, пов'язані з функціонуванням медіа. Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був Шведський кодекс етики журналістів (1899), що не мав тоді широкого призначення [2].

Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. Організація Об'єднаних Націй схвалила Кодекс журналістської етики в 1950 р.

Чинним документом є Міжнародні принципи журналістської етики, ухвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у федерації журналістів. До цієї федерації 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, членам котрої тепер належить дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що їх називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Усі цивілізовані країни мають письмові документи, в яких закріплені правила етичного поводження журналістів. Серед них можна виділити більш загальні (прийняті переважно Міжнародними організаціями журналістів), які набули міжнародного визнання, зокрема це:

1. Декларація принципів поведінки журналістів — прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів, Бордо, 25—28 квітня 1954 р.;

2. Кодекс етичних норм, прийнятий Товариством професійних журналістів, 1996 р.;

3. Хартія свободи преси, підписана учасниками Всесвітньої конференції Голос Свободи, Лондон, 16 січня 1987 р.;

Далі за поширенням ідуть документи, ухвалені міждержавними інформаційними компаніями (Правила професійної етики для співробітників МТРО "МИР"). А також Європейські документи щодо ЗМІ (документи парламентської асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи). Далі — документи державного масштабу, наприклад:

1. Кодекс етики Товариства професійних журналістів Америки;

2. Кодекс честі австралійської преси;

3. Кодекс професійної етики журналістів Азербайджану;

4. Греція — Принципи деонтології;

5. Данія — Національний кодекс поведінки журналістів;

6. Італія — Хартія обов'язків журналістів;

7. Франція — Хартія професійних обов'язків французьких журналістів;

8. Кодекс професійної етики російського журналіста;

9. Етичний кодекс українського журналіста.

Крім цього є документи, в яких закріплені норми, що поширюються на журналістів окремого міста (Декларація московської хартії журналістів), на журналістів окремих сфер діяльності (Етичний кодекс Національної асоціації фоторепортерів, Декларація принципів Американського товариства редакторів газет, Етичний кодекс журналістів електронних ЗМІ), на журналістів окремих редакцій (редакційні статути, настанови, стандарти — Політика газети "Нью-Йорк таймс", Пам'ятка журналіста телекомпанії НТВ, Етичні норми газети "Вашингтон пост" тощо). Фінський учений Ларс Бруун проаналізував 59 національних журналістських кодексів. Його огляд опублікований у збірнику "Професійний кодекс журналізму" 1979 р. Дослідник виявив найбільшу частоту моральних приписів, що трапляються в кодексах [2, 117]. Серед них: точність, вивіреність інформації, недопустимість використання журналістики

2. Редакції друкованого ЗМІ: виробничі, майнові, фінансові та інші умови її діяльності

У статтях 21-й та 22-й Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” тлумачиться поняття редакція. Воно юридично точне і відповідно скупе – підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ за дорученням засновника (співзасновника) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції. Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого ЗМІ, затверджену засновником. Статут редакції визначає виробничі, майнові, фінансові та інші умови її діяльності та затверджується засновником відповідно до чинного законодавства України. У статуті редакції визначаються: засновник (співзасновник) та назва друкованого ЗМІ, місцезнаходження його редакції і цілі діяльності, її органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження журналістського і трудового колективів та їх виборних органів, порядок утворення майна редакції,положення щодо вирішення питань виробничого, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності видання та його редакції, умови її реорганізації, припинення діяльності, інші питання.

Чіткі параметри окремих аспектів діяльності редакцій друкованих ЗМІ окреслюються у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Така підтримка здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги.

Приміром, додаткова економічна підтримка (дотації) надаються редакціям районних, міських та міськрайонних газет, фінансова допомога передбачена ЗМІ для дітей та юнацтва, спеціалізованим науковим виданням, які підготовлені науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації.

Важливе значення мають положення (стаття 5) щодо пільгового оподаткування редакцій друкованих ЗМІ, які звільняються від обов’язкового продажу валютної виручки, одержаної від експорту інформаційної продукції, у випадку використання цієї виручки на придбання обладнання та матеріалів, необхідних для подальшого виробництва нової інформаційної продукції, від сплати мита за експорт інформаційної продукції. Редакції ЗМІ також мають право на пільгові кредити для розвитку та розв’язання соціальних проблем своїх трудових колективів.

3.Журналіст у законодавчому полі:

а) його права і обв'язки;

б) Характер журналістської праці

Діяльність журналістів в Україні останніх років перебуває під пильним оком всієї суспільності. Коли помилки медика, байдужість педагога, злочинне потурання злу прокурора, бездіяльність економіста, анемічність науковця тощо не зауважуються одразу, то виступ журналіста в пресі чи ефірі є доступним і стає предметом широкого обговорення, а з боку „ображених” чи „засвічених” – причиною різного роду нагінок аж до фізичного знищення.

Весь світ, на жаль, ознайомлений з істинним станом справ в українських ЗМІ останніх років: наші Президенти України неодноразово потрапляли у десятку найбільш злісних ворогів преси, яких визначала авторитетна міжнародна організація. Десятки журналістів в Україні загинули через виконання своїх професійних обов’язків. Найбільш резонансним стало зникнення 16 вересня 2000 року директора інтернет-видання „Українська правда” Георгія Ґонгадзе, яке донині не розслідувано. В Україні зафіксовано сотні прикладів побиття, залякувань, погроз журналістам, цензури, тиску на ЗМІ, перешкод виконанню професійних обов’язків.

