Нервову

2. Метаболічну (гуморальну, неспецифічну)

3. Гуморальну (специфічну)

Відмінності між нервовою та гуморальною регуляцією

Нервова

Гуморальна

1. Інформація передається по нервовим волокнам у вигляді електричних імпульсів, з виликою швидкістю. 2. Імпульси потрапляють до суворо визначених органів. 3. ------ 4. Відповідь наступає відразу. 5. Відповідь короткочасна.

1. Інформація передається за допомогою хімічних, біологічно активних речовин через кров’яне русло – повільно. 2. Біологічно активні речовини потрапляють до кожної клітини організму. 3. Спектр дії вказаних речовин більш широкий. 4. Відповідь повільна. 5. Відповідь тривала.

7. Короткі історичні дані про розвиток фізіології.

Щоб краще розуміти сучасний стан науки фізіології треба вивчати історію розвитку цієї науки.

Фізіологія пройшла довгий і складний шлях розвитку. Як і анатомія вона виникла з потреб медицини.

Не можна лікувати хвору людину, не знаючи, як функціонують окремі органи і системи організму і організм в цілому.

Первинні уявлення про функції організму були сформульовані лікарями і вченими Древньої Греції – Гіппократом (460 – 377 рр. до н.е.); Аристотелем (384 – 322 рр. до н.е.); Древнього Риму – Галеном (201 – 132 рр. до н.е.), Древнього Китаю та Індії.

Відомий лікар епохи Відродження Т. Парацельс (1493 – 1541) писав, що ніхто не може стати лікарем без науки і досвіду.

Подальшому розвитку фізіології передували успіхи анатомії, так як розуміння будови організму, структури його органів – є необхідною передумовою для вивчення функцій. Так, в цей час публікуються роботи анатома і фізіолога, професора Падуанського університету А. Везалія «Про будову людського тіла».

Народження наукової фізіології, заснованої на спостереженні і експериментах, відноситься до початку 17 сторіччя і пов’язано з іменем англійського лікаря – анатома і фізіолога – Вільяма Гарвея (1578 – 1657 рр.) – описав велике коло кровообігу.

Потім М. Мальпігі (1628 – 1694 рр.) використовуючи мікроскоп, показав, що артерії і вени з’єднуються між собою мілкими судинами – капілярами, за допомогою яких в організмі утворюється замкнута сітка кровоносних судин.

В 1822 р. Ф. Масанді доказав роздільне існування чутливих – аферентних доцентрових і рухливих - еферентних відцентрованих нервових волокон. Це стало важливим кроком в установленні зв’язку між функціями нервової системи і її структурою.

В 1842 р. учень М. І. Пірогова А. П. Вальтер (1817 – 1889 рр.) встановив вплив нервової системи на «внутрішні» процеси в організмі. В тому ж році В. А. Басов розробив оригінальну методику доступу в шлунок здорової тварини шляхом накладання шлункової фістули. Цими дослідженнями вперше в фізіології була доведена можливість тривалого спостереження і вивчення функцій організму.

Основоположником вітчизняної експериментальної фізіології є професор Московського університету А. М. Филомафитський (1802 – 1849 рр.), який вивчав питання дихання, переливання крові, використання наркозу. Він написав перший підручник по фізіології.

Три великих відкриття природознавства:

1. Закон зберігання енергії

2. Клітинна теорія

3. Еволюційне вчення – явились основою розвитку багатьох природно-наукових дисциплін. В другій половині 19 сторіччя стала інтенсивно розвиватися фізіологія.

Великий вклад в розробку фізіологічних проблем вніс Клод Бернар, який вивчав роль нервової системи в регуляції тонусу кровоносних судин ф вуглеводного обміну, а також склав уяву про внутрішнє середовище як основу вільного життя.

Новий етап російської і світової фізіології починається роботами І. М. Сєченова.

І.М.Сєченов (1829 – 1909) – його по праву називають батьком російської фізіології. Перші його роботи присвячені питанням переносу газів кров’ю, розробки проблеми гіпоксичних станів,

Вивчаючи процес стомлення, вперше науково обґрунтував і встановив значення активного відпочинку. Загальне признання отримало відкриття центрального гальмування. В 1863 р. була опублікована його знаменита книга «Рефлекси головного мозку». Сєченов створив першу у Росії фізіологічну школу.

Н. Є. Введенський створив вчення про парабіоз, універсальну реакцію живої тканини під впливом сильного подразника.

А. А. Ухтомський розробив вчення про домінанту – пануюче вогнище збудження в ЦНС при визначних умовах.

Ідеї І. М. Сєченова були розвинуті в трудах І. П. Павлова.

І.П.Павлов (1849 – 1936) – створив вчення про вищу нервову діяльність (поведінку людини і тварини і їх проявлення в нормі і при патології).

Наукова діяльність Павлова розвивалася у трьох напрямках:

1. Фізіологія кровообігу

2. Фізіологія травлення

3. Фізіологія вищої нервової діяльності.

Павлову за роботи по фізіології травлення у 1904 році була присуджена Нобелівська премія.

Розвиток фізіології в ХХ сторіччі

Важливим етапом розвитку фізіології було відкриття медіаторів – хімічних передавачів нервових імпульсів в сінапсах. Досягнення в електроніці дозволили реєструвати електричні явища, які виникають в серці (ЕКГ), скелетних м’язах (ЕМГ). Ці методи дозволили визначати ранні порушення функцій органів і систем.

Відкриття Н. І. Луніним вітамінів дозволило не тільки лікувати ряд хвороб, але й попереджати їх.

Наше сторіччя багате відкриттями в області залоз внутрішьої секреції. Був встановлений хімічний склад і механізм дії продуктів життєдіяльності ендокринних залоз (гормонів), деякі з них синтезовані. Все це дозволило розробити ефективні методи лікування тяжко хворих з порушеннями функцій залоз внутрішньої секреції.

Велика заслуга в розвитку сучасної фізіології належить Л. А. Орбелі, П. К. Анохіну.

Л. А. Орбелі створив вчення про адапційно-трофічні функції симпатичної нервової системи, і вніс великий внесок в розвиток еволюційної і вікової фізіології.

П. К. Анохін створив вчення про функціональні системи організму.

Функціональна система організму – це сукупність органів і тканин, які належать до різних анатомо-фізіологічних утворень, але забезпечують форму пристосувальної діяльності організму. Кінцева ціль функціональної системи є підтримання гомеостазу.

Основні принципи Павловської фізіології:

1. Організм – єдине ціле, в якому діяльність клітин, тканин, органів, фізіологічних систем узгодженні і зв’язані. Організм має властивість саморегуляції функцій.

Організм може активно існувати тільки при постійній взаємодії з навколишнім середовищем.

2. Для нормального функціонування організм повинен бути урівноважений з умовами навколишнього середовища.

Єдність організму і зв’язок його з навколишнім середовищем проводиться за рахунок нервової системи. І. П. Павлов встановив роль навколишнього середовища в регуляції функцій системи кровообігу, ШКТ, на обмінні процеси (трофічний вплив НС), об’днання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нервова За участю НС	\|	Анімаційні програми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.