Між тим в Україні (починаючи із Закону „Про інформацію”) напрацьовано низку законів, інших нормативних документів, які обумовлюють засади діяльності журналістів в Україні. Вони відповідають європейським і світовим стандартам. Але для того, щоб вони успішно функціонували, ще належить створити відповідний суспільний ґрунт. Великі надії пов’язуються з процесом дальшої демократизації суспільства, інтегрування його в європейську спільноту.

Закон України „Про інформацію” дає перелік видів інформації, серед яких статистична інформація, масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру. Журналіст з метою підготовки матеріалів та їх поширення він має право збирати і безперешкодно отримувати необхідну інформацію, але, що не менш важливо, –зобов’язаний подавати її достовірно та об’єктивно.

У резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо етики журналістики, яка була підготовлена Комісією з культури і освіти Ради Європи, зазначено, що „найвищим завданням журналіста є реалізувати право громадян на інформацію за найглибшого пошанування демократичних цінностей. У цьому сенсі журналістський пошук знаходить свої межі у правдивості і порядності інформації та думок, він не сумісний з кампанією чи заходами з визначеними наперед цілями, що скеровані на задоволення особливих інтересів”.

Стаття 26 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” чітко розділяє права та обов’язки журналіста, які дозволяють йому діяти на засадах професійної самостійності.

Журналіст має право:

1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; (Пункт 1 частини другої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1703-IV(1703-15) від 11.05.2004);

2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

1) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

2) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

3) переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

4) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

5) по пред’явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

6) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

7) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

8) відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

9) 11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов’язаний:

1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

2) подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію;

3) задовольняти прохання осіб,які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

4) відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5) представлятися та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

6) виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин;

7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст, без сумніву, є творчим працівником, відповідно –характер його праці – творчий. Про це говориться у низці законодавчих актів, зокрема в статті 17 „Основ законодавства України про культуру”, де журналісти визначаються професійними творчими працівниками.

Умовою для визнання журналіста професійним творчим працівником в галузі культури є отримання спеціальної освіти і публікація власних творів (ст.19). Визнання журналістів творчими працівниками поширює на них дію статті 9 „Основ законодавства України про культуру” про право інтелектуальної власності на створені ними твори літератури і мистецтва.

Згідно ж Закону України „Про власність” (статті 13, 40-42), всі відносини зі створення і використання об’єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України і спеціальним законодавством України.

Статтею 472 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини, які складаються у зв’язку зі створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України „Про авторське право та суміжні права”та іншими законодавчими актами України.

Отже, на створені журналістами твори поширюється дія авторсько-правового законодавства України, і журналісти є суб’єктами правовідносин, вказаних у статті 472 ЦК України, тобто авторами.

Практичне значення визначення правового статусу журналіста як автора полягає в наступному:

• журналісту гарантується захист інтелектуальної власності, його авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст.54 Конституції України);

• авторські права журналіста визнаються не лише конституційними правами, а й основними правами людини (стаття 54 Конституції України фактично повторює положення пункту 2 статті 27 Загальної Декларації Прав Людини);

• за журналістом, який працює за трудовою угодою в редакції, зберігаються авторські права на твір (ст.20 Закону України „Про авторське право та суміжні права”). Це означає, що при прийомі на роботу редакція зобов’язана укласти з журналістом авторську угоду. Якщо цього не буде зроблено, то журналіст має право пред’явити позов до редакції про виплату авторської винагороди, окрім зарплати;

• на журналіста розповсюджуються привілеї, якими користуються автори художніх творів.

Статті та виступи журналістів є творами, що охороняються авторським правом. Серед творів, що охороняються Законом України „Про авторське право та суміжні права”, в підпункті 1 пункту 1 статті 5 вказані літературні письмові твори белетристичного або практичного характеру. В підпункті 2 вказаної статті до творів віднесені виступи, лекції, промови та інші усні твори. Отже, статті і виступи журналіста на радіо та телебаченні визнаються творами, що охороняються авторським правом.

Важливо, щоби для напрацьованого українського законодавства у сфері ЗМІ був створений благодатний суспільний ґрунт.

Рекомендована література:

1. Українське законодавство: засоби масової інформації, IREX У-
Медіа, Київ. – 2004. – 368 с

2. М. Місьо, Н. Петрова, В. Ситцевой. Правничі засади діяльності
журналістів в Україні, IREX Про-Медіа, Київ. – 2000. – 50 с

3. Зігфрід Вайшеберг. Новинна журналістика. Навчальний посібник: стандарти якості журналістської практики. Академія Української преси. Київ. — 2011.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке друкований засіб масової інформації?

2. Як ви розумієте термін „діяльність ЗМІ”?

3. Коли друкований ЗМІ вважається виданим?

4. Перелічіть суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ.

5. Окресліть характеристики поняття „державна підтримка ЗМІ”.

6. Що таке комунальний ЗМІ?

7. Що визначається у статуті редакції газети?

8. Що таке додаткова економічна підтримка і кому вона надається?

9. Назвіть види інформації.

10. Про що говориться у резолюції Парламентської Асамблеї Ради
Європи щодо етики журналістики?

11. Які обов’язки має журналіст?

12. Які права має журналіст?

13. Яка „вага” редакційного посвідчення?

14. Сутність творчого характеру праці журналіста.

15. Якими документами визнаються і закріплюються авторські і суміжні
права журналіста і що це означає?

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
11. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
12. Альтернативні шляхи охорони атмосфери

Переглядів: 1